У країнах з розвиненими ринковими відносинами небанківські фінансово-кредитні інститути представлені лізинговими, факторинговими компаніями, кредитними спілками, касами взаємної допомоги. Росту ролі спеціалізованих небанківських інститутів на рийку фінансових послуг сприяють, як правило, тда причини; ріст доходів населення; активний розвиток ринку цінних паперів; надання цими установами спеціальних послуг, яких не можуть надавати банки.
Основні форми діяльності цих установ на ринку фінансових послуг зводяться до акумуляції заощаджень населення, надання кредитів через облігаційні позики корпораціям і державі, мобілізації капіталу^ерез"усї види акцій, наданню іпотечних і споживчих кредитів, а також кредитної взаємодопомоги.
Лізингові компанії - фінансово-кредитні формування, що досить поширені в західних країнах та поступово набирають свого розвитку в Україні.
Лізинг - порівняно нова специфічна форма організації кредитно-фінансових відносин, що поєднує в собі елементи кредитування в натуральній і грошовій формі. Сучасний лізинг у багатьох країнах охоплює широкий перелік об'єктів - від дрібного канцелярського обладнання до складних ЕОМ, від токарних станків до бурового обладнання, від автотранспортних засобів до реактивних лайнерів і океанських танкерів, а також сільськогосподарське, будівельне, гірничодобувне та інше обладнання. Лізинг забезпечує підприємствам можливість одержати необхідне устаткування без значних разових витрат грошових коштів, що є неминучими при звичайній купівлі. Оренда машин, устаткування, ЕОМ дозволяє уникнути втрат, пов'язаних з моральним старінням засобів виробництва.
У промислове розвинених країнах лізингові операції отримали широкий розвиток в останні десятиріччя. На умовах лізингу в США купується близько 45% обладнання, що реалізується на внутрішньому ринку, в -Японії - 33%, в Німеччині -18%, в Австралії - 25%, Англії, Швеції, Франції- 13 17%.
У сучасних умовах широкого розповсюдження набула форма участі банків у лізингових операціях під назвою "вендор лізинг", тобто "лізинг продавця''. Ця форма лізингу розповсюджується лише на великі промислові компанії, що виготовляють складне, велике і дороге обладнання, яким банки пропонують послуги при реалізації цього обладнання.
Широкого розвитку набула форма банківської участі в лізингових операціях, при якій лізингові компанії залучають великі банки до ведення переговорів про лізинг, оформлення необхідної документації тощо. Банк затверджує оренду і виділяє грошові кошти, тоді як лізингова компанія продовжує залишатись власником обладнання і виступає в ролі орендодавця. Банку лише передається право на отримання платежів і застави за обладнання.
У плані рахунків бухгалтерського обліку лізинг фігурує під поняттям фінансової оренди. Розрізняють два види лізингу:
фінансовий;
операційний.
Операцііїмцй лізинг характеризується більш коротким, ніж життєвий цикл виробу, терміном контракту. Що передбачає неповну амортизацію обладнання за час оренди, піеляі чого воно повертається лізингодавцю і може бути знову здано в оренду. В Італії, наприклад, такий лізинг називається виробничим.
Комерційними банками і лізинговими компаніями застосовується, як правило, фінансовий лізинг. Це найбільш типова і розповсюджена форма лізингу, що характеризується середньо- і довгостроковим характером контрактів, амортизацією повної або більшої частини вартості обладнання.
Фактично фінансовий лізинг є формою довгострокового кредитування купівлі, відрізняючись від звичайної угоди купівлі-прода-жу моментом переходу право власності на об 'єкт угоди до споживача. Фінансовий лізинг також називають лізингом майна з повною окупністю або повною виплатою, так як протягом терміну угоди (як правило, 3-7 років) лізингодавець повертає всю вартість майна і отримує прибуток від лізингової операції.
Стосовно майна, що орендується, лізинг ділиться на чистий - додаткові витрати бере на себе орендатор, повний техобслуговування майна та інші витрати бере на себе лізингодавець.
Лізинг має дві основні форми - прямий та такий, що повертається. Прямому фінансовому лізингу надається перевага, коли підприємству потрібне переоснащення технічного потенціалу. Лізингова фірма при такій угоді забезпечує 100%-не фінансування, придбання обладнання. Фактично лізинг - це форма матеріально-технічного забезпечення з одночасним кредитуванням та орендою. При лізингу орендар виплачує у лізинговій формі не t орендну плату, а повну вартість майна у кредит. У випадку виявлення дефектів лізингових основних фондів, лізингова фірма повністю звільняється від претензії. Претензії за трьохстороннь-ою угодою стосуються постачальника. У табл. 2.1 відображено класифікацію видів лізингу, який набув розвитку у зарубіжній та вітчизняній практиці (зробити вставку альбомної сторінки).
