На підставі банківської ліцензії банки в Україні мають право здійснювати такі банквівські операції:
1) приймання вкладів(депозитів) від юридичних і фізичних осіб;
2) відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків зa допомогою платіжних інструментів, та зарахування коштів на них;
3) розміщення залучених коиггів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.
Банк, крім перелічених у частині першій, має право здійснювати такі операції та угоди:
1) операції з валютними цінностями;
2) емісію власних цінних паперів;
3) організацію купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів;
4) здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андеррайтинг);
5) надання гарантій і поручительств та інших зобов'язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;
6) придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на' себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг);
7) лізинг;
8) послуги з відповідального зберігання та надання в оренду сейфів для зберігання цінностей та документів;
9) випуск, купівлю, продаж і обслуговування чеків, векселів та інших -оборотних платіжних інструментів;
10) випуск банківських платіжних карток і здійснення операцій з використанням цих карток;
11) надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських операцій.
Операції, визначені цими пунктами належать до виключно банківських операцій, здійснювати які у сукупності дозволяється тільки юридичним особам, які мають банківську ліцензію. Інші юридичні особи мають право здійснювати операції, визначені на підставі ліцензії на здійснення окремих банківських операцій.
За умови отримання письмового дозволу Національного банку України банки також мають право здійснювати такі операції:
1) здійснення інвестицій у статутні фонди та акції інших юридичних осіб;
2) здійснення випуску, обігу, погашення (розповсюдження) державної та іншої грошової лотереї
3) перевезення валютних цінностей та інкасацію коштів
4) операції за дорученням, клієнтів або від свощо імені:
з інстументами грошоого ринку;
з інструментами, що базуються на обмінних курах та відсотках
з фінансовими ф'ючерсами та опціонами;
5) довірче управління коштами та цінними вддерам» за договорами з юридичними та фізичними особами;
6) депозитарну діяльність і діяльність з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів.
Національний банк України встановлює пррядрк надання банкам дозволу на здійснення операцій. Дозвіл надається, якщо:
1) рівень регулятивного капіталу банку відповідає вимогам Національного банку України, що підтверджується незалежним аудитором;
2) банк не є об'єктом застосування заходів впливу;
3) банком подано план, за яким він буде здійснювати таку діяльність, і цей план схвалений Національним банком України;
4) Національний банк України дійшов висновку, що банк має достатні фінансові можливості і відповідних спеціалістів для здійснення такої діяльності.
Банк має право здійснювати інші угоди згідно із законодавством України.
Національний банк України має право встановити спеціальні вимоги, включаючи вимоги щодо підвищення рівня регулятивного капіталу банку чи інших економічних нормативів, стосовно певного виду діяльності, передбаченого у цій статті.
Комерційні банки самостійно встановлюють процентні ставки та комісійну винагороду по своїх операціях.
Банкам забороняється діяльність у сфері матеріального виробництва, торгівлі (за виняткам реалізації пам'ятних, ювілейних і інвестиційних монет) та страхування, крім виконання функцій страхового посередника.
Спеціалізованим банкам (за винятком ощадного) забороняється залучати вклади (депозити) від фізичних осіб в обсягах, що перевищують 5 відсотків капіталу банку.
Банк може мати у власності нерухоме майно загальною вартістю не більше 25 відсотків капіталу банку. Це обмежений не поширюється на:
1) приміщення, яке забезпечує технологічне здійснення банківських функцій;
2) майно, яке перейшло банку у власність на підставі реалізації прав заставодержателя відповідно до умов договору застави;
3) майно, набуте банком з метою запобігання збиткам, за умови, що таке майно має бути відчужено банком протягом одного року з моменту набуття права власності на нього.
Для проведення спільного фінансування банки можуть укладати угоди про консорціумне кредитування. В рамках такої угоди банки-учасники встановлюють умови надання кредиту та призначають банк, відповідальний за виконання угоди. Банки-учасникй несуть ризик по наданому кредиту пропорційно до внесених у консорціум коштів.
