При встановленні внутрішньогосподарських цін та їх практичному використанні слід
дотримуватись системи загальних і спеціальних принципів (основних положень, правил).
До загальних відносяться:
ситуативна реальність, тобто максимально повне врахування конкретної ринкової
ситуації в рівні ціни, адекватність ціни зовнішній макроекономічній кон'юнктурі;
економічна обґрунтованість, тобто об'єктивне і повне відображення у рівні ціни
практично використовуваних у господарстві технологій, засобів виробництва,
економічних нормативів витратного характеру;
несуперечливість оцінок результатів діяльності підприємства та підрозділу, тобто
збігання оцінок на рівні підприємства та підрозділу в цілому;
достовірність, тобто використання єдиної методики оцінки витрат при визначенні
ціни, у процесі виробничої діяльності підрозділу та при підведенні річних підсумків;
справедливий розподіл зовнішніх ризиків та застосування санкцій за невиконання
взаємних зобов'язань адміністрації та підрозділу, відображених у внутрішніх
договорах;
визначення і використання внутрішньогосподарських цін відповідно до наявної
нормативно-правової бази.
Перший загальний принцип надає внутрішнім цінам характеру дієвого економічного
інструменту, позбавляє його рис умовності, озброює підприємця реальною інформацією про
можливу прