Страхова премія являє собою плату за страхування, яку страхувальник зобов’язаний сплатити страховику, згідно з договором страхування або за законом. Залежно від виду об’єкта страхування існує низка особливостей визначення обсягу й умов внесення страхової премії. Розглянемо головні особливості для основних напрямків нагромаджувальних та ризикових видів страхування.
Для довгострокових видів особистого страхування (із виплатою страхових сум у вигляді постійної ренти або одноразово) премія звичайно називається страховим внеском. За математичним змістом страховий внесок – це періодично повторюваний платіж страхувальника страховику. Визначаючи індивідуальний розмір внеску, який потрібно внести згідно з укладеним договором, страховику необхідно враховувати всю страхову сукупність (сукупність усіх застрахованих у нього осіб).
Якщо прийняти загальний розмір зобов’язань страховика при страхуванні життя за В, вартість однієї ренти за Ах, де х – вік особи, що сплачує страховий внесок Рх, то одержимо, що Рх = В/Ах тоді, якщо страховий внесок сплачується довічно, або Рх = B/(Lt•Aх), якщо страхові внески мають терміновий характер. При цьому Lt•Aх виражає вартість однієї строкової ренти.
Тому страховий внесок математично може бути виражений лише як середня величина, що припадає на один поліс сформованого страхового портфеля.
У ризиковому страхуванні страхова премія може бути подана середньою величиною, що отримана як відношення суми очікуваних премій страхувальників за цей час до загальної кількості застрахованих об’єктів n, тобто
Математично страхова премія є середньою величиною стосовно одиниці страхової сукупності. Не може бути точної рівності між зобов’язаннями страховика за окремим договором страхування і сумою премії окремого страхувальника за цим договором. Така рівність існує тільки для всіх договорів страхування (страхової сукупності).
При визначенні нетто-ставки за особистим страхуванням життя враховують імовірність смерті, інвалідності внаслідок каліцтва, захворювання. До уваги беруться розмір страхової суми і норма прибутку страховика.
Коли визначаються нетто-ставки за ризиковими видами особистого, майнового і страхування відповідальності, то враховуються: імовірність настання страхового випадку, частота і тяжкість прояву ризику, розмір страхової суми. Норма прибутку страховика при цьому звичайно до уваги не береться через її незначність.
Страхова премія обчислюється, виходячи із страхового тарифу і страхової суми, з урахуванням індивідуальних ризикових коефіцієнтів, знижок і надбавок.
Приклад. Страховий брутто-тариф для страхування майна від вогню дорівнює 0,3%, страхова сума – 10.000. грн. За наявність засобів пожежогасіння і протипожежної сигналізації страховик надає страхувальнику знижку 10% від брутто-тарифу. Страхова премія дорівнює (0,3%*10.000/100%) = 30 грн., “протипожежна” знижка складає 10%*30/100% = 3 грн. Отже, премія дорівнює 30грн – 3 грн = 27 грн.
Знижки із страхової премії, що надаються страхувальнику страховиком, є формою заохочення страхувальника, який акуратно виконує свої обов’язки із збереження застрахованого майна, а також стимулюють страхувальника, що регулярно (наприклад, щорічно) відновлює договір із страховиком.
Знижка надається страхувальнику при сплаті нової премії за договором добровільного страхування у випадках, визначених правилами страхування, і може, зокрема, передбачатися:
• при укладанні комбінованих договорів страхування майна громадян і страхування від нещасних випадків безперервно в період більше 3 років;
• у випадках, коли договір укладається із застосуванням франшизи;
• при страхуванні від вогню майна суб’єктів, що господарюють, які суворо додержуються правил протипожежної безпеки;
• за тривалу безаварійну експлуатацію транспорту, що безперервно страхується протягом декількох останніх років (із метою заохочення дисциплінованих власників транспортних засобів і водіїв).
Брутто-надбавка – це частина страхового брутто-тарифу, не пов’язана безпосередньо з формуванням страхового фонду. Надбавка забезпечує кошти для:
• покриття витрат на проведення страхування (оплата праці страхових робітників, утримання обладнання, реклама й ін.);
• формування запасних фондів (якщо необхідно виплатити страхове відшкодування при поточних збитках, що перевищують їх запланований середній рівень) за ризиковими видами страхування;
• фінансування превентивних (попереджувальних) заходів.
Ризикова нетто-надбавка. Раніше зазначалося, що середній рівень виплат страхового відшкодування за декілька років складає основу для визначення нетто-ставки страхового тарифу. Фактичні суми виплат по роках відхиляються від цього середнього рівня у той або інший бік і залежать від багатьох факторів – наприклад, від кількості укладених договорів страхування за окремим видом страхової послуги. Найімовірніший ступінь відхилення можливих виплат від середнього рівня визначається, в основному, статистично методом найменших квадратів. Збільшення нетто-ставки на величину цього імовірного відхилення складає зміст ризикової надбавки.
Призначення ризикової надбавки не збігається з призначенням запасних фондів у страхуванні. Страховик зобов’язаний мати запасні фонди, що призначені для забезпечення підвищених виплат відшкодування за всіма видами страхування. Вони використовуються тоді, коли збитки за одним видом страхування не покриваються позитивними результатами за іншими видами. Мета ризикової надбавки полягає у створенні стійких щорічних результатів у рамках кожного виду страхування. Ризикова нетто-надбавка підвищує стійкість результатів страхування через збільшення розміру страхового нетто-тарифу і збільшення розміру нетто-резервів, а не запасних фондів.
