Головна особливість діяльності страховика, яка полягає в тому, що він спочатку акумулює кошти (створює страховий фонд), і лише згодом зазнає витрат у вигляді страхових виплат, обумовила специфіку його доходів. Страховик може отримувати наступні види доходів:
• доходи від страхової діяльності;
• інші доходи, в тому числі доходи від інвестиційної діяльності.
5.2.1. Доходи від страхової діяльності
До складу доходів від страхової діяльності страховика належать такі доходи:
• страхові премії, що отримані за укладеними з ним договорами страхування і перестрахування;
• комісійні винагороди, отримані страховиком за перестрахування його ризиків;
• частки від страхових відшкодувань, сплачені іншими перестраховиками;
• повернуті страховику суми з централізованих страхових резервних фондів;
• повернуті страховику суми страхових (технічних) резервів, інших, ніж резерви незароблених премій, у випадках і на умовах, які передбачені законодавством.
Страхові премії, що страховик отримує за надані ним страхові послуги – первинний і головний вид доходів від страхової діяльності. Страхові премії є основою для подальшого кругообігу фінансових коштів, головним джерелом для створення страхових фондів і фінансування всієї діяльності страховика.
Згідно з Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств” [20, ст.7.2], валовим доходом страховика від страхової діяльності (для оподатковування результатів страхової діяльності страховика) вважається сума страхових платежів, страхових внесків, страхових премій (далі - сума валових внесків), одержаних (нарахованих) страховиками-резидентами протягом звітного періоду за договорами страхування і перестрахування ризиків на території України або за її межами, зменшених на суму страхових платежів (страхових внесків, страхових премій), сплачених (нарахованих) страховиком за договорами перестрахування з резидентом.
Згідно вимог до складання декларації про доходи страховика [19], валовим доходом страховика від страхової діяльності (для оподатковування результатів страхової діяльності страховика) вважається сума страхових премій, отриманих (нарахованих) страховиком протягом звітного періоду (наприклад, календарного року) за договорами страхування і перестрахування, за відрахуванням сум внесків, переданих у перестраховування, сум повернутих страхувальникам премій, які вони зайво сплатили, а також платежів, що отримані від продажу страхових полісів інших страховиків (якщо цей страховик здійснює агентську діяльність), і премій, отриманих від філій, представництв й інших відособлених підрозділів страховика, що не мають статусу юридичної особи.
Комісійні винагороди, отримані прямим страховиком (цедентом, перестрахувальником) за передачу ризиків у перестраховування іншим страховикам, також належать до доходів від страхової діяльності. Цей різновид доходу економічно виправданий тим, що прямий страховик (цедент) сам домовляється зі страхувальником, інспектує об’єкт страхування й аналізує ризики об’єкта, укладає із страхувальником договір страхування, у повному обсязі відповідає перед ним за компенсацію шкоди і є щодо інших перестраховиків своєрідним посередником, який надає їм можливість одержати додатковий дохід від перестрахування застрахованих цедентом ризиків. Саме за ці послуги оплачується цеденту комісійна винагорода.
Комісійні за перестраховування враховуються у складі доходів від страхової діяльності лише у звітності страховика згідно з вимогами Держфінпослуг, а при оподатковуванні результатів господарської діяльності страховика враховуються, згідно з [19, 20], у складі доходів від нестрахової діяльності.
Частини страхових відшкодувань, оплачених перестраховиками – ще один різновид доходу, який виникає у прямого страховика (цедента) тоді, коли з об’єктом страхування, що був перестрахований ним як цедентом у інших перестраховиків, стався страховий випадок, і цедент виплатив відшкодування в обсязі, що перевищує обсяг відповідальності, котра залишилася на ньому, після перестраховування, а перестраховики компенсували йому свої частини у загальному збитку, що відшкодовується, згідно з умовами договорів перестраховування.
Суми, що повернуті з централізованих страхових резервних фондів, є доходами страховика тоді, коли він, перебуваючи раніше учасником таких фондів, виходить із них. В Україні централізовані фонди створюються на базі Моторного [21], Авіаційного [22], Морського [23] страхових бюро і Фонду страхових гарантій “Ексімстрах” [24]. До складу цих бюро повинні належати страховики, що здійснюють відповідно обов’язкове страхування цивільної відповідальності власників автотранспорту, страхування авіаційних ризиків, страхування морських ризиків і обов’язкове страхування пасажирів від нещасних випадків при морських перевезеннях, а також страхування кредитних ризиків держави, коли іноземні кредити видаються українським юридичним особам під гарантії Кабінету Міністрів України. Страховики – учасники цих об’єднань зобов’язані регулярно робити внески, що використовуються згідно з положеннями або установчими документами, які визначають діяльність таких структур.
Якщо внески страховиком були зроблені, а потім він виходить із складу відповідного об’єднання страховиків, частина внесків повинна бути йому повернута. Можуть бути й інші причини повернення грошей із фондів об’єднань страховиків на адресу конкретного страховика.
Суми, що повернуті з технічних резервів, інших, ніж резерв незароблених премій, виникають у таких випадках. Закон “Про страхування” у ст. 30 установлює два різновиди страхових (технічних) резервів, які зобов’язані формувати і вести облік страховики: резерв незароблених премій і резерв збитків (докладніше див. підрозділ 5.6.2). Отже, сума повернення повинна здійснюватися з резерву збитків. Повернення з цього резерву можливе, якщо, наприклад, за заявою страхувальника про настання страхового випадку до резерву збитків була спрямована певна сума SВR, призначена надалі для її використання, щоб компенсувати збитки за даним страховим випадком. Проте у процесі проведення експертизи страхового випадку і точного визначення обсягу збитку сума фактичної виплати SВ виявилася меншою, ніж спрямована до резерву збитків сума. Різниця між цими сумами ?S = SВR – SВ і буде сумою повернення з технічних резервів, інших, ніж резерв незароблених премій, тобто доходом страховика від страхової діяльності.
Важливим моментом є правильне визначення дати збільшення валового доходу від страхової діяльності. Це дата однієї з двох подій, яка відбувається раніше: або надходження премії, комісійної винагороди або частини страхового відшкодування, оплаченої перестраховиком, на рахунок чи до каси страховика, або початок дії відповідного договору страхування (перестраховування), або прийняття відповідного рішення (про вихід страховика зі складу бюро і повернення йому частини внесків, про повернення суми з резерву збитків і ін.).
5.2.2. Доходи від інвестиційної діяльності
Інвестиційна діяльність страховика – інвестування і розміщення тимчасово вільних коштів, що є його власністю або якими він володіє (розпоряджається). Доходи від цієї діяльності є вторинними (похідними) від первинних доходів (зібраних страхових премій), але за обсягом можуть істотно перевищувати первинні доходи. Збираючи страхові премії, страховик накопичує обсяг первинних доходів і має право розпоряджатися ними протягом певного часу. Інвестування тимчасово вільних коштів страхового фонду грунтується на ймовірнісному характері обігу коштів цього фонду у процесі страхової діяльності, тому що від моменту надходження премій страхувальників на рахунки страховика до виплати страхових відшкодувань завжди проходить певний час.
Тривалість періоду збереження коштів страхувальників у страховика визначається терміном дії договору страхування. Термін страхування може бути значним, наприклад, в особистому страхуванні договори укладаються на декілька десятків років, і навіть довічно. При цьому страховик формує запасні і резервні фонди, кошти яких десятиріччями можуть не використовуватися. Все це створює об’єктивну основу для участі страховика у роботі ринку вільного капіталу й інвестуванні як власних, так і накопичених ним коштів (страхових фондів) до економіки.
Страховик виступає інституціональним інвестором, основна функція якого в умовах ринкової економіки – залучення вільного капіталу клієнта в обмін на гарантію надання клієнту страхової послуги. Найчастіше саме інвестиційна діяльність забезпечує страховику основний прибуток, що буде компенсувати його збитки за основною (страховою) діяльністю та витрати на розвиток страхової діяльності. Напрямки інвестиційної діяльності страховика залежать від характеру коштів, які він використовує для інвестування. Ці кошти представлені двома групами тимчасово вільних коштів:
• власні кошти страховика;
• кошти страхових резервів (страхового фонду) страховика.
Власні кошти страховика – статутний фонд і нерозподілений прибуток, спеціальні і резервні (крім страхових) фонди, вільні резерви – можуть бути вкладені до будь-якої галузі економіки й у будь-якій формі згідно з чинним законодавством. Так, наприклад, статутний фонд (СФ), страховика відповідно до [1, ст. 2; 4; 40; 41] має такі обмеження щодо його формування і напрямків розміщення:
• весь обсяг СФ повинен бути сформований виключно у грошовій формі;
• при створенні страховика або збільшенні зареєстрованого СФ дозволяється формування СФ цінними паперами, що випускаються державою, за їх номінальною вартістю, але не більше 25% загального розміру СФ. Дозволяється формування частки СФ цінними паперами, що випускаються державою, а саме облігаціями зовнішніх та внутрішніх державних позик у разі, коли умови випуску таких облігацій передбачають обов'язкове їх погашення лише в грошовій формі.При цьому сума, отримана страховиком при погашенні облігацій, повинна бути розміщена в порядку, встановленому законодавством щодо формування статутного фонду фінансових установ [41];
• забороняється використовувати для формування СФ векселі, кошти страхових резервів, бюджетні
кошти і кошти, одержані в кредит, позику та під заставу, а також вносити нематеріальні активи;
• фінансові вкладення СФ у корпоративні права участі у статутних фондах інших страховиків обмежені обсягом до 30% СФ, причому внесок до статутного фонду одного страховика не може перевищувати 10% СФ. Ці вимоги не поширюються на страховика, який здійснює види страхування, інші ніж страхування життя, у разі здійснення ним внесків до статутного фонду страховика, який здійснює страхування життя.
Кошти страхових резервів (страхового фонду) – це залучені, або зв’язані страховими зобов’язаннями кошти, які перебувають у тимчасовому розпорядженні страховика. Тому напрямки інвестування страхових резервів є суворо регламентовані, і страховик повинен бути гранично обережним при їх розміщенні. Обсяг страхових резервів, сформрваних страховиком, завжди повинен відповідати обсягу взятих ним зобов’язань. Для виконання своїх зобов’язань перед страхувальниками у повному обсязі і у будь-який час, страховик повинен розміщувати кошти страхових резервів у таких видах диверсифікованих активів, що мають максимальні показники прибутковості, надійності і ліквідності. Завдяки вільним коштам страхових резервів страховик може здійснювати:
• капітальні інвестиції;
• фінансові інвестиції.
Обмеження напрямків інвестування страхових резервів залежать також від різновидів здійснюваної страхової діяльності, і встановлені окремо для страхування життя [39] і окремо для інших, крім страхування життя, ризикових видів страхування [26], про що йтиметься у наступному.
Капітальні інвестиції обмежуються придбанням тільки нерухомого майна, причому обсягом не більше 10% від обсягу наявних страхових (технічних) резервів. Інші різновиди капітальних інвестицій для розміщення коштів страхових резервів не передбачені. Власні кошти страховика можуть бути вкладені у будь-яку галузь економіки й у будь-якій формі згідно чинного законодавства: пряме інвестування, права участі і цінні папери, нерухомість і ін.
Фінансові інвестиції більш різноманітні. Проте вони повинні бути не прямими, а портфельними, тобто страховик позбавлений можливості прямо вкладати тимчасово вільні кошти страхових резервів у статутні фонди інших юридичних осіб в обмін на корпоративні права, що емітуються цими юридичними особами. Доходи від інвестиційної діяльності можуть бути використані як на компенсацію збитків від страхових операцій, так і на розвиток страхової справи, з метою інвестиції або для власного споживання. Саме таким чином може підтримуватися нормальна рентабельність діяльності страховика при оптимальному ринковому рівні ціни на страхову послугу.
5.2.3. Інші доходи страховика
Опріч страхових премій і доходів від інвестиційної діяльності, страховик може мати такі доходи, не пов’язані зі страхуванням:
• доходи від здавання майна в оренду (здійснення фінансового або оперативного лізингу, оренди землі, житлових помешкань на умовах довгострокових договорів без перерахунку сум податкових зобов’язань страховика після завершення зазначених операцій і без відображення сум податку з додаткової вартості, коли надаються такі послуги);
• доходи від надання консультаційних послуг;
• доходи від реалізації прав регресної вимоги страховика;
• доходи у вигляді безкоштовної фінансової допомоги страховику і безкоштовно переданих страховику товарів (надання послуг);
• доходи від продажу (відчуження) окремо цінних паперів і окремо деривативів протягом звітного періоду, як різниця між валовим доходом, отриманим через продаж (відчуження) цінних паперів (деривативів), і сумою витрат на їхнє придбання. Збитки від таких операцій за результатами податкового року переносяться на зменшення валового доходу майбутніх податкових періодів від таких операцій з урахуванням офіційного рівня інфляції;
• доходи від врегулювання безнадійної заборгованості, а також доходи від торгівлі борговими зобов’язаннями у вигляді:
a) суми нарахованих відсотків (комісійних) і суми перевищення фактично отриманих від боржника відсотків над нарахованими, при достроковому погашенні зобов’язань за кредитно-депозитними операціями;
б) коштів, отриманих страховиком – покупцем боргових зобов’язань через погашення емітентом облігацій, ощадних сертифікатів, інших цінних паперів (крім цінних паперів, що передбачають корпоративні права) і відсотків, отриманих по них;
в) вартості об’єкта застави, відчуженої у рахунок погашення заставником боргового зобов’язання кредитору (або гаранту), і суми нарахованих за ним відсотків;
• доходи від індексації і передачі (відчуження) основних фондів і нематеріальних активів;
• доходи від позитивної різниці перерахунку в гривні іноземної валюти і коштів від її продажу, що були у страховика на кінець звітного періоду, якщо збільшується офіційний валютний (обмінний) курс НБУ (якщо було зменшення курсу, то негативна різниця призводить до виникнення кредиторської заборгованості);
• штрафи, пені й інші доходи.
УВАГА! При здійсненні оподатковування діяльності страховика, відповідно до [19, 20], наведений вище перелік інших доходів доповнюється доходами у вигляді комісійних за передавання ризиків страховиком – цедентом іншому страховику (перестраховику) у перестрахування.
Звичайно, величина цих доходів невелика порівняно з обсягами доходів від інвестиційної і страхової діяльності, але іноді може бути вагомою для страховика і складати великі суми. Наприклад, така ситуація може виникнути при реалізації прав регресної вимоги до винуватця заподіяного збитку, або у випадку успішної лізингової діяльності, якщо в структурі активів страховика істотну роль відіграють кошти, які можуть приносити доходи.