Проблема свободи і свавілля у "свободному світі"

Належним чином оцінюючи величезний вклад США в розвиток свободи і демократії, слід, однак не замовчувати і тривожних тенденцій, того негативу, що складається у співвідношенні свободи і свавілля не тільки у політичній, а й у економічній і культурній сферах.
Є люди, які вірять, що "після 11 вересня все змінилося". Відомий американський філософ У.Л. Макбрайд пише, що він не цілком з цим згідний. Події 11 вересня і те, що сталося потім, було підтвердженням і радикальним підсиленням багатьох тенденцій, які й до того мали місце, по суті в напрямі корпоративіської, тоталітарної поліцейської держави глобальної за своїм масштабом. Власне кажучи, обмеження багатьох свобод в атмосфері, у якій повна нетерпимість демонструється як доброчинність, навіть як патріотизм, відбувалося у багатьох сферах життя Америки і до вересневих подій. Число ув'язнених виросло до рекордного рівня, так що країна приблизно з 5-ю відсотками населення світу опинилася гордим володарем майже 25 відсотків населення світових в'язниць; школи, одержимі безпекою, почали теж нагадувати в'язниці; преса, радіо і телебачення все більше підпадали під контроль декількох мегакорпорацій тощо. Свобода фактично перестала бути дуже популярним словом - не рахуючи його військового використання в таких назвах як "Операція Живуча свобода" чи пізніше, "Операція свобода Іраку".
Однак після 11 вересня зміни в гірший бік все ж відбувалися. Свідченням тому є формування іншої ідейно-духовної атмосфери і ідеологічної парадигми. Якщо звернути увагу на риторику і модель ідеолого-політичних акцій, їх духовне оформлення 2002-2003 років, особливо в період підготовки війни в Іраку, то стануть помітними ці істотні зміни. Якщо раніше будь-які агресивні акції і гегемоністичні прагнення спиралися на стандартні ліберальні ідеологеми „свободного суспільства", включаючи захист прав людини, свободу конкурентних відносин, свободу слова, свободу утворення суспільних організацій і антитоталітарну риторику, то, починаючи з 11 вересня, у багатьох випадках, вся та ідейно-політична і духовна атмосфера почала нагадувати атмосферу тоталітарних суспільств середини XX ст. Особливо це кидається в очі при аналізі промов Дж. Буша. Його висловлювання за своєю ідейно-духовною моделлю багато в чому споріднені з риторикою тоталітарних лідерів: "Історична місія по захисту цивілізації"; "Об'єктивна необхідність взяти на себе відповідальність за збереження цінностей цивілізованого світу" тощо. Або чого варті в політиці США: протиставлення світу цивілізованого і не цивілізованого; апріорне виправдання насильства, як головного засобу захисту цінностей цивілізації; абсолютна монополія на вираження цих цінностей без будь-яких сумнівів в необхідності їх обговорення в режимі демократичного діалога; цинічне політичне і ідеологічне ігнорування опозиції тощо.
Якщо до цього Додати ще ту модель реакції політичного і ідейного істеблішмента на ті промови президента США, які можна спостерігати в останній час, коли зала встає і супроводжує його овацією, багаторазовими оплесками під час виступу, то навіть залишивши з боку гіркі згадки про одностайне схвалення з дружньою овацією виступів Сталіна, Брежнєва та інших, можна зрозуміти, тут спостерігається не просто одностайне голосування, а й тотальне підкорення і обивателя і ідеолога певній державно-політичній стратегемі. Сьогодні часто ідуть розмови про "один світ", проте так склалося, що усім потрібно чітко розуміти чий це тепер світ. Як стверджує УЛ. Макбрайд, він належить уряду Сполучених Штатів, який володіє майже монополією на "розумні бомби" і тому подібну зброю у підтримці цього свого права власності. В той же час цей уряд стверджує своє право контролю не тільки стосовно майна, а й сфери ідей: згідно деяким пунктам акту "USA PATRIOT", уряд, якщо вважатиме за потрібне, може оголосити будь-яку організацію терористичною, не потребуючи детальних обґрунтувань, і тоді кожний хто підтримує цю організацію, може вважатися співчуваючим тероризму без усякого права на захист закону.
Сучасна ситуація у світі характеризується великою перевагою, попросту гегемонією США. Порівняння, які можна привести і вже приводяться, з Римською імперією в розквіті її могутності є вражаючими. Атлантичний, Тихий океан розглядаються в США, по-суті, як "maria nostra" (наші моря). Заявляється, що США війну можуть вести де завгодно і свавільно, без попередніх консультацій з іншими державами чи міжнародними організаціями, на тій основі, що ворог скрізь або може бути скрізь, що боротьба не має кінця (чим не троцькіська теорія перманентної революції?) і нічим не обмежена, і, що так звані, "національні інтереси країни", які визначаються державою, суть вищий критерій політики. Тут згадати потрібно "Carthado delenda est" ("Карфаген повинен бути зруйнований"), тільки підставити замість Карфагена Ірак.
Цікавим є ще один факт. Усе частіше у ЗМ1 США зустрічається термін "Американська імперія", в той час як раніше вважалося, що тільки комуністи могли говорити так про США. Так - говорять деякі американські журналісти і коментатори - Рим був доволі-таки деспотичним, проте, якщо трохи деспотизму може просунути наші інтереси, то двічі ура деспотизму!