Надбавка за розстрочку – частина тарифу за довгостроковими видами страхування життя, що компенсує втрати страхової компанії за надання страхувальнику розстрочки при сплаті внесків. Надбавка за розстрочку еквівалентна різниці між одноразовим внеском і сумою річних внесків.
При сплаті річних внесків по страхуванню життя страховик втрачає частину прибутку від відсотків на резерв страхових внесків порівняно з одноразовим внеском через поступове зменшення надходжень внаслідок збільшення смертності осіб, що сплачують внески. Крім розстрочки у вигляді одноразового внеску за роками, застосовується і розстрочка протягом року (піврічні, квартальні, місячні платежі). За розстрочку в середині року встановлюються надбавки у розмірі певного відсотка до тарифної ставки.
За призначенням своїх основних компонентів страхова премія поділяється на ризикову премію, ощадний (накопичувальний) внесок, нетто-премію, достатній внесок, брутто-премію (тарифну ставку).
Ощадний внесок – це накопичувальний внесок. Його визначають при укладанні договорів страхування життя. Він призначений для покриття знеціненя платежів страхувальника впродовж терміну страхування.
Нетто-премія – частина страхового внеску, що призначена для покриття ризику і необхідна для покриття страхових платежів за певний проміжок часу за цим видом страхування. Величина нетто-премії залежить від ступеня імовірності настання страхового випадку та від особливостей реалізації страхового ризику. При плановій реалізації ризику величина нетто-ставки дорівнює ризиковому внеску, але можуть виникнути позитивні і негативні його відхилення. Можливі відхилення компенсуються за допомогою гарантійної надбавки. Нетто-ставка виражає ціну страхового ризику. Структура нетто-ставки залежить від виду страхування і різниться для особистого і майнового страхування.
В особистому страхуванні нетто-ставка містить ризиковий внесок, ощадний внесок, гарантійну надбавку (рис. 4.1).
схеми
Брутто-ставка є тарифною ставкою страховика. Вона складається з нетто-ставки і навантаження.
Навантаження – частина ставки для покриття таких витрат страховика:
• на організацію процесу страхування, продаж, укладання і ведення договорів страхування;
• відрахувань до запасних фондів (вільних резервів);
• покриття витрат на попереджувальні заходи;
• на маркетинг і рекламу;
• на утворення планового прибутку страховика.
Розглянемо основні види страхових премій (внесків), що використовуються у практиці страхування.
Достатній внесок подає суму премії в розмірі, що достатній для покриття страхових витрат страховика. Достатній внесок дорівнює сумі нетто-ставки і навантаження (витрат страховика), тобто подає брутто-ставку без прибутку страховика.
Натуральний внесок являє собою премію, що призначена для покриття ризику за певний проміжок часу. Натуральний внесок за цей відрізок часу дорівнює ризиковому внеску, але з часом він змінюється, збільшуючись або зменшуючись залежно від характеру ризику. У договорах страхування життя, внаслідок їхнього тривалого терміну, натуральний внесок збільшується. Врахування зміни натурального внеску в договорах страхування життя має велике значення для фінансових результатів страхування.
Постійний внесок не змінюється з часом. Його сталість викликана незмінністю у часі страхового ризику. Застосовується у більшості договорів майнового страхування. Звичайно ці договори укладають строком до одного року. При цьому умовно приймається, що за цей період не можуть відбутися різкі коливання у поводженні страхового ризику, і величина внеску повинна залишитися постійною.
За формою сплати страхові премії (внески) поділяються на одиничні, поточні, річні і розстрочені.
Одинична премія сплачується страхувальником страховику наперед за весь період страхування. Сума цієї премії визначається до моменту укладання договору страхування і виражає еквівалентність зобов’язань страховика і страхувальника.
Поточний внесок – частина від загальних зобов’язань страхувальника стосовно страховика. Сума поточних внесків за цим видом страхування завжди буде більше одиничного внеску, що пояснюється втратами прибутку страховика при розстрочених поточних внесках.
Річний внесок – це єдиний внесок, який здійснюється строком до одного року. Він неподільний і за теорією актуарних розрахунків завжди більше одиничного внеску. В особистому страхуванні виділяються строкові і довічні річні страхові внески. Строкові внески – це внески, що сплачуються протягом певного проміжку часу. Довічний страховий внесок сплачується щорічно протягом усього життя страхувальника.
Розстрочений страховий внесок являє собою внесок, що сплачується на виплат. Розстрочений страховий внесок поділяється на річні, а річні, своєю чергою, на піврічні, квартальні, місячні. Частина річного внеску, що сплачується страхувальником за укладеним договором, називається розстроченим страховим внеском. Сума розстроченого страхового внеску завжди більше суми річного внеску через утрату прибутку страховиком за договорами із розстроченим внеском.
Цильмерівський внесок – це сума нетто-ставки і витрат на обслуговування договорів страхування цього виду за рік. Цей внесок містить певні резерви, завдяки яким відшкодовуються витрати на укладання договорів страхування. У цьому зв’язку активізовані витрати являють собою активи страховика.
Перестраховочний внесок – це внесок, котрий страховик сплачує перестраховику за умовами укладеного між ними договору перестраховування. Стосовно відповідальності, взятої перестраховиком за договором перестраховування, перестраховочний внесок може бути пропорційним і непропорційним.