Банк зобов'язаний мати підрозділ, функціями якого є надання кредитів та управління операціями, пов'язаними з кредитуванням. Забороняється прямо чи опосередковано надавати кредити для придбання власних цінних паперів. Використання цінних паперів власної емісії для забезпечення кредитів можливе з дозволу Національного банку України.
При наданні кредитів банк зобов'язаний додержуватись основних принципів кредитування, у тому числі перевіряти кредитоспроможність позичальників та наявність забезпечення кредитів, додержуватись встановлених Національним банком України вимог щодо концентрації ризиків.
Банк не може надавати кредити під процент, ставка якого є нижчою від процентної ставки за кредитами, які бере сам банк, і процентної ставки, що виплачується ним по депозитах. Виняток можна робити лише у разі, якщо при здійсненні такої операції банк не матиме збитків.
Видавати бланкові кредити банк має право за умов додержання економічних нормативів. Надання безпроцентних кредитів забороняється, за винятком передбачених законом випадків.
У разі десвоєчаснрго погашення кредиту або відсотків за його користування банк має право видавати наказ про примусо,-ву оплату боргрвого зобов'язання, якщо це передбачено угодою.
Банки здійснюють прямі інвестиції та операції з цінними паперами відповідно до законодавства України про цінні папери, інвестиційну діяльність та згідно з нормативно-правовими актами Національного банку України,
Банки мають право здійснювати інвестиції лише на підставі письмового дозволу Національного банку України.
Право здійснити інвестицію без письмового дозволу Національного банку України банк має у разі, якщо:
1) інвестиція в будь-яку юридичну особу становить не більше ніж 5 відсотків регулятивного капіталу банку;
2) юридична особа, в яку здійснюється інвестиція, веде виключно діяльність з надання фінансових послуг;
3) регулятивний капітал банку повністю відповідає вимогам для інвестицій, встановлених нормативно-правовими актами Національного банку України.
Банку забороняється інвестувати кошти в підприємство, установу, статутом яких передбачена повна відповідальність його власників
Пряма чи опосередкована участь банку у капіталі будь-якого підприємства, установи не повинна перевищувати 15 відсотків капіталу банку. Сукупні інвестиції банку не повинні пере-: віщувати 60 відсотків розміру капіталу банку.
Це обмеження не застосовується у разі, якщо:
1) акції та інші цінні папери, придбані банком у зв'язку з реалізацією права заставодержателя і банк не утримує їх більше одного року;
2) банком з метою створення фінансової холдингової групи придбані акції, емітентом яких є інший банк;
3) цінні папери знаходяться у власності банку не більше одного року, який отримав їх у результаті андеррайтингу;
4) акції та інші цінні папери придбані банком за рахунок та від імені своїх клієнтів
Ці вимоги не поширюються на діяльність інвестиційних банків.
Розрахункові банківські операції. Для здійснення банківської діяльності банки відкривають та ведуть кореспондентські рахунки у Національному банку У країни та інших банках в Україні і за її межами, банківські рахунки для фізичних та юридичних осіб у гривнях та іноземній валюті.
Банісівські розрахунки проводяться у готівковій та безготівковій формах згідно із правилами, встановленими нормативно-правовими актами Національного банку України.
Безготівкові розрахунки проводяться на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді.
Банки в Україні можуть використовувати як платіжні інструменти платіжні доручення, платіжні вимоги, вимоги-доручення, векселі, чеки, банківські платіжні картки та інші дебетові і кредегові платіжні інструменти, що застосовується у міжнародній банківській практиці.
Платіжні інстременти мають бути оформлені належним чином і містити інформацію про їх емітента, платіжну систему, в якій вони викоистовуються, правові підстави здійснення розрахункової операції і, як правило, держателя платіжного інструмента та отримувача Коштів, дату валютування, а також іншу інформацію, необхідну для здійснення банком розрахункової операції, що цілком відповідають інструкціям власника рахунку або іншого передбаченого законодавством ініціатора розрахункової операції.
