Класифікація аудиту

За характером виконуваної аудиторської роботи виділяють три типи аудиту:
- Операційний аудит.
- Аудит на дотримання нормативних вимог.
- Аудит фінансової звітності.
Операційний аудит. Операційний аудит - це перевірка будь-яких існуючих на підприємстві, в організації процедур і методів з метою оцінки їх ефективності. Результатом проведення операційного аудиту стають рекомендації керівництву щодо шляхів підвищення ефективності роботи організації.
Через те, що операційний аудит проводиться у багатьох сферах, у яких можна оцінити операційну ефективність, неможливо точно охарактеризувати типовий операційний аудит. В одній організації аудитори можуть оцінити надійність і достатність інформації, що використовується керівництвом для прийняття управлінських рішень (наприклад, щодо придбання нових основних засобів), тоді як в іншій організації аудитори можуть оцінити ефективність документообороту, пов'язаного з процесом продажу. У процесі операційного аудиту перевірка не обмежується тільки перевіркою процедур ведення бухгалтерського обліку.
Результати операційного аудиту значно важче визначити, ніж результати двох інших видів аудиту. Причина полягає в тому, що ефективність проведення певних операцій оцінити об'єктивно значно важче, ніж дотримання нормативних вимог або опублікування фінансової звітності відповідно до загальноприйнятих принципів бухгалтерського обліку. Установлені для оцінки операційної ефективності критерії є дуже суб'єктивними, тому з цього погляду операційний аудит часто відносять скоріше до управлінського консультування, ніж до аудиту.
Метою аудиту на додержання нормативних вимог є визначення, чи дотримується організація, аудит якої проводиться, процедур і правил, установлених для неї.
Аудит на дотримання нормативних вимог, що проводиться для організацій, які ведуть комерційну діяльність, передбачає, зокрема, таке:
- визначення, чи дотримуються працівники бухгалтерського відділу компанії установлених для них керівництвом процедур ведення бухгалтерського обліку;
- перевірку ставок заробітної плати, з метою визначити, чи дотримуються при нарахуванні заробітної плати встановлених законодавством мінімальних ставок заробітної плати;
- перевірку дотримання компанією умов договорів із позичальниками та ін.
В окремих підрозділах складність проведення аудиту на дотримання нормативних вимог значно зростає, оскільки їх діяльність регулюється великою кількістю нормативних актів.
Аудит фінансової звітності проводиться, з тим щоб визначити, чи дотримано під час складання фінансової звітності в цілому спеціально встановлених критеріїв. Цими критеріями звичайно є загальноприйняті принципи бухгалтерського обліку.
Проводячи аудит фінансової звітності, з самого початку припускають, що ця звітність буде використовуватись різними групами людей і для різних цілей.
Зокрема, користувачами фінансової звітності можуть бути:
- кредитори або потенційні кредитори, які використовують фінансову звітність, щоб оцінити ризик, пов'язаний із кредитуванням даного підприємства;
- фінансові аналітики або потенційні інвестори, які оцінюють доцільність інвестування у підприємство;
- банки або спеціальні рейтингові агентства, яких цікавить фінансовий стан підприємства. Працівники даного підприємства, яких цікавить можливість збільшення заробітної плати і стабільність роботи;
- урядові структури, які використовують фінансову звітність для законодавчих чи статистичних цілей.
Зрозуміло, що підхід, за якого один аудитор проводить аудит і готує загальний висновок, котрий може задовольнити усіх користувачів фінансової звітності, є значно ефективнішим за підхід, коли кожен користувач фінансової звітності здійснює аудит сам. Якщо ж користувачеві недостатньо загального аудиторського висновку, він завжди може отримати додаткові дані. Наприклад, загальний аудит фінансової звітності дає достатньо інформації для банку, до якого компанія звертається за кредитом, але корпорація, яка хоче злитися з цією компанією, може потребувати докладнішої інформації (наприклад, про вартість заміни основних засобів та ін.). У цьому разі корпорація може скористатися послугами своїх власних аудиторів, щоб отримати потрібну їй інформацію.
Види аудиту. За організаційно-процесуальними ознаками аудит поділяють на регламентований, договірний, внутрішній, однопредметний, багатопредметний і комплексний, за функціями - запобіжний, предметний, ретроспективний і стратегічний та ін. Розрізняють також аудит зовнішній і внутрішній.
Внутрішній аудит визначають як незалежну діяльність в організації (на підприємстві) з перевірки й оцінки роботи цієї організації в її інтересах. Внутрішні аудитори вивчають господарські операції з метою надання рекомендацій щодо економного й ефективного використання ресурсів, досягнення найкращого кінцевого результату і вироблення політики компанії. Аудит повинен допомагати керівникам у виконані їхніх функцій і сприяти збільшенню прибутковості підприємства.
Для досягнення цілей, які ставить перед собою аудит, спочатку необхідно визначитись, у достовірності яких саме тверджень аудиторам потрібно пересвідчитися.
Твердження керівництва тісно пов'язані з загальноприйнятими принципами бухгалтерського обліку. Ці твердження - частина критеріїв, якими користується керівництво для відображення бухгалтерської інформації у фінансовій звітності.
