Контрактні фінансові інститути, як правило, включають інститути спільного інвестування, пенсійні фонди, страхові компанії, ломбарди, фінансові компанії, позичково-ощадні асоціації, благодійні фонди.
Страхові компанії відіграють надзвичайно велику роль на фінансовому ринку, забезпечуючи інвесторам страховий захист від різного роду ризиків. Угоди страхування, що з ними укладаються, є основою для фінансового забезпечення інвестиційних проектів. Пасивні та активні операції страхових компаній носять специфічний характер і суттєво відрізняються від аналогічних операцій банків та інших кредитно-фінансових установ. Так, активні операції складаються із інвестицій у державні облігації центральних і місцевих органів влади, в облігації та акції приватних корпорацій іпотеку та нерухомість, а також у борг під поліси. Позики під поліси - це, по суті, кредитування осіб, що застрахувалися в даній компанії. Особливістю активних операцій компаній зі страхування життя полягає в тому, що це, в основному, довгострокові вклади на 5, 10 і більше років. Страхові компанії володіють достатніми довгостроковими страховими резервами і є основними постачальниками довгострокового капіталу на національних фінансових ринках провідних західних країн.
Страхування згідно Закону України "Про страхування " — це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій).
Страховиками визнаються юридичні особи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно з Законом України "Про господарські; товариства" з урахувандам особливостей, передбачених Законом про страхування а такожякі одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової Діяльності. Учасників страховика повинно бути не менше трьох. Страхова діяльність в Україні здійснюється виключно страховками,— резидентами України, В окремих випадках, встановлених законодавством України, страховиками визнаються державні організації, які створені і діють відповідно до закону про страхування. Загальна частка іноземних юридичних осіб та іноземних громадян у статутному, фонді страховика, не може перевищувати 49 відсотків. Загальний розмір внесків страховика до статутних фондів інших страховиків України не, може перевищувати 20 відсотків його власного статутного фонду, в тому числі розмір внеску до статутного фонду окремого страховика Не може перевищувати 5 відсотків.Частка грошових внесків у сплаченому статутному фонді страховика повинна бути не менше 60 відсотків. Допускається сплата грошової частини внесків до статутного фонду страховика цінними паперами, що випускаються державою за їх номінальною вартістю в порядку, визначеному Міністерством фінансів України, але не більше 25 відсотків загального розміру статутного фонду. Забороняється використовувати для формування статутного фонду кошти страхових резервів, а також кошти, одержані в кредит та під заставу, і вносити нематеріальні активи.
Предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестраховування і фінансова діяльність, пов 'язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням. Допускається виконання зазначених видів діяльності у вигляді надання послуг для інших страховиків на підставі укладених; угод про сумісну діяльність.
Страхувальниками визнаються юридичні особи та дієздат-ні громадяни, які уклали із страховиками договори страхування або є страхувальниками відповідно до законодавства України.
Страхувальники можуть укладати із страховиками договори про страхування третіх осіб (застрахованих осіб), які можуть набувати прав і обов'язків страхувальника згідно з договором страхування. Страхувальники мають право при укладанні договорів страхування призначати громадян або юридичних осіб для'отримання страхових сум страхового відшкодування), а також замінювати їх до настання страхового випадку.
Об 'єктами страхування можуть бути майнові інтереси, що не суперечать законодавству Украмй, пов'язані:
• з життям, здоров'ям, працездатністю тa додатковою пенсією страхувальника або застрахованої особи (особисте страхування);
• з володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування);
• відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності).
Конкретні види страхування, на які видається відповідна ліцензія, визначаються на основі встановлених страховиком правил (умов) страхування (страхових продуктів).
Страховики мають право займатися тільки тими видами страхування, які визначені в ліцензії.
Страхування маже бути добровільним або обов 'язковим.
Добровільне страхування здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування. Добровільне страхування у конкретного страховика не може бути обов'язковою передумовою при реалізації інших правовідносин. Громадяни та юридичні особи з метою страхового захисту своїх майнових інтересів можуть створювати товариства взаємного страхування в порядку і на умовах, визначених законодавством України.
