7.1. Державний бюджет — головний засіб регулювання економіки

Провідне місце в системі регулювання економіки держави, створення сприятливого фінансового середовища для швидкого розвитку ринкових відносин, забезпечення макро-економічної рівноваги в економіці належить бюджету. Він є невід'ємною частиною ринкових відносин і одночасно важливим інструментом реалізації державної політики. Бюджет як одна з ланок фінансової системи відображає виробничі відносини, відтворює відносини розподілу, опосередковує рух грошової маси.
В умовах існування Радянського Союзу державний бюджет України виконував підпорядковану роль у розподільчих процесах. Він був інструментом перерозподілу ресурсів між галузями республіканського господарства і різними соціальними групами населення на території України, а також між адміністративно-територіальними одиницями республіки. Як незалежна держава Україна вперше склала проект Державного бюджету тільки на 1992 рік.
Бюджетові належить важлива роль у фінансовій системі держави. Через бюджет здійснюється фінансування заходів економічного і соціального розвитку, що мають загальнодержавне значення, а також стосуються міждержавних відносин. За його допомогою перерозподіляється
частина фінансових ресурсів між адміністративно-територіальними одиницями України з метою вдосконалення структури суспільного виробництва і забезпечення соціальних гарантій населенню. Бюджет є важливим інструментом держави, через який забезпечується контроль за станом виробництва в цілому.
Бюджет є складною економічною категорією, оскільки являє собою систему економічних відносин, які складаються в суспільстві у процесі формування, розподілу і використання централізованого фонду країни, призначеного для задоволення суспільних потреб. Ці відносини мають таку структуру:
між державою і підприємствами в процесі мобілізації доходів, накопичень і фінансування з бюджету;
між державою і населенням у процесі розподілу і перерозподілу національного доходу;
між ланками бюджетної системи при бюджетному регулюванні.
Бюджетні відносини, що відображають зміст державного бюджету, функціонують у визначених формах — суспільних і організаційних. І саме завдяки організаційним формам стає важливим використання бюджету як інструменту управління економікою. Завдяки організаційним формам внутрішньобюджетних відносин стає можливим використання бюджету для забезпечення міжтериторіального розподілу суспільного продукту, регулювання народногосподарських пропорцій, управління економічними процесами на макро- і мікрорівнях.
Державний бюджет — це річний план державних видатків і джерел їх фінансового покриття. Залежно від адміністративно-територіального устрою управління конкретної країни (двоступеневого — центральні та місцеві органи або триступеневого — центральна влада, уряди республік, областей, земель, провінцій, штатів тощо, а також місцеві органи — муніципалітети, територіальні громади, комуни тощо) бюджети поділяються на центральні, регіональні та місцеві. Між ними існують досить складні відносини щодо розподілу доходів за видами надходжень і часткою в них окремих бюджетів, а також через перерозподільні функції центрального бюджету.
Відносини центрального бюджету з регіональними і місцевими досить нерівнозначні. У деяких територіальних одиницях Міністерство фінансів забирає більшу частину податків і збору до центрального бюджету, в інших — меншу. Надходження дотацій із центру до бюджетів адміністративних одиниць залежить від рівня розвитку окремих територій і цілей державного регулювання економіки.
Інколи використовують поняття сукупного, або консолідованого, державного бюджету, що охоплює бюджети всіх адміністративних одиниць країни.
Центральний бюджет обговорюється і приймається парламентом країни, місцеві бюджети — парламентами відповідних адміністративно-територіальних одиниць. Після завершення фінансового року уповноважені представники фінансових органів подають до законодавчих зборів звіти про виконання бюджету, тобто мобілізацію доходів і здійснення видатків, відповідно до прийнятого у звітному році закону про бюджет. Звіти органів виконавчої влади обговорюються депутатами, а за результатами виконання бюджету оцінюється їх робота.
Державний бюджет завжди був компромісний і відбивав співвідношення сил основних носіїв різних соціально-економічних інтересів у країні. Це компроміс між власниками та найманими працівниками з приводу оподаткування власності, доходів і заробітної плати, бюджетних видатків на соціальні цілі; між загальнодержавними та місцевими інтересами; між промисловими і сільськогосподарськими регіонами з приводу розподілу податків і бюджетних дотацій, орієнтирів державної територіальної структурної політики; між інтересами окремих галузей і компаній з приводу податків і субсидій, пільгових кредитів і державних замовлень, підрядів на будівництво, інвестиційних винагород. Досягнення таких компромісів супроводжується політичною боротьбою.
