На сучасному етапі радикальних реформ в Україні особли­вої ваги набувають питання вдосконалення управління. Однією з найважливіших його функцій є контроль. Будь-який вид уп­равління неможливий без чітко організованої системи контролю, тому що не можна ефективно управляти, не перевіряючи вико­нання поставлених вимог та не виявляючи фактичного стану на управлінських об'єктах.
У цьому значенні контроль, який є самостійною функцією управління, виступає засобом установлення зворотних зв'язків, завдяки чому керівний орган (суб'єкт управління) може простежити хід виконання прийнятих рішень. Це дає можливість своєчасно реагувати на відхилення в роботі підконтрольного об'єкта від заданої програми та вносити відповідні корективи в його діяльність. Контроль як самостійна функція управління тісно пов'язаний з іншими сторонами управлінської діяльності -прогнозуванням, плануванням, обліком та аналізом.
Сутність контролю можна визначити як систему спостере­ження та перевірки процесу функціонування та фактичного стану об'єкта управління з метою виявлення обґрунтованості й ефек­тивності прийнятих управлінських рішень, інформування про ці явища керівників органів та усунення несприятливих ситуацій. Таким чином, контроль виконує інформаційну та корекційну функції.
На інформаційному етапі контрольної діяльності здійснюється пошук та збирання інформації про об'єкт уп­равління, порівнюється фактичне виконання з накресленими цілями. А на корекційному етапі встановлюють спосіб та розроб­ляють конкретні заходи щодо усунення виявлених розбіжностей, приймають рішення щодо нормалізації діяльності підконтрольно­го об'єкта.
Міжнародна організація вищих контролюючих органів (ІНТОСАІ) визначила, що організація контролю є обов'язковим елементом управління суспільними фінансовими ресурсами, оскільки таке управління тягне за собою відповідальність перед суспільством. Контроль - невід'ємна частина системи регулюван­ня, метою якої є виявлення відхилень від прийнятих стандартів і порушень принципів законності, ефективності та економії витра­чання матеріальних ресурсів на попередній стадії, щоб мати мож­ливість притягнути винуватців до відповідальності, одержати компенсацію за збитки та розробити заходи щодо запобігання та­ким порушенням у майбутньому.
Здійснення у розвинутих закордонних країнах будь-яких значних програм (економічних, соціальних, політичних) передба­чає включення до них підсистем контролю з обов'язковим виділенням на їх функціонування частини загальних асигнувань, передбачених на реалізацію таких програм. І це виявляється завжди виправданим заходом. Таким чином, контроль як соціаль­на функція існує в системі державного управління незалежно від суспільно-політичного ладу та типу економічних відносин. Однак зміст і місце контролю в системі управління зумовлюються харак­тером суспільно-економічних відносин та політичної організації суспільства.
Існуюча в Україні система контролю та відповідно система контролюючих органів була сформована на базі командно-адміністративної системи, за якої акцент робився на політичних функціях контролю та його масовості, часто всупереч компетент­ності та об'єктивності. Тому останнім часом у колишньому СРСР, а тепер і в Україні, все сильніше поряд із суб'єктивними стали проявлятися об'єктивні чинники, які впливали на зниження якості контрольної діяльності.
У сучасних умовах складність контрольованих об'єктів значно перевищує можливості суб'єктів контролю (органів уп­равління та контролюючих органів). Таким чином, контроль стає недостатньо ефективним, тому що його органи з об'єктивних при­чин не в змозі регулярно, своєчасно та повністю переробляти інформацію, необхідну для якісної організації контрольної діяль­ності. А система контролю продовжує розвиватися, як правило, екстенсивним методом, тобто шляхом формування нових органів державного контролю, не дивлячись на те, що вже зараз фахівці нараховують більш як 100 різних систем зовнішнього контролю діяльності підприємств. При цьому якість керівних рішень значно
знижується (одні рішення суперечать іншим), а технічна і науко­ва бази для їх прийняття не встигають за потребами суспільства і не відповідають сучасним вимогам.
За таких умов об'єкти управління поступово стали виходи­ти з-під реального контролю; процес контролю стає більш фор­мальним, що перш за все впливає на темпи розвитку суспільного виробництва.
Предметом будь-якого контролю є стан та поведінка об'єктів управління. Ця поведінка може бути описана системою показників, за допомогою яких можна встановити якісний стан об'єкта. Окрім того, кожний об'єкт оточує середовище, з яким він взаємодіє. Тому завдання контролю полягає і в тому, щоб вияви­ти чинники, які істотно впливають на поведінку об'єкта контро­лю. Визначивши об'єкт контролю та істотні фактори, що вплива­ють на його поведінку, встановлюють необхідні параметри об'єкта та їх відповідність меті управління. Від правильного визначення цих параметрів значною мірою залежить результат контролю.
Однак сутність контролю не може бути всебічно розкритою поза сферою управління, яку він обслуговує. Тому що не існує контролю взагалі, а є контроль конкретного змісту і конкретних форм. У залежності від сфери управління, яку він охоплює, виділяють такі галузі контролю: адміністративний, технічний, екологічний та економічний (фінансово-господарський).