При виконанні розрахункової операції банк зобов'язаний перевірити достовірність fa формальну відповідність документа.
Забезпечення конкуренції у банківській системі. Банкам забороняється укладати договори з метою обмеження конкуренції та монополізації умов надання кредитів, інших банківських послуг, встановлення процентних ставок та комісійної винагороди.
Банку забороняється встановлювати процентні ставки та комісійні винагороди на рівні нижче собівартості банківських послуг у цьому банку.
Банку забороняється вчиняти будь-які дії щодо впровадження у своїй практиці недобросовісної конкуренції.
Факти недобросовісної конкуренції щодо надання банком тих чи інших банківських послуг або здійснення операцій є підставою для заборони цьому банку подальшого надання таких послуг або здійснення операцій.
Банківська таємниця. Інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку і розголошення якої може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнту, є банківською таємницею. Банківською таємницею, зокрема, є:
1) відомості про стан рахунків клієнтів, у тому числі стан кореспондентських рахунків банків у Національному банку України;
2) операції, які були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійснені ним угоди;
3) фінансово-економічний стан клієнтів;
4) системи охорони банку та клієнтів;
5) інформація про організаційно-правову структуру юридичної особи – клієнта, її керівників, напрями діяльності;
6) відомості стосовно комерційної діяльності клієнтів чи комерційної таємниці, будь-якого проекту, винаходів, зразків продукції та інша комерційна інформація;
7) інформація щодо звітності по окремому банку, за винятком тієї, що підлягає опублікуванню;
8) коди, що використовуються банками для захисту інформації
Інформація про банки чи, клієнтів, щр. збирається під час проведення, банківського нагляду -становить банківську таємницю.
Ці положення не поширюютьсяг-на узагальнену по банках інформацію, яка піддягає опублікуванню. Перелік інформації, що підлягає обов'язковому опублікуванню, встановлюється Національним банком України та додатково самим банком на його розсуд.
Інформація щодо юридичних та фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, розкривається банками:
1) на письмовий запит або з письмового дозволу власника такої інформації;
2) на письмову вимогу суду або за рішенням суду;
3) органам прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України – на їх письмову вимогу стосовно операцій за рахунками конкретної; .юридичної особи або фізичної особи — суб'єкта підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу;
4) органам Державної податкової служби України на їх письмову вимогу з питань оподаткування або валютного контролю стосовно операцій за рахунками конкретної юридичної особи або фізичної особи — суб'єкта підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу.
Особливості запобігання легалізації грошей, набутих злочинним шляхом. Під легалізацією грошей, набутих злочиннім шляхом, слід розуміти.внесєння до банку грошей чи іншого майна, набутих з порушенням вимог законодавства України, або переказ таких грошей чи майна через банківську систему України з метою приховання джерел походження цих коштів чи створення видимості їх легальності. Банки зобов'язані відповідно до вимог законодавства України запобігати використанню банківсьиеї системи з метою легалізації грошей. Банкам забороняється вступати в договірні відносини з анонімними особами. Банки зобов'язані ідентифікувати: усіх осіб, які здійснюють значні та/або сумнівні операції
Наприклад, значнеими є операції, якщо безготівкові розрахунки за угодами на суми, що перевищують еквівалент 50000 евро, або угоди з готівкою на суму, що леревищуюта. еквівалент 10000 євро за офіційним курсом гривні до іноземної валюти, встановленим Національним банком України:
Сумнівними є операції, що мають такі ознаки:
1) операція здійснюється при незвичних або невиправдано заплутаних умовах;
2) операція не є економічно виправданою або суперечить законодавству України.
