Значення комерційних банків у сучасних кредитних системах настільки велике, що необхідно детально розглянути функції цих фінансових інститутів. Термін "комерційний банк" виник на, ранніх етапах становлення банківської справи, коли банки обслуговували переважно торгівлю, товарообмінні операції та платежі. Банки кредитували транспортування, зберігання та інші операції, пов'язані з товарним обміном. Основними клієнтами були торговці (звідси й назва "комерційний банк"). З розвитком промислового виробництва виникли операції з короткостроко-1 вого кредитування виробничого циклу: позички на поповнення оборотного капіталу, утворення запасів сировини та готових виробів, виплати заробітної плати та ін. Строки кредитування поступово збільшувалися для вкладання в основний капітал, цінні папери тощо. Тобто термін "комерційний" у назві банку втратив початковий зміст.
Сьогодні комерційний банк може надати клієнту до 200 видів різноманітних банківських продуктів і послуг. Широка диверсифікація операцій Дозволяє банкам зберігати клієнтів та залишатися рентабельними Навіть при дуже несприятливій Кон'юнктурі ринку. Змінюються форми операцій, методи конкуренції, системи контролю та управління. Різко розширилась сфера діяльності, яка сьогодні охоплює весь світ завдяки формування міжнародних ринків позичкового капіталу.
Світова практика виробила два принципи побудови комер ційних банків:
- принцип сегментування, коли банківська діяльність обмежена певним видом операцій чи сектором грошового ринку;
- принцип універсальності, коли будь-які обмеження на діяльність банків на грошовому ринку знімаються.
Незалежно від принципу, на який орієнтується банківське
Законодавство, комерційні банки в кожній країні істотно відрізняються набором операцій та послуг, що надаються. Одні з них виконують широке коло операцій, охоплюють багато секторів грошового ринку та галузей економіки. Такі банки прийнято називати універсальними. Інші банки виконують тільки окремі операції на ринку чи функціонують у вузькому секторі ринку, обслуговуючи окремі галузі економіки. Такі банки називаються спеціалізованими. Спеціалізація може бути функціональною, коли банки зосереджуються переважно на виконанні окремих операцій, наприклад, іпотечних, інвестиційних тощо, та галузевою чи секторною, наприклад, ощадні, сільськогосподарські, інноваційні байки.
Висока кваліфікація банківських працівників, спорідненість процедур обслуговування, спеціальна оснащеність банківських приміщень та ряд інших умов сприяють розвитку додаткових сфер банківських послуг. Додаткові послуги мають за мету забезпечити максимальне задоволення індивідуальних потреб клієнтів і, таким чином, стимулювання вкладень у комерційний банк. Такими послугами є:
- консультування в галузі бухгалтерського обліку та фінансового контролю;
- аналіз кредитоспроможності;
- посередництво в операціях з цінними паперами;
- трастові операції (управління майном за дорученням клієнта).
- факторингу ,
- чековий споживчий кредит;
- кредитні картки;
- лізинг. ,
Сучасна класифікація комерційних банків може бути представлена у такому вигляді (див. табл. 4.1.).
Таблиця 4.1.
Класифікація комерційних банків

Класифікаційні ознаки	Види комерційних банків
Порядок створення	Перепрофільовані, новостворені
Характер спеціалізації	Універсальні, спеціалізовані
Територія діяльності	Регіональні, республіканські, міжнародні
Розмір	Великі, середні, малі
Форма власності	Загальнодержавні, муніципальні, колективні (відкриті та закриті акціонерні товариства, холдинги, товариства з обмеженою відповідальністю, кооперативні), приватні, зі стопроцентною іноземною власністю, змішані
Функції і характер виконуваних операцій	Інвестиційні зберігання, депозитні, інноваційні, поштово-пенсійні, промислові, агропромислові, біржові, експортно-імпортні, лізингові, торговельні
Характер відносин	Банки-гаранти.банки-кореспонденти. уповноважені
Ступінь впливу	Монополісти, аутсайдери
Структура	Багатопрофільні. безфіліальні
Ступінь контролю	Контролюючі, контрольовані
Конкурентоспроможність	конкурентоспроможні. неконкурентоспроможні
Фінансовий стан	Стійкі (стабільні), проблемні, кризові, банкрути

Групу універсальних банків становлять кредитні товариства (кооперативні банки, Кредитні товариства тощо). Характерною ознакою кредитних товариств як окремого виду універсальних банків є те, що вони засновують свою діяльність на пайових внесках і депозитних вкладах своїх членів, яким надаються ці кошти в позички - короткострокові, середньо- та довгострокові. Проте останнім часом ці банки вивели свою діяльність за межі Обслуговування тільки своїх членів, стали приймати всі види вкладів від інших осіб і надавати всім широкий спектр послуг. Тому вони істотно наблизилися за характером діяльності до звичайних комерційних банків.