Страховики мазнуть гіійснювати страхову діяльність через страхових посередників (страхових агентів і страхових брокерів).
Страхові агенти — громадяни або юридичні особи, які діють від імені та за дорученням страховика і виконують частину його страхової діяльності (укладання договорів страхування, одержання страхових платежів, виконання робіт, пов'язаних з виплатами страхових сум і страхового відшкодування). Страхові агенти є представниками страхсчика і діють у його інтересах за комісійну, винагороду ,на підставі договору із страховиком.
Страхові брокери — громадяни або юридичні особи, які зареєстровані у встановленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності та здійсню, ють посередницьку діяльність на страховому ринку від свого імені на підставі доручень страхувальника або страховика.
Посередницька діяльність страхових агентів, і страхових брокерів на користь, іноземних страховиків, на території України не допускається, якщр інше не передбачено міжнародними договорами України.
Виплата страхових сум і страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування або законодавством на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
Аварщні комісари — особи, які займаються визначенням причин настання: страхового випадку та розміру збитків, кваліфікаційні вимоги до яких встановлюються актами чинного законодавства України. У разі необхідності страховик може робити запити про відомості, пов'язані із страховим випадком, до правоохоронних органів, банків, медичних закладів та інших підприємств, установ і організацій, що володіють інформацією про обставини страхового випадку, а також може самостійно з'ясовувати причини та обставини страхового випадку.
Підприємства, установи і організації зобов'язані надсилати відповідь страховикам на запит про відомості, пов'язані із страховим випадком, у тому числі й дані, що є комерційною таємницею. При цьому страховик несе відповідальність за їх розголошення в будь-якій формі, за винятком випадків, передбачених законодавством України.
Фонд страхових гарантій. З метою додаткового забезпечення страхових зобов'язань страховики можуть на підставі договору створити Фонд страхових гарантій, який є юридичною особою. Державна реєстрація Фонду здійснюється в порядку, передбаченому для державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності.
Джерелами створення Фонду страхових гарантій є добровільні відрахування від страхових резервів, сформованих страховиками, що діють в Україні, а також доходи від розміщення цих коштів. Розмір відрахувань до Фонду страхових гарантій і порядок використання Койїтів цього Фонду встановлюються страховиками, які беруть у ньому участь.
Операції з перестрахування є необхідною умовою для забезпечення платоспроможності страховиків та надійності, безпечності і диверсифікованості розміщення страхових резервів страховика у разі, коли:
• страховик приймає на себе страхові зобов'язання в обсягах, що можуть перевищувати можливості їх виконання за рахунок власних активів;
• страхова сума за окремим об'єктом і видом страхування перевищує 10 відсотків суми сплаченого страхового фонду і створених страхових резервів на останню звітну дату;
•перестрахування є передумовою здійснення інших видів діяльності (міжнародні перевезення, експлуатація об'єктів підвищеного ризику, великомасштабні інвестування тощо).
Виконання операцій з перестрахування спрямоване на посилення захисту інтересів страхувальників, забезпечення умов для розвитку ринку перестрахувальних послуг.
Перестраховикам дозволяється здійснювати операції з перестрахування тільки з тих видів страхування, на проведення яких вони мають ліцензію. Договори перестрахування (договори типу ексцен-денту збитковості), в яких об'єктом страхування є фінансові результати страхової діяльності страховика (цедента, перестрахувальника), можуть укладатися страховиками, які отримали ліцензію на страхування виданих гарантій (порук) та прийнятих гарантій.
Страховики (цеденти, перестрахувальники) мають укладати договори перестрахування з перестраховиками, зареєстрованими згідно із законодавством України. Укладення страховиками (це-дентами, перестрахувальниками) договорів перестрахування за межами України з перестраховиками-нерезидентами дозволяється тільки у разі, коли:
• законодавством країни, в якій зареєстрований перестрахо-вик:нерезидент, передбачений державний нагляд за страховою (перестрахувальною) діяльністю;
• перестраховик-нерезидент має безперервний досвід роботи у страхуванні (перестрахуванні) не менше ніж три роки, що передують року, в якому укладається договір перестрахування, що може бути підтверджене страховиком (цедентом, перестрахувальником) відповідними бухгалтерськими звітами;
• перестраховик-нерезидент не порушував страхове законодавство країни його місцезнаходження і до нього не застосовувалися відповідні заходи з цього приводу протягом останніх двох років. Під час укладення договорів перестрахування за межами України з перестраховиками-нерезидентами за участю страхових посередників-брокерів Ллойду страховики (цеденти, перестрахувальники) повинні вимагати у зазначених брокерів копії відповідних свідоцтв про їх повноваження.
