РОЗДІЛ X ЄВРОПЕЙСЬКИЙ НАПРЯМ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

Важливе місце в системі зовнішньополітичних пріоритетів України посідає західний напрям зовнішньої політики. Один з провідних векторів - європейський. Відомий український іс-торіософ І. Лисяк-Рудницький писав: "Європа - це щось більше, ніж великий півострів євразійського суходолу; вона - сім'я народів, які, незважаючи на політичну роз'єднаність та часті жорстокі антагонізми в минулому, поділяють спільну культуру і суспільну спадщину". У 90-х роках XX ст. Україна практично долучилася до творення спільного "європейського дому". Європейський напрям зовнішньої політики України розуміється як встановлення і поглиблення дуже широких двосторонніх зв'язків із країнами континенту, як активна участь у виробленні майбутньої загальноєвропейської архітектури, співпраця з європейськими структурами тощо. Реалізація євроінтеграційно-го курсу України висуває перед зовнішньополітичним відомством та іншими державними органами влади низку труднощів і проблем. Від того, як вони вирішуватимуться, залежить ефективність та результативність процесу інтеграції України до
Європи.
На теренах України часто відбувається таке: інтеграція стає поняттям декларативним, використовується як інструмент у політичній боротьбі, проте не є стратегічно усвідомленим пріоритетом. Використання гасел європейської інтеграції лише як козирів у внутрішньополітичній грі та засобу одержання чергових порцій міжнародної допомоги відштовхне європейців від України, зробить її ще менш привабливою для їх капіталу.
Попри декларації про геополітичну значимість орієнтації на європейські держави та структури, Україна не виробила життєздатної стратегії європейської інтеграції на основі двосторонніх зв'язків. Під поняттям "стратегія" треба розуміти комплексну модель визначення значимості тієї чи іншої ініціативи, її мети та пріоритетів, шляхів і засобів реалізації, ресурсів, необхідних для досягнення проголошеної мети.
Тому Україна не має загальнонаціонального, всеохоплюючо-го погляду на розв'язання комплексних завдань європейської інтеграції. Десятки державних інституцій та формальних груп і комісій залучені до процесу прийняття рішень у цьому напрямі. їх зусилля належно не скоординовані, сфери відповідальності та повноваження визначені умовно, тому значна частина рішень, що приймаються у надрах бюрократичного апарату, ніколи не реалізується на практиці.
Намагаючись встигнути на всіх напрямах інтеграції, Україна розпорошує інтелектуальні та матеріальні ресурси, часто розв'язує другорядні, рутинні питання, залишаючи без належної уваги та ресурсного підкріплення насправді важливі питання. Тобто, українська політика стосовно держав Європи та європейських інституцій занадто широка і неструктурована, щоб бути ефективною.
Отже, інтегрування України в Європу опинилося в складній системі зовнішньополітичних і внутрішньополітичних чинників, які або сприяють цьому процесові, або ускладнюють його. Основу інтегрування України зі загальноєвропейськими міжнародними організаціями становлять внутрішні економічні та політичні перетворення. Однак міжнародне становище України є невід'ємною частиною просування України до Європи. Взаємовідносини України з Росією, США, країнами Центральної та Східної Європи, розширення НАТО та ЄС, внутрішні проблеми розвитку самого ЄС ще тривалий час вирішально впливатимуть на практичну реалізацію стратегічного напряму зовнішньої політики України - інтегрування до єдиної Європи.