Сьогодні більшість фахівців та науковців визнає існування такої самостійної галузі контролю, як економічна (фінансово-гос­подарська). Однак єдиної точки зору на ряд теоретичних питань економічного контролю поки що немає, а це негативно впливає на практичну організацію господарського контролю. Отже, еко­номічний контроль, як і вся економічна наука, перебуває зараз в Україні у стадії розвитку.
Виходячи з цього, економічний контроль є динамічною сис­темою наукових знань, спрямованих на виявлення та усунення негативних явищ у розвитку продуктивних сил та виробничих відносин з метою їх цілеспрямованого регулювання відповідно до завдань розбудови національної економіки.
Вивчаючи найважливіші проблеми розширеного відтворен­ня суспільно-необхідного продукту економічний контроль, як га­лузь економічної науки, що забезпечує об'єктивною інформацією керівні органи держави про наявні трудові, матеріальні та фінан­сові ресурси, сприяє оптимізації економічних програм з метою раціонального їх використання.
Предметом застосування економічного контролю є ком­плекс господарських процесів і фінансових відносин сфери ма­теріальних відносин, сфери матеріального виробництва та не­виробничої сфери. Таким чином, під предметом економічного контролю слід розуміти господарські процеси і фінансові опе­рації підприємств, організацій та їх структурних підрозділів, які розглядаються з позиції законності, доцільності та економічної ефективності, забезпечення збереження власності, правиль­ності формування та використання фондів, достовірності обліку та звітності, їх повноти та відповідності встановленим нормативам.
Об'єктом економічного контролю є центри фінансової відповідальності, тобто будь-яка з виробничо-організаційних оди­ниць, що має керівництво, яке відповідає за її діяльність. Таким чином, центр фінансової відповідальності — це об'єкт контролю, стан та поведінка якого вимірюються в грошових одиницях, а це дозволяє точно встановити відповідальність окремих керівників за результати господарювання.
Важливою функцією економічного контролю є і плив через си­стему управління на успішне виконання планів економічного і соціального розвитку, раціональне використання матеріальних, тру­дових та фінансових ресурсів, оптимізацію господарських зв'язків, додержання господарського та трудового законодавства. Еко­номічний контроль також повинен запобігати банкрутству підприємств.
Ринкові відносини ґрунтуються на розширенні прав підприємств та існуванні різних форм власності. У зв'язку з цим основним напрямком розвитку контролю у ринковій економіці є використання економічних важелів та стимулів, спрямованих на підвищення ефективності суспільного виробництва.
Отже, змістом економічного контролю в умовах ринкових відносин є система конкретних заходів, спрямованих на раціональне та ефективне господарювання підприємств усіх форм власності.
З метою успішного виконання своєї функції в системі гос­подарського управління, контроль має бути об'єктивним, опера­тивним, безперервним, всеохоплюючим, науковим, економічним та дієвим.
Об'єктивність контролю передбачає незацікавлене та неупереджене виконання контрольних функцій особами, які здійсню­ють перевірки, точну фіксацію відхилень від установлених пара­метрів у діяльності перевірюваних об'єктів та правдиве висвітлен­ня результатів контролю.
Під оперативністю контролю слід розуміти виявлення не­доліків у роботі об'єктів господарювання на якомога ранній стадії з метою швидкого їх усунення.
Безперервність контролю означає систематичне виконання контрольних функцій, що зумовлюється безперервним характе­ром господарських та виробничих процесів.
Всеохоплюючий контроль повинен поширюватися на всі сфери суспільної діяльності та на весь господарський механізм.
Науковість контролю означає використання останніх досяг­нень науки і техніки, передового досвіду у процесі проведення контролю. Контрольні операції в умовах науково-технічного про­цесу мають здійснювати висококваліфіковані фахівці, які мають глибоку професійну підготовку та спеціальні дозволи (ліцензії) на проведення окремих видів контролю.
Економічність передбачає здійснення контролю якнаймен­шою кількістю робітників, які мають спеціальні знання та навич­ки контрольної діяльності.