Згідно зі Стандартами аудиторської звітності установленими Американським інститутом дипломованих громадських бухгалтерів, твердження класифікуються за п'ятьма категоріями.
Існування або виникнення. Згідно з цими твердженнями, активи, зобов'язання й акціонерний капітал, включені у баланс, справді існують; надходження і витрати, включені у звіт про доходи, справді мали місце (виникли) протягом звітного періоду.
Наприклад, керівництво корпорації стверджує, що товарно-матеріальні запаси, включені до балансу, справді існують і можуть бути реалізовані станом на вказану в балансі дату. Так само керівництво стверджує, що у звіті про доходи показані суми надходжень від продажу, які справді мали місце.
Повнота. Відповідно до цих тверджень, усі господарські операції і залишки на рахунках бухгалтерського обліку, які мають бути відображені у фінансовій звітності, туди включені (тобто включені у повному обсязі). Наприклад, керівництво корпорації стверджує, що весь обсяг продажу товарів і послуг документально оформлений і включений до фінансової звітності. Так само керівництво стверджує, що всі векселі, видані корпорацією, включені до балансу як зобов'язання цієї корпорації.
Твердження щодо повноти є протилежними твердженням щодо існування і виникнення. Твердження щодо повноти враховують можливість невідображення в балансі статей, які мають бути до нього включені, а твердження щодо існування і виникнення припускають можливість включення до фінансової звітності сум, які туди не повинні входити. Звідси відображення в документах продажу, який реально не відбувся, було б порушенням твердження щодо виникнення, а невідображення у документах продажу, що реально мав місце, було б порушенням твердження щодо повноти.
Права і зобов'язання. За цими твердженнями відображені в балансі активи є правами, які має юридична особа, а пасиви - зобов'язаннями цієї юридичної особи на звітну дату.
Оцінка або розподіл. Згідно з цими твердженнями статті активів, пасивів, акціонерного капіталу, надходжень і витрат включені у фінансову звітність належними сумами. Наприклад, керівництво стверджує, що дебіторська заборгованість, включена до балансу, відображена у реальних сумах, які очікується отримати.
Подання і відкритість.
Необхідно зауважити, що наведена вище класифікація тверджень є далеко не єдиною. Багато аудиторських фірм розробляють свою власну класифікацію тверджень керівництва, керуються нею у своїй роботі, підтверджуючи ці твердження чи заявляючи в аудиторських звітах про їх недотримання.
Методичні основи проведення аудиторської перевірки бухгалтерської звітності підприємства. Проводиться загальний огляд наявності та правильності оформлення форм звітності, про що роблять відмітки в робочих документах аудиту.
Достовірність звітності і своєчасність її подання відповідним органам перевіряється аудитором на підставі нормативних документів про бухгалтерські звіти і баланси. При цьому аудитор перевіряє графіки подання звітності, пояснювальної записки і річного звіту, а також те, як на підприємстві виконуються зауваження податкових служб, пропозиції і рішення фінансових органів, банків щодо поточної і періодичної звітності, зокрема з'ясовує, чи внесені корективи до балансу, зроблені при затвердженні звіту за минулий рік.
Установлюється реальність балансу, повнота і своєчасність проведення інвентаризації всіх товарно-матеріальних цінностей і розрахунків, дебіторської і кредиторської заборгованості, правильність відображення фінансових результатів. Перевіряючи звітність, аудитор визначає повноту і взаємозв'язок звітних форм поточної і річної бухгалтерської та статистичної звітності. Одночасно з'ясовує, як на підприємстві здійснюються аналіз і затвердження звітності структурних підрозділів, чи обговорюється поточна і річна звітність на виробничо-технічних нарадах, зборах засновників та акціонерів, наявність протоколів про затвердження звітності і розподіл прибутків, як виконуються рішення цих нарад, зборів.
Аудитор вивчає всі зауваження щодо поточної і річної звітності, які надходять на підприємство від місцевих фінансових органів, податкових служб, з'ясовує, що зроблено керівником підприємства для усунення недоліків і поліпшення фінансово-господарської діяльності.
Для впевненості у правильності складання бухгалтерського балансу (ф. № 1), звіту про фінансові результати та їх використання (ф. № 2) і звіту про фінансово-майновий стан підприємства (ф. № 3) аудитору необхідно перевірити взаємну погодженість показників фінансової звітності. Досвід показує, що для такої перевірки аудитору необхідно скласти спеціальну таблицю взаємозв'язків показників, які відображені у звітних формах. Методичні рекомендації з перевірки порівнянності показників форм річної фінансової звітності підприємства відображено в табл. 1.4.
Після того як аудитор перевірив взаємну погодженість показників фінансової звітності підприємства за рік, який контролюється, і виявив певні розбіжності, він разом з головним бухгалтером підприємства встановлює їх причини. У разі потреби до звітності керівництвом підприємства вносяться необхідні корективи. Переконавшись у достовірності фінансової звітності, яка складена за даними бухгалтерського обліку, підтвердженого первинною документацією про господарську діяльність підприємстві аудитор має підстави підтвердити правильність її складання.