Банківське регулювання - одна з функцій Національного банку України, яка полягає у створенні системи норм, що регулюють діяльність банків, визначають загальні принципи банківської діяльності, порядок здійснення банківського нагляду, відповідальність за порушення банківського законодавства.
Банківський нагляд - система контролю та активних впорядкованих дій Національного банку України, спрямованих на забезпечення дотримання банками та іншими фінансово-кредитними установами у процесі їх діяльності законодавства України і встановлених нормативів із метою забезпечення стабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників.
Основним органом регулювання грошового обігу виступає банківська система. Методи державного регулювання визначають принцип побудови самої банківської системи.
Дворівневий принцип організації банківської системи передбачає відокремлення емісійних операцій регулювання грошового обігу, які закріплюються за банком першого рівня - центральним банком країни, від розрахункового, касового і кредитного обслуговування юридичних і фізичних осіб, яке виконують банки другого рівня - комерційні. Тоді як комерційні банки належать до різних форм власності, центральний банк, як правило, - державний. Його діяльність і є основним інструментом державного регулювання грошового обігу.
Проводячи розумну кредитно-грошову і фіскальну політику, встановлюючи величину ставки рефінансування, регулюючи умови випуску внутрішніх і зовнішніх облігаційних позик і здійснюючи грошову емісію, держава в особі Національного банку повинна бути спроможною формувати збалансовані потоки фінансових ресурсів.
Державне регулювання діяльності банків здійснюється Національнім/ банком України у таких формах: І. Адміністративне регулювання:
1) реєстрація банків і ліцензування їх діяльності;
2) встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків;
3) застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру;
4) нагляд за діяльністю банків;
5) надання рекомендацій щодо діяльності банків.

II. Індикативне регулювання:
1) встановлення обов'язкових економічних нормативів;
2) визначення норм обов'язкових резервів для банків;
3) встановлення норм відрахувань до резервів на покриття ризиків від активних банківських операцій;
4) визначення процентної політики;
5) рефінансування банків;
6) кореспондентських відносин;
7) управління золотовалютними резервами, включаючи валютні інтервенції;
8) операції з цінними паперами на відкритому ринку;
9) імпорту та експорту капіталу.
Метою банківського нагляду є стабільність банківської системи та захист інтересів вкладників і кредиторів банку щодо безпеки зберігання коштів клієнтів на банківських рахунках.

Регулювання кредитних відносин центрального банку з комерційними.

Видача позик комерційним банкам (під їх боргові зобов'язання та шляхи переобліку, їх портфеля, векселів - рефінансування) Національним банком безпосередньо впливає на обсяг їх пасивів, а тим самим - і їх активних (кредитних) операцій. Важливий метод у цій групі - процентна політика центрального банку: встановлений рівень процентів за його кредитами виступає фактором регулювання попиту на кредит. Особлива дієвість рефінансування та процентної політики Національного банку України зумовлена особливостями організації ринку кредитних ресурсів держави: перепродажем кредитних ресурсів Ощадного банку іншим комерційним банкам через Національний банк.
При інфляційних тенденціях в економіці облікова (рефінансування) ставка збільшується. У такому випадку кредит, який отримують комерційні банки, стає дорогим. Це викликає збільшення вартості кредиту, який комерційні банки надають суб'єктам економічних відносин. У результаті відбувається зниження залучених інвестиційних ресурсів. Дані обставини гальмують збільшення об'ємів виробництва, зменшуючи таким чином « інфляційні тенденції в економіці.
У випадку економічного застою ставка рефінансування знижується. Кредит стає більш дешевим, що викликає збільшення попиту на нього. При цьому збільшується об'єм інвестиційних засобів, що забезпечує розширення виробництва.

Проведення операцій на відкритому ринку — традиційний метод емісійно-кредитного регулювання

Ринок державних цінних паперів, виконуючи функції при обслуговуванні державного боргу, крім цього, відіграє роль регулюючого фінансового інструмента. При нарощуванні в країні інфляційних тенденцій держава випускає державні цінні папери, і, таким чином, частина грошей зв'язується і вилучається з обігу, що знижує інфляційний тягар на фінансову систему, У випадку економічного застою, скорочення виробництва держава викупляє державні цінні папери, вивільнюючи грошові кошти і забезпечуючи збільшення інвестиційних ресурсів50.
Купівля державних цінних паперів центральним банком збільшує грошову масу в обігу, що сприяє зростанню пасивів комерційних банків і обсягу кредитування. Продаж цінних паперів спричиняє скорочення грошової маси. Обмежена можливість використання Національним банком України даного методу зумовлена відсутністю належного оформлення державного боргу та розвиненого ринку цінних паперів.

