1.4. Методи і прийоми економічного аналізу

Метод економічного аналізу, тобто загальний підхід до вивчення свого предмета, базується на діалектичному та історичному матеріалізмі - основі наукової думки у всіх сферах економічних наук.
Розробка на основі методу аналізу господарської діяльності конкретно відображається у сукупності використовуваних прийомів, що дають змогу вивчити господарську діяльність, спираючись на закони діалектики, розглядати цю діяльність як результат суперечливої різноспрямованої дії численних взаємопов'язаних господарських факторів.
Факторами в аналізі називають активно діючі сили, які зумовлюють позитивні і негативні зміни в стані об'єкта та у показниках, що його відображають, тобто причини цих змін. Переважно термін "причини" застосовують до ширшого комплексу факторів, а при такому розміщенні цього комплексу уже окремі його складові називають факторами.
Виявлення можливостей підвищення ефективності господарювання шляхом посилення дії позитивних факторів і ліквідації негативних називають резервами. При аналізі виявляють вплив на діяльність аналізуючого об'єкта зовнішніх і внутрішніх факторів, відокремлено вивчають їх позитивну і негативну дію. Потім результати аналізу узагальнюють, враховуючи взаємозв'язок усіх факторів, і здійснюють підрахунок результатів.
У процесі вивчення господарської діяльності поєднують дедуктивний та індуктивний методи дослідження, аналіз і синтез.
При фінансово-економічному аналізі переважно застосовують дедуктивний метод: спочатку вивчають узагальнені показники господарської діяльності в масштабах усього господарського об'єднання, підприємства чи іншого об'єкта, потім ці показники деталізують, розчленовують.
Деталізація, розчленування узагальнених показників - це аналіз ("аналіз" з грецької означає "розкладання, розчленування на частини"), а подальше узагальнення матеріалів дослідження, на основі якого дають вільну оцінку виконанню плану, ефективності господарювання і виробляють зведений рахунок резервів, називають синтезом.
У техніко-економічному аналізі найпоширенішим є індуктивний метод: спочатку вивчають хід господарських операцій і відображають показники їх роботи на окремих робочих місцях, а потім переходять від конкретних до більш абстрактних, узагальнених показників господарської діяльності аналізованого об'єкта загалом.
В обох аспектах економічного аналізу - фінансово-економічному і техніко-економічному - аналіз поєднують із синтезом, а дедуктивний метод - з індуктивним, що зумовлює використання матеріалістичної діалектики.
Метод аналізу - це спосіб системного комплексного вивчення, дослідження і узагальнення впливу окремих факторів на виконання господарських завдань і на динаміку господарського розвитку. Його здійснюють шляхом обробки спеціальними прийомами показників плану, обліку, звітності та інших джерел інформації.
Дане значення не є вичерпним: у ньому вказані лише основні особливості методу аналізу, що відрізняє його від методів споріднених економічних наук.
Системний підхід, комплексне вивчення економіки, техніки, технології і різних факторів, що впливають на ефективність господарювання, - важлива особливість методів економічного аналізу.
Вивчимо об'єкт з урахування усіх зовнішніх і внутрішніх зв'язків як частину системи вищого ієрархічного рівня. Наприклад, розглянемо цех як частину підприємства, підприємство як частину господарського об'єднання і т. д. Це є проявом системного підходу в аналізі. За даним підходом оцінюють діяльність аналізованого об'єкта не лише з точки зору досягнення його локальної мети, а й з урахуванням того, наскільки вона поєднується з метою системи вищого рівня та із загальнодержавними інтересами. Системний підхід невід'ємний від комплексного, бо передбачає розгляд результатів діяльності об'єкта як результат взаємодії усіх сторін його діяльності і всіх факторів, що на них впливають.
Для зручності дослідження штучно виділяють і окремо розглядають вплив різних господарських факторів на діяльність підприємства, щоб наприкінці дослідження врахувати їх взаємодію і взаємообумовленість.
Ступінь деталізації вивчення факторів у процесі аналізу залежить від ряду обставин. По-перше, неподільних факторів, тобто таких, що не могли би бути результатом інших факторів, насправді нема. Практичні завдання аналізу в кожному конкретному випадку диктують необхідність обмежитись до певної міри деталізацією на основі попереднього проведеного групування взаємодіючих факторів і вважати, що дані фактори є взаємопов 'язаними.
Визначення впливу деяких факторів на динаміку господарського розвитку, результати виконання плану та ефективність господарювання допоможе з'ясувати їх відносне значення у роботі підприємства, зосередити увагу на головних і другорядних факторах.
Виявлення зв'язку між досягнутими результатами і поєднання цих результатів у групи (комплекси) факторів забезпечують об'єктивність оцінювання діяльності підприємства і дію аналізу як інструменту виявлення резерву.
Узагальнення результатів аналізу, що базується на вивченні стану об'єкта та вимірюванні впливу на нього окремих факторів, здійснюють для різнобічного оцінювання результатів господарської діяльності підприємств і зведеного розрахунку резервів.
