5.1. Суть і класифікація методів державного регулювання економіки

Державне регулюванню економіки передбачає використання ряду методів. Під методами державного регулювання економіки розуміють способи впливу держави в особі законодавчих і виконавчих органів на сферу підприємництва, інфраструктуру ринку, некомерційний сектор економіки з метою створення або забезпечення умов їх діяльності відповідно до національної економічної політики [44, с. 34].
За засобами впливу на суб'єкти ринку методи державного регулювання поділяються на дві групи: прямого і непрямого (опосередкованого) впливу.
До методів прямого державного впливу належать такі:
визначення стратегічних цілей розвитку економіки і їх відображення в індикативних та інших планах, цільових програмах;
державні замовлення і контракти на поставки певних видів продукції, виконання робіт, надання послуг;
державна підтримка програм, замовлень і контрактів;
нормативні вимоги до якості і сертифікації технології та продукції;
правові й адміністративні обмеження та заборони щодо виробництва певних видів продукції;
ліцензування операцій з експорту та імпорту товарів, тобто зовнішньоторговельних операцій.
Прямі методи державного регулювання економіки не передбачають створення додаткового матеріального стимулу, не загрожують фінансовими збитками і спираються на силу державної влади.
Методи непрямого (опосередкованого) державного регулювання ґрунтуються переважно на товарно-грошових важелях, визначають правила гри в ринковому господарстві та впливають на економічні інтереси суб'єктів господарської діяльності. До цих методів належать:
оподаткування, рівень оподаткування і система податкових пільг;
регулювання цін, їх рівні та співвідношення;
плата за ресурси, відсоткові ставки за кредит і кредитні пільги;
митне регулювання експорту й імпорту, валютні курси та умови обміну валют.
Сфера застосування опосередкованого регулювання в міру розвитку ринкової економіки значно розширюється. Водночас зменшуються можливості прямого втручання держави у процеси розширеного відтворення.
Залежно від засобів впливу на ринок розрізняють правові, адміністративні, економічні, зокрема кредитно-грошові, методи регулювання. Механізм поєднання методів прямого і опосередкованого регулювання, а також правових, адміністративних і економічних методів може бути різний залежно від ступеня розвитку ринкових відносин, фінансової та економічної ситуації в країні.
Із розвитком ринкових відносин, залученням до процесу регулювання інструментів ринку методи прямого регулювання, адміністративні, як правило, поступаються місцем опосередкованим, економічним. Розглянемо принципові відмінності між адміністративними та економічними методами.
Адміністративні, або прямі, методи державного регулювання обмежують свободу вибору суб'єкта. Наприклад, директивні планові завдання з обсягу та асортименту виробничої продукції або централізовано встановлені ціни на товари й послуги — типові методи адміністративного регулювання у плановій економіці — позбавляють підприємство можливості альтернативного використання ресурсів. Підприємство зобов'язане виробити продукцію заданого асортименту, обсягу і реалізувати її за певною ціною.
Економічні, або опосередковані, методи державного регулювання не обмежують свободу підприємницького вибору. Наприклад, зниження податку на бізнес або облікової ставки відсотка — типові методи економічного регулювання, спрямованого на збільшення обсягів виробництва і посилення інвестиційної активності підприємств. Останні збільшують інвестиції та обсяги виробництва не через те, що в них немає іншого виходу. їм надано цілковиту свободу щодо вибору виробничої програми й інвестиційної політики. Завдяки зменшенню податків та облікової ставки відсотка збільшення обсягів виробництва та інвестицій для підприємства стає вигіднішим, ніж раніше.
Розмежування адміністративних і економічних методів державного регулювання деякою мірою умовне. Щоб за-діяти будь-який опосередкований регулятор, відповідні державні органи мають попередньо прийняти адміністративне рішення, наприклад щодо зміни податкових ставок, про надання податкових пільг чи продаж центральним банком державних облігацій. У цьому разі будь-які економічні регулятори мають ознаки адміністрування.
Будь-який адміністративний регулятор, прямо спонукаючи суб'єктів господарювання виконувати певні дії, водночас опосередковано впливає на окремі економічні процеси. Наприклад, адміністративне підвищення цін не лише безпосередньо визначає їх новий рівень, а й через ціни опосередковано впливає на рівень попиту і пропозиції. Отже, будь-які адміністративні методи регулювання мають ознаки, характерні для економічних, опосередкованих регуляторів. Проте розглянутий критерій дає змогу зазвичай без особливих проблем відрізняти економічні методи від адміністративних. Розмежування їх є принципово важливим стосовно природи ринкових відносин.