Інститути спільного інвестування.
З введенням у 2001 році у дію Закону України "Про інститути спільного інвестування" в Україні Заборонено створення інститутів спільного інвестування (інвестиційних фондів та інвестиційних компаній) відповідно до Указу Президента України "Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії". Відкриті інвестиційні фонди та відкриті взаємні фонди інвестиційних компаній, які були створені у встановленому законодавством порядку до набрання чинності закону про інститути спільного інвестування, зобов'язані ліквідуватися або привести свою діяльність у відповідність з вимогами цього Закону протягом двох років з дня набрання чинності цим Законом. Реорганізація інвестиційних фондів та інвестиційних компаній провадиться без зупинення їх діяльності. Прийнятгя Закону України "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)" створює нові можливості для розвитку в Україні галузі спільного інвестування.
Державне регулювання у сфері спільного інвестування в Україні здійснює Комісія з цінних паперів та фондового ринку відповідно до Закону України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні".
Інститут спільного інвестування залежно від порядку здійснення його діяльності може бути відкритого, інтервального та закритого типу.
Інститутспільного інвестування(ІСІ) належитьдо відкритого типу, якщо він (або компанія з управління його активами) бере на себе зобов'язання здійснювати у будь-який час на вимогу інвесторів викуп цінних паперів, емітованих цим ІСІ (або компанією з управління його активами).
ІСІ належить до інтервального типу, якщо він (або компанія з управління його активами) бере на себе зобов'язання здійснювати на вимогу інвесторів викуп цінних паперів, емітованих цим ІСІ (або компанією з управління його активами) протягом обумовленого у проспекті емісії строку, але не рідше одного разу на рік.
ІСІ належить до закритого типу, якщо він (або компанія з управління його активами) не бере на себе зобов'язань щодо викупу цінних паперів, емітованих цим ІСІ (або компанією з управління його активами) до моменту його реорганізації або ліквідації.
ІСІ може бути строковим або безстроковим
Строковий ІСІ створюється на певний строк, Встановлений у проспекті емісії, після закінчення якого зазначений ІСІ ліквідується або реорганізується. ІСІ закритого типу може бути лише строковим.
Безстроковий ІСІ створюється на невизначений строк.
ІСІ може бути диверснфікованого і недиверсифікованого виду. ІСІ вважається диверсифікованим, якщо він одночасно відповідас таким вимогам:
•кількість цінних паперів одного емітента в активах ІСІ не перевищує 10 відсотків загального обсягу їх емісії;
• сумарна вартість цінних паперів, що становлять активи ІСІ в кількості, більшій, ніж 5 відсотків загального обсягу їх емісії, на момент їх придбання не перевищує 40 відсотків вартості чистих активів ІСІ;
• не менш як 80 відсотків загальної вартості активів ІСІ становлять грошові кошти, ощадні сертифікати, облігації підприємств та облігації місцевих позик, державні цінні папери, а також цінні папери, що допущені до торгів на фондовій біржі або у торговельно-інформаційній системі.
ІСІ, які не мають усіх ознак диверсифікованого ІСІ, є недиверсифікованими. У разі якщо недиверсифікований ІСІ закритого типу здійснює виключно приватне розміщення цінних паперів власного випуску та активи якого більш ніж на 50 відсотків складаються з корпоративних прав та цінних паперів, що не допущені до торгів на фондовій біржі або у торговельно-інформаційній системі, він вважається венчурним фондом. Учасниками венчурного фонду можуть бути тільки юридичні особи.
