Валютно-фінансові відносини у зовнішньоекономічній діяльності потрібно розуміти як систему взаємодії курсів валют і позичкових капіталів різних країн при здійсненні зовнішньоторгових операцій.
Централізоване управління валютними ресурсами дало змогу попередньо захистити економіку країни від небажаного впливу коливання цін, а нині з'явились негативні тенденції і відбулося зниження зацікавленості підприємств у розвитку експорту та погіршення його товарної структури.
Для усунення цих тенденцій з 1991 р. почався перехід до розрахунків у вільно конвертованій валюті з країнами Східної Європи. Необхідно також регулярно встановлювати реальний курс валюти України до іноземних валют, створити валютний ринок і досягнути конвертованості гривні.
Реальним вважають такий курс валюти, що забезпечує оптимальну збалансованість міжнародних розрахунків. У свою чергу рівновага міжнародних розрахунків означає, що курс валюти перебуває на рівні, який не потребує корекції.
У реальному житті рівновага може зберігатися дуже короткий час, оскільки через самодіяльність підприємств у зовнішньоекономічній діяльності, систематичні зрушення цін порушується збалансованість міжнародних розрахунків, а курс валюти відхиляється від рівноважного рівня.
Таким чином, виникає потреба у функціонуванні незалежного від чиєїсь волі природного регулятора порушених рівноваг у міжнародних розрахунках. Таким регулятором є вільний валютний ринок, на якому здійснюється купівля-продаж валют.
На аукціонах, що проводяться у різних місцях країни, у тому числі на валютних біржах, продавцями і покупцями переважно є підприємства, організації, кооперативи, спільні підприємства. Вони можуть продавати і купувати іноземну валюту за валюту України за ринковим курсом. Такий підхід - основна організації постійно функціонуючого валютного ринку, де і буде формуватися курс гривні стосовно іноземних валют.
Завдяки створенню валютного ринку з'являється можливість виникнення внутрішньої оборотності валюти України, і її громадяни можуть здійснювати платежі за кордон і купувати валюту без обмежень.
Однак у той же час виникає потреба у досягненні наступних фінансово-економічних положень і проведенні реформи банківської та фінансової системи; збалансованості грошової маси і товарних ресурсів, створенні ринків товарів народного споживання і засобів виробництва; приведенні рівня і структури цін усередині країни у відповідність з цінами світового ринку.
Валютна конвертованість передбачає відмову від адміністративних обмежень на експорт й імпорт товарів, збалансований взаємозв'язок товарних і грошових потоків, високий ступінь відкритості економіки України та її активне входження у світову економіку. До того ж взаємодія зі світовою економікою вплине на потребу ліквідації нерентабельних виробництв, зумовить ряд структурних зрушень в економіці, що виявляться складними не лише для людей, зайнятих на цих виробництвах, а й для всієї країни. Проте досягнення валютної конвертованості потребує таких зусиль.
Важливим напрямком вдосконалення валютно-фінансових відносин українських підприємств, організацій у зовнішньоекономічній діяльності є вміле і раціональне використання кредитів, які надають зарубіжні партнери через світовий ринок позичкових капіталів. Світовий ринок позичкових капіталів є сукупністю кредиторів і позичальників різних країн.
Перехід величезних мас грошових засобів у позичковий капітал і їх перерозподіл між країнами через ринковий механізм пришвидшує зрушення в світовій економіці.
Залежно від економічного змісту операцій на світовому ринку позичкових капіталів його можна розділити на два основних сектори:
- світовий грошовий ринок;
- світовий ринок капіталів.
Світовий грошовий ринок визначає попит і пропозицію позичкового капіталу, що функціонує як міжнародний платіжний засіб. Грошові засоби, які акумулюються на ньому (звичайно у вигляді депозитів), і позики, які надають, мають короткотерміновий характер і призначені головним чином для обслуговування сфери обігу.
У другому секторі позичковий капітал є не лише грошима, а й самозростаючою вартістю. Позички надають на тривалий час і переважно використовують для капіталовкладень.
Міжнародний кредит - це позичка у грошовій чи товарній формі, яку надають кредитори однієї країни позичальникам з іншої країни на термінових умовах і за умови сплати відсотків.
У ширшому плані дане поняття включає і портфельні інвестиції - вкладення капіталу в іноземні облігації, акції зарубіжних підприємств, інші цінні папери з метою отримання доходу.
У даний час сама держава в країнах з розвинутим ринком допомагає вивезенню капіталу і бере участь у вивезенні державного капіталу в інші країни у вигляді пільгових кредитів та іншої допомоги. При цьому досягається мета не лише отримання прибутку, а й забезпечення довготермінової економічної взаємодії з різними країнами. Постійно зростають прямі закордонні інвестиції. Лише у США на них припадає третя частина інвестицій. Це зумовлено передусім намаганням інвестора приєднатись до нової технології, до зниження витрат на охорону навколишнього середовища, створити можливості для обминання митних бар'єрів.