Формування дієвого механізму державного регулювання економіки та забезпечення умов її ефективного функціонування здійснюється за активного використання бюджетної системи. Державний бюджет — основний метод державного фінансового регулювання. Він передбачає забезпечення поділу і перерозподілу валового внутрішнього продукту між регіонами держави, галузями економіки, виходячи із стратегії її економічного розвитку, фінансової політики та потреб ринкового механізму, зважаючи на те, що в кризових умовах ринковий механізм менш ефективний, і тому державі необхідно розширювати втручання в процес перерозподілу фінансів. Саме за допомогою цього методу визначаються розміри платежів до бюджету, обсяги бюджетного фінансування, обчислюються фінансові ресурси, що перерозподіляються між окремими видами бюджетів.
Бюджет як важливий метод державного регулювання дістав законодавче закріплення в Законі "Про бюджетну систему України", в якому передбачається перерозподіл валового внутрішнього продукту через державний і місцеві бюджети в територіальному та галузевих розрізах, а також між окремими соціальними групами населення. Напрями бюджетної політики на кожний наступний рік затверджуються Верховною Радою України у формі бюджетної резолюції, де закладаються конкретні інструменти впливу на соціально-економічний розвиток, визначаються кількісні та якісні параметри перерозподілу фінансів з метою стимулювання або обмеження окремих видів діяльності.
Одне із центральних місць серед структурних елементів бюджетного процесу займають бюджетні норми і нормативи, бюджетні стимули та санкції, бюджетне планування та прогнозування.
До найважливіших показників, що характеризують бюджет, належать:
частка коштів, яка щорічно розподіляється через бюджет, у валовому внутрішньому і чистому національному продукті країни;
покриття бюджетних видатків доходами — дефіцит або надлишок надходжень порівняно з витратами (останнє рідко спостерігається як у розвинених країнах, так і у країнах, що розвиваються);
структура бюджетних видатків, зокрема частка на господарські, соціальні, оборонні цілі, на обслуговування державного боргу в загальній сумі видатків.
У разі виникнення дефіциту бюджету важелем державного регулювання економіки країни мають бути дані про те, з яких джерел уряд бере кошти для покриття дефіциту.
До державних фінансів належать також позабюджетні фонди цільового призначення. Вони формуються за рахунок спеціальних внесків або відрахувань і за економічною сутністю є цільовими прямими або опосередкованими податками.
Серед позабюджетних фондів найбільший за розмірами є центральний пенсійний. У ньому нагромаджуються обов'язкові внески підприємств і найманих осіб; інколи сюди надходять державні дотації для забезпечення в подальшому виплат пенсій.
Спеціальні позабюджетні фонди виконують кілька функцій, доповнюючи державний бюджет у сфері регулювання економіки, зокрема:
не залежать від стану бюджету і виконують цільову роль навіть у разі дефіциту державного бюджету. їх видатки не можна скорочувати. Вони гарантують виконання деяких важливих завдань державного регулювання розвитку економіки (будівництво й утримання шляхів, виплата пенсій);
дають змогу маніпулювати показниками виконання бюджету, зокрема приховувати частину або весь дефіцит бюджету в спеціальних фондах. Нерідко саме цим пояснюється те, що деякі позабюджетні фонди витрачаються не за призначенням;
• не підзвітні парламентам, а відтак не дають додаткових можливостей виконавчій владі для маневрування, роблять її більш незалежною від парламентських намірів.
На стан економіки значною мірою впливають державні дотації на житлове будівництво. Вони не лише збільшують попит на земельні ділянки, будівельні матеріали, а й виконують роль місткого ринку для деяких підгалузей промисловості (виробництво підйомно-транспортного, телевізійного, електропобутового обладнання, труб, санітарно-технічних виробів, паркету та ін.). Житлове будівництво є генератором попиту на меблі, кухонне обладнання, побутові прилади тривалого користування тощо.
Видатки державного бюджету на потреби народного господарства здійснюються у вигляді державних кредитів, субсидій, замовлень і закупок. Вони витрачаються насамперед за такими напрямками: інфраструктура, сільське господарство, дотації державному сектору економіки, підтримка експортерів товарів, послуг і капіталу.
Дієвість державного регулювання економіки за допомогою бюджетних видатків залежить від відносних розмірів витратних сум (їх частки від ВВП), структури цих видатків, а також від ефективності використання кожної одиниці витрачених коштів.
Роль бюджетних видатків у господарстві окремих країн зумовлюється значною мірою різним рівнем розвитку державного регулювання економіки, різними цілями, відмінностями в національному досвіді програмування соціально-економічного розвитку.