З особливостей методу випливає ряд спеціальних прийомів класифікації, що виділяють комплекси факторів, які вимірюють на основі аналітичної обробки показників обліку і звітності. Щоб виявити їх вплив, за допомогою показників обліку складають розрахункові формули.
Розрахункова формула пов'язує часткові показники обліку і звітності з метою вимірювання впливу різних факторів на відхилення від плану основних узагальнених показників господарської діяльності чи на їх динаміку.
Розрахункова формула - основа аналітичних розрахунків, що виявляють кількісну залежність відхилення від плану чи іншої бази за узагальненим показником, від зміни окремих елементів розрахункової формули - взаємопов'язаних часткових показників.
Документальне обгрунтування є обов'язковим як для аналізу, так і для обліку. Воно забезпечує незаперечність аналітичних розрахунків, на яких базуються висновки і пропозиції. Аналіз пов'язаний із перевіркою достовірності інформації, яку він використовує.
Метод аналізу застосовують з урахуванням сукупності прийомів дослідження, з яких більшість використовують не лише в аналізі, айв інших науках. Дослідження прийомів запозичують з інших наук, що є наслідком взаємопроникнення різних наук на сучасному етапі їх розвитку й особливістю економічного аналізу, який сформувався і розвивається на межі кількох наук. Удосконалення прийомів, запозичених з математики, математичної статистики і бухгалтерського обліку, здійснюють переважно науки, що їх створили. Економічний аналіз господарської діяльності пристосовує ці прийоми до вивчення свого предмета, відповідно змінюючи їх і поєднуючи в єдину систему.
Класифікація прийомів аналізу, що утворюють цю систему, подана на схемі 1.
Різні прийоми аналізу на схемі 1 об'єднані у групи. Прийом порівняння серед них є найважливішим. З його допомогою оцінюють роботу підприємства, вивчають вплив окремих факторів на виконання плану і виявлення резервів.
Найбільше значення має порівняння звітних показників із плановими. Його, як правило, подають у самих формах звітності. На основі порівняння з планом виявляють резерви, приховані під час ліквідації будь-яких негативних відхилень від плану і позапланових втрат.
Проте не варто обмежуватися порівнянням із планом, бо це порівняння необхідно поєднувати з аналізом якості самого плану. Критичний аналіз плану, відхилень від нього і реальних досліджень підприємства спирається на інші порівняння. Найпоширеніший з них вказаний нижче.
Порівняння показників аналізованого періоду (як планових, так і звітних) з показниками майбутніх періодів (місяць, квартал, рік і т. д.) дає можливість оцінити темпи розвитку і напруженість плану на аналізований період.
У сучасній практиці аналізу цей вид порівняння використовують не комплексно, а відповідно до окремих показників, наприклад, за коефіцієнтами використання календарного фонду робочого часу обладнання або корисного використання сировини. У перспективі він посяде провідне місце, бо дає можливість об'єктивно оцінити ступінь використання підприємством свого економічного потенціалу.
Щоб детальніше виявити резерви, не варто обмежуватись порівнянням лише аналізованого об'єкта, а потрібно проводити і порівняльний аналіз.
Порівняльний аналіз використовують для визначення розмірів і причин відмінностей у використанні ресурсів і ефективності виробництва, а також для мобілізації внутрішніх резервів порівнюваних підприємств шляхом поширення передового досвіду. Як базу порівняння використовують середньогалузеві показники чи показники іншого ліпшого підприємства.
Порівняння із середньогалузевими показниками дає змогу визначити, яке місце займає аналізоване об'єднання чи підприємство в галузі, чи належить воно до передових, середніх або відстаючих.
Порівняння з плановими і звітними показниками передового підприємства, а всередині підприємства - з показниками передових цехів, виробничих дільниць, з показниками роботи ліпших робітників дає змогу виявити резерви, приховані у запровадженні нових досягнень техніки і технології, в узагальненні та використанні передового досвіду з урахуванням особливостей кожного з порівнюваних об'єктів.
Різновидами такого порівняння є зіставлення:
- з роботою підприємства такого ж виробничого напрямку;
- з найдосконалішими технічно капіталістичними підприємствами тієї ж галузі за техніко-виробничим показником обладнання, матеріалів, палива, електроенергії.
Чим ширше коло порівнюваних підприємств, тим більші можливості виявлення, а тоді - поширення передового досвіду.
Від програми порівняльного аналізу, визначених у ній завдань залежить збільшення чи зменшення кількості порівнюваних підприємств. Якщо вивчати ті сторони діяльності, в яких виявляються спільні соціальні, організаційні та правові основи підприємств, то їх можна порівняти без урахування відмінностей продукції, масштабів, техніки і технології виробництва на кожному з них. Наприклад, порівняльний аналіз використання робочого часу можна здійснювати на всіх підприємствах з однаковим режимом роботи. Якщо ж визначене завдання полягає у виявленні резервів, пов'язаних з характером виробництва, наприклад з економією матеріалів, то поглиблене вивчення цих резервів обмежується підприємствами, що випускають однакову чи подібну за технологією виготовлення продукцію.
