4.2. Захист конкуренції та перерозподіл доходу як функції державного макроекономічного регулювання

Конкуренція — основний регулюючий механізм у ринковій економіці. Досконала конкуренція передбачає існування достатньої кількості виробників, де вплив кожного підприємства на ціноутворення не може бути визначальним.
Недосконала конкуренція та наявність монополій створюють серйозні проблеми. Недосконала конкуренція виникає тоді, коли будь-який конкурент має змогу одноосібно впливати на ціни. Якщо монополія замінює конкуренцію, то продавці впливають на ринок і маніпулюють цінами на власну користь, завдаючи шкоди суспільству загалом.
Монополісти можуть штучно обмежувати обсяги виробництва, одержувати вищий прибуток. В інтересах монополістів розподіляються також ресурси. Це зумовлює необхідність державної антимонопольної діяльності. Ефективною є тільки система антимонопольних законів, мета якої — захистити і посилити конкуренцію, підвищити ефективність виробництва.
Зважаючи на особливості монополізованих товарних ринків в Україні, тут доцільно впроваджувати такий комплекс заходів щодо захисту конкуренції:
децентралізація управління;
зменшення кількості чи зняття бар'єрів, що обмежують вихід суб'єктів господарювання на існуючі ринки;
стимулювання виходу на монополізовані ринки нових суб'єктів господарювання;
поділ існуючих державних монопольних утворень;
ліквідація державних організаційних структур монопольного типу.
Децентралізація управління передбачає розмежування функцій між органами державної виконавчої влади; позбавлення зазначених органів невластивих їм функцій; надання права втручатись у господарську діяльність підприємств (крім випадків, передбачених законом України); зменшення кількості галузевих органів державної виконавчої влади.
Зменшити кількість або зняти бар'єри, що обмежують вихід суб'єктів господарювання на існуючі ринки, можна шляхом скорочення переліку товарів, які у процесі зовнішньоекономічної діяльності підлягають квотуванню та ліцензуванню, а також видів підприємницької діяльності, що ліцензуються або є державною монополією. Важливе значення має скасування або обмеження податкових, кредитних та інших пільг, бюджетних дотацій і субсидій, що надаються монопольним утворенням.
Стимулювання виходу на монополізовані ринки нових суб'єктів господарювання — це надання їм додаткових пільг в отриманні кредитів, державних замовлень, у забезпеченні ресурсами, іцо централізовано розподіляються державою. Важливе значення має заохочення інвестицій, зокрема іноземних, спрямованих на зниження монополізації ринків.
Поділ існуючих державних монопольних утворень передбачає розукрупнення підприємств із метою зниження рівнів монополізації ринку державними монопольними утвореннями та створення кількох самостійно діючих підприємств або об'єднань на місці монополістів.
Забезпечення соціальної спрямованості ринкової економіки зумовлює необхідність перерозподілу доходу. Зі зростанням суспільного багатства нації постає потреба дедалі більше ресурсів ставити на службу людині задля досягнення хоча б мінімальних стандартів здоров'я, харчування й доходів.
Уряд бере на себе завдання зменшити соціальну нерівність у суспільстві, вживши певних заходів і реалізувавши цільові програми.
По-перше, трансфертні бюджетні платежі забезпечують пільги соціально незахищеним верствам населення, зокрема інвалідам і малозабезпеченим. У розвинених країнах є державні програми медичної допомоги, соціального забезпечення, допомоги сім'ї, що реалізуються шляхом перерозподілу доходів через бюджет.
По-друге, доходи розподіляються за допомогою ринкового втручання, тобто модифікацією цін, що встановлюються ринковим механізмом. Існує також перерозподіл доходів громадян через податковий механізм — уведення високих прогресивних податків на високі прибутки.