Правові основи здійснення лізингових .операцій в Україні. Законом Україні'"Про лізинг" визначено, що лізинг — це підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або набу-вається ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів22.
Лізингодавець - суб’єкт підприємницької діяльності, у тому числі банківська або небанківська фінансова установа, який передає в користування об'єкти лізингу за договором лізингу.
Лїзингодавець має право:
1) здійснювати за власний рахунок контроль за умовами експлуатації та цілеспрямованим використанням об'єкта лізингу лізингоодержувачем згідно з умовами, договору лізингу, вимогами та інструкціями продавця щодо експлуатації об'єкта лізингу, а також відповідно до законодавства України;
2) вимагати повернення у безспірному порядку майна, переданого в лізинг, якщо лізингоодержувач не сплатив лізингові платежі протягом двох чергових строків;
3) вимагати від лізингоодержувача відшкодування збитків, завданих внаслідок його дій або бездіяльності, відповідно до умов договору.
Лізингодавець зобов 'язаний:
1)передати належне йому на праві власності майно в користування лізингоодержувачеві або за дорученням лізингоодержувача відповідно до його вибору та визначеної ним специфікації укласти договір купівлі-продажу майна з відповідним продавцем і передати майно в користування лізингоодержувачеві;
2) не втручатися у вибір лізингоодержувачем продавця майна та у визначення специфікації об'єкта лізингу;
3) набуваючи майно дія лізингоодержувача, повідомити продавця про те, що майно призначене для передачі в лізинг конкретній особі;
4) своєчасно та в повному обсязі виконувати взяті на себе зобов'язання перед лізингоодержувачем щодо утримання об'єкта лізингу (ремонт, технічне обслуговування тощо) відповідно до умов договору;
5) прийняти об'єкт лізингу від лізингоодержувача після закінчення строку договору лізингу, якщо об'єкт не буде викуплено лізингоодержувачем.
Лізингоодержувач – суб’єкт підприємницької діяльності, який одержує в користуавння об’єкти лізингу за договором лізингу.
Лізингоодержувач має право:
1) відмовитися від прийняття об'єкта лізингу, який не відповідає умовам договору, затримувати належні лізингодавцеві платежі до усунення ним виявленого порушення умов договору за умови попереднього повідомлення лізингодавця;
2) вимагати від лізингодавця відшкодування збитків, завданих внаслідок його дій або бездіяльності при виконанні договору лізингу, відповідно до умов договору;
3) лізингоодержувач має право пред'являти продавцеві об'єкта лізингу всі права та вимоги, що випливають із договору купівлі-продажу цього майна, зокрема щодо його якості та комплектності, строків передачі, гарантійних ремонтів тощо. Однак лізингоодержувач не має права припиняти дію договору купівлі-продажу між лізингодавцем і продавцем або змінювати його умови.
Лізингоодержувач зобов 'язаний:
1)прийняти та належним чином користуватися об'єктом лізингу, утримувати його відповідно до погоджених сторонами умов договору, згідно з якими воно було передано, з урахуванням природного зносу та змін стану майна;
2) своєчасно та в повному обсязі за погодженим з лізингодавцем графіком виплачувати лізингові платежі відповідно до умов договору;
3) у разі несплати лізингових платежів протягом двох чергових строків на вимогу лізингодавця повернути йому об'єкт лізингу;
4) у зазначені договором лізингу строки відповідно до його умов надавати лізингодавцю відомості про технічний стан об'єкта лізингу та свій фінансовий стан, доступ для перевірки об'єкта лізингу та умов його експлуатації;
5)у разі, якщо він не реалізує своє право викупу об'єкта лізингу та не продовжить строк його використання після припинення дії договору, повернути об'єкт лізингу лізингодавцеві у стаді, зазначеному в Договорі.
3. Право лізингоодержувача на ремонт і технічне обслуговування об'єкта лізингу. Може визначатися окремим договором, укладеним з продавцем.
Продавець лізингового майна — суб'єкт підприємницької діяльності, ідо виготовляє майно (машини, устаткування тощо) та/або продає власне майно, яке є об'єктом лізингу.