Дієвість контролю — це активний вплив контролюючих ор­ганів на підконтрольні об'єкти шляхом прийняття ефективних рішень з метою усунення виявлених недоліків та їх попередження в майбутньому.
Важливим моментом у реалізації результатів контролю є коректне дотримання принципів конфіденційності та гласності.
З метою забезпечення законних прав та інтересів у ринко­вих умовах чинне законодавство України, зокрема стаття 148—7 Кримінального кодексу, передбачає карну відповідальність за розголошення комерційної таємниці для осіб, яким така інформація стала відома у зв'язку з їх професійною чи службовою діяльністю, у тому числі й під час здійснення контролю. Стаття ЗО Закону України "Про підприємства в Україні" визначає ко­мерційну таємницю як відомості, пов'язані з виробництвом, керівництвом, фінансами та іншою діяльністю підприємства (яка не є державною таємницею), але розголошення (передача) яких може зашкодити інтересам цього підприємства. Перелік та зміст таких відомостей, які складають комерційну таємницю, і порядок їх захисту встановлює керівник підприємства.
Законодавство України чітко визначає і відомості, які не мо­жуть бути комерційною таємницею. Так, своєю постановою №611 від 09.08.93р. Кабінет Міністрів України встановив, що ко­мерційну таємницю не становлять:
установчі документи підприємства та документи, які доз­воляють займатися підприємницькою або господарською діяльністю чи окремими її видами;
інформація за всіма встановленими формами державної звітності;
дані, необхідні для перевірки обчислення і сплати по­датків та інших обов'язкових платежів;
відомості про чисельність і склад працюючих, їхню за­робітну плату в цілому та за професіями, а також на­явність вільних робочих місць;
документи про сплату податків і обов'язкових платежів;
інформація про забруднення навколишнього природного середовища, недотримання безпечних умов праці, ре­алізацію продукції, яка завдає шкоди здоров'ю, а також інші порушення законодавства України та розміри за­подіяних при цьому збитків;
документи про платоспроможність підприємств;
відомості про участь посадових осіб підприємства в коо­перативах, малих підприємствах, спілках, об'єднаннях та інших організаціях, які займаються підприємницькою діяльністю;
відомості, що відповідно до чинного законодавства підля­гають оголошенню.
Згідно з чинним законодавством, підприємства зобов'язані подавати перелічені вище відомості офіційним контролюючим органам на їх вимогу. Виявлення недоліків та порушень норма­тивно-правових актів у діяльності юридичних і фізичних осіб за результатами перевірки такої інформації і складає сутність економічного контролю.
У відповідності з принципом гласності, з метою профілакти­ки виявлених недоліків, усунення причин, які призвели до їх скоєння, результати контролю мають бути висвітлені в періодичній та стінній пресі, про них слід інформувати як трудові колективи підприємств, що були перевірені, так і широкі маси населення. Як­що виявлені порушення мають ознаки злочинів, інформація про них, яка була одержана під час проведення контролю, має бути пе­редана правоохоронним органам для її подальшого розслідування, юридичної оцінки та винесення відповідних рішень.
Таким чином, на сучасному етапі реформування економіки України контроль за фінансово-господарською діяльністю має бути сконцентрованим на вирішенні таких завдань:
забезпечення виконання державних замовлень, планових завдань та встановлених платежів до державного і місце­вого бюджетів;
виявлення внутрішніх резервів підвищення ефективності виробництва та конкурентоспроможності продукції, що виробляється, зниження витрат трудових, матеріальних та грошових ресурсів;
зниження невиробничих витрат та збитків, попередження та виявлення нестач, випадків розкрадання і псування цінностей та нецільового використання коштів;
підвищення достовірності даних бухгалтерського обліку та звітності підприємств.
