1.4. Методологічна основа соціальної психології особистості і спілкування

Термін «методологія» охоплює рівні наукового підходу: загальна методологія (загальний філософський підхід і спосіб пізнання явищ дійсності); спеціальна методологія (сукупність методологічних принципів, які застосовуються в цій галузі знань); сукупність конкретних методів і методичних прийомів.
Відповідно до спеціальної методології, будь-яке соціально-психологічне дослідження має базуватися на певних принципах, тобто загальних вихідних положеннях, котрі зумовлюють взаємодію дослідника із соціально-психологічними реаліями світу.
Діалектичним принципом пізнання є принцип історизму, який забезпечує вивчення соціально-психологічної реальності з погляду її виникнення, етапів і механізмів розвитку, становлення й формування, сучасного і майбутнього стану. Соціальна психологія особистості і спілкування, спираючись на принцип історизму, має можливість застосовувати набутий теоретичний і практичний досвід; обґрунтовувати сучасні тенденції міжособистісної взаємодії; досліджувати внутрішню динаміку соціально-психологічних проявів особистості, пояснювати їхні психологічні особливості; визначати напрям розвитку.
Принцип об'єктивності означає вивчення об'єктивних закономірностей розвитку соціально-психологічних явищ, кожне з яких розглядається в сукупності фактів і подій — суперечливих і багатогранних, позитивних і негативних, типових і нетипових; розв'язує проблему взаємозв'язку об'єктивного та суб'єктивного в соціальній психології. Цей принцип вимагає, щоб використані в дослідженні методи й позиція дослідника не впливали на здобуті результати. При цьому об'єктивність наукових висновків та інформації характеризується такими показниками, як точність, обґрунтованість, надійність, достовірність, наукова аргументація.
Завдяки принципові системності соціальна психологія особистості і спілкування може успішно розвиватися й розв'язувати комплекс проблем, то постають перед нею. Ця засада передбачає виокремлення певної системної властивості, яка об'єднує елементи системи в єдине ціле, в систему зв'язків, у структуру, враховуючи при цьому зв'язки і стосунки із середовищем. Застосування цього принципу уможливлює такий підхід до соціально-психологічних проявів особистості і сфери спілкування, за якого окремі елементи предмета пізнання й дослідження розглядаються як взаємодіючі, взаємозумовлені, взаємопов'язані елементи єдиного цілого. На думку Б. Паригіна, соціальну психологію як систему можна розглядати в трьох аспектах:
• методологічному (методологія соціальної психології — це сукупність прийомів дослідження, засобів, необхідних для організації і проведення процесів пізнання соціопсихічних явищ);
• феноменологічному (феноменологію соціальної психології цікавлять соціально-психологічні явища);
• праксиологічному (конкретна індивідуальна і групова поведінка людей). ,
Дослідження соціально-психологічних явищ в їхньому становленні та формуванні передбачає принцип розвитку, застосування якого має особливе значення в прогнозуванні механізмів, моделюванні структури соціально-психологічної реальності, шляхів оптимізації міжосо-бистісних стосунків, у вивченні соціокультурної, етнопсихологічної програми поведінки членів групи, складових комунікативного потенціалу особистості. Важливим у соціальній психології є принцип гуманізму, який є етичним чинником соціально-психологічного відображення, визнає й характеризує людину чи групового суб'єкта діяльності у сфері спілкування та групових процесів як найвищу Цінність. Принцип активності і творчої діяльності вказує на активний взаємозв'язок людей у процесі їхньої спільної діяльності, зумовлений актом виявлення творчої самодіяльності кожного. Активність і творчість — це типовий для особистості узагальнений ціннісний спосіб соціально-психологічного відображення, прояву і здійснення ЇЇ життєвих потреб, це така властивість особистості, що інтегрує й регулює в динаміці всю її особистісну структуру (потреби, здібності, волю, свідомість) у сфері групової діяльності через оцінку дій і вчинків інших людей. Принцип зворотного зв'язку у сфері взаємодії та групових процесів вказує на те, що соціально-нормативна регуляція може діяти лише тоді, коли партнери отримуватимуть інформацію про ефект міжособистісних стосунків, тобто коли відбувається оцінка дій і вчинків співрозмовників. Саме в оцінках відображені уявлення людей про партнерів зі взаємодії.
Інші принципи (пошуку комфортного сусідства, емоційної основи соціальної згуртованості, цільової єдності групи та ін.) й закони соціальної психології (домінування наслідування та навіювання на перших етапах онтогенезу, цілеспрямованості спілкування на всіх етапах розвитку й формування особистості, зміни соціальної ролі й домінантного виду діяльності особистості в онтогенезі, формування особистості в найближчому соціальному середовищі та ін.) грунтуються на розумінні природи соціально-психологічного відображення як явища соціального за змістом і психічного за формою та способом регуляції.
