8.1. Виробнича діяльність як сфера державного регулювання

Державним регулюванням доцільно охопити виробництво товарів і послуг, соціальну сферу, ринок праці, фінансово-кредитні відносини, виробничу, ринкову та соціальну інфраструктури, інноваційну діяльність, підтримку малого підприємництва, природокористування тощо.
На сучасному етапі розвитку України одним з основних пріоритетів діяльності уряду є всебічна підтримка виробництва. Соціально-політична стабільність суспільства залежить від того, наскільки ми протидіятимемо спаду виробництва і скороченню зайнятості.
Державне регулювання процесів виробництва спирається на широкий вибір економічних методів (прогнози розвитку народного господарства, кредити, податки, система амортизації, мито, ліцензії і квоти, державні замовлення тощо) і поєднання їх дій з ринковими механізмами та підоймами.
Основою застосування цих методів є органічне поєднання засобів бюджетно-фінансового, податкового, цінового, зовнішньоекономічного та інших видів регулювання, а також цільових комплексних програм. Останні мають розроблятись як на державному, так і на регіональному рівнях.
Особливого значення для державного регулювання виробництва продукції та послуг набуває державне замовлення, за рахунок якого забезпечується реалізація загальнодержавних програм, експортних поставок і виконання міжурядових угод.
Державне регулювання виробничої діяльності в ринковій економіці — це процес застосування державою заходів для стимулювання діяльності виробничих підприємств усіх форм власності. Заходи державного впливу можна визначити як економічну політику. Ринок як система товарно-грошових відносин виробників і споживачів визначає напрямки і розміри виробництва шляхом урівноваження попиту і пропозиції. Однак ринковий саморозвиток виробництва і споживання має циклічний характер.
Структура, якісні та кількісні співвідношення виробництва та споживання постійно змінюються. Виникають порушення у функціонуванні ринку, спричинені надвиробництвом або недовиробництвом окремих видів товарів через неефективний розподіл ресурсів, ослаблення чи відсутність конкуренції.
Ураховуючи досвід розвинених країн з ринковою економікою, держава прямо впливає на виробничу діяльність шляхом регулювання процесу виходу на ринок певних товарів, ринкового ціноутворення та ринкових обсягів виробництва.
Основна мета державного регулювання виробничої діяльності — збільшити обсяги суспільного виробництва, підвищити його ефективність, посилити соціальну спрямованість.
Ефективність виробництва забезпечується такими засобами:
інтенсифікацією;
упровадженням досягнень науки і техніки;
підвищенням якості продукції;
раціональним використанням факторів виробництва (матеріальних, трудових, фінансових, природних ресурсів);
удосконаленням системи управління і планування;
поліпшенням організації праці та виробництва;
зміною галузевої структури економіки;
раціональнішим розміщенням підприємств і виробництв на території країни;
розвитком зовнішньоекономічних зв'язків.

На особливу увагу заслуговують методи державного регулювання — податкова та амортизаційна політика, що спрямована на стимулювання інтенсифікації виробництва в Україні. Прискорена амортизація дає результати, які можна порівняти з безвідсотковою позичкою на технічний розвиток підприємств. У першій половині терміну служби вартість нововведених засобів праці перевищує собівартість продукції. За рахунок підвищення амортизаційних відрахувань відповідно знижуються прибуток і податок на прибуток, у розпорядженні підприємства залишається більше коштів для фінансування технічного розвитку.
Важливу роль у підвищенні інтенсифікації виробництва відіграють лізингові операції. Проте вдаватися до таких форм співробітництва треба зважено і в розумних межах, щораз обґрунтовуючи необхідність їх застосування.
Окремі підприємства, укладаючи лізингові угоди із зарубіжними партнерами, часто враховують лише короткостроковий ефект, не передбачаючи віддаленіших наслідків. Такий підхід призводить до того, що в Україну з інших країн завозиться морально застаріле обладнання, яке потім не знаходить збуту.
З метою стимулювання і контролю лізингових операцій у перші два роки підприємства, що уклали лізингові угоди, доцільно звільнити від податків, а в наступні три — п'ять років визначити податок на прибуток у розмірі 60— 80 % існуючої ставки.