На сучасному етапі в фінансовій галузі здійснюється багато наукових досліджень, мета яких розгляд та встановлення взаємозв'язків між тими процесами, що відбуваються на фінансовому ринку. Теоретико-методологічні проблеми вивчення фінансового ринку пов'язані з відсутністю єдиного трактування основоположних фінансових категорій, таких, як фінанси, фінансова система, фінансовий ринок, фінанси підприємств, державні фінанси, регіональні фінанси, місцеві фінанси тощо. В економічній літературі відсутня єдина концепція трактування економічної сутності цих понять.
Так, у літературних джерелах визначення фінансам дається по-різному.
Фінанси - це гроші (гроші основна і необхідна умова функціонування фінансів).
Фінанси - це система грошових відносин із приводу руху фондів коштів.
Фінанси є системою імперативних ("наказових" - вимога, наказ, закон) грошових відносин.
Фінанси - це планомірний рух фінансових фондів, які виражають відносини із приводу необхідного, обов'язкового (індиспенсабельного) вилучення вартості та їхнього використання в суспільних інтересах.
Фінанси (франц. finance, від латинського finantla - оплата) - система дротових відносин, що зумовлена характером економічного ладу суспільства і його політичної надбудови держави.
Фінанси це застосування різноманітних економічних засобів для досягнення максимальної прибутковості фірми або загальної вартості капіталу, вкладеного у справу.
Фінанси – система грошових відносин, що виражають формування і використання грошових фондів у процесі їх кругообігу.
Фінанси це система грошових відносин, що виникають у процесі розподілу і перерозподілу на макрорівні валового внутрішнього продукту і національної о доходу (на мікрорівні виручки і прибутку) із приводу утворення і розподілу, використання фінансових ресурсів (що найчастіше відбувається у фондовій формі) з метою задоволення суспільних інтересів і потреб.
Характерні ознаки, які випливають з економічної суті фінансів:
фінанси це категорія розподільна;
фінанси беруть участь у вартісній формі розподілу; у процесі вартісного розподілу ВВП беруть участь не тільки фінанси, а й ціни, кредит, доходи домогосподарств у різних формах (заробітна плата, премії, субсидії, пенсії, державні допомоги, стипендії, дивіденди, відсотки, орендна плата тощо);
фінанси завжди мають справу з рухом фінансових ресурсів.
Фінанси це категорія базису, а не надбудови. Надбудовною категорією є фінансова політика, зокрема, фінансова політика держави. Мета їх функціонування задоволення суспільних інтересів та потреб, до складу яких входять: загальнодержавні, галузеві, відомчі, корпоративні, колективні, групові, регіональні, місцеві, особисті, а також міжнародні, міждержавні та глобальні інтереси.
Поняття "фінансовий ринок'' є дуже широким, оскільки охоплює не тільки фінансові зв'язки, але і значну кількість форм відносин власності та їх перерозподілу (трансформації). Плутанину в об'єктивність оцінки фінансового ринку та його територіальної організації вносить той факт, що "фінансовий ринок" намагаються замінити в літературі поняттям "грошового" або "кредитного ринку", "інвестиційного ринку".
З огляду на викладене вище, досить важко досліджувати той сегмент загальноринкового простору, який, маючи історичне й економічне підґрунтя, не знайшов чіткого визначення в економічній літера турі як самостійна категорія.
Л.М Красавіна при розгляді міжнародних ватютно-кредитних і фінансових відносин, використовує поняття "світового кредитного ринку" як специфічної сфери ринкових відносин, де здійснюється рух грошового каптіалу між країнами на умовах повернення і сплати відсотків та формується попит і пропозиція. "Світовий фінансовий ринок" це частина ринку позичкових капіталів, де переважно здійснюється емісія, купівля-продаж цінних паперів, у тому числі в евровалютах. Протиріччя полягає в наступному: у структурі світового ринку позичкових капіталів, яку пропонує Красавіна, такого поняття, як "світовий кредитний ринок", ми не знаходимо, а натомість розглядається світовий ринок позичкових капіталів. Він. згідно із запропонованою автором диверсифікацією, включає: світовий грошовий ринок, світовий ринок капіталів, світовий фінансовий ринок. Далі автор зазначає, що грошовий ринок це ринок короткотермінових позичкових капіталів, а ринок капіталів не ринок середино- і довгострокових капіталів, що включає і фінансовий ринок. На нашу думку, даний підхід не дає можливості об'єктивно судити про економічну сутність таких понять, як "кредитний ринок", "фінансовий ринок", "ринок позичкових капіталів" та ін.