Щодо конкретних методів (під методом дослідження розуміють спосіб, шлях одержання необхідної інформації про соціально-психологічну реальність), то вони в соціальній психології спрямовані на вивчення соціально-психологічних проявів особистості у сфері взаємодії і міжособистісних стосунків та ін. Сукупність наукових методів збирання, обробки й аналізу соціально-психологічних фактів дає змогу реалізувати цілі та завдання соціально-психологічного дослідження. Серед основних джерел інформації про соціально-психологічні явища слід виокремити такі: основні характеристики реальних вчинків та поведінки особистості; особливості індивідуальної свідомості; характеристики продуктів матеріальної і духовної діяльності учасників комунікативного процесу; ситуації соціальної взаємодії та ін. Уся, одержана в ході дослідження, соціально-психологічна інформація має бути якісною, тобто відповідати вимогам надійності (стабільність результатів у ході повторних експериментів різних дослідників), обгрунтованості (придатність методу досліджувати саме ті якості об'єкта, які вивчаються), точності (чутливість використаних методик до вимірювання досліджуваних якостей).
Значення та цінність методу спостереження визначається тим, що матеріал для нього береться безпосередньо із життя під час спостереження за психічною діяльністю індивідів у взаємодії з іншими людьми, яка виявляється в їхніх рухах, діях, учинках, висловлюваннях, оцінках. Він характеризується як один з емпіричних методів соціально-психологічного дослідження, який виявляється в чуттєвому пізнанні явища чи досліджуваного предмета. Сутність цього методу полягає в систематичному та цілеспрямованому сприйманні й фіксації психічних явищ з метою подальшого вивчення їхніх специфічних змін за певних умов, їх аналізу й використання для потреб практичної діяльності. Метод спостереження широко використовується в соціальній психології особистості і спілкування для вивчення процесів сприймання та впливу людей один на одного, аналізу соціально-психологічного середовища, соціокультурної програми поведінки партнерів зі взаємодії тощо.
Наукове спостереження має підпорядковуватися низці правил і вимог:
• будь-яке соціально-психологічне дослідження, що прагне до об'єктивності, полягає у визначенні кола досліджуваних фактів, а також подальшого спостереження за ними;
• необхідно чітко обрати спосіб спостереження;
• слід скласти конкретний план, а також програму дослідження;
• потрібно дотримуватися спрямованості спостереження на істотні явища, відокремлення істотного від неістотного, основного від другорядного;
• треба об'єктивно й точно реєструвати факти соціально-психологічної реальності, формулювати з них певні висновки;
• варто вести журнал спостережень і реєстрацій подій, стенографічних записів, протоколів тощо, в яких фіксуються не лише факти, що характеризують дії, вчинки, поведінку, а й умови, за яких вони відбувалися;
• перевіряючи обгрунтованість і надійність одержаних результатів, слід виконати повторні аналогічні спостереження (на тому ж об'єкті й за тих самих умов);
• спостереження необхідно за можливості повторювати в різний час, за різних умов і ситуацій.
Використання методу спостереження може супроводжуватися певними труднощами:
• може виникнути небезпека одержання необ'єктивної, викривленої інформації про досліджуваний об'єкт;
• спостереження не завжди дає змогу відокремлювати випадкові факти від закономірних;
• тлумачення одержаних даних можуть мати суб'єктивний характер, тобто на результати спостереження впливають особисті якості дослідника, його життєвий досвід, установки, емоційні стани тощо;
• дослідник перебуває в пасивному стані, тобто не може змінити хід психічного явища і змушений чекати, коли розпочнуться ті чи інші процеси, йому не дано можливості повторення;
• спостереження погребує значних витрат часу;
• цей метод не дає змоги кількісно проаналізувати зібраний матеріал.
Перевага методу Спостереження порівняно з іншими полягає в тому, що психіка проявляється за природних умов, тобто спостереження дає інформацію про дії індивідів незалежно від їхніх установок на «бажану», «схвалювану» поведінку.
Розрізняють такі види психологічних спостережень: включене спостереження (воно передбачає, що дослідник сам на певний час стає членом групи — об'єкта дослідження); невключене спостереження (це спостереження «збоку»: спостерігач не є учасником групи — об'єкта спостереження). Залежно від позицій спостерігача стосовно об'єктів спостереження виокремлюють відкрите (під час такого спостереження досліджувані знають, що вони є об'єктами спостереження) і приховане (за таких умов досліджувані не підозрюють, що ведеться спостереження за їхньою поведінкою та діяльністю) спостереження. За чинником регулярності спостереження поділяють на систематичні (під час таких спостережень дослідник відвідує досліджувані об'єкти протягом певного часу) та епізодичні. Спостереження може також бути суцільним, коли фіксуються всі прояви психологічної діяльності протягом певного часу, і вибірковим, коли реєструються лише ті явища, які безпосередньо стосуються питання, що вивчається.