Щоб розширити коло порівнюваних підприємств, здійснюють порівняння узагальнених показників по підприємству загалом, а також часткових - за окремими технологічними дільницями й операціями, що можуть бути однакові на підприємствах різного виробничого профілю.
При використанні прийому порівняння, особливо при порівняльному аналізі, необхідно забезпечити порівнянність вхідних даних, якої досягають шляхом дотримання певних умов, до яких належать єдине оцінювання (окремо виявляється вплив зміни оцінки); ліквідація впливу зміни об'єкта й асортименту і порівняльних календарних періодів. Будь-яке порівняння залежно від змісту показників, які вивчають, висуває певну умову для забезпечення порівнянності та правильності висновків на основі цього порівняння.
Динаміка основних витрат на підприємстві
Таблиця 1

Групування належить до найпоширеніших прийомів у аналізі, але є суттєва різниця між використанням групування в статистиці й аналізі. У статистиці групування - умова отримання науково обумовлених середніх величин, які правильно характеризують вивчення сукупності, використання для узагальнення, типізації явищ.
В аналізі, навпаки, групування використовують для розкриття змісту середніх, для визначення впливу окремих одиниць на це середнє.
Найбільше теоретичне і практичне значення в аналізі має групування факторів, пов'язаних:
а) з живою працею;
б) із засобами праці;
в) з предметами праці.
Використовують групування факторів і за іншими ознаками. Наприклад, їх поділяють на зовнішні і внутрішньогосподарські; соціальні та індивідуальні; залежні і незалежні від аналізованого об'єкта; головні і другорядні.
Часто використовують групування за розділами плану підвищення ефективності виробництва.
Широке використання в аналізі знаходить також групування за фактором техніки, технології, організації виробництва і за фінансовими результатами.
Особливо часто застосовують прийом групування при аналізі зведених звітів, бо він дає змогу виділити показники роботи відстаючих підприємств, зосередити на них увагу і таким чином знайти та мобілізувати невикористані резерви.
В аналізі використовують наявні у звіті групування і проводять додаткові групування.
Групування допомагає розібратися в суті аналізованих явищ і процесів, систематизувати матеріали аналізу, знайти і ввести в дію резерви підвищення ефективності господарювання.
Виокремлення "вузьких місць" у провідних ланках використовують для того, щоб з'ясувати, які учасники чи які види ресурсів перешкоджають підвищенню ефективності господарювання, які є "вузькими місцями", від яких сторін діяльності залежить значне поліпшення роботи і що є провідною ланкою в цій роботі. Концентрація уваги на "вузьких місцях" у провідних ланках - характерний прийом, який широко використовують на практиці, особливо для регіональної організації пошуку резервів.
Вивчення в першу чергу "вузьких місць" і провідних ланок підвищує оперативність аналізу, вплив висновків і в той же час зменшує праці аналізованих підприємств. Так, якщо серед використовуваних матеріалів є такі, які виділяють підприємству в обмеженій кількості, то потрібно, в першу чергу, виявити можливості найекономнішого використання або заміни цих матеріалів (наприклад, кольорових і дорогоцінних металів). Вивчаючи використання обладнання необхідно звернути увагу на верстати, що гальмують зростання виробництва.
Поряд з аналізом "вузьких місць" потрібно вивчити провідні ланки, що визначають зростання ефективності виробництва, наприклад, вчасне введення в експлуатацію нових потужностей, виконання підвищення сортності продукції, дотримання передбаченого плану щодо співвідношення між зростанням виробництва праці і зростанням зарплати виробників і т.д.
Розробка і використання системи показників для оцінювання стану і динаміки об'єкта, який вивчають, - характерна особливість методу аналізу. Це дає змогу охарактеризувати вплив окремих факторів на виконання плану і виявлення резервів. У процесі аналізу не лише використовують показники, які є в плані, в обліку і звітності, а й на їх основі підраховують виробничі показники, що дають змогу детальніше охарактеризувати різні сторони роботи підприємства і їх вплив на виконання плану, тобто в аналізі система показників планування, обліку і звітності розширюється.
Найчастіше додаткові аналітичні показники розраховують у вигляді процентів і коефіцієнтів, об'єднаних у загальну таблицю. Підбір і порівняння показників в аналітичних таблицях дають уявлення не тільки про економічні результати роботи підприємства, а й факторів, які визначили ці результати, що робить майже непотрібним текстове роз'яснення. Це значно скорочує трудомісткість і допомагає оперативності аналізу.
У системі аналітичних показників роз'яснюють узагальнені показники оцінювання стану об'єкта і часткові (факторні) показники, які використовують для виявлення впливу деяких факторів на узагальнені показники.