Коригування перерозподілу ресурсів передбачається в разі різкого порушення функціонування ринку, тобто якщо конкурентна ринкова система виробляла "не ту" кількість певних товарів (послуг) або не мала змоги виділити будь-які ресурси на виробництво окремих товарів (послуг), випуск яких економічно виправданий.
Перший випадок пов'язаний з переливанням ресурсів або з побічним ефектом, другий — із державними чи соціальними благами.
Якщо виробництво або споживання товару призводить до появи у будь-якої третьої сторони витрат, що не компенсуються, виникають витрати переливання. Найочевидніші з них пов'язані із забрудненням навколишнього середовища. Якщо виникають витрати перерозподілу, тобто виробник переносить частину своїх витрат на населення, то витрати його виробництва є нижчими від їх можливого рівня до перенесення.
Забруднюючи навколишнє середовище, тобто створюючи витрати переливання, підприємство має менші витрати виробництва. Як наслідок, обсяг зрівноваженого продукту перевищує його оптимальний обсяг. Інакше кажучи, ресурси находять у надмірній кількості саме для виробництва цього товару.
Держава має вживати заходів щодо регулювання непропорційного розподілу ресурсів, пов'язаного з витратами переливання. Уряд за допомогою певних заходів може "трансформувати" витрати переливання у внутрішні витрати виробництва. До таких заходів належать розроблення відповідних законодавчих актів, що спрямовані на заборону або обмеження забруднення і примушують "забруднювачів" збільшувати витрати на надійніше знищення промислових відходів, і запровадження особливих податків.
Законодавчі акти мають змусити потенційних порушників (під загрозою судової відповідальності) взяти на себе всі витрати, пов'язані з виробництвом, створивши тим самим умови, коли оптимальний обсяг продукту дорівнюватиме врівноваженому.
Другий, не такіїй прямий захід ґрунтується на тому, що податки загалом є витратами. Уряд може ввести особливий податок, що дорівнює або наближається до витрат переливання на одиницю продукції. В результаті врівноважений обсяг продукції зменшиться так, що дорівнюватиме оптимальному обсягу продукту, отже, на виробництво не виділятиметься надмірна кількість ресурсів.
Уряд може розв'язати проблему непропорційного розподілу ресурсів трьома способами: підвищивши попит та пропозицію або узявши на себе роль виробника. Попит можна підвищити, забезпечивши купівельну спроможність споживачів, що може бути спрямовано лише на придбання конкретного товару або послуги. Уряд може підвищити також пропозицію, надавши субсидії виробникам певного товару, що зменшить їх витрати. Завдяки цьому зникне дефіцит ресурсів на виробництво певного товару.
Третій варіант ліквідації диспропорції в розподілі ресурсів прийнятний тоді, коли вигоди переливання надто великі. Уряд може взяти на себе фінансування таких галузей або в крайньому разі зробити їх власністю держави і безпосередньо управляти ними.
Історично склалося так, що стабілізація економіки певною мірою є найважливішою функцією уряду, яка полягає в тому, щоб стабілізувати, згладити промисловий цикл, попередити "хронічне" безробіття, запобігти інфляційним явищам та інфляційному попиту.
В економіці можуть також виникнути несприятливі ситуації, коли загальний рівень витрат у приватному секторі буде надто низький для реалізації повної зайнятості. У цьому разі уряд має доповнити витрати приватного сектору, щоб загальний рівень витрат — приватних і державних г-5 був достатній для створення повної зайнятості. З одного боку, потрібно збільшити бюджетні видатки на суспільні блага й послуги, а з іншого — зменшити податки з метою стимулювання витрат приватного сектору.
Може виникнути й інша ситуація, коли суспільство витрачатиме більше, ніж дозволяють виробничі потужності. Якщо сукупні витрати перевищують обсяг випуску продукту за повної зайнятості, то надлишкові витрати призведуть до підвищення цін. Надмірні сукупні витрати мають інфляційний характер. У такому разі уряд повинен ліквідувати надмірні витрати, зменшивши видатки.