ОСОБЛИВОСТІ ФІНАНСОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ МАЛОГО БІЗНЕСУ
Питання за темою:
1. Відмінності у фінансовій діяльності малого бізнесу
2. Фінансування малого підприємництва
3. Фінансова підтримка малого бізнесу
В Україні діють підприємства таких видів:
приватне підприємство, засноване на власності фізичної особи;
колективне підприємство, засноване на власності трудового колективу підприємства;
господарське товариство;
підприємство, яке засноване на власності об'єднання громадян;
комунальне підприємство, засноване на власності відповідної територіальної громади;
державне підприємство, засноване на державній власності, в тому числі казенне підприємство.
Відповідно до обсягів господарського обороту і чисельності працівників (незалежно від форм власності) підприємство може бути віднесено до категорії малих підприємств.
До малих підприємств належать новостворювані та діючі підприємства[1]:
у промисловості та будівництві - з чисельністю працюючих до 200 чоловік;
в інших галузях виробничої сфери - з чисельністю працюючих до 50 чоловік;
у науці і науковому обслуговуванні - з чисельністю працюючих до 100 чоловік;
у галузях невиробничої сфери - з чисельністю працюючих до 25 чоловік;
у роздрібній торгівлі - з чисельністю працюючих до 15 чоловік.
У малому бізнесі в Україні понад 2 млн. чоловік, що становить 10% зайнятого населення , понад 9% ВВП[2].
Особливості створення і діяльності малих підприємств регламентуються законодавством України.
Між великим та малим бізнесом є суттєва різниця:
1. Малий бізнес має обмежений доступ до фінансових та грошових ринків. Про емісію акцій, як правило, можна тільки мріяти. Отримати кредит не вдається не тільки через його дороговизну, а й через ризиковий фінансовий стан підприємства і відсутність кредитної політики. За таких умов все залежить від метикуватості та винахідництва керівника.
2. Не ставить за мету максимізувати курс акцій, показник капіталізації (сумарну курсову вартість акцій) та рівень дивідендів. Вартість малої справи не оцінюється публічно фінансовим ринком. Через це вартість малого підприємства важко встановити. Керівники малого бізнесу зацікавлені у високій ринковій ціні своїх підприємств, бо рано чи пізно такі підприємства стають акціонерними товариствами або “продаються” великій компанії.
3. Несе інший склад, рівень та ієрархію ризиків. Добробут та доля власника невеликого підприємства прямо залежить від її успіху чи невдач на ринку. Можливості диверсифікації портфеля власних інвестицій обмежені межами власного підприємства. У справу вкладаються всі наявні кошти. Через це власник малого підприємства підданий більшому ризику, ніж, наприклад, отримувач контрольного пакету акцій, що завжди має можливість скинути акції чи диверсифікувати свій портфель.
4. Має низький рівень ліквідності. Середній коефіцієнт поточної ліквідності малого бізнесу – 2, тобто подвійне перевищення поточних пасивів над поточними активами (для великих підприємств – потроєне перевищення). А це означає, що мале підприємство має більші проблеми з мобілізацією “живих” грошей для виконання своїх поточних зобов’язань, тобто є менш платоспроможним, ніж велике підприємство.
Низька ліквідність настає через те, що підприємство вкладає менше коштів у запаси та дебіторську заборгованість (більш високі показники оборотності запасів та дебіторської заборгованості) та має високі поточні зобов’язання (84% сумарної заборгованості в малому бізнесі та 63% - на великих підприємствах).
Отже, за таких обставин очевидна роль менеджменту, що спрямована на управління оборотним капіталом: запасами, дебіторською заборгованістю, грошовими засобами та короткотерміновими зобов’язаннями.
Фінансова діяльність малих підприємств вирішує такі завдання:
визначення політики цін;
планування доходів і витрат;
організація фінансового менеджменту.
Більшість підприємців встановлює договірні або середні ринкові ціни. Ціни на нову продукцію встановлюють за цінами продукції – аналога. Часто підприємства використовують певні знижки ціни в залежності від розміру партії товару. Потім розраховують розмір прибутку, який прирівнюється до запланованої норми прибутку або до товарообороту.
Іноді ціну встановлюють на основі витрат на виробництво та збут. Недостатня підготовленість менеджерів малого бізнесу та непередбачуваність ринкової ситуації обмежують використання цього передового методу. Роль бухгалтерії на малому підприємстві зводиться лише до збору інформації без належної її систематизації. Все це знижує ефективність фінансових рішень в управлінні витратами та прибутком.
Отже прибуток малого підприємства доцільно розглядати як компенсацію підприємцю за успішне здійснення фінансових та управлінських операцій, вдале застосування маркетингових прийомів.
В реальних умовах української економіки суб’єкти малого підприємництва не можуть отримати надприбутки, що виникають як результат перевищення підприємницького прибутку над його середнім значенням на ринку. При низькій платоспроможності значної частини населення можна говорити хіба що про диференціацію підприємницької діяльності, що дає змогу отримувати незначний прибуток за фінансової незалежності малого підприємства.
Через згадані об’єктивні та суб’єктивні причини очевидно, що малий бізнес потребує фінансової підтримки з боку держави. І це має відбуватися не стільки через
субсидіювання, кредитування, пайове фінансування, скільки через надання податкових пільг, як це практикується в розвинутих країнах. Перші кроки в цьому напрямку вже зроблені: введено фіксований податок на деякі види підприємницької діяльності, спрощену систему оподаткування. Втім цього недостатньо на сучасному етапі розвитку підприємництва в Україні. Потрібні програми державної підтримки, які б в умовах фінансових обмежень, що притаманні малому підприємництву, визначали вибір пріоритетних напрямків підприємництва та його мотивації.
Формування конкурентного середовища та самоорганізація малого бізнесу – наступна проблема, яку треба вирішувати, якщо держава прагне позитивного впливу суб’єктів малого підприємництва на ринкову ситуацію.
Як показує досвід розвинених країн, малий бізнес там успішно розвивається тоді, коли він проводиться під патронатом держави: використовуються бюджетні кошти, політичні важелі, спроможні залучати кошти суб’єктів господарювання в малий бізнес.
У скандинавських країнах основним донором фінансових ін’єкцій в мале підприємництво є держава. Уряди цих країн надають субсидії та прямі позики початківцям в малому бізнесі. Перспективні та важливі проекти на 50 – 75% можуть фінансуватися за рахунок державних коштів. Ірландія деяким категоріям підприємців-початківців протягом року виплачує щомісячну допомогу в 50 фунтів-стерлінгів.
Пріоритетними напрямами розвитку малого бізнесу у Великобританії є розробка спеціальних програм підтримки малого бізнесу:
сприяння створенню малих підприємств, які започатковують безробітні;
гарантії кредитів у малий бізнес через резервування біля 50 млн. ф. ст. щорічно;
створення самостійних регіональних бюро, що здійснюють фінансову підтримку малих підприємств на місцевому рівні;
допомога молоді у створенні та розвитку власної справи;
допомога місцевим владам у розвитку малого бізнесу на місцях;
створення мережі спеціалізованих фондів, що фінансують малий бізнес.
В Італії розвинута система державної фінансової підтримки малого бізнесу через субсидування та пільгове кредитування діяльності окремих напрямків малого бізнесу та діяльності консорціумів і кооперативів, що об’єднують малі підприємства. Розмір субсидій таких об’єднань не перевищує 300 млн. лір на рік або 800 млн. лір впродовж 3-х річного періоду. На реалізацію нових проектів та модернізацію підприємств малого бізнесу виділяються пільгові кредити, за ставкою майже вдвічі нижчою ніж ринкова.
Цікава форма недержавної фінансової підтримки суб’єктів малого бізнесу має поширення в Іспанії. Там створені товариства взаємного гарантування, що створюються за рахунок добровільних внесків підприємців. Мета таких товариств надання гарантій банкам за своїх членів при отриманні кредитів. У випадку нестачі власних коштів уряд Іспанії надає товариствам фінансову допомогу. При накопиченні товариством певного капіталу, воно може перетворитись у товариство взаємного фінансування, набуває статусу фінансової установи і займається прямим інвестуванням підприємницької діяльності.
У США підтримка малого бізнесу відбувається головним чином через дотації, прямі гарантовані позики. Крім того на рівні штату реалізуються програми підтримки малого бізнесу через залучення недержавних коштів. У випадку неплатоспроможності позичальника держава стовідсотково покриває збитки. Гарантії держави зменшують ризик операцій кредитно-фінансових установ, сприяють зацікавленості кредиторів малого бізнесу.
У Японії створена Національна фінансова корпорація, що здійснює фінансову підтримку малих підприємств. Дворівнева система гарантій кредитів – 52 префектурні недержавні асоціації кредитної гарантії й державна корпорація із страхування кредиту – знижують ризик неповернення кредитів. Держава бере на себе погашення майже всієї суми боргу в випадку неплатоспроможності підприємця. Система фінансової допомоги побудована на принципі зворотної залежності між розміром фірми та державної допомоги. Тобто найбільшу підтримку з боку держави отримують малі підприємства та підприємці-початківці.
Позитивний доосвід розвинутих країн щодо підтримки малого бізнесу необхідно використати для розвитку вітчизняного малого підприємництва. Перші паростки могли б бути у сприянні держави створенню кредитних спілок – об’єднань підприємців, що дозволяють малому бізнесу самофінансуватись. Допомога держави очевидно мала б полягати у додаткових гарантіях у випадку неплатоспроможності позичальника – члена кредитної спілки.
бездисконтний метод аналізу інвестицій у мале підприємство;
дисконтний метод аналізу інвестицій у мале підприємство;
товариства взаємного кредитування;
недержавна асоціація кредитної гарантії.
1. Види підприємств, що діють в Україні
2. Які підприємства відносяться до категорії малих
3. Відмінності між малим та великим бізнесом
4. Особливості аналізу інвестицій у малий бізнес
5. Фінансова діяльність малих підприємств
6. Фінансова підтримка малого бізнесу.
1. Закон України “Про підприємства в Україні” від 27.03.1991 р.
2. Кузнєцова І.С. Фінансова підтримка малого підприємництва // Фінанси України. – 2001. - №6
3. Сергійко О.В. Товариства взаємного кредитування як форма фінансування малого підприємництва //Фінанси України. 1999. - №7
4. Сизоненко В.О., Колесник Н.Ф. Методологічні аспекти фінансової діяльності суб’єктів малого підприємництва // Фінанси України. - 2000. - №12
5. Финансовый менеджмент: теория и практика: Учебник под ред. Е.С.Стояновой. М.: Перспектива, 1998. – с.601 – 619 (Глава 4.2 Финансовый менеджмент малого бизнеса)
[1] Про підприємства в Україні – Закон України від 27.03.91 р.
[2] Білоус Г. Розвиток малого підприємництва в Україні // економіка України. – 2000. - №2. – С. 40.