Деталізацію показників за місцем і часом здійснення господарських операцій здійснюють шляхом розкладання узагальнених показників на часткові. Узагальнені показники звітності підприємств не характеризують якість роботи окремих його підрозділів і виконавців. У них можуть нейтралізуватися позитивні і негативні результати, отримані на різних ділянках роботи і в різний період часу.
Розділяємо показники і, деталізуючи їх за підрозділами підприємств, можемо визначити вплив кожного з них на використання ресурсів і на виконання плану, виявити передових і відстаючих. Велике значення також має деталізація показників за часом, тобто за хронологічними періодами. Наприклад, за рік підприємство отримало прибуток, але в деякі місяці воно працювало як збиткове. Необхідно дослідити, коли і за яких причин підприємство зазнало збитків, щоб уникнути їх у майбутньому. Узагальнення результатів аналізу - остання стадія вивчення господарської діяльності. Узагальнення виключає висновки, що містять оцінку діяльності, підрахунок і рекомендації щодо їх використання. При узагальненні розкривають зв'язок між підсумками діяльності окремих її учасників і виконавців, визначають ступінь їх впливу на загальні результати щодо об'єкта загалом.
Весь процес аналізу можна зобразити у вигляді піраміди показників, на вершині якої знаходяться відповідні директивні показники господарської діяльності, а нижче - у ширшій і детальнішій формі система аналітичних показників.
На першому етапі проводять аналіз - поступове сходження від вершини піраміди до основи, у процесі якого з'ясовується, які фактори і якою мірою визначили досягнутий рівень директивного узагальненого показника. На другому етапі відбувається сходження від основи до вершини - синтез, отриманий шляхом аналізу результатів.
Введення нових директивних показників оцінювання діяльності потребує внесення відповідних змін і в піраміду аналітичних показників.
Виявлення, визначення й елімінування впливу окремих факторів на результат їх взаємодії базуються на деталізації показників, що дають змогу окремо розглянути кожний із факторів (комплекс факторів), який вивчають, хоч в процесі господарської діяльності їх вплив перехрещується. Штучного розчленування факторів досягають у результаті застосування методу абстракцій.
Визначення впливу окремих факторів, а за необхідності - їх елімінування проводять за допомогою різних прийомів.
Ланцюгові підстановки і заснований на їх математичному перетворенні спосіб різниць абсолютних та відносних величин є найпоширенішими прийомами кількісного визначення впливу окремих факторів на результат їх взаємодії.
При цьому суть ланцюгових підстановок полягає в послідовній заміні базового показника, що входить у розрахункову формулу цієї заміни, на досліджуваний узагальнений показник.
Спочатку визначають відхилення фактичної величини досліджуваного узагальненого показника від базової (планової, минулорічної). Потім відкидають кількісну залежність цього відхилення від зміни часткових показників, що входять у розрахункову формулу. З цією метою поступово і послідовно, як вони подані у формулі, замінюють базові величини часткових показників на фактичні, виконуючи над ними всі математичні дії (множення, ділення, додавання, віднімання), передбачені формулою. Від отриманого результату розрахунків віднімають попередній (до заміни цього показника). Різниця відображає шукану величину впливу зміни даного часткового показника на узагальнений, бо всі інші показники, які послідовно порівнюють у розрахунках, однакові.
Заміну базової величини показника фактично називають підстановкою.
Як і в будь-якій системі лінійних алгебраїчних рівнянь, число невідомих визначає число підстановок, а невідомі при ланцюгових підстановках є величинами впливу всіх вхідних у формулу часткових показників на зміну узагальненого показника (на його відхилення від базового).
Число подальших розрахунків стає більшим на одиницю, ніж число часткових показників, тому що для визначення загальної величини відхилення вводять базовий розрахунок (найчастіше - плановий). Так, при визначенні впливу двох часткових показників проводять три розрахунки, трьох показників - чотири і т. д.
Послідовна підстановка не є довільною, а випливає з попереднього якісного аналізу взаємозв'язку і взаємозалежності, досліджуваних факторів у процесі їх спільної дії. У випадках, коли характер зв'язку з'ясований, можна визначити і правильну послідовність підстановок.
Вірно вирішити питання про послідовність підстановок допомагає розподіл часткових показників на показники кількості (і структури) і показники якості.
До першої групи показників належать, наприклад, обсяг товарної і валової продукції, кількість робітників, устаткування і т. д. До другої групи зараховують такі показники, як собівартість одиниці виробу, середня продуктивність праці одного робітника, середня зарплата одного робітника і т. д.
У всіх випадках використання прийому ланцюгових підстановок спочатку замість базових величин підставляють фактичні за аналізований період, що виражають кількісні і структурні зміни, а потім проводять підстановку якісних показників. При цьому оцінювання впливу відхилень кількісних показників від плану проводять на основі порівняння їх з базовими за питомою вагою, оскільки самі собою кількісні зміни можуть не зумовлювати зміни якісних показників. Наприклад, збільшення або зменшення кількості робітників за інших незмінних умов не змінює середній виробіток на одного робітника.
