8.5. Державний вплив на інноваційну діяльність, науку і науково-технічний прогрес

Інновація — це виробничий фактор, що впливає на формування продуктивності суспільного виробництва й обсягу валового національного продукту в тривалій перспективі.
Усі країни прагнуть до розроблення і реалізації державної інноваційної політики. Вплив держави має бути спрямований на максимальну підтримку власного інноваційного потенціалу, провідних наукових і конструкторських центрів, а також на забезпечення реалізації науково-технічної політики, що відповідає світовому рівню.
Це означає, що Україні слід обрати такі напрямки розроблення "високих" технологій, для реалізації яких у державі вже створено реальні передумови та наявний відповідний науково-технічний потенціал виходу на передові позиції світової науки і техніки. Механізм створення та поширення нововведень має три загальні складові, характерні майже для всіх країн:
систему державної підтримки фундаментальних і пошукових досліджень;
різні форми та джерела фінансування і непрямого стимулювання досліджень;
• підтримку малого інноваційного підприємництва.
Заходи державного регулювання інноваційної діяльності
необхідно спрямувати на всебічне заохочення підприємництва та приватної ініціативи.
Як свідчить досвід розвинених країн, основними напрямками впливу урядових органів на процеси в інноваційній сфері є планування, фінансово-кредитне регулювання, стимулювання, правовий порядок і організація виробничої діяльності.
Формування фінансових і законодавчих стимулів для підтримки інноваційних технологій і підприємництва у сфері науки й науково-технічної діяльності є найважливішим напрямком державного регулювання в інноваційній сфері. До стимулів державного регулювання в науковій та науково-технічній діяльності належать:
кредити, податкові та амортизаційні пільги;
коригування антимонопольного законодавства;
зовнішньоекономічні преференції;
інформаційно-консультативна підтримка;
інші фінансові пільги.
До системи стимулів інноваційного процесу входять комплексно-правові законодавчі норми, а саме: промислове охоронне право приватної та інтелектуальної власності; законодавче закріплення інтелектуальної власності та правове регулювання її використання.
Ефективною формою державного втручання в інноваційну та наукову діяльність є створення за участю держави вузівсько-промислових дослідних центрів. Завдання полягає у стимулюванні об'єднання фінансових ресурсів і матеріально-технічної бази промисловості з кваліфікованими кадрами вищих навчальних закладів. Засобами такого стимулювання можуть бути фінансування початкових витрат вузівсько-промислових центрів з коштів державного бюджету; видача підприємствам-учасникам безкоштовних ліцензій на використання розроблених винаходів і відкриттів.
Згідно із Законом України "Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності" (діє з 24 березня 1992 р.) основними засобами державного впливу в цій сфері мають бути:
національні державні та міждержавні науково-технічні програми;
державне замовлення в науково-технічній сфері;
державна науково-технічна експертиза;
бюджетне фінансування науково-технічної діяльності;
патентно-ліцензійна діяльність;
метрологія, стандартизація та сертифікація продукції в науково-технічній сфері;
формування науково-технічних кадрів;
створення системи науково-технічної інформації.
Україна має розв'язати невідкладні завдання у сфері розвитку інноваційної та науково-технічної діяльності. їх реалізація позитивно впливатиме як на досягнення економічної стабілізації, так і на забезпечення економічного розвитку на нових технологічній і технічній основах.