Встановлення економічних показників регулювання діяльності комерційних банків

Це найчисленніша група методів емісійно-кредитного регулювання. При інфляції НБУ збільшує норми резервування (на сучасному етапі норма - 17% капіталу банку). У такому випадку зв'язуються грошові кошти комерційних банків. Об'єм грошової маси стає меншим, її інфляційний тиск знижується. Коли в економіці спостерігається зниження об'ємів виробництва, НБУ зменшує норми резервування. Грошові засоби вивільняються, що призводить до росту інфляції, розвитку виробництва і збільшення зайнятості.
Розмір обов'язкових резервів, що розміщуються у Національному банку, за своєю суттю - показник кредитної мультиплікації, який визначає рівень "затухання" коливань депозитної емісії, що виникає в результаті перерахування коштів на рахунках комерційних банків. Обов'язкові резерви виконують також функцію страхування депозитів. Цю функцію стосовно вкладів населення виконує також показник співвідношення залучених вкладів громадян і власних коштів банку.

Граничне співвідношення між розміром власних коштів банку та сумою його активів встановлює відносну межу розгортання кредитних операцій комерційного банку.
У регулюванні грошового обігу важливу роль відіграють структурні показники діяльності комерційного банку: рівень ринку його активних операцій, максимальний розмір ризику на одного позичальника, частка великих позичок тощо. Співвідношення окремих груп пасивів і активів регулюється через показники поточної та довгострокової ліквідності балансу банку.
Зараз уже всім зрозуміло, що емісія стала необхідною, хоча вона і дає явний інфляційний ефект, оскільки 1% приросту грошової маси дає 1,2-1,5% приросту інфляції. Причини здійснення емісії такі: відсутність зовнішнього фінансування і кредитування з боку міжнародних фінансових інститутів унаслідок значного державного внутрішнього і зовнішнього боргу51.
Поряд з регулюванням емісії важливу роль у функціонуванні грошової системи відіграють методи регулювання самого руху грошей. Ці методи специфічні для сфери готівкового і безготівкового-обороту.
Обіг готівкових грошей регулюється правилами, встановленими Національним банком. Вони визначають загальний порядок проведення готівково-грошових (відповідно до назви підрозділу, що здійснює операції з готівкою) операцій банками та їх клієнтами - юридичними особами.
При регулюванні касових операцій банків використовується поняття "операційна каса", яке означає сукупність готівки, що знаходиться в усіх касах комерційного банку. Відповідно до характеру діяльності банк може організовувати денні (що функціонують протягом періоду часу, відведеного для роботи з клієнтами, - операційного дня), вечірні каси, каси перерахування виручки, яка надходить в інкасаторських сумках, та інші спеціалізовані каси. Залишок грошей в операційній касі банку обмежується лімітом. Понадлімітний залишок готівки підлягає здачі розрахунковому центру Національного банку чи його філії, до , яких прикріплений даний комерційний банк. Розрахункові центри здійснюють також підкріплення операційних кас комерційних банків готівкою згідно з їх попередніми заявками.
З досвіду Польщі реформа банківського сектора може дати позитивні наслідки лише при умові, коли інфляція знаходиться під контролем. Цьому критерію Україна вже відповідає. За винятком вимог, які сприяють росту стабільності банківського сектора, наприклад, щодо поступового підвищення мінімального рівня статутного капіталу, жодні інші втручання держави у функціональні сфери грошового і кредитного ринку недоречні. Наприклад, значно послабило банківську систему регіонів рішення НБУ від 04.09.98 №348 довести до 1999 року валютну позицію до "нуля", що змусило конвертувати в гривню залишки статутного капіталу. Банкам рекомендовано здійснювати лише розрахунково-касове обслуговування і валютні операції.
Згідно з українським законодавством, банки можуть виконувати лише такі операції:
1) залучення та розміщення грошових вкладів та кредитів;
2) здійснення розрахунків за дорученням клієнтів, банків-кореспондентів та їх касове обслуговування;
3) ведення рахунків клієнтів і банків-кореспондентів;
4) фінансування капітальних, за дорученням власників або розпорядників, інвестованих коштів;