Для розрахунку впливу якісних показників на загальний результат виконання завдання вдаються до їх порівняння за питомою вагою, що характеризує фактичну сукупність. Так, середній виробіток на одного робітника залежить від фактичного складу робітників і від рівня їх кваліфікації, від виконання норм виробітку кожним з них і т. ін.
При перемноженні кількох співмножників, з яких один складають числа чи дані у натуральному виразі, а інші - дані у грошовому виразі, раніше робили підстановку спочатку натуральних показників, а тоді - вартісних.
Проте нерідко доводиться визначати вплив не одного, а кількох показників кількості і якості. У цих випадках для визначення послідовності підстановки попередньо з'ясовують, який показник є основним, незалежним від інших, а який - залежним.
Наприклад, потрібно визначити вплив на обсяг продукції зміни числа робітників, кількості відпрацьованих людино-годин і людино-днів (кількісні показники) і середньогодинного виробітку на одного робітника (якісний показник). Кількість показників у даному випадку є основним кількісним показником, число відпрацьованих людино-днів -добутком числа робітників, з'явлень на роботу і тривалості робочого дня кожного робітника. Звичайно, можна з'явитися на роботу і відпрацювати повну кількість годин, але не можна відпрацювати ці години не з'явившись. Із цього випливає, що другий показник є залежним від першого, а третій - від першого і другого. Перш за все, потрібно виключити вплив на перемножені показники вже врахованих їх співмножників. У даному випадку способом ділення числа відпрацьованих людино-днів на число робітників потрібно знайти середнє число днів, які відпрацював один робітник, а поділивши число відпрацьованих людино-годин на число людино-днів, визначити середнє число годин роботи протягом одного робочого дня. Потім ці показники у розрахунковій формулі підставляють з урахуванням їх залежності.
Окремі фактори впливають на результат їх взаємодії і у бік збільшення чи зменшення. Тому їх вплив має виражатися алгебраїчною величиною, тобто абсолютною величиною зі знаком "+" чи "-".
Прийом ланцюгових підстановок використовують для вимірювання відхилення від плану фактичних показників. Виконання плану щодо узагальненого показника можна простежити нижче на прикладі розрахунку впливу трудових факторів на виконання плану щодо обсягу валової продукції.
Зв'язок між показниками відображений у такій формулі:
RxDxtx W=Q,
де r - середнє число робітників;
D - середнє число днів роботи;
t - середня тривалість робочого дня;
W— середній заробіток на одного робітника;
Q — товарна продукція.
Розрахунок наведений у табл. 2.
Таблиця 2 Порядок підстановок при застосуванні прийому ланцюгових підстановок

Унаслідок негативного впливу екстенсивних факторів (недоукомплектованості робітників на 20 осіб. (1000 - 1020), зменшення середнього числа днів на 3,1 дня і середньої тривалості робочого дня на 0,11 год. (7,49 - 7,6)) товарна продукція зменшилась на 74 тис. грн., 53 тис. грн., і 53 тис. грн., а разом на 180 тис. грн. Це компенсував надлишок дії фактора - зростання середнього виробітку на 0,207 грн. (2,276 - 2,069), що привело до зростання товарної продукції на 359 тис. грн. У результаті обсяг продукції становив 179 тис. грн. (3948 - 3768).
Прийом різниць, тобто знаходження різниць між фактичними і базовими величинами порівняльних показників з подальшим визначенням впливу цих різниць - зміною часткових показників на загальне відхилення узагальненого показника від плану чи іншої бази, - це технічне спрощення прийому ланцюгових підстановок. Вплив різниць на загальне відхилення визначають у тій же послідовності, що й ланцюгові підстановки, але величину відхилення отримують відразу в підсумку кожного розрахунку.
Так, у прикладі, розв'язаному раніше способом ланцюгових підстановок, різниці в абсолютних величинах становили:
а) у числі робітників - 20 осіб.;
б) у середній кількості днів, які відпрацював один робітник, - 3,4 дня;
в) у середній тривалості робочого дня - 0,11 год.;
г) у середньому виробітку одного робітника + 0,207 грн.
Перемноження цих різниць на інші часткові показники відображає кількісний вплив на загальний показник. У нашому прикладі отримуємо результати:
а) вплив недоукомплектованості робітників - 20 х 235 х 7,6 х 2,069 = - 74 тис. грн.;
б) вплив зменшення кількості днів роботи - 3,4 х 1000 х 7,6 х 2,069 = - 53 тис. грн.;
в) вплив зміни тривалості робочого дня - 0,11 х 1000 х 231,6 х 2,069 = - 53 тис. грн.;
г) вплив збільшення середнього виробітку + 0,207 х 1000 х 231,6 х 7,49 = + 359 тис. грн.
