Україна - Франція

Розвиток політичних, економічних та культурних відносин з Францією, незважаючи на те, що Україна особливо зацікавлена у них і що Міністерство закордонних справ традиційно скеровує у посольство до Парижа свої кращі дипломатичні кадри, відбувається не дуже активно. Тут позначаються традиційно добрі відносини Франції з Росією, бо у відносинах з Україною Париж зважав на позицію Москви.
Після проголошення Україною незалежності Франція визнала її 27 грудня 1991 p., а вже 24 січня наступного року були встановлені дипломатичні відносини. У червні 1992 p., під час візиту
Президента України Л. Кравчука до Франції, було підписано Договір про взаєморозуміння і співпрацю, який і дотепер є підґрунтям двосторонніх відносин.
Але рух, спрямований на подальший розвиток взаємовідносин на основі підписаного договору, загальмувався. Не остання роль належала тому, що російська дипломатія пропагувала тезу про "тимчасовість" української незалежності. Невідповідно трактувалися Біловезькі угоди. Це призвело до того, що французький загал, зокрема в засобах масової інформації, почав сприймати СНД як нову назву СРСР. До посольства України надходили листи із адресою: "Посольству СНД. Україна". У газетах з'явилася рубрика "СНД", де вміщувалися повідомлення про ту чи іншу республіку колишнього СРСР.
Матеріалів про Україну публікувалося в пресі мало та й, здебільшого, вони не були прихильними до її незалежності. Розробка договірно-правової основи просувалася повільно: вдалося підписати тільки абсолютно необхідні двосторонні угоди (про ядерну безпеку, транспортні перевезення, морське риболовство та ін.). Вичікувальна позиція, зайнята керівництвом Франції стосовно розбудови відносин з Україною, пояснювалася то наявністю на нашій території ядерної зброї, то загрозою ЧАЕС. Результатом такого підходу було те, що договір, підписаний у червні 1992 p., був ратифікований Національними зборами Франції лише 14 лютого 1996 р.
Однак поступово процес розбудови відносин між країнами став набирати обертів, і нині можна констатувати: вони цілком прийнятні, створено необхідну основу для їх розширення та поглиблення, хоча, на жаль, вони не відповідають потенціалу обох країн. На наше переконання, вони могли б виконувати вагомішу роль у розв'язанні завдань міжнародної безпеки і європейського та євроатлантичного співробітництва.
Україна знайшла розуміння і підтримку Парижа під час вирішення низки важливих проблем. Зокрема, завдяки йому питання про ЧАЕС увійшло в порядок денний засідань "великої сімки"; Франція під час приєднання України до ДНЯЗ у формі декларації підтвердила її гарантії безпеки, підтримала укладення Хартії Україна - НАТО про особливе партнерство, вчасно ратифікувала Угоду Україна - ЄС, сприяла позитивному розв'язанню питання про участь українського контингенту в миротворчих операціях у колишній Югославії, прийняттю України до Ради Європи.
Стали частішими і вагомішими контакти двох сторін на різних рівнях. Президент Л. Кучма декілька разів мав зустрічі з президентом Французької республіки Ж. Шираком, під час яких відбувся корисний обмін думками.
У січні 1997 р. Л. Кучма здійснив офіційний візит у Францію, в межах якого відбулися переговори з Ж. Шираком, міністром закордонних справ Е. де Шареттом, міністром-делегатом зовнішніх економічних зв'язків І. Галланом, головою Національних зборів Ф. Сенном, представниками ділових кіл. Ці зустрічі та переговори засвідчили значний прогрес у поглядах французького керівництва на роль України у Східній Європі, її геополітичне становище і, що найголовніше, на її роль як чинника стабільності на європейському континенті. Сторони погодилися створити змішану українсько-французьку міжурядову комісію з економічного співробітництва, перша сесія якої відбулася в березні 1998 р. Діяльність цієї комісії дає поштовх інвестиційним проектам і торговельно-економічному співробітництву України з Францією -четвертою країною світу за економічним потенціалом.
Поглиблення контактів на найвищому рівні засвідчують результати зустрічей Президента України Л. Кучми з президентом Франції Ж. Шираком, що відбувалися в межах Мадридського саміту НАТО (липень 1997 р.) та під час саміту Ради Європи у Страсбурзі (жовтень 1997 p.). Упродовж останніх декількох років відбулася низка взаємних візитів на міністерському рівні. Стали звичайними консультації між міністерствами закордонних справ.