Кооперативні! банки - спеціальні кредитно-фінансові інститути, "що утворюються товаровиробниками на приватних засадах для задоволення взаємних потреб у кредитах та інших банківських послугах. За характером діяльності вони подібні до ощадних банків. Це кооперативні ощадні інститути, які організовані групами приватних осіб, об'єднаних спільними економічними інтересами (фермери, ремісники) або профспілками. Кооперативні банки в усіх країнах у своїй більшості - це кредитні установи.
Загальні риси кооперативного банку: приватна власність має колективний характер, контроль не може здійснюватись окремими особами, прибуток не ділиться між пайовиками або власниками, а йде на виплату відсотків за вкладами та на збільшення резервів.
Цей різновид універсальних банків в Україні розвивається надто повільно, що спричинено такими обставинами: гальмуванням розвитку малого і середнього бізнесу, фермерських господарств, виробничої кооперації; затримкою з прийняттям законодавства щодо регламентації діяльності кредитної кооперації; недостатнім розвитком фондового ринку, підривом довіри широких верств населення до фінансових посередників взагалі.
Взаємноощадні банки організовані за типом "взаємних" підприємств: у них не має акцій та ними керує піклувальна рада. В останній час намітилась тенденція до перетворення їх в акціонерні підприємства. Взаємоощадні банки приймають заощадження та інвестують їх у закладні під нерухомість (50 відсотків активів) та цінні папери, а також надають комерційні та споживчі позики.
Спеціалізовані банки, на відміну від універсальних, функціонують на вузьких секторах грошового ринку чи займаються вузьким колом банківських операцій, де потрібні особливі технічні прийоми та спеціальні знання. Тому ця діяльність для універсальних банків виявляється невигідною, вони залишають відповідні ніші на грошовому ринку для спеціалізованих банків. Найчастіше спеціалізовані банки виникають в таких секторах ринку: споживчого кредиту; іпотечного кредиту; сільськогосподарського кредиту; залученні милих вкладів та обслуговування малого бізнесу; у зовнішньоекономічній діяльності; у сфері інвестування капіталу; у житловому будівництві тощо.
Конкретні спеціалізовані банки в різних країнах істотно відрізняються за назвою, структурою, характером діяльності. Найчастіше зустрічаються такі спеціалізовані банки: іпотечні; будівельні ощадні банки (Каси); інвестиційні банки (компанії); банки підтримки; гарантійні байки; розрахункові (клірингові) банки (палати).
Іпотечні банки займаються довгостроковим кредитуванням житлового будівництва під заклад земельних ділянок (іпотеки), іншими довгостроковими позичками під заклад нерухомості. Іпотека надає банку право переважного задоволення його вимог до боржника в межах вартості зареєстрованої застави. У випадку неплатоспроможності боржника задоволення вимог кредитора здійснюється з виручки від реалізованого майна. Ресурси іпотечного банку - власні накопичення й іпотечні облігації - довгострокові цінні папери, що випускаються під забезпечення нерухомим майном і приносять сталий відсоток.
Інвестиційні банки (компанії) займаються мобілізацією .Довгострокового позичкового капіталу шляхом випуску боргових зобов'язань та розміщенням його в цінні папери корпорацій та держави. Інвестиційні банки виконують такі функції: емісія цінних паперів; погодження умов та видів позик (облігації, акції); випуск і розміщення цінних паперів, у тому числі за власний рахунок; гарантія емісії (зобов'язання купити нереалізовану частину випущених цінних паперів); надання звичайних і довготермінових кредитів інвесторам - покупцям цінних паперів; консультаційні послуги; організація банківських синдикатів, забезпечення вторинного ринку цінними паперами тощо.
У практиці зарубіжних країн функції інвестиційних банків виконують як центральні, так і спеціалізовані банки.
При цьому інвестиційні банки виступають не просто посередниками між позичальниками та інвесторами, а в ролі гарантів емісій та організаторів ринку - вони купують та продають великі пакети акцій та облігацій за свій рахунок, надають кредити покупцям цінних паперів. Класичний тип інвестиційного банку притаманний США, де комерційним банкам заборонено займатися інвестиційною діяльністю (крім операцій з державними та муніципальними облігаціями).
У сучасних умовах інвестиційні банки пов'язані з комерційними банками вкладанням залучених вкладів у прибуткові операції з цінними паперами підприємств, надають кредити їм під заставу цінних паперів. У багатьох країнах даїотьгіивестиціині компанії відкритого типу, які надають гарантію викупу своїх зобов'язань в одержувача на першу його вимогу.
Особливе місце займають міжнародні інвестиційні банки -Міжнародний банк реконструкції і розвитку, Європейський інвестиційний банк, регіональні банки розвитку та ін. Світовий банк виділяє шість етапів інвестиційного циклу: 1) пошук об'єкта вкладень; 2) оцінка рентабельності й ризику; 3) розробка схеми фінансування; 4) укладення взаємопов'язаних угод; 5) виконання виробничої, комерційної, фінансової програми до повного погашення кредитів; 6) оцінка фінансових результатів проекту, порівняння із запланованим.
Будівельні ощадні банки займаються довгостроковим кредитуванням житлового будівництва.
Банки підтримки створюються державою чи за участю держави для фінансування цільових програм, які вимагають особливої підтримки, наприклад, у сільському господарстві, реструктуризації промисловості, розвитку інфраструктури, сприяння житловому будівництву, відбудови зруйнованого господарства (війною, стихійними лихами тощо).
Серед спеціалізованих банків західних країн є група банків, які займаються дорученням (банки-гаранти). Такі банки беруть на себе зобов'язання погашати за певних умов борги підприємств, що відкриває останнім доступ до банківських позичок. Банки-гаранти повинні мати висококваліфікованих спеціалістів з оцінки кредитоспроможності підприємств - позичальників. Гарантії таких банків сприяють залученню капіталів у великі інвестиційні проекти на тривалий строк. На жаль, в Україні такі банки поки що не створені.
Торгові банки - специфічна ланка англійської банківської системи. Торгові банки здійснюють велику кількість різнобічних фінансових операцій. Серед них: розміщення нових випусків промислових акцій та облігацій (у тому числі з гарантією); фінансова консультація та розробка умов злиття та поглинання (у формі покупки контрольного пакету акцій, отриманні контролю в раді директорів, випуску нових акцій в обмін на старі); управління майном та портфелем цінних паперів; розрахунки за міжнародними операціями.
Клірингові банки є членами розрахункових палат; консорціумів банки - члени синдикатів, у які об'єднуються банки з метою розділити ризик при проведенні крупних кредитних операцій тощо.
Особливості організації діяльності комерційних банків (вітчизняна практика та зарубіжний досвід)
Сутність банківської діяльності розкривається в процесі залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.
Комерційні банки різних видів і форм власності створюються на акціонерних або пайових засадах. Акціонерна форма та форма корпорації домінує не тільки у сфері банківської справи і фінансів, але й в інших галузях підприємницької діяльності.
Які ж особливості акціонерної форми, її позитивні якості в порівнянні з іншими формами підприємництва?
1. Корпорація — це юридична особа, і всі претензії пред'являються до неї, а не до окремих акціонерів. У разі банкрутства компанії, акціонер відповідає лише в межах суми куплених акцій. Відповідальність акціонерів у керуванні компанією обмежена вибором директорів та голосуванням з питань політики компанії на річних зборах. А в неакціонерних фірмах позов пред'являється як фірмі, так і кожному партнеру, які відповідають усім своїм майном. Крім того, власник неакціонерного підприємства повинен не тільки формувати політику, але й виконувати оперативне керування всіма справами.
2. Акціонер може передавати акції іншій особі. При цьому існування компанії не залежить від смерті, некомпетентності або банкрутства інших акціонерів. У партнерській фірмі учасник не може передати свою долю без згоди інших партнерів, а індивідуальне підприємство припинить своє існування зі смертю власника.
3. У корпорації повноваження чітко розподілені, що суттєво підвищує ефективність управління.
4. Обмежена відповідальність акціонерів підвищує мобільність капіталу, легкість Його залучення із зовнішніх джерел. У той же час роздроблення відповідальності дозволяє залучати кошти осіб із середнім та малим доходом.
Разом з тим, корпоративна та акціонерна форми організації ділового підприємства має ряд недоліків. Серед них: відносна дорожнеча та складність утворення акціонерної компанії; менша гнучкість та пристосованість до умов, що змінюються в порівнянні з індивідуальними та партнерськими фірмами; відсутність можливості акціонерів (більшості) реально впливати на управління компанією. Але, незважаючи на ці недоліки, акціонерна форма є найбільш ефективною при організації комерційного банку.
Розглянемо механізм утворення банківських установ. На ранніх стадіях розвитку банківської справи були розповсюджені Приватні банкірські дома та партнерські фірми. Так, у Великобританії примітивні банківські функції виконували золотих справ майстри. На зміну їм прийшли пайові кредитні товариства (XVIII ст.), які на початку XIX ст. почали витіснятися акціонерними банками, які мали право банківської емісії. Акт про компанії 1862 року утвердив принцип обмеженої відповідальності акціонерів та дозволив застосовувати його до банків. Це відкрило дорогу швидкому росту великих акціонерних банків.
Потрібно зазначити, що в банківських системах різних країн до сьогоднішнього дня збереглися приватні (не акціонерні) банки, капітал яких належить обмеженому колу осіб. Так, у Німеччині в 1988 році було 85 приватних {банкірських домів, які належать окремим особам або групі акціонерів. Це, як правило, старі фірми, Що мають багаторічну історію, користуються солідною репутацією та виконують спеціалізовані функції для вибраних клієнтів.
Аналогічна група приватних банкір, організованих у формі товариств з обмеженою відповідальністю, є в Швейцарії. Вони зайняті інвестиційними операціями в наданні позичок вибраній клієнтурі. Ці банки мають право не публікувати свої баланси.
Взагалі, організація банку є досить складною процедурою. Наприклад, у США утворення нового банку строго регламентовано. Щоб розпочати діяльність, банк повинен отримати чартер або зробити запит контролеру грошового обігу про видачу федерального чартеру. При отриманні федерального чартеру банк може бути організований групою осіб не менше п'яти чоловік. Капітал банку повинен відповідати мінімальним нормам, які установлені законодавством і залежить від кількості населення місцевості; де організовується банк (мінімальний розмір капіталу для національних банків у дрібних та середніх містах від 100 до 200 тис. доларів). Далі, в поданій на ім'я контролера грошового обігу заяві зазначаються прізвища та адреси засновників, кількість акцій, на які підписалися засновники, схвальні резолюції трьох офіційних осіб, додається проект статуту банку, сертифікат про структуру капіталу ряд інших документів.
У Німеччині дозвіл на відкриття банку надає Федеральне відомство з контролю над банками, яке встановлює обов'язкові вимоги для банківських установ, та в своїй Діяльності незалежне від центрального банку. Для отримання ліцензії засновники повинні мати:
- початковий капітал не менш 6 млн. марок; двох "надійних" та "професійно підготовлених" виконавчих директорів;
- банк може бути заснований лише у формі акціонерної компанії або партнерської фірми.
У Швейцарії засновники звертаються за ліцензією до Федеральної банківської комісії. Основні вимоги комісії:
- банк точно визначає характер та сферу своїх ділових операцій та передбачає Таку систему організації, Яка б забезпечила їх виконання;
- банк повинен мати мінімальний повністю сплачений капітал;
- особи, що очолюють банк, повинні мати добру репутацію та кваліфікацію, необхідну для керування банком;
- більшість керівників повинні бути резидентами Швейцарії.
У Японії жодний банк не розпочне діяльність без спеціальної ліцензії, яку видає міністерство фінансів. Для отримання ліцензії засновники повинні забезпечити відповідність капіталу, активів та пасивів банку існуючим розпорядженням та стандартам, мати необхідний досвід та знання і мати певний соціальний статус. Банк повинен бути організований у формі акціонерного товариства та мати капітал не менше як і млрд. ієн. У назві банку повинно фігурувати слово "гінка" (банк). Дозвіл міністерства фінансів вимагається і для відкриття відділення банку. Разом із заявою засновники повинні надати: '
- детальне обгрунтування необхідності заснування банку;
- сертифікат про заснування та копію реєстраційного свідоцтва;
- протокол засновницьких зборів;
- прогноз перспективи отримання прибутку на наступні три роки;
- біографії членів ради директорів та аудиторів;
- список великих акціонерів із зазначенням адреси, громадянства, роду заняття та кількості придбаних акцій;
- баланс банку; перелік усіх філій банку.