Результати розрахунків збігаються з раніше отриманими при використанні ланцюгових підстановок. Інколи вони можуть не збігатися через округлення чисел при розрахунках. Останнім часом поширенішим став прийом відносних різниць. При цьому спрощеному варіанті ланцюгових підстановок попередньо підраховують зміну показників у процентах відповідно до базової величини, а тоді порівнюють проценти за послідовними добутками деяких часткових показників, що відображають їх залежність один від одного.
Практичне використання цього методу показано нижче на основі даних попереднього прикладу (див. табл. 3).
Таблиця 3

Основою для використання цього прийому є наведені нижче роздуми.
Якщо план щодо кількості робітників не виконують на 1,96%, то обсяг продукції за інших рівних умов має скоротитися на 1,96%, або на 73,9 тис. грн. (3769 х 1,96:100).
Фонд робочого часу в людино-днях використаний на зайвий відсоток, ніби зменшилася кількість робітників, і рівність між цими відсотками (1,4) свідчить про невиконання планового числа робочих днів на кожного робітника. Через це обсяг продукції маєн пропорційно зменшитися ще на 1,4%, тобто на 52,8 тис. грн.
Відсоток виконання відпрацьованих людино-годин менший, ніж людино-днів на 1,42%. Оскільки людино-години - це добуток людино-днів і середньої тривалості робочого дня, то різниця між процентами використання фонду робочого часу в людино-годинах і в людино-днях показує вплив виконання плану щодо тривалості робочого дня.
І нарешті, якщо би відбулося тільки відхилення у використанні робочого часу, то процент виконання завдання щодо обсягу продукції дорівнював би відсотку виконання завдання щодо фонду робочого часу в людино-годинах. Різниця між цими відсотками (9,53%) показує вплив інтенсивного фактора - відхилення фактичного середньолюдинного виробітку від прогнозного.
Перемножуючи різницю процентів на базову величину узагальненого показника (у нашому прикладі - на прогнозний обсяг товарної продукції), визначають вплив відповідного часткового показника на зміну узагальненого показника.
Прийом перерахунку прогнозних показників з урахуванням зміни обсягу і структури продукції, складу сировини, цін і т. ін. також є однією з форм практичного використання ланцюгових підстановок.
Перераховані показники - база для порівняння з фактичними даними при оцінюванні госпрозрахункових досягнень підприємства. Вони допомагають виділити результати роботи самого підприємства, які не залежать від впливу на них різних причин, або розмежувати відхилення від завдання на допустимі і недопустимі.
Підрахунок прогнозних показників проводять у ряді випадків уже в процесі складання звітності. Наприклад, у звітності про собівартість поряд з фактичними витратами наводять дані про планову собівартість випущеної товарної продукції.
Прийом пайової участі, тобто пропорційного розподілу відхилення щодо узагальненого показника між фактичними і базовими показниками, застосовують замість прийому ланцюгових підстановок у тих випадках, коли при значній кількості часткових показників, що входять у розрахункову формулу, не можна визначити їх залежність один від одного.
Балансовий метод - це спеціальний прийом порівняння взаємопов'язаних показників господарської діяльності з метою з'ясування і визначення їх взаємного впливу, а також підрахунку резервів підвищення ефективності виробництва.
При застосуванні балансового методу аналізу зв'язку між окремими показниками вплив факторів відображають у формі рівності підсумків, отриманих у результаті різних їх порівнянь.
Оскільки першим історичним прикладом зв'язків великої кількості показників господарської діяльності через виведення рівності двох підсумків був бухгалтерський баланс, то цей прийом аналізу отримав назву балансового. При його використанні рівність підсумків є підтвердженням того, що в аналізі враховані всі взаємодіючі фактори та відображені в них економічні показники і що зв'язок між ними представлений вірно. Так, для виявлення причин, що зумовили відхилення від завдання обсягу реалізованої продукції, перш за все, роблять порівняння звітного і прогнозного балансів (див. табл. 4).
Таблиця 4 (тис. грн. в оптових цінах підприємства)


Показуємо баланс відхилень від завдання порівняльних показників з урахуванням їх взаємозв'язку:
∆Р = ∆В + ∆Оо - ∆О1, або + 400 тис. грн. + 200 тис. грн. - 100 тис. грн. = 500 тис. грн.
Балансовий метод високоефективний у різних галузях аналітичної роботи, але особливо широкого застосування він набув в аналізі фінансового стану підприємства, де основним джерелом інформації є бухгалтерський баланс. З допомогою балансового методу з'ясовують, чи всі засоби господарства використовують за цільовим призначенням, чи відповідає сума власних обігових засобів запланованій потребі в них, чи правильно розміщені обігові засоби між окремими видами товарно-матеріальних цінностей.
Балансовий метод використовують також як допоміжний при перевірці розрахунків, проведених за допомогою інших алгебраїчних аналітичних прийомів. Так, для перевірки розрахунків, здійснених способом ланцюгових підстановок, алгебраїчну суму відхилень від бази під дією окремих факторів порівнюють із загальним відхиленням узагальненого показника. У результаті отримують баланс відхилень.