Об'єктом лізингу може бути будь-яке нерухоме і рухоме майно, яке може бути віднесене до основних фондів відповідно до законодавства, в тому числі продукція, вироблена державними підприємствами (машини, устаткування, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка, системи телекомунікацій тощо), не заборонене до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про ґїередачу його в лізинг (оренду).
Факторингові компанії. Факторингові операції з'явились на основі комерційного кредиту, який надається продавцями покупцям у вигляді відстрочки платежу за продані товари. Зміна вимог до розрахунків з точки зору прискорення обороту коштів викликала необхідність для постачальників шукати шляхи рішення проблеми дебіторської заборгованості. Факторинг є різновидністю торговельно-комісійної операції, пов'язаної з кредитуванням оборотних коштів, що полягає у інкасуванні дебіторської заборгованості покупця і специфічною різновидністю короткострокового кредитування та посередницької діяльності.
Факторинг є порівняно новою ефективною системою покращання ліквідності та зменшення фінансового ризику при ор-ганізації платежів. Головною метою факторингу є отримання коштів негайно або у термін, визначений угодою. Відповідно до Конвенції про міжнародний факторинг, прийнятій у 1988 році Міжнародним інститутом уніфікації приватного права, операція вважається факторингом у тому випадку, якщо вона задовольняє як мінімум дві із наступних чотирьох вимог:
• наявність кредитування у формі попередньої оплати боргових вимог;
• ведення бухгалтерського обліку постачальника, перш за все обліку реалізації;
• інкасування його заборгованості;
• страхування постачальника від кредитного ризику. Разом з тим, у ряді країн до факторингу відносять і облік рахунків-фактур, тобто операцію, що задовольняє лише першу вимогу. Ці операції проводять спеціальні фактор-фірми, які, як правило, тісно пов'язані із банками аоо є їх спеціалізованими філіями і дочірніми компаніями. Факторингові операції застосовуються в нашій країні з грудня 1989 року і здійснюються комерційними банками. Комерційні банки, розвиваючи ці операції, доповнюють їх елементами бухгалтерського, інформаційного, рекламного, збутового, юридичного, страхового та іншого обслуговування клієнтів.
Каси взаємної допомоги та кредитні спілки. В умовах повільного збільшення доходів населення постійно збільшується попит на предмети довгострокового користування - будинки, автомобілі, меблі, дорогі товари домашнього вжитку. У навколишньому світі такі покупки практично ніколи йе виконуються за рахунок збережень, а існуючі механізми нагадукжь забігу (але ефективну) систему купівлі "у кредит" та видачі позичок, яка існувала в соціалістичному господарстві. Симбіоз кредитних союзів і торгівлі дає двоякий результат як для громадян - негайне надання права користування товаром, так і для торгівлі збільшення обороту. Подвійний позитивний ефект підсилюється і тим, що кредитні союзи носять суспільно-позитивішй характер, тобто участь у них самих споживачів. Основна мета такої форми - взаємне кредитування, а мета діяльності спілки - підвищення добробуту учасників шляхом взаємного кредитування їх фінансових потреб на умовах повернення й платності.
Безумовно, така форма .кредитування не нова на сучасному банківському ринку. Але в політиці, яку проводять банки, існують певні недоліки: Нерозвинені механізми кредитування приватних осіб, малого бізнесу тощо. До сьогоднішнього часу ця сфера поповнюється із приватних позичок і заповнюється далеко не на 100 відсотків.
Звертаючись до досвіду зарубіжних країн, починаючи від США та післявоєнної Західної Європи і закінчуючи нашими сусідами - Польщею, Чехією, Угорщиною, де малий бізнес відіграє дуже важливу роль у забезпеченні економічного росту, не-можтиво не звернути увагу на роль кредитних спілок. Становлення малого підприємства майже завжди пов'язане з труднощами в отриманні початкового капіталу. Банки зацікавлені у кредитуванні вже стабільного бізнесу з постійними грошовими потоками. Тому основним інвестором малих проектів виступають такі інститути, як кредитні установи. Переносячи цю схему в наші умови, визначимо відразу потреба українського малого бізнесу в інвестиціях величезна, особливо якщо врахувати, що розвиток виробничого бізнесу робить тільки перші кроки і вимагає більших капітштовкладень, ніж торгова діяльність.
У зарубіжних країнах широкого розвитку набули такі громадські кредитні установи каси взаємної дополюєм, які об'єднують на добровільних засадах Громадян для надання взаємної матеріальної допомогу. Вони створюються при профспілкових організаціях для робітників і службовців - членів профспілки, в колгоспах - для колгоспників, у відділах соціального забезпечення місцевих рад – для пенсіонерів.