Відкриття комерційного банку в Україні потребує його реєстрації в Національному банку України; Національний банк увів інструкцію № 10 "Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків", яка встановлює економічні нормативи роботи банків в Україні.
Згідно з цією інструкцією фіксується капітал кожного банку, якщо ж він не досягає потрібної кількості, то вмикається спеціальний механізм нагляду за такими банками. При цьому в 3-х місячний термін банк зобов'язаний виробити план розвитку своєї капітальної бази та подати його в Національний банк. Якщо ж банк не в змозі виконати взяті на себе обов'язки то, як сказано в Інструкції, НБУ розгляне питання відклику таких пунктів ліцензії, як:
- ведення валютних рахунків клієнтів;
- виконання неторгових операцій;
- встановлення кореспондентських відносин з іноземними банками;
- робота через кореспондентські рахунки Головного управління НБУ або через кореспондентські рахунки уповноваженого банку;
- здійснення операцій з міжнародними торговими розрахунками;
- операції з торгівлі іноземною валютою на внуртішньому валютному ринку;
- відкриття філіалів на території та за межами України.
Безумовно, що після таких обмежень ліцензії нормальна робота банку буде практично паралізована.
Органи керування та організаційна структура банку в деяких рисах співпадають, а в деяких відрізняються від інших ділових установ. Головним органом управління банку вважаються загальні збори акціонерів. Вони приймають найважливіше рішення затверджують устав, вибирають раду директорів, затверджують баланси та звіти, напрям та цілі політики банку тощо.
У той же час збори акціонерів, як правило, недостатньо проінформовані про поточні справи банку і в багатьох випадках просто штампують рішення, які пропонує рада директорів.
Основні питання діяльності банку вирішує рада директорів. Вана с представницьким органом власників банку, його акціонерів та повинна відстоювати їх інтереси. Найпершим обов'язком ради директорів є забезпечення необхідного рівня прибутку на вкладений капітал. Разом з тим, рада директорів повинна дбати, безумовно, і про захист інших зацікавлених сторін - клієнтів банку, місцевої общини тощо. Рада директорів формує вищі керівні органи, які ведуть практичну діяльність згідно з рекомендаціями та наказами ради. Основні функції ради директорів зводяться до визначення стратегічних цілей банку та формування політики.
Визначення стратегічних цілей банку відноситься до довгострокової стратегії банку. У великому банку мета, завдання установи та програма конкретних дій у їх досягненні викладається у спеціальному меморандумі, який готує рада директорів спільно з керівниками відділів та служб.
Меморандум про політику банку повинен визначити наступні важливі моменти:
- категорії клієнтів, на обслуговування яких будуть у першу чергу направлятися ресурси банку;
- операції, які підлягають першочерговому розвитку в наступний період;
географічні райони банківської експансії;
- методи маркетингу та надання споживачам нових банківських продуктів та послуг;
- переважні методи забезпечення ліквідності;
заходи щодо зміцнення конкурентних позицій банку на ринку;
політика встановлення тарифів па послуги банку;
- розмір та склад банківського персоналу, програми на- * вчання співробітників тощо.
Підбір людей на керівні посади-- це також функція рада директорів. Справа в тому, що сучасний банк - це надзвичайно складне та ризикове підприємство. Для його успішної роботи необхідні, підготовлені та відповідальні люди.
Контроль за позичковими та інвестиційними операціями, консультуй періодична перевірка діяльності банку, утворення комітетів - це головні завдання ради директорів.
Для керівництва, та здійснення практичних операцій рада директорів формує управлінські структури банку. За ступенем самостійності та об'єму повноважень управлінський склад має гри рівні:
- вищі менеджери;
-адміністратори;
- особи, наділені наглядацькими та ревізійними функціями
Вищі менеджери мають найвищу ступінь самостійності при прийняті рішень, і сфера їх повноважень розповсюджується в усі сторони діяльності банку. Основне їх завдання – координація діяльності окремих служб, визначення конкретних програм, консультації, оцінка результатів роботи діяльності відділів. До категорії адміністраторів відносяться керівники окремих функціональних служб, які несуть відповідальність за свою частину роботи.
Головна їх мета – забезпечити нормальну роботу свого відділу, загальні цілі банку для них другорядні. Наглядачі – це найбільш кваліфіковані оперативні працівники, яким доручається керівництво вузькоспеціалізованою групою або відділом, що надають допомогу рядовим працівникам, вирішують спірні та складні питання, дають консультації, займаються навчанням персоналу.