5) випуск платіжних документів і цінних паперів (чеків, акредитивів, акцій, облігацій, векселів тощо);
6) купівля, продаж, зберігання платіжних документів, цінних паперів, а також операції з ними;
7) видача доручень, гарантій та інших зобов'язань за третіх осіб, що передбачають їх виконання у грошовій формі;
8) придбання права вимоги з поставки товарів і надання послуг, прийняття ризику виконання таких вимог;
9) придбання за власні кошти засобів виробництва для передачі їх в оренду;
10) купівля в організацій і громадян та продаж їм іноземної валюти;
11) купівля та продаж в Україні і за кордоном монетарних металів;
12) залучення та розміщення дорогоцінних металів на рахунки і вклади та інші операції з цими цінностями відповідно до міжнародної банківської практики;
13) довірчі операції (залучення та розміщення коштів,
управління цінними паперами тощо) за дорученням клієнтів;
14) надання консультаційних послуг;
15) проведення операцій з касового виконання державного бюджету за дорученням Національного банку України;
16) здійснення інших операцій з дозволу Національного банку України;
Комерційним банкам забороняється діяльність у сфері матеріального виробництва, торгівлі, страхування.
Таким чином, функції, які виконують у державі комерційні банки, дуже важливі. В умовах ринкової економіки комерційні банки здійснюють на договірних умовах кредитно-розpaxyнковe, касове та інше банківське обслуговування підприємств, установ, організацій і громадян, виконуючи відповідні операції і надаючи їм послуги.
Комерційні банки можуть відкривати на території України та за її межами філії та представництва за погодженням з Національним банком.
Витрати комерційних банків, пов'язані з обслуговуванням державного боргу, заборгованості через різницю в цінах, наданням пільгових державних кредитів, здійснюються за рахунок держави.
Комерційні банки можуть створювати спілки, асоціації, інші об'єднання для координації своєї діяльності та захисту своїх інтересів.
Банкам забороняється укладати письмові та усні угоди з метою обмеження конкуренції в банківській діяльності, а також монополізація умов надання кредитів, інших послуг, встановлення відсоткових ставок і розміру комісійної винагороди.
Комерційні банки не мають права без згоди Національного банку України зменшувати розмір статутного фонду і розподіляти резерви серед акціонерів, об'єднуватися з іншими банками. Вони зобов'язані додержуватися економічних нормативів, встановлених Національним банком України. За їх порушення вони несуть відповідальність, передбачену законодавством про банки і банківську діяльність. Усі банки, розташовані на території України, повинні тримати обов'язкові резерви в Національному банку.
Комерційні банки здійснюють кредитні операції в межах кредитних ресурсів, які вони утворюють у процесі своєї діяльності. У р -: потреби вони можуть на договірних засадах позичати ресурси один у одного, залучати і розміщувати у формі депозитів, вкладів і здійснювати взаємні операції, передбачені їхніми статутами.
При нестачі коштів для здійснення кредитних операцій і виконання взятих на себе зобов'язань комерційні банки можуть одержувати позики у Національному банку України.
Комерційні банки самостійно встановлюють відсоткові ставки за своїми операціями.
Клієнти банку мають право відкривати свої розрахункові (поточні, валютні) рахунки в одному з самостійно обраних ними банків та користуватись послугами інших банків.
Банки здійснюють розрахунки у формах, встановлених Національним банком України, а також прийнятих у міжнародній банківській практиці. Обсяг і форми звітності та інформації для комерційних банків встановлює Національний банк України. Звітність не може бути розголошена без згоди комерційного банку.
Діяльність комерційних банків підлягає перевірці аудиторськими організаціями, уповноваженими відповідно до законодавства на здійснення таких перевірок.
Комерційні банки публікують річний баланс і рахунки прибутків та збитків за формою і в терміни, встановлені Національним банком України, у спеціальному виданні після підтвердження аудиторською службою достовірності наведених у них відомостей.
Комерційний банк припиняє свою діяльність відповідно до законодавства про банки і банківську діяльність, акціонерні товариства та інші види господарських товариств.