Метод опитування є надзвичайно поширеним у соціально-психологічних дослідженнях. Він використовується для того, щоб з'ясувати, чи розуміють досліджувані ті чи інші завдання, життєві ситуації, а також з метою одержати інформацію про інтереси, погляди, почуття, мотиви діяльності й поведінку особистості. Опитування ґрунтується на безпосередній (бесіда, інтерв'ю) чи опосередкованій (анкетування) соціально-психологічній взаємодії дослідника і опитуваного (респондента). Бесіда дає можливість одержати інформацію на основі вербальної (словесної) комунікації. За анкетного методу, на відміну від методу бесіди, не обов'язковий особистий контакт. Ідеться про опитувальний лист, який є сукупністю упорядкованих за змістом і формою запитань. Діють певні вимоги, яких слід дотримуватися під час проведення анкетування:
• запитання впродовж анкетування залишаються незмінними;
• спочатку необхідно провести інструктаж про порядок заповнення анкети;
• слід дотримуватися гарантії анонімності;
• надійність і достовірність інформації, яку можна одержати в результаті опитування, значною мірою мають зумовлюватися конструюванням і редакцією запитань (до їх формулювання ставляться високі вимоги — вони повинні бути чіткими, короткими, постановка на початку анкети простих запитань, які поступово ускладнюються, питання складаються з урахуванням індивідуально-психологічних особливостей респондента: рівня освіти, віку, статі, схильностей і переваг тощо).
Зазвичай кожна анкета має певну структуру й може складатися з таких комунікативних компонентів:
• епіграф до анкети і звернення до респондента (це робиться з метою створення позитивного емоційного настрою респондента, сприяння активізації його розумової діяльності в потрібному напрямі, позитивного впливу на формування мотивації до участі в опитуванні, підкреслення ролі громадської думки);
• повідомлення про мету дослідження, умови анонімності опитування, напрям використання одержаних результатів та їх значення, правила заповнення анкети й пояснення;
• основна частина анкети, яка містить питання про факти, поведінку, продукт діяльності, мотиви, оцінки й думки респондентів;
• запитання про соціально-демографічні характеристики респондентів (це своєрідна візитна картка респондента, його схематичний автопортрет, який можна розмістити як на початку, так і в кінці анкети).
Перевагою методу анкетування перед бесідою є можливість зібрати велику кількість матеріалу, ознайомитися з думками багатьох опитуваних, а недоліком цього методу є те, шо на об'єктивність одержаної інформації істотно впливає, з одного боку, наявність чи відсутність установки в опитуваного на щирість у відповідях, з іншого — здатність респондента об'єктивно оцінювати вчинки людей, ситуації, свої якості та якості інших людей.
Щодо тесту (від англ. test — проба, екзамен, випробування; це спеціально розроблені завдання і проблемні ситуації, використання яких у результаті кількісної та якісної оцінки може стати показником розвитку певних психологічних якостей, властивостей особистості), то він є одним з методів, за допомогою якого встановлюють певні психологічні якості людини, наявність чи відсутність певних здібностей (дидактичних, комунікативних, організаційних), навичок, вмінь. Сучасна психодіагностика розрізняє й використовує такі основні види тестів:
• тести інтелекту (задачі на логічні відношення, узагальнення, кмітливість);*
• тести досягнень (ідеться про виявлення ступеня конкретних знань);
• особистісні тести (з метою вивчення характеристик особистості, її психологічних якостей);
• проективні тести (названі тести використовують у тому разі, коли дослідженню піддаються властивості й характеристики, в яких людина цілком не впевнена, не усвідомлює або не хоче визнавати за собою, приміром, негативні риси, мотиви);
• тести креативності (за їх допомогою досліджують розвиток творчих здібностей).
Стосовно форми, то за цією ознакою тестові методи поділяють на вербальні, невербальні та змішані. Значення тесту залежить від правильності його використання й дотримання умов психологічного тестування: правильно застосований тест дає змогу зібрати впродовж короткого терміну велику кількість інформації, досить цінний матеріал для якісного психологічного аналізу, що підвищує продуктивність дослідницької праці.