Банки зобов'язані ідентифікувати осіб, які здійснюють розрахунки за угодами на суму нижчу, ніж зазначено у частині третій цієї статті, якщо угода явно пов'язана з іншою угодою і загальна сума оплати за цими угодами перевищує встановлену межу або у разі обгрунтованої підозри в тому, що кошти набуті злочинним шляхом.
При цьому з метою попередження злочинів інформація щодо ідентифікації осіб повідомляється банками відповідним органам згідно з законодавством України, яке регулює питання боротьби з' організованою злочинністю.
Ідентифікація особи не є обов'язковою:
1) у разі здійснення її працівниками, які регулярно здійснюють операції від імені клієнта і раніше були ідентифіковані;
2) у разі здійснення угод між банками.
Наприклад, аналіз діяльності деяких комерційних банків свідчить про те, що вони шляхом проведення операцій з цінними паперами сумнівної ліквідності часто намагаються приховати факт втрати ліквідних активів (реальних джерел доходів) з метою ухилення від переведення їх до категорії проблемних. У зв'язку з потенційною загрозою втрати платоспроможності цих банків, їх діяльність має завжди перебувати під пильною увагою з боку територіальних управлінь центрального банку з точки зору своєчасного вжиття, заходів, спрямованих на запобігання створенню ситуацій, що загрожують інтересам кредиторів і вкладників банків.
Практика свідчить, що у процесі аналізу фінансової звітності комерційних банків часто виявляються численні факти несвоєчасної переоцінки цінних паперів у портфелях банків згідно з правилам нижчої вартості. Так, відповідно до Інструкції з бухгалтерського обліку операцій з цінними паперами установ комерційних банків. України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 30.12.1997 № 466 (із змінами), правило нижчої вартості полягає у відображенні цінних паперів в обліку за нижчою з двох вартостей (балансовою чи ринковою) і створенні спеціального резерву під нереалізований збиток (на суму різниці між балансовою та ринковою вартістю цінних паперір, якщо ринкова вартість у кінці місяця стає нижчою від їх балансової вартості), Слід зазначити, що недотримання правила нижчої вартості в процесі обліку цінних паперів призводить до викривлення реальної вартості цінних паперів у портфелі банку, що не дає змоги своєчасно оцінити ступінь їх ліквідності. Вкладення банку в цінні папери відображаються за первісною вартістю та мають переоцінюватися за правилом нижчої вартості відповідно до вимог Інструкції з бухгалтерського обліку операцій з цінними паперами установ комерційних банків України.
Крім того, відповідно до пункту 4.1 Положення про порядок розрахунку резерву на відшкодування можливих збитків банків від операцій з цінними паперами* затвердженого постановою Правління Національного банку України від 30.12.99 N 629, банки зобов'язані створювати резерв на відшкодування можливих збитків від операцій з цінними паперами, що виникають у разі погіршення фінансового стану емітента цінного папера, зниження ринкової ціни цінного папера внаслідок зміни норми ринкових процентних ставок, а також інвестиційної політики банку. З метою відображення реальної структури портфеля цінних паперів банки зобов'язані на час придбання цінних паперів і в подальшому, в процесі здійснення: операцій з ними, щомісячно проводити аналіз своєї спроможності продавати чи утримувати цінні папери. На спроможність, бланку проводити операції з цінними паперами впливають такі фактори, як наявність достатньої кількості ліквідних коштів для здійснення поточних операцій, рівень достатності капіталу та платоспроможності тощо. Однак окремі банки практикують операції з купівлі-продажу фактично неліквідних цінних паперів різної вартості шляхом їх обміну, приховуючи, таким чином, низький рівень прибутковості та відсутність реальних джерел збільшення капіталу. При цьому різниця вартості цінних паперів відноситься до класу 6 Плану рахунків бухгалтерського обліку. Практика свідчить, що під час податкових перевірок частими є випадки віднесення на доходи банку вартості неліквідних векселів, переданих його учасниками на правах дарування;

назад |  1  2 | вперед