Правові основи регулювання банківського кредитування

Кредитування є основним видом активних операцій комерційних банків. Воно дає можливість банкам отримувати значні доходи і водночас супроводжується певними ризиками. Вони пов'язані із неповерненням позичальниками основного боргу і відсотків за позичками.
У процесі кредитування клієнтів комерційні банки завжди зустрічаються з суперечностями між дохідністю кредитних операцій, ризиками і ліквідністю вкладених у позички коштів. Чим більший дохід приносять позички, тим вищий ступінь кредитного ризику і нижча ліквідність вкладених у кредити активів, і навпаки. Якщо кредитна політика банку буде спрямована тільки на забезпечення високої ліквідності позичок, то він програє в конкуренції з іншими банками у прибутковості, а якщо пріоритетним буде прагнення тільки до високої прибутковості кредитів, то банк втратить платоспроможність, що межує з банкрутством.
Кредитні операції, як вид господарської діяльності комерційних банків, ґрунтуються на глибокому розумінні економічних, фінансових і правових підвалин бізнесу. Кредит може бути повернений у строк тільки тоді, коли забезпечена його цільова ефективність.
Комерційні банки повинні володіти певними заходами для запобігання виникнення збитків від кредитної діяльності, серед яких найважливіше значення мають правові.
Тому основні правові, фінансові та економічні принципи кредитування саме знаходять свій прояв у кредитній політиці комерційного банку. Головними елементами ефективного управління кредитами є: ретельно розроблена кредитна політика, якісне управління портфелем, ефективний контроль за кредитами і добре підготовлений для цієї роботи персонал.
Кредитування - процес складний та багатогранний і в умовах переходу до ринкової економіки набуває нових й ефективних Шляхів застосування і розвитку. У даний час кредитні операції носять рівноправний і добровільний характер і обидві сторони (кредитор і позичальник) виконують активну роль щодо своїх обов'язків і прав, які закріплюються між ними.
Основні економічні та правові основи кредитування знайшли своє закріплення в чинному законодавстві України.
Основним провідником кредитних відносин у суспільстві є банки. Ще в 1988 році розпочалася перебудова кредитної системи, яка за своєю метою і глибиною змін мала всі ознаки кредитної реформи. Найбільш істотні зміни, що відбулись у кредитній системі - це перехід від командних форм відносин між банками і підприємствами до комерційних, створення дворівневої банківської системи з широкою сіткою комерційних банків, на основі єдиної кредитної системи колишнього СРСР створилися самостійні кредитні системи в нових незалежних державах.
Згідно із Законом України "Про банки і банківську діяльність" ст. 17, 50 та Положенням "Про порядок видачі банкам ' ліцензії на здійснення банківських операцій" п. 2.2. Національний банк України видає банкам ліцензію на здійснення кредитування юридичних і фізичних осіб. Банк може отримати ліцензію на надання кредитів позичальникам за умови виконання таких вимог, які затверджені Національним банком у Положенні "Про порядок ліцензування банків в Україні".
Наявність відповідного Положення "Про кредитування", яке повинно містити основні положення політики банку, на підставі яких надається кредит, об'єктивні норми та параметри, якими повинні керуватись працівники банку у процесі надання кредитів (шляхи мінімізації кредитного ризику), аналіз кредитного портфеля банку, визначена організаційна структура, обов'язки та відповідальність кредитного комітету банку, а також визначені процедури затвердження і порядок надання кредиту.
Банк може отримати ліцензію на надання кредитів за таких умов:
1. Якщо у банку є стабільна діяльність протягом півріччя, що передує зверненню його до Національного банку щодо надання ліцензії.
2. Стан кредитного портфеля банку не повинен загрожувати інтересам його вкладників і кредиторів (сума безнадійних до повернення кредитів не повинна перевищувати розширення фактично сформованих резервного і страхового фонду банку).
3. Здійснення операцій, які ліцензуються, не повинно негативно вплинути на діяльність банку.
4. Відсутність порушень банком вимог чинного законодавства, нормативних актів Національного банку і внутрішніх документів протягом року, що передує зверненню банку до Національного банку України з клопотанням на отримання ліцензії.
Із моменту реєстрації в Національному комерційні банки (юридичні особи, які набувають цей статус банку України) тільки після отримання ліцензії мають право здійснювати кредитування.
Саме ліцензування банківської діяльності здійснюється з метою допущення на ринок банківських операцій українських комерційних банків, діяльність яких відповідно до встановлених Національним банком України обов'язкових вимог, не загрожувала б інтересам їх клієнтів.

назад |  1  2 3 | вперед