Дивіденди по цінних паперах ІCІ відкритого та інтервального типу не нараховуються і не сплачуються.
ICІ відкритого та інтервального типу мо:жуть дути тільки диверсифіковані ІСІ.
Корпоративний інвестиційний фонд — це ІСІ, який створюється у формі відкритого акціонерного товариства і провадить виключно діяльність із спільного інвестування.
Корпоративний інвестиційний фонд створюється відповідно до законодавства з питань діяльності акціонерних товариств. Корпоративний інвестиційний фонд не може бути заснований юридичними особами, у статутному фонді (капіталі) яких частка держави або органів місцевого самоврядування перевищує 25 відсотків.
Початковий статутний фонд (капітал) корпоративного інвестиційного фонду формується за рахунок грошових коштів, державних цінних паперів, цінний паперів інших емітентів, що допущені до торгів на фондовій біржі або в торгівельно-інфор-маційній системі, та об'єктів нерухомості, необхідних для забезпечення статутної діяльності.
Розмір початкового статутного фонду (капіталу) корпоративного інвестиційного фонду не може, бути менше розміру, встановленого законодавством для відкритих акціонерних товариств.
Корпоративний інвестиційний фонд провадить свою діяльність, якщо 70 або б'тьше відсотків середньорічної вартості активів, що належать йому на праві власності, вкладені у цінні папери.
Акції корпоративного інвестиційного фонду повинні бути тільки простими іменними. Після прийняття рішення про скликання загальних зборів акціонерів корпоративного інвестиційного фонду викуп та розміщення акцій фонду припиняються за 30 днів до проголошеної дати проведення загальних зборів акціонерів з поновленням розміщення та викупу на наступний день після закінчення загальних зборів акціонерів. Органами корпоративного інвестиційного фонду є загальні збори акціонерів та спостережна (наглядова) рада.
Пайовий інвестиційний фонд — це активи, що належать інвесторам на праві спільної часткової власності, перебувають в управлінні компанії з управління активами та обліковуються останньою окремо від результатів її господарської діяльності.
Мінімальний обсяг активів пайового інвестиційного фонду не може бути меншим розміру початкового статутного фонду (капіталу) корпоративного інвестиційного фонду. Пайовий інвестиційний фонд не є юридичною особою. Створюється за ініціативою компанії з управління активами шляхом придбання інвесторами випущених нею інвестиційних сертифікатів. Для створення пайового інвестиційного фонду компанія з управління активами має розробити та зареєструвати в Комісії регламент інвестиційного фонду, укласти договори з аудитором (аудиторською фірмою), збррігачем, реєстратором, оцінювачем майна, зареєстрували пайовий інвестиційний фонд у реєстрі ІСІ та організувати відкриту підписку на інвестиційні сертифікати фонду або їх приватне розміщення.
Облік результатів діяльності з управління активами пайового інвестиційного фонду здійснюється компанією з управління активами окремр.від обліку результатівїїдюсподарськрї діяльності та обліку результатів діяльності інших ІСІ -активи яких перебувають в її управлінні. Укладаючи договори за рахунок активів пайового інвестиційного фонду, компанія з управління активами діє від свого імені, про що вона обов'язково повідомляє третіх осіб.
Особливості діяльності пайового інвестиційного фонду визначаються: його регламентом.
Учасником пайового інвестиційного фонду є інвестор, який придбав інвестиційний сертифікат цього фонду. Учасниками пайовогр недиверсифікованого інвестиційного фонду не можуть бути фізичні особи.
Проспект емісії інвестиційних сертифікатів — це прилюдна або приватна пропозиція (оферта) з умовами договору про приєднання до пайовогр інвестиційного фонду. Прийняття (акцепт) пропозиції (укладення з компанією з управління активами договору про приєднання до пайового інвестиційного фонду) здійснюється інвестором шляхом придбання інвестиційного сертифіката пайового інвестиційного фонду за грошові кошти. Частка учасника пайового інвестиційного фонду засвідчується інвестиційним сертифікатом.