Складовими елементами економічного контролю є кон­трольні перевірки, аудит, ревізії та судово-економічні експертизи, які досліджують один і той же предмет (фінансово-господарську діяльність підприємств і організацій), використовують ті ж самі контрольні прийоми та процедури. Вони виявляють негативні явища у практиці господарювання з метою їх усунення та недопу­щення в майбутньому. Окрім того, вони використовують однакові джерела інформації (первинні облікові документи, регістри бух­галтерського обліку та звітність підприємств) та опираються на ті ж самі законодавчі й нормативно-правові акти з питань фінансо- во-господарської діяльності.
Разом з тим між контрольною перевіркою, аудитом, ревізією та судово-економічною експертизою є суттєві відмінності, що обумовлені їх юридичною природою, метою та за­вданнями, які вони вирішують.
Контрольні перевірки проводяться з метою загального оз­найомлення з фінансово-господарською діяльністю перевірюваного об'єкта або з окремими її напрямками. Вони, як правило, не потребують використання складних методик і глибинних про­фесійних знань та навичок контрольно-ревізійної роботи (напри­клад, перевірка стану складського господарства підприємства). Висновки контрольних перевірок не мають юридичної сили, а пропозиції щодо усунення виявлених недоліків носять характер рекомендацій.
Аудит є незалежною формою контролю, який досліджує тільки питання, обумовлені у договорі з замовником. Науково обґрунтовані висновки аудитора використовуються власником для поліпшення фінансово-господарської діяльності підп­риємства та усунення виявлених недоліків, особливо у розрахун­ках з державним бюджетом. Для зовнішніх контрагентів висновок незалежного аудитора є однією із гарантій достовірності та об'єктивності інформації, виявленої під час аудиторської пе­ревірки.
Ревізії провадяться згідно з чинним законодавством дер­жавними та відомчими контролюючими органами для виявлення недоліків у сфері фінансово-господарської діяльності підприємств, які підлягають перевірці, та порушень чинних нор­мативно-правових актів. Висновки ревізій ґрунтуються на доку­ментально достовірних доказах, мають адресність щодо ма­теріальної та юридичної відповідальності обов'язкові для вико­нання підприємствами, які перевіряються.
Судово-економічні експертизи є засобом використання спеціальних знань у сфері бухгалтерського обліку, економічного аналізу та фінансово-господарського контролю у процесі дослідження окремих недоліків у діяльності перевірюваних підприємств, які виявлені ревізією, для документального обґрун­тування позовних вимог, що подаються до слідчих або судових органів.
Економічний контроль, як самостійна функція управління, є єдиним та неподільним. Існування різних видів контролю обу­мовлено складністю його функцій на різних рівнях господарсько­го управління. Кожний підрозділ має свою специфіку. Залежно від підпорядкування об'єкта та суб'єкта контролю його поділяють на два види: внутрішній і зовнішній.
Внутрішній контроль здійснюють спеціалізовані контролю­ючі органи конкретного відомства на підприємствах своєї систе­ми, а також працівники економічних служб підприємства у про­цесі перевірки своїх структурних підрозділів.
Зовнішній контроль проводять органи державного, гро­мадського та незалежного контролю на непідлеглих їм підприємствах.
За інформаційним забезпеченням економічний контроль розподіляють на документальний та фактичний.
Документальний контроль виявляє законність та до­стовірність господарських операцій тільки за даними первинної облікової документації, регістрів бухгалтерського обліку та звітності, в яких вони знайшли відбиття.
Фактичний контроль полягає у встановленні дійсного стану підконтрольного об'єкта шляхом вимірювання, зважування, лабо­раторних досліджень та ін.
Під формами економічного контролю слід розуміти кон­кретну організацію контрольних дій, направлених на здійснення функцій контролю. З цієї точки зору можна виділити такі форми контролю: попередній, поточний (оперативний) і заключний (ре­троспективний).
Попередній контроль здійснюється перед виконанням госпо­дарських операцій з метою попередження незаконних дій і за­побігання нераціональним витратам. Такий контроль здійснюється всіма органами державного і господарського управління, а також власниками. Функціональні служби підприємства попередньо пе­ревіряють законність господарських операцій шляхом накладення відповідних віз на договори, кошториси, документи про витрачан­ня товарно-матеріальних цінностей та грошових коштів. Власники підприємств на стадії проектування перевіряють розрахунки щодо конкурентоспроможності продукції, а державні контролюючі орга­ни — економічну захищеність проектів.