Відбувається також посилення міграції приватного капіталу між промислово розвинутими країнами - до 75% усього експорту приватного капіталу. До того ж йде постійний розвиток відносин між країнами з ринковою економікою і країнами Східної Європи та СНД.
Вивезення капіталу є переміщенням за кордон вартості у товарній чи грошовій формі з метою отримання підприємницького прибутку чи відсотка.
Існує експорт підприємницького і позичкового капіталів. Вивезення підприємницького капіталу - це довготермінові закордонні інвестиції, що дають змогу створювати за кордоном філіали, дочірні компанії, спільні підприємства. Власниками основних сум позичкових капіталів є транснаціональні банки, фінансові компанії, фондові біржі та інші кредитно-фінансові установи.
Основні клієнти - позичальники на світовому ринку капіталів - транснаціональні корпорації, державні органи. Найбільші фінансові центри світу - Токіо та Нью-Йорк, де розміщені найбільші у світі фондові біржі. Фінансовим центром Європи є Лондон. Найбільші обсяги довготермінових позик забезпечують Цюріх і Франкфурт-на-Майні. Постійно зростає роль Японії як найбільшого кредитора світу. Посилюються фінансові центри в Сінгапурі, Гонконзі, Панамі, Бахрейні.
У світовій практиці використовують різні форми міжнародного кредиту, що класифікуються за кількома ознаками.
За цільовим призначенням міжнародні кредити поділяють на пов'язані і фінансові. Пов'язані кредити мають суто цільовий характер, закріплений у кредитній угоді. Наприклад, комерційні кредити для закупівлі певних товарів й оплати послуг чи інвестиційні кредити для будівництва конкретних об'єктів.
Фінансові кредити, як правило, не мають цільового призначення, і їх використовують за бажанням позичальника. Залежно від форми надання кредити бувають товарні та валютні. У товарній формі переважно бувають комерційні кредити, а у грошовій - фінансові в будь-якій валюті.
Залежно від термінів користування кредитами їх поділяють на короткотермінові (до 1 року), середньотермінові (від 1 до 5 - 7 років) та довготермінові (більше 5-7 років). Короткотерміновий кредит використовують у зовнішній торгівлі й у міжнародному обміні послугами. Експорт машин і обладнання фінансують за допомогою середньотермінового кредиту. Довготерміновий кредит застосовують для фінансування виробництва та інфраструктури.
Система довготермінового кредитування експорту - це сукупність кредитних документів впливу на виробництво і реалізацію експортної продукції, що включає також необхідну фінансово-правову основу.
За адміністративного підходу до кредитування інвестування засобів у іноземній валюті на розвиток експортної бази в Україні здійснювали з централізованих джерел. Економічна відповідальність підприємств за використання засобів була невисокою. Тому зараз велику увагу приділяють залученню валютних ресурсів для інвестування на позичковій основі.
Певну складність при кредитуванні зумовлює процес визначення процента за кредитами у валюті в зв'язку з частими змінами ставок на міжнародному грошовому ринку. Тому Національний банк України через певний період повинен переглядати відсоткову ставку з метою ліквідації відсоткового ризику, а також він повинен дуже обережно й уважно надавати кредити у валюті, стежити за цільовим використанням засобів і впливати на тих, хто не дотримується умов кредитних угод.
Через кризові явища в світовій економіці ризик неплатежу за державними кредитами у 80-ті, 90-ті рр. ХХ ст. різко зріс. Це зумовлено також політичною нестабільністю. Особливо важко, коли в країнах-боржниках змінюється політичний режим, загострюються внутрішні і зовнішні суперечності.
Різновид міжнародного кредиту - емісія облігацій, акцій та інших цінних паперів на міжнародному ринку капіталів. При цьому банки є посередниками між позичальниками й інвесторами.
За останніх 15 років у світі зросла роль облігаційних позик. Умови позик бувають різними. Практикують і фіксовану відсоткову ставку на весь термін позики, і ту, що регулярно переглядають відповідно до кон'юнктури. Однак обов'язково передбачають мінімальний рівень, нижче за який відсоткова ставка не опускається.
Позики випускають на термін від 3 до 15 років, але для першокласних позичальників вони бувають безтерміновими. Можна використовувати конвертовані облігації, тобто такі, що можна обміняти на акції компанії-боржника.
У даний час стали розповсюдженими євроноти - короткотермінові і середньо-термінові зобов'язання з плаваючою відсотковою ставкою. Існують також єврокомерційні папери - зобов'язання приватних компаній на 3 - 6 місяців з невеликим обсягом плати стосовно відповідної базової ставки міжнародного грошового ринку.
Поширений вид фінансового кредиту - єврокредити, що формуються за рахунок ресурсів європейського ринку. Ці кредити надають великі комерційні банки терміном на 5-10 років. За ними звичайно відсоткову ставку не встановлюють на весь термін, а переглядають через кожних 3-6 місяців. Єврокредити й облігації з фіксованою відсотковою ставкою у структурі міжнародного ринку капіталів становлять більше 60 відсотків.