Емітентом інвестиційних сертифікатів пайового інвестиційного фонду виступає компанія з управління активами цього фонду. Інвестиційний сертифікат надає кожному його власникові однакові права. Дивіденди за інвестиційними сертифікатами відкритого та інтервального пайового інвестиційного фонду не нараховуються і не сплачуються.
Управління aктивами ІСІ здійснює компанія з управління активами. Компанією з управління активами може бути юридична особа, що створюється відповідно до законодавства України. Частка держави в статутному фонді (капіталі) компанії з управління активами не може перевищувати 10 відсотків.
Винагорода компанії з управління активами (крім компанії з управління активами венчурного фонду) встановлюється у співвідношенні до вартості чистих активів ІСІ. Винагорода компанії з управління активами венчурного фонду встановлюється у співвідношенні до вартості розміщеної емісії інвестиційних сертифікатів за їх номінальною вартістю та різниці між витратами на придбання активів фонду та доходами від їх реалізації. Винагорода компанії з управління активами сплачується грошовими коштами.
Положення про склад та розмір витрат, що пов'язані з виконанням кампанією з управління активами своїх функцій та відшкодовуються за рахунок активів ІСІ, затверджується Комісією з цінних паперів та фондового ринку.
У разі визнання компанії з управління активами банкрутом активи ІСІ не включаються до ліквідаційної маси компанії з управління активами.
Ломбарди. Швидше всього і самий маленький кредит (20-30 грн. і більше) можна взяти у ломбарді. Ломбарди - це кредитні установи, які у нашій країні виникли на початку 20-х років. Ломбард створюється для надання населенню послуг по схову предметів домашнього вжитку і особистого користування, а також видачі позичок під заставу цих предметів.
Ломбард створюється за рішенням виконавчого комітету обласної, міської (міста республіканського підпорядкування) Ради народних депутатів, а також у складі підприємства служби побуту. Ломбард провадить такі операції:
а) приймає на схов від громадян предмети домашнього вжитку і особистого користування;
б) видає громадянам позички під заставу предметів домашнього вжитку і особистого користування.
Ломбард здійснює свою діяльність на основі господарського розрахунку, має статутний фонд, у встановленому порядку користується позичками комерційних банків і є юридичною особою. Ломбард, створюється в складі підприємства служби побуту, проводить свою роботу на підставі Типового статуту. Ломбард має право з дозволу вищестоящої організації відкривати філіали (відділення), приймальні пункти і бюро обслуговування по прийманню від громадян вдома майна на схов і в заставу, за винятком виробів з дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, які можуть бути прийняті тільки в приміщеннях ломбарду.
.Як стверджує Велика радянська енциклопедія (М., 1974, т. 15, с.5), ломбард - це кредитна установа, яка видає позики під заставу рухомого майна. Відповідно, в якості застави ломбард приймає все цінне (і ліквідне), що можна "пересунути" із вашого будинку у ломбард; вироби із коштовного каміння, побутову техніку (телевізори, холодильники і т.п.). Крім того, можна запропонувати у заставу цінні папери, промислову і сільськогосподарську продукцію і т.д. Як правило, розмір позички не перевищує 80-90% оціночної вартості застави.
Для отримання позички необхідно оформити договір позики, згідно якого позичальник зобов'язується повернути позику разом з процентами в обумовлений термін - від 1 дня до 2-3 місяців. Процент за користування позикою кожен ломбард встановлює самостійно. Як правило, позичальнику доводиться сплачувати 0,5-1 % суми позики за один день. Це звичайно дорого: 180-360% річних - набагато більше, ніж в банках і кредитних спілках.
3 метою задоволення потреб населення у ломбардному кредитуванні Кабінетом Міністрів України у 1998 році23 державним спеціалізованим комерційним Ощадним банком України, разом з Повним товариством "Ломбард-Скарбниця" розроблено та затверджено положення про спільну діяльність щодо ломбардного кредитування населення під заставу виробів із дорогоцінних металів та з дорогоцінним камінням, на підставі якого в порядку експерименту було створено мережу відповідних пунктів в установах банку в м. Києві.
