1.3. Сфера особистості і спілкування в контексті функцій і поняттєвого апарату соціальної психології.

Соціальна психологія як самостійна галузь знання реалізує всі функції, властиві психологічній науці: теоретико-пізнавальну, комунікативну, гуманістичну, прогностичну, прикладну та ін. Теоретико-пізнавальна функція передбачає повне й конкретне пізнання соціально-психологічної реальності, її структури, механізмів розвитку та функціонування з позицій інтересів людини і групи; виявлення закономірностей, механізмів і чинників, які детермінують соціально-психологічні явища. Комунікативна функція — це систематизація знань з проблем передавання інформації, взаємодії, сприймання, впливу людей одне на одного. Гуманістична функція полягає в дотриманні норм етики й моралі стосовно індивіда, в захисті соціальний спільнот, верств, відтворенні й передаванні соціального досвіду. Прогностична функція передбачає формування соціально-психологічних прогнозів щодо співвідношення індивідуального і соціального, суб'єктивного відображення об'єктивної реальності. Зміст прикладної функції полягає в тому, щоб на основі теоретичного й емпіричного аналізу закономірностей становлення соціально-психологічної реальності виявити форми існування та способи функціонування ціннісного ставлення індивіда до соціальної дійсності, розробити практичні рекомендації з різних аспектів взаємодії, впливу людей одне на одного та сприйняття їх у соціальній спільноті.
Щодо таких фундаментальних понять, які відображають найсуттєвіші властивості, закономірні зв'язки й відносини соціально-психологічної реальності, то соціальна психологія, спираючись на основні поняття психології та соціології (особистість, соціум, пізнання, мислення, переконання, установка, соціальне явище, група та ін.), оперує власним понятійним апаратом (див. рис. 2). Важливе місце в цьому ряду постають базові поняття соціальної психології (соціально-психологічна реальність, взаємодія, соціально-психологічний тип, спілкування, соціально-психологічні явища, групова динаміка, соціально-психологічне відображення та ін.). Навколо них концентрується відповідна соціально-психологічна проблематика, а також інші поняття, що характеризують суттєві ознаки, конкретні механізми взаємозв'язку соціального та психічного. Збагатили й упорядкували систему понять концепції «психологія народів», «психологія мас», теорії інстинктів соціальної поведінки, управління, людських стосунків, сучасні соціально-психологічні напрями та дослідження. Коротко проаналізуємо найважливіші поняття соціальної психології, пов'язані з особистістю і спілкуванням.
«Соціально-психологічна реальність» полягає у психічному відображенні соціальних явищ, у регуляції та дії соціального через суб'єктивне; у сприйнятті, відображенні людиною соціальних відносин і соціальних спільностей. Таким чином, соціально-психологічна реальність, хоч і виникає на межі соціального та психічного, водночас має суттєві ознаки кожного з них і, отже, не є простим їх поєднанням, а становить якісно нове утворення, в якому важливими є закономірності й механізми взаємозв'язку соціального та психічного, їхні взаємодія та взаємозалежність, взаємовплив.
«Соціально-психологічний тип» — це поняття характеризується соціальною активністю особистості, зміною її ціннісних орієнтацій, позицій, певною лінією поведінки за конкретних соціально-психологічних умов у групі. У структурі соціально-психологічного тину у своєму повному складі представлені суспільні відносини, котрі завжди пов'язані з поведінкою особистості. Вони, власне, й виступають як поведінка людини в конкретних ситуаціях її життєдіяльності.
Загалом під соціально-психологічним типом розуміється узагальнене відображення сукупності соціально-психологічних характеристик особистості, які виявляються в конкретному соціально-психологічному середовищі.
Спілкування с необхідною умовою існування людини в суспільстві, одним з найважливіших чинників соціального розвитку індивіда. Воно відтворює об'єктивну потребу особистості в розвитку її індивідуальності, в обміні думками, об'єднанні, взаємодії з іншими. Це поняття вживається в широкому і вузькому розумінні. Широкий контекст цієї дефініції означає зв'язок та взаємодію людей у процесі духовного й матеріального виробництва, спосіб реалізації соціальних відносин, що здійснюється через безпосередні чи опосередковані контакти, в які вступають особистості і групи. Вузький контекст спілкування вказує на процес предметної та інформаційної взаємодії між людьми, в якому формуються, конкретизуються, уточнюються й реалізуються їхні міжособистісні стосунки (відбувається взаємовплив, сприйняття один одного тощо).
Соціокультурні, етнопсихологічні особливості спілкування вказують на взаємодію між конкретними людьми, зумовлену певними національно-психологічними ознаками культури міжособистісних стосунків. Соціокультурна зумовленість програми поведінки полягає в її зв'язках із соціальним середовищем. Етнопсихологічний контекст міжособистісних стосунків потребує врахування національно-психологічних особливостей прояву поведінки людей у процесі взаємодії. Йдеться про: своєрідність мотивів, спонукальних сил діяльності тієї чи іншої національної спільноти; своєрідність сприймання й мислення, емоційних і вольових властивостей носіїв національної психіки, що виражається через специфічні пізнавальні та інтелектуальні якості; наявність різниці в комунікативно-поведінкових проявах іноетнічних представників.
Соціально-психологічні явища — це ті феномени, що виникають у результаті взаємодії суб'єктів комунікативного процесу (окремих індивідів та спільнот) за певних умов. Вони відтворюють соціально-психологічну реальність, спонукують і регулюють поведінку людей, сприяють організації різних форм діяльності і спілкування, здійснюють обмін повідомленнями, інформацією й переживаннями. До основних соціально-психологічних явищ належать: спілкування, спосіб життя, конфлікт, настрій тощо. Водночас спілкування виступає в ролі основного механізму виникнення соціально-психологічних явищ. Загалом механізми виникнення та поширення соціально-психологічних явищ поділяються на навмисне створювані (чутки, різного роду об'єднання тощо) й на ті, що виникли й дістали поширення стихійно (мода та ін.). Універсальні механізми соціально-психологічних явищ охоплюють: наслідування, навіювання, зараження, переконання тощо. Класифікація соціально-психологічних явищ відбувається за різними основами: змістом (нормальні й деформовані), стійкістю (динамічні — наприклад різні види спілкування; динаміко-статичні — приміром настрої; статичні — зокрема традиції, звичаї) та ін.
«Соціально-психологічний простір» є тим параметром, який робить свій безпосередній вплив на діяльність членів групи. Соціально-психологічний простір опосередкований предметним, фізичним середовищем, матеріалізованим простором групи, ЇЇ системними властивостями (цілісність, структурність, функціональна однорідність тощо). Американські соціальні психологи Ф. Зимбардо та М. Ляйпе, розкриваючи природу соціального впливу в усьому розмаїтті його проявів, виокремлюють три сфери взаємодії, де можна спостерігати цей вплив: міжособистісна сфера, спеціально створене середовище переконання, сфера засобів масової комунікації. На думку дослідників, відмінності між подібними сферами прояву впливу полягають у тому, наскільки особистісними чи індивідуалізованими вони с, та у ступені чи широті охоплення цільової аудиторії, на котру спрямований вплив. Отже, соціально-психологічний простір можна трактувати як соціальну діяльність членів групи, взаємовідносини і взаємодію між ними, їхні наміри, позиції й цілі, взаємозв'язки і взаємозалежності, як об'єктивну форму суб'єктивного сприйняття, представленого системою певних оцінок, уявлень та образів.