Розглянуті прийоми аналізу багато років використовують у практиці аналітичної роботи, тому вони є традиційними. Проте відповідно до розвитку економічного аналізу, намагання відновити його ролі в управлінні і плануванні зростає кількість факторів з їх зовнішніми і внутрішніми зв'язками які вивчають; це в багатьох випадках зумовлює необхідність використання в аналізі сучасних, складніших економіко-математичних методів. Автоматизація систем управління й удосконалення ЕОМ створюють для цього необхідні умови.
Досягнення прикладної математики й обчислювальної техніки за останні роки значно розширюють можливості з'ясування зв'язків між взаємодіючими факторами і визначення їх відносного впливу на ефективність виробництва.
Якщо кількість врахованих факторів невелика і їх вплив на результати взаємодії можна виразити (хоча б умовно) у вигляді прямо пропорційної чи обернено пропорційної функціональної залежності, то визначення проводять за допомогою традиційних аналітичних прийомів - балансового, ланцюгових підстановок.
Загальне правило математики - вибирати найпростіший і раціональний шлях розв'язку задачі - поширюється також на аналіз. Якщо ж необхідно вивчити і одночасно визначити суперечливий вплив багатьох факторів на результат їх взаємодії, коли зв'язок непропорційний, то не можна обійтися без сучасних економіко-математичних методів. Їх необхідно пристосувати до потреб аналітичного дослідження.
Раніше вже зазначалося, що з допомогою аналізу вивчають індивідуальні особливості даного підприємства і його виробничих дільниць, що можуть більше ніде не траплятися. Крім цього, кореляційні й інші економіко-математичні методи, як правило, передбачають відхилення від головних особливостей окремих підприємств і базуються на масових спостереженнях і законі великих чисел. Тому економіко-математичні методи дають значний ефект при аналізі господарської діяльності більшості об'єднань - господарських об'єднань і міністерств. На найнижчих ступенях управління (на виробничих дільницях, у цехах) їх потрібно використовувати для аналізу тих сторін роботи підприємства, що пов'язані з випадковими обставинами і статистичними процесами (наприклад, із попитом населення, природними умовами, суб'єктивними факторами і т. ін.), і там, де можна отримати дані про масові спостереження.
У практиці аналізу нині використовують вибіркові методи, зокрема малу вибірку; показники варіативності (для характеристики хронологічних і просторових рядів); кореляційний, регресивний і дисперсний аналізи; лінійне програмування; теорію масового обслуговування; сіткові та інші графічні методи; теорію управління запасами; економіко-математичні моделі, теорію ігор та ін.
Всі ці методи розглядають у курсі математичної статистики і математичного програмування. При вивченні аналізу господарської діяльності наводяться конкретні приклади застосування перерахованих методів для виявлення і з'ясування впливу деяких факторів на інтенсивність господарювання і для визначення величини резервів.
Вибірковий метод дає змогу, не проводячи загального вивчення використання всіх одиниць обладнання або причин втрати робочого часу на всіх робочих місцях, відібрати відповідно до вимог математичної статистики визначену кількість одиниць, вивчити їх і поширити отримані висновки на об'єкт аналізу.
Вибірковий метод широко використовують при аналізі собівартості (вивчення причин зміни собівартості за калькуляцією окремих видів виробів і поширення отриманих висновків на весь випуск продукції), при аналізі якості продукції на основі відібраних виробів, при вивченні причин, що гальмують освоєння нової техніки.
Вибірковий метод корисно використовувати і при вивченні більших сукупностей виробничих одиниць - виробничих і промислових об'єднань, торгів і будівельних трестів. На основі вивчення відібраних низових ланок цих об'єднань роблять висновки про фактори, що вплинули на результат діяльності всього об'єднання.
Визначення варіацій використовують для характеристики коливань порівняльних величин. Наприклад, при вивченні продуктивності праці важливо визначити ступінь коливання її рівня на основі зіставлення виконаних ними норм виробітку. Для цього використовують розмах варіації, середньоквадратичне відхилення і коефіцієнт варіації. Ці показники служать для оцінювання ритмічності виробництва, ритмічності виконання завдання товарообігу, їх застосовують при аналізі діяльності об'єднань.
Кореляційний і регресивний аналізи використовують для визначення ймовірності впливу факторів. Так, кореляція служить для визначення впливу певних факторних показників організаційно-технічного рівня виробництва на продуктивність праці, фондовіддачу, собівартість, рентабельність.
При використанні в аналізі парної і множинної кореляцій потрібно дотримуватися вимог математичної статистики стосовно величини вибірки, якісної однорідності відібраної сукупності та інших факторів, що забезпечують вибірку.