Управління касою взаємної допомоги здійснюється загальними зборами її членів і обраним на ньому управлінням. Члени каси спдачують вступні внески у встановлених розмірах. Кошти каси взаємної допомоги формуються за рахунок вступних і членських внесків, пені, за несвоєчасне повернення довгострокових позик, Дотацій профспілкових органів та інших грошових надходжень. За рахунок цих коштів надаються довгострокові (до шести, в окремих випадках - до 10 місяців) та короткострокові (до чергового одержання заробітної плати) позички. За рішенням правління каси її членам може бути надана відстрочка повернення довгострокових позичок до трьох місяців. Граничні розміри позичок встановлюються правлінням каси, причому довгострокових позичок - залежно від суми внесків, нагромаджених членом каси. Позички надаються без стягнення процентів. При їх Несвоєчасному поверненні стягується пеня в розмірі 1% від суми залишку боргу за кожний прострочений місяць. Коли один з членів каси вибуває, повертаються йому членські внески, за винятком його заборгованості за позичками.
Особливості організації кредитних спілок в Україні: функціонально-правовий аспект. В Україні необхідність у спеціалізованих фінансових установ досить велика, тому необхідно докладніше розглянути даний сектор на приклади кредитних спілок (союзів). Кредта спілка - це фіансова установа, суспільна організацій, яка залучає грошові заощадження своїх членів для взаємного кредитування.
В Україні існують досить солідні теоретичні доробки, які потрібно використати для розвитку даногоінституту в умовах національної економіки. Головною причиною слабкого розвитку кредитної кооперації в Україні є невідповідність законодавства та повне протиріччя його загальновизнаним нормам світового права, тобто відсутність достатньої юридичної бази, яка б регулювала діяльність такої юридичної форми. Більше того діяльність кредитних союзів вступає у протиріччя з існуючим законодавством, згідно з яким, кредитування - виключно функція банків. Друга за значимістю причина загальна нестабільність. Тому довгострокове кредитування вважається надризиковим. Наступна причина - соціально-психологічна. Після краху трасіів та інших споріднених їм структур у населення з'явилась стійка неприязнь до всіх організацій, які збирають кошти. Але» незважаючи на яедощу кількість труднощів, такий інститут, як кредитна спілка, неминуче пройде етап становлення та займе своє місце у кредитно-банківській системі.
Згідно діючого законодавства в Україні кредитна спілка — це неприбуткова організація, заснована фізичними особами на кооперативних засадах з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні, наданні фінансових послуг шляхом об 'єднання грошових внесків.
Діяльність кредитної спілки грунтується на таких основних принципах:
• добровільності вступу до кредитної спілки та свободи виходу з неї; рівноправності членів кредитної спілки;
• самоврядування;
• гласності.
Відповідно до визначених принципів:
ніхто не може бути примушений вступати до кредитної спілки, а виключення з членів кредитної спілки здійснюється лише у разі порушення членом кредитної спілки її статуту;
усі члени кредитної спілки мають рівні права, в тому числі під час голосування на загальних зборах, незалежно від розміру пайового та інших внесків;
• забороняється будь-яке втручання в діяльність кредитної спілки, за винятком випадків, передбачених законами України та цим Положенням;
• кредитна спілка зобов'язана відповідно до цього Положення забезпечити повне та своєчасне інформування своїх членів з питань власної діяльності, на їх прохання ознайомлювати з протоколами загальних зборів і засідань інших органів управління кредитної спілки, видавати копії документів або витяги з них.
Кредитна спілка є юридичною особою, має самостійний баланс, банківські рахунки, які відкриває і використовує згідно із законодавством у самостійно обраних банківських установах, а також печатку, штамп та бланки із своїм найменуванням, власну символіку. Кредитна спілка набуває статусу юридичної особи з моменту її державної реєстрації та не може бути засновником або співзасновником суб’єкта(суб’єктів) підприємницької діяльності.
Кредитна спілка діє на основі самофінансування, несе відповідальність за наслідки своєї діяльності та виконання зобов'язань перед своїми членами, партнерами та державним бюджетом. Установчі збори затверджують статут кредитної спілки, обирають її органи управління, уповноважують осіб для проведення державної реєстрації, вирішують інші питання, пов'язані зі створенням кредитної спілки.
Перевірки результатів фінансово-господарської діяльності кредитної спілки проводиться наглядовим комітетом з власної ініціативи, а також за рішенням загальних зборів членів кредитної спілки або на вимогу не менше 20 відсотків членів кредитної спілки.