Метод групової оцінки особистості. Цей метод грунтується на феномені спільних уявлень про кожного члена групи як результаті пізнання людей у процесі їхньої спільної діяльності і спілкування. Він передбачає одержання характеристики людини в ході взаємних оцінок членів групи з використанням прийомів безпосереднього оцінювання за /і-бальною шкалою, ранжирування якостей, попарного їх порівняння та ін. Перевага методу експерименту полягає в тому, що дослідник сам викликає явища, які його цікавлять, а не чекає їх появи. Під ним у психології розуміється організована дослідником взаємодія між досліджуваним чи групою досліджуваних і експериментальною ситуацією з метою встановлення закономірностей цієї взаємодії та змінних, від яких вона залежить. Розрізняють два різновиди психологічною експерименту:
Природний (він базується на управлінні поведінкою досліджуваних у природних умовах: створюються спеціальні експериментальні умови, які не порушують звичайного перебігу
подій) і лабораторний (передбачає проведення дослідження за штучних умов, з використанням вимірювальної апаратури, приладів та іншого експериментального матеріалу). Лабораторний експеримент має цілу низку переваг, які полягають у одержанні точніших результатів завдяки використанню спеціальних приміщень, вимірювальної апаратури, тренажерів; можливості змоделювати умови, які рідко виникають у повсякденному житті; досягненні набагато вищої точності реєстрації дій досліджуваних порівняно і спостереженням тощо. Недоліком лабораторного експерименту є те, що для досліджуваних
створюються штучні умови, які істотно впливають на прояв їхньої психіки. Варто враховувати й ту обставину, що не всі психічні явища можна вивчити. Використання експерименту передбачає дотримання певних вимог: постановки мети; планування; висунення гіпотези; вибір досліджуваних.
Відокремлюють такі етапи експерименту як методу соціально-психологічного дослідження;
• теоретичний (постановка проблеми й теми дослідження; визначення об'єкта і предмета; формулювання гіпотези та завдань);
• методичний (розробка методики експерименту й експериментального плану);
• експериментальний (створення експериментальної ситуації, здійснення спостереження, керівництво ходом експерименту, вимірювання реакцій піддослідних);
• аналітичний (здійснення кількісного аналізу результатів, наукової інтерпретації результатів, формулювання висновків і рекомендацій).
Часто в соціальній психології використовують метод вивчення документів, де під документами розуміють спеціально створені предмети, призначені для передавання та збереження інформації. Документом може бути будь-яка інформація, що містить дані про взаємовідносини в групі, вплив трудової діяльності на людину тощо. У психологічній літературі умовно документи поділяють на такі типи:
• за статусом: офіційні (урядові матеріали, постанови, статистичні звітні архіви, накази та ін.), неофіційні (анкети, скарги, мемуари, листи, фотографії);
• за формою: письмові тексти (друковані, машинописні, рукописні), фонетичні (магнітофонні записи, платівки, лазерні диски); іконографічні (кіно-, відео-, фотодокументи, твори живопису);
• за джерелом інформації: первинні (створені на основі прямого спостереження чи безпосереднього опитування), вторинні (оброблена й узагальнена первинна інформація);
• за ступенем персоніфікації: особові (автобіографія, особові картки, характеристики, заяви, анкети, скарги), безособові (звіти, протоколи, архівні документи).
Слід зазначити, що робота з документами потребує від дослідника спеціальної підготовки: важливо володіти знаннями з визначення достовірності інформації, поданої в документах (встановити, з якою метою складено документ, хто його автор та ініціатор; проаналізувати наміри осіб, що склали документ; виокремити опис подій та їх оцінку; встановити, чи був автор документа свідком зафіксованої події, чи переказав її зі слів інших, чи склав документ на підставі даних, одержаних від когось).
У процесі ознайомлення з анкетними даними людини слід враховувати: зовнішній вигляд заповнення документа (особового листка з обліку кадрів чи автобіографії); розбірливість почерку та ясність викладу матеріалу; пропущені або залишені без відповіді запитання; перерви в роботі; суперечності вказаних у документі даних; періодичність зміни роботи (як часто цей претендент змінював місце роботи); з якої причини людина намагається перейти в іншу установу. Вивчення анкетних даних дає змогу не лише скласти загальне враження про людину, а й підготувати запитання для подальшої бесіди з нею.
Серед методів вивчення документів розрізняють контент-аналіз (від англ. content — зміст), сутність якого полягає у виокремленні в тексті документа певних одиниць змісту для їх статистичної обробки (розрахунок частоти вживання них одиниць: термінів, оцінок тощо).
Метод соціометрії. Його розробив Дж. Морено для дослідження емоційно-психологічних стосунків у малій групі. Процедура, передбачена методом соціометрії, спрямована на опитування кожного члена малої групи з метою встановлення можливості його участі (або неучасті) в певному виді спільної діяльності або ситуації. Завершальні результати використання соціометрії можуть бути представлені у вигляді, по-перше, соціоматриць, соціограм, які графічно відтворюють структуру стосунків у групі, по-друге, соціометричних індексів, які кількісно відображають психологічні взаємини у групі. Метол має певні недоліки: у ході його проведення неможливо виявити мотиви міжособистісних переваг або заперечень; висока вірогідність перекрутити результати через нещирість відповідей тощо.
В соціальній психології використовуються й інші методи та методики: шкали вимірювання соціальних установок, апаратурний метод тощо.