Перший державний візит Президента Франції Ж. Ширака в Україну відбувся 2-4 вересня 1998 р. Тоді було підписано міжурядові угоди про співпрацю в галузі мирного використання ядерної енергії та енергетики, співробітництво правоохоронних органів та міжвідомчу Угоду про співпрацю з питань ядерної безпеки. Підписано також Угоду про співробітництво між Київським національним університетом ім. Тараса Шевченка і французьким університетом м. Нансі. Загалом візит став певним підсумком поступального розвитку українсько-французьких відносин за останні роки, засвідчив активізацію двостороннього політичного діалогу, виявив прагнення французької сторони всебічно поглиблювати відносини з Україною, надолужити певне відставання в їх розвитку.
В межах участі у дев'ятому засіданні Ради Міністрів ОБСЄ міністр закордонних справ України А. Зленко мав зустріч із главою французького зовнішньополітичного відомства Ю. Ведріном. Міністри обговорили стан та перспективи розвитку двосторонніх відносин, наголосивши на необхідності активізації політичного діалогу, особливо на вищому рівні.
Керівник зовнішньополітичного відомства Франції підтримав пропозицію стосовно проведення найближчим часом чергового засідання змішаної українсько-французької міжурядової Комісії з питань торговельно-економічного співробітництва.
Обговорюючи питання розширення ЄС і НАТО, А. Зленко та Ю. Ведрін зазначили, що в межах цього процесу відкриваються нові можливості для зміцнення відносин України зі згаданими організаціями.
Міністри обмінялися думками про зміцнення оборонних і без-пекових можливостей Європейського союзу та залучення інших країн, зокрема України, до цього процесу.
А. Зленко наголосив на важливості розвитку українсько-французьких відносин у контексті пріоритетності інтеграції України до євроатлантичних структур.
Активно розгортається співробітництво у військовій і військово-технічній галузях. Відбувся обмін візитами на рівні міністрів, часто французькі військовики високих рангів відвідують Україну, а українські - Францію. Українські офіцери навчаються у французьких військових коледжах. Велике значення для розвитку співпраці має те, що українські миротворці перебували у Боснії в так званій зоні відповідальності Франції.
За останні роки зусиллями обох країн створено певну договірну основу, яка дає змогу й далі розгортати співпрацю. Окрім згаданого Договору про взаєморозуміння і співробітництво 1992 p., діють майже 60 міжурядових та міжвідомчих угод, що забезпечують адекватне розв'язання проблем, які виникають у повсякденній практиці двостороннього співробітництва і забезпечують його стабільність і взаємовигідність.
Двосторонні економічні зв'язки двох країн, на жаль, ще обмежені. Товарообіг перебуває близько позначки 500 млн доларів США, водночас сальдо для України негативне, обсяг французьких інвестицій на 1 січня 2001 р. становив 40,9 млн доларів США. Це зумовлено тим, що французька економіка перебуває не в найкращому стані і "зайвих" капіталів просто немає.
Зазначимо, що умови в Україні стосовно іноземного інвестування несприятливі. Це відштовхує потенційних французьких інвесторів. У цьому напрямі діє й надто завищена форма страхування, запроваджена КОФАС (Французька страхова компанія для зовнішньої торгівлі) щодо України, яка належить до групи країн з найбільшим ризиком.
Уряд Франції відкрив кредитну лінію для України на суму 500 млн франків і виділив низку Грантів для використання в галузі ядерної безпеки та розвитку сільського господарства.
Україна постачає Франції чорні метали, продукцію хімічної промисловості, текстиль, енергоносії, а Франція - продукцію сільського господарства та хімічної промисловості, технічне обладнання, товари широкого вжитку. Але все ж таки рівень торговельної співпраці не відповідає можливостям обох країн.
Франція - країна особлива. Якщо Україна заручиться її підтримкою, то матиме сприяння Європи. Необхідно створити таку систему підходів, за яких Україна могла би привернути до себе Францію, усунувши перешкоду на шляху прийняття колективних рішень в європейських структурах стосовно українських проблем. Для цього необхідна продумана політика і комплексний підхід у багатьох напрямах: економічному, політичному, культурному та міжнародні контакти на двосторонньому рівні.