Отримані шляхом розв'язку рівняння регресій, коефіцієнти переважно правильні щодо всіх досліджуваних сукупностей (наприклад, при аналізі впливу окремих факторів на продуктивність праці робітників даної професії у господарському об'єднанні), але застосовувати ці коефіцієнти до невеликих груп, до того ж до окремих робітників, не варто, бо може бути точна варіація зв'язку між розглянутими факторами й аналізованими показниками в межах досліджуваної сукупності. Щоб застосовувати практично отримані методи до окремих дільниць і виконавців, потрібно встановити розмах відхилення виявленої залежності. Після того, як ступінь відхилення залежностей визначений, переходять до дисперсійного аналізу ступення впливу окремих факторів на варіацію показників і їх залежність.
Лінійне програмування з усіх методів математичного програмування набуло найбільшого застосування в аналізі. Його використовують у тих випадках, коли вивчають фактори (змінні величини), пов'язані з ціновою функцією пропорційної залежності, для виявлення резервів шляхом зрівняння фактичних витрат з їх плановим рівнем за умови оптимальної організації даного господарського процесу. Розрахунок оптимального варіанта - важлива база для порівняння, якщо в ньому не враховані реальні умови роботи об'єкта у формі відповідних обмежень. При використанні лінійного програмування необхідно попередньо визначити критичний оптимальний варіант, тобто який результат можна вважати найліпшим при врахуванні наявних у задачі умов. Таким результатом може бути максимальне чи мінімальне значення функції.
Наприклад, при аналізі собівартості виробу потрібно з'ясувати, при яких співвідношенні складу початкової сировини і рецептурі рівень затрат на матеріали знизиться до мінімуму. Граничними умовами при виборі оптимального варіанта у цьому прикладі можуть стати необхідність забезпечення заданої якості продукції і неможливість підвищення рівня доходу певного дефіцитного компонента у складі суміші.
Знайшовши собівартість оптимального складу сировини, її порівнюють з фактичними затратами і таким чином визначають величину резерву зниження собівартості, який може бути отриманий у результаті оптимізації.
Найпоширенішою на практиці є так звана транспортна задача лінійного програмування на знаходження найекономнішого варіанта перевезення. Цільовою функцією може бути досягнення максимального обсягу перевезень (тонно-кілометри) або транспортних ресурсів чи максимальне використання вантажопідйомного транспортного засобу. Отриманий варіант перевезення товару з баз гуртової торгівлі і промислових підприємств на роздрібні торгові підприємства яскраво ілюструє цей прийом.
Теорію масового обслуговування використовують в аналізі для оцінювання якості обслуговування, визначення шляху оптимальних затрат на його поліпшення. Ця теорія передбачає вивчення явищ імовірного характеру, наприклад, можливості затримки обслуговування й утворення черги для отримання інструмента в роздавальних складах цеху, а також в їдальнях під час обідньої перерви, простою вагонів у період завантаження і розвантаження через нестачу вантажників, підйомних кранів чи інших причин. Дуже широко використовують теорію масового обслуговування при аналізі господарської діяльності підприємств роздрібної торгівлі для знаходження оптимального варіанта завантаження роботою продавців (обслуговувальної системи) і поліпшення обслуговування покупців (клієнтури системи).
Великий обсяг обрахунків при застосуванні економіко-математичного методу передбачає наявність швидкодіючих ЕОМ і високий рівень організації аналітичної роботи, що забезпечується в автоматизованих системах управління, як умови їх впровадження.
Графіки в аналізі використовують для унаочнення результатів розрахунків, проведених з допомогою інших прийомів. У цих випадках вони є не прийомом дослідження, а технічним засобом - інформацією.
Проте графіки використовують не лише для ілюстрування аналітичних висновків, а й як прийом дослідження даних з метою виявлення і визначення зв'язків та взаємодії факторів, а також їх впливу на аналізовані узагальнені показники. Дуже корисно використовувати графіки при аналізі варіацій рядів. Вони дають змогу встановити комерційну залежність зміни аналізованого показника від часткових факторних показників.
Наприклад, з допомогою графічних методів можна визначити вплив зміни обсягу виробництва на рівень умовно постійних та змінних витрат і в кінцевому рахунку - на собівартість продукції.
Сіткові графіки широко застосовують з метою резервів для пришвидшення будівництва і скорочення незавершеного будівництва. На цьому графіку показують найліпший варіант послідовного проведення робіт. На його основі визначають і критичний час проведення робіт - термін завершення кожного етапу зокрема і всього комплексу взагалі.
Аналіз виконання сіткового графіка вже на перших етапах робіт дає змогу визначити відхилення від критичного шляху, їх причини і вжити заходів для ліквідації відхилень та недопущення затримки і збільшення вартості будівництва. Позитивні відхилення на графіку нерідко сигналізують про можливості скорочення критичного шляху і критичного часу.
Вирішальне значення для застосування цих графіків в аналізі має вчасне надходження інформації про хід його виконання. Сіткові графіки використовують у тих випадках, коли велике значення має дотримання визначеної тривалості і послідовності робіт (наприклад, при аналізі впровадження нової техніки і технічної підготовки виробництва).