Поточний (оперативний) контроль, здійснюється в процесі виконання господарських операцій з метою виявлення відхилень під час виконання прийнятих рішень для оперативного усунення негативних чинників. Найбільш повно відповідає вимогам опера­тивного (поточного) контролю нормативний метод обліку витрат на виробництво. Його головна особливість — регулярний аналіз співвідношень фактичних витрат з діючими нормами та опера­тивне виявлення відхилень від норм.
Найбільш повним та глибоким підходом до вивчення ви­робничої та фінансової діяльності підприємства відзначається ре­троспективний (остаточний) контроль, який дозволяє виявляти та усувати недоліки попереднього і поточного контролю.
Ретроспективний контроль з точки зору глибини та охоп­лення різних сфер діяльності підприємств можна розділити на: рахункові перевірки звітності; тематичні перевірки; ревізії.
Рахункова перевірка — це сукупність спеціальних методів контролю за достовірністю бухгалтерської звітності та балансів. Можна виділяти три основні стани контролю в процесі проведен­ня рахункової перевірки:
1) перевірка узгодженості показників різних форм звітності;
2) відповідність звітних показників записам у регістрах бух­галтерського обліку;
3) перевірка обґрунтованості облікових записів даними пер­винних документів.
Така послідовність робить рахункові перевірки ефективним засобом контролю за станом бухгалтерського обліку на підп­риємстві, зміцненням звітної дисципліни та усунення недоліків у процесі організації обліку.
Тематичні перевірки (обстеження) проводяться з визначе­ного кола питань або одного питання (теми) шляхом ознайомлен­ня на місці з окремими ланками господарської та фінансової діяльності підприємства. При цьому використовують різні прий­оми контролю, не обов'язково вдаючись до перевірки первинних документів та облікових записів, з метою визначення законності та достовірності господарських операцій. Результати тематичних перевірок, як правило, оформляють довідками чи доповідними за­писками.
Ревізії ґрунтуються на перевірці первинних документів,
облікових регістрів, бухгалтерської, оперативної та статистичної звітності, фактичної наявності грошових коштів і товарно-ма­теріальних цінностей. Ревізія є методом остаточного (ретроспек­тивного) контролю, який дає можливість здійснити всебічну оцінку виробничої та фінансово-господарської діяльності підприємства. Результати ревізії оформляються актом, що має юридичну силу доказу у слідчій та судовій практиці.
Економічний контроль охоплює господарську діяльність усіх напрямків народного господарства. Економічний контроль відповідно до його статусу в системі управління, який вира­жається в обсязі владних повноважень, можна поділити на такі типи: державний, муніципальний, громадський, контроль власни­ка та незалежний.
Суб'єктами (органами) державного контролю є структури державної влади і управління, що мають певні контрольні повно­важення, які носять законодавчий характер.
Муніципальний контроль здійснюють місцеві органи само­врядування або утворені ними комісії.
Згідно з чинним законодавством, деякі громадські ор­ганізації (трудові колективи, профспілки) також мають певні по­вноваження у сфері економічного контролю. В умовах ринкових відносин та реальної конкуренції втручання державних та інших органів у фінансову діяльність підприємств обмежено, що при­зводить до все більшого розповсюдження аудиту — незалежної форми контролю.
Система контролю фінансово-господарської діяльності в Україні та відповідно його органів нині знаходиться у процесі ре­формування, як і вся економіка країни. Тому дати характеристику діяльності усіх органів контролю в рамках окремого підручника просто неможливо. Однак основні з них, з якими найчастіше зустрічаються підприємства у процесі своєї діяльності, будуть розглянуті у наступному розділі підручника.
Роздержавлення економіки України призводить до створен­ня об'єднань та асоціацій, заснованих на різних формах власності (державної, колективної, змішаної). Контрольні підрозділи цих структур здійснюють контроль власника.