Резерви і фактори росту продуктивності праці

Фактори — це кількісні і якісні перетворення продуктивних сил суспільства, що підрозділяються на матеріально-технічні, органызацыйні, економічні, соціальні і т.п.
До числа матеріально-технічних факторів відносять: упровадження досягнень науково-технічного прогресу в напрямку підвищення технічного рівня знарядь і предметів праці, прогресивних технологічних процесів, механізація й автоматизація виробництва і т.п. По укрупненій оцінці дані фактори забезпечують приблизно близько 60% загального приросту продуктивності праці.

Організаційні фактори: заходи щодо розширення спеціалізації і комбінування виробництва, поліпшення організації робочих місць, підвищення безпеки робочих місць.
Економічні фактори росту продуктивності праці: матеріальне стимулювання результатів праці, спрямованих на підвищення ефективності виробництва, удосконалення методів планування, обліку продуктивності праці, забезпечення сприятливого фінансового положення.
Соціальні фактори: підвищення культурно-технічного і морально-політичного рівня промислово-виробничого персоналу, моральні стимули праці.

Кожний з факторів оцінюється по економії праці, котра забезпечується при раціональному використанні робочого часу.
Найбільш високі темпи росту продуктивності праці досягаються при використанні максимальної сукупності всіх факторів. Зниження рівня використання перерахованих факторів — умова виникнення втрат при здійсненні засобів по забезпеченню росту ефективності виробництва.
Фактори росту продуктивності праці тісно пов’язані між собою і по черзі виступають як умова, а в другому випадку як наслідок забезпечення резерву від використання факторів.

Резерви продуктивності праці— це потенційна можливість подальшого забезпечення росту ефективності промислового виробництва. Вони підрозділяються на народногосподарські резерви, галузеві, міжгалузеві і внутрігалузеві. Останні можуть бути представлені як заводські, цехові, дільничні, робочого місця.

Народногосподарські резерви — це резерви загальнодержавного характеру, як упровадження досягнень науково-технічного прогресу, удосконалювання галузевої структури промисловості і розміщення продуктивності промислового виробництва і керування.

Галузеві резерви обумовлені розширенням ролі громадської організації виробництва, заснованої на поділі праці (спеціалізація), розвиток виробничих зв'язків (кооперація), економічно виправданим укрупненням промислових підприємств (концентрація), удосконалюванні галузевого планування, керування, що діє і технології і т.п.

Міжгалузеві резерви відображають можливості окремих галузей промисловості робити послуги іншим галузям по забезпеченню росту продуктивності праці, що можуть бути реалізовані за умови удосконалювання організації і розширення централізованого виробництва інструментів і ремонту основного технологічного устаткування і т.п.

Внутрівиробничі резерви — це резерви промислових підприємств, що обумовлені розробкою заходів щодо поліпшення використання активної частини основних виробничих фондів і трудових ресурсів, поліпшенню, організації виробництва і праці, скороченню втрат робочого часу, удосконалюванню обліку витрати й економії матеріальних ресурсів.
Внутрівиробничі резерви, у свою чергу, поділяються на резерви, пов'язані зі зниженням трудомісткості продукції (скорочення витрат робочого часу в розрахунку на одиницю продукції) і резерви робочого часу, як результат удосконалювання організації праці і підвищення рівня використання трудових ресурсів (збільшення фактичного часу роботи як наслідок скорочення простоїв).
З усього переліку внутрівиробничих резервів росту продуктивності праці найбільш вагомим є економія робочого часу. «Робочий час, навіть коли мінова вартість буде усунута, завжди залишається субстанцією багатства, що створює, і мірою витрат, що вимагаються для його виробництва». Збільшення валового внутрішнього продукту знаходиться в прямої залежності від того, наскільки ефективно усуваються втрати робочого часу.
Резерви робочого часу — це потенційні можливості його економічного використання, як наслідок ліквідації цілодобових втрат робочого часу, зниження витрат робочого часу в розрахунку на одиницю продукції, тобто зниження трудомісткості продукції, усунення непродуктивних втрат праці, внутрішньо змінних простоїв робочого часу.
Весь перелік резервів робочого часу може бути представлений як екстенсивний і інтенсивний шляхи зростання продуктивності праці.
Інтенсивний шлях відображає економію робочого часу, котра досягається шляхом зниження трудомісткості продукції
Екстенсивний шлях росту продуктивності праці — це потенційні можливості найбільш повного використання робочого часу протягом визначеного періоду часу (година, зміна, доба і т.п.), оцінюються за допомогою коефіцієнта використання фонду робочого часу, тобто відносини фактично відпрацьованого часу одним робітником за визначений період часу, вираженого в людино-голинах до номінального фонду часу, а більш точно до ефективного фонду:

Резерв часу — це різниця між номінальним чи ефективним і фактичним часом роботи:
Реальність резервів забезпечується на основі реалізації результатів аналізу використання робочого часу, що проводиться в двох напрямках:
• визначення втрат робочого часу;
• непродуктивне використання робочого часу.