Т. Раис і Б. Коші відзначають, що для нормального розвитку економіки постійно потрібна мобілізація, розподіл і перерозподіл фінансових засобів між її сферами і секторами. В ефективно функціонуючих економіках цей процес здійснюється на ринку фінансових ресурсів. Ринок фінансових ресурсів, на їх думку, - це загальне визначення тих ринків, де проявляється попит і пропозиція на різні платіжні засоби, а структура цього ринку представлена кредитним ринком, ринком інструментів власності та валютним ринком. Ринок фінансових ресурсів може інтегрувати ринок інструментів власності та частину кредитного ринку (ринок інструментів позики), яка. на думку авторів, може бути позначена в літературі як ринок цінних паперів.
К. Редхед. Г. Х'юс при розгляді проблем управління фінансовими ризиками прив'язують її до "валютного і фондового ринку, а також ринку позичкових капіталів", також мова йде і про фінансовий ринок, ринки акцій та облігацій, при цьому розкриття економічного змісту ключових понять відсутнє.
А.А. Пересада, наводячи схему класифікації ринків, наголошує, що найбільш розроблені класифікації фінансових ринків, але єдиної принципової схеми не існує. У його "спрощеному розумінні"' (дослівно) "фінансовий інвестиційний ринок капіталу це місце, де громадяни й організації, які хочуть взяти гроші в борг, зустрічаються з тими, у кого с зайві гроші".
Н.С. Рязанова розкриває зміст фінансового ринку через наступне визначення: "Фінансовий ринок - це грошові відносини, що складаються в процесі купівлі-продажу фінансових активів під впливом попиту та пропозиції на позичковий капітал, рух якого втілюється в цінних паперах".
І.А. Бланк відзначає, що "у найбільш загальному вигляді фінансовий ринок є ринком, на якому об'єктом купівлі-продажу виступають різноманітні фінансові інструменти і фінансові послуги".
Методологічні підходи різних авторів можна звести до наступних положень.
Фінансовий ринок - це складна економічна система, що є:
сферою прояву економічних відносин при розподілі доданої вартості та її реалізації шляхом обміну грошей на фінансові активи. Під фінансовими активами розуміють грошові зобов'язання та інвестиційні цінності, інвестиційні цінності це інструменти утворення фінансових ресурсів (цінні папери, валютні цінності, дорогоцінні метали, нерухомість та ін.);
сферою прояву економічних відносин між продавцями і покупцями фінансових активів. На фінансовому ринку взаємодіють попит В особі покупця фінансових активів і пропозиція в особі продавця цих активів. Кожний з них має свої інтереси, що можуть збігатися або не збігатися. При збігу інтересів відбувається акт купівлі-продажу, дарування, застави фінансових активів. А це означає реалізацію вартості і споживчої вартості, укладених у даних активах;
сферою прояву економічних відносин між вартістю і споживчою вартістю тих товарів, що оберіаюгься на цьому ринку. Товари, що обертаються на фінансовому ринку, - це фінансові активи. До них відносяться гроші (як гривня, так і валюта), депозити, цінні папери різних видів, зобов'язання та борги (що навіть хочуть закласти в бюджет), позичковий капітал, дорогоцінні метали і дорогоцінне каміння, об'єкти нерухомості.
Фінансовий ринок для конкретного підприємця це сукупність споживачів (покупців, вкладників), які зацікавлені в активах (тобто в продукції) і послугах, запропонованих цим підприємцем, і мають засоби купити їх сьогодні або завтра. Підприємець залежить від свого ринку (від своєї "ніші" на ньому). Кожен підприємець баї атиіі не тільки тим, що в нього є майно, фінансові активи, робітники, але й тим, що в нього с ринок, на якому реалізується його продукція, у т. ч. фінансові активи та послуги.
Фінансовий ринок - це відношення між населенням, виробниками і державою щодо перерозподілу вільних грошових засобів на основі повної економічної самостійності, механізму саморегуляції ринкової економіки, внутрішньогалузевого і міжгалузевого переливу фінансових ресурсів.