Класифікація податків

Податок - одна із самих древніх форм економічних відносин, поява якої зв'язане з найпершими суспільними потребами. Податки являють собою обов'язкові збори, стягнуті державою з господарських суб'єктів і з громадян по ставці, встановленої в законному порядку. До податків відносили різноманітні види платежів з доходів окремих громадян на користь чи держави государя. Це могли бути різного виду відрахування, податі, данини, мита і збори, як грошові так і натуральні (зерном, вином і т.п.) Люди про податки думали завжди з двох сторін: одні - про тім які податки установити і як їхній зібрати, а інші - про те, як їх чи платити як від них іти.
Податкова система виникла і розвивається разом з державою. Податки є необхідною ланкою економічних відносин у суспільстві і, найчастіше, основною формою доходів держави. Податковий механізм використовується для економічного впливу держави на суспільне виробництво, його динаміку і структуру, на стан науково-технічного прогресу.

Принципи оподатковування
Основні принципи оподатковування сформувалися в період становлення теоретичної бази податків. Відомий шотландський економіст Адам Сміт у своєму класичному творі "Дослідження навколишнього середовища, природи і причинах багатства народів" (1776) вивів основні принципи оподатковування:
? загальність,
? справедливість,
? визначеність,
? зручність.

Згодом цей перелік був доповнений принципами:
? забезпечення достатності і рухливості податків (податок може бути збільшений чи скорочений відповідно до нестатків і можливостей держави);
? вибору належного джерела й об'єкта оподатковування;
? однократності обкладання.

Сучасні принципи "гарної податкової системи":
1. Економічна ефективність. Податкова система повинна носити заохочувальний характер, не заважати ефективному використанню ресурсів, розвитку підприємництва.

2. Дешевина оподатковування. Закони про податки повинні бути простими по формулюванню, а процедура стягування податків повинна бути щодо дешевої. Адміністративні витрати по керуванню податками і дотриманню податкового законодавства повинні бути мінімальними.

3. Гнучкість. Податкова система повинна могти реагувати на зміни економічної ситуації.
4. Визначеність оподатковування. Податкова система повинна мати таку структуру: при яке кожен платник податків точно знає скількох він платить.

5.Справедливість. Податкова система повинна забезпечувати справедливий підхід до різним членам суспільства. Кожен платник податків повинний вносити свою справедливу частку в скарбницю держави.

Податкова система – це сукупність податків, зборів, мит і інших платежів, стягнутих у встановленому порядку.

Податкова система містить у собі наступні елементи:
? суб'єкт оподатковування;
? об'єкт оподатковування;
? ставка податку;
? податкові пільги;
? правила числення і порядок сплати податків;
? штрафи й інші санкції за несплату податків.

Системи податків у різних країнах відрізняються друг від друга по ряду факторів:
? структурі,
? набору податків,
? способу стягування,
? податковим ставкам,
? фіскальним повноваженням різних рівнів влади,
? податковій базі,
? податковим пільгам.

Платники податків: юридичні особи йди інші категорії платників і фізичні особи, на яких у відповідності з законодавчими актами покладений обов'язок сплачувати податки. Усі платники податків зобов'язані встати на облік в органах державної податкової служби. Документ, що підтверджує постановку платника податків на облік у податковому органі є підставою для відкриття розрахункового й іншого рахунків у банках і інших кредитних установах.

Об'єкти оподатковування :
? майно юридичних і фізичних осіб і його передача;
? прибуток;
? доходи;
? додана вартість продукції, робіт, послуг;
? вартість визначених видів товарів;
? окремі види діяльності платників податків;
? операції з цінними паперами;
? користування природними ресурсами;
? майно юридичний і фізична особи і його передача;
? інші об'єкти, установлені законодавчими актами.

Загальний рівень податкового вилучення визначається:
? величиною і настійністю загальногосподарських потреб,
? розмірами пропозиції суспільних благ,
? масштабами диспропорцій у національній економіці, що намічено усунути,
? задачами соціальної політики в даному періоді.

Податкова ставка - сума, що повинна бути сплачена з даної одиниці обкладання. Як правило, податкова ставка визначається у відсотках.

Ставки можуть бути постійними, наприклад, із усіх платників береться однаковий відсоток. податкова ставка буде пропорційна сумі одержуваного чи доходу цінності майна. Податкова ставка може бути прогресивна, тобто вона зростає зі збільшенням оподатковуваного доходу. У чинному законодавстві передбачаються єдині ставки незалежно від відомчої підпорядкованості підприємств і форм власності.

Класифікація податків
1) По методу встановлення оподатковування податки можуть бути прямими і непрямим, що обумовлює можливість їхнього перенесення на споживача.
Прямі податки, у свою чергу, підрозділяються на реальні й особисті.
Реальні податки включають податки на землю, промисел і т.п.
До особових податків відносяться прибутковий податок, податок на прибуток, податок на доходи від грошового капіталу, ресурсні платежі, податок на майно.

Прибутковий податок — основний вид прямого податку, що стягується з доходу чи прибутку підприємства, організації, юридичних осіб і надходить у дохідну частину бюджету.

Податок на прибуток — складова частина податкової системи. Він встановлюється у відсотках (ставка податку), є частиною балансового прибутку і служить джерелом перерозподілу національного доходу.

Податок на майно підприємства, що знаходиться на балансі — це сукупність основного капіталу, нематеріальних активів, виробничих запасів і витрат. Податок на майно не може перевищувати 20% від вартості оподатковуваного податком майна.

2) У залежності від характеру ставок розрізняють:
• Пропорційні;
• Прогресивні;
• Регресивні податки.

Пропорційний податок не залежить від розміру доходу, тобто застосовуються однакові ставки.
При прогресивному податку відрахування в бюджет зростають у міру збільшення доходу.
Регресивні ставки зменшуються в міру росту доходу.

Непрямі податки — це податки на товари і послуги, що сплачуються у виді надбавок до ціни і тарифів.
До них відносяться:
• акцизи;
• податок на додаткову вартість;
• мита;
• податки на операції з цінними паперами.

Акцизні податки застосовуються в основному для товарів масового споживання і послуг приватних підприємців і організацій. Їх включають у ціну на чи товар тариф. Абсолютна величина акцизного податку встановлюється як надбавка до вільної відпускної ціни товару.
По способу стягування акцизні податки підрозділяються на індивідуальні й універсальні.
Індивідуальний податок стягується з вартості валової продукції підприємства, а універсальний — з одиниці вартості товару.

3) За часом оплати вони класифікуються на одноразові і багаторазові.
Одноразові податки виплачуються один раз на якій-небудь стадії виробництва, багаторазові — на кожній стадії виробничого циклу.

Податок на додаткову вартість найбільш прийнятний для умов ринкових відносин і розраховується на основі доходу, отриманого підприємством на всіх стадіях виробничого процесу і звертання. Таким чином, ПДВ представляє в бюджеті частина доданої вартості, створеної на всіх стадіях виробничого процесу і реалізації товарів (робіт, послуг). У свою чергу, установлена ставка ПДВ відповідно до чинного законодавства застосовується до оподатковуваного обороту. Отже, для визначення абсолютної величини ПДВ, призначеної для внеску в бюджет, слід із ПДВ, отриманого від реалізації, виключити податок, сплачений постачальникам і підрядчикам. Іншими словами, додана вартість підприємства, оподатковувана податком, являє собою різницю між вартістю реалізованої продукції і вартістю матеріальних ресурсів, використовуваних у процесі виробництва і реалізації продукції.

Митні податки — це інструмент державної політики, що зрівнює ціни на імпортні товари й анадогічну продукцію внутрішнього ринку. Іншими словами, мита стягуються при імпорті й експорті різних товарів.