Благодійні організації. Світова практика свідчить, що розвиток благодійних фондів пов'язаний з рядом обставин: благодійність стала частиною підприємництва; створення благодійних фондів має прагматичну причину - бажання власників великих особистих капіталів уникнути великих податків при передачі нащадку чи даруванні. Остання обставина - найбільш важлива та визначальна, тому що дозволяє великим власникам капіталів приховувати свої капітали від обкладання прибутковим податком та податком на спадок.
Передача засобів до благодійних фондів здійснюється у вигляді великих грошових надходжень або пакетів акцій. За рахунок цього благодійні фонди діють на фінансовому ринку, вкладаючи кошти в різні цінні папери або отримуючи дивіденди з переданих їм цінних паперів, і, таким чином, збільшують свій капітал. Статистична інформація про інвестиції благодійних фондів, як правило, дуже обмежена, а іноді взагалі недоступна. Багато фондів не надають звітів і не повідомляють про структуру своїх активів. Благодійні фонди користуються великими податковими пільгами.
Згідно Закону України "Про благодійництво та благодійні організації" від 16 вересня 1997 року N 531/97-ВР благодійництво - це добровільна безкорислива пожертва фізичних та юридичних осіб у поданні набивачам матеріальної, фінансової, організаційної та іншої благодійної допомоги; специфічними формами благодійництва є меценатство і спонсорство.
Засади благодійництва та благодійної діяльності. Благодійництво, благодійна діяльність здійснюються на засадах законності, гуманності, спільності інтересів і рівності прав її учасників, гласності, добровільності та самоврядування. Діяльність благодійників і благодійних організацій має суспільний характер, що не суперечить їх взаємодії з органами державної влади і не позбавляє права на отримання державної підтримки.
Благодійництво, благодійна діяльність здійснюються у таких основних напрямах:
• сприяння практичному здійсненню загальнодержавних, регіональних, місцевих та міжнародних програм, що спрямовані на поліпшення соціально-економічного становища;
• поліпшення матеріального становища набувачів благодійної допомоги, сприяння соціальній реабілітації малозабезпечених, безробітних, інвалідів, інших осіб, які потребують піклування, а також подання допомоги особам, які через свої фізичні або інші вади обмежені в реалізації своїх прав і законних інтересів;
• подання допомоги громадянам, які постраждали внаслідок стихійного лиха, екологічних, техногенних та інших катастроф, в результаті соціальних конфліктів, нещасних випадків, а також жертвам репресій, біженцям;
• сприяння розвитку науки і освіти, реалізації науково-освітніх програм, подання допомоги вчителям, вченим, студентам, учням;
• сприяння розвитку культури, в тому числі реалізації програм національно культурного розвитку, доступові всіх верств населення, особливо малозабезпечених, до культурних цінностей та художньої творчості;
• подання допомоги талановитій творчій молоді;
• сприяння охороні і збереженню культурної спадщини, історико-культурного середовища, пам'яток історії та культури, місць поховання;
• подання допомогу розвитку видавничої справи, засобів масової інформації, інформаційної інфраструктури;
• сприяння,розвитку природно-заповідного фонду та природо-охоронної прави;
• сприяння розвитку охорони здоров'я, масової фізичної культури, спорту і.туризму, пропагування здорового способу життя, участь у, поданні медичної доподоги населенню, та здійснення соціального .догляду за хворими, інвалідам, одинокими, людьми похилого віку та іншими особами, які через свої фізичні, ма-теріальні чи інші особливості потребують соціальної підтримки та піклування;
• сприяння, захисту материнства та дитинства, подання допомоги багатодітним та.малозабезпеченим сім'ям.
Конкретні напрями благодійництва та благодійної діяльності визначаються благодійниками і статутами (положеннями) благодійних організацій.
Засновниками (засновником) благодійної організації можуть бути громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства, які досягали 18 років, а також юридичні особи незалежно від форм власності.
Благодійні організації можуть утворюватися у таких організаційно-правових формах:
• членська благодійна організація;
• благодійний фонд;
• благодійна установа;
• інші благодійні організації (фундації, місії, ліги тощо).
Конкретна організаційно-правова форма благодійних організацій визначається засновниками (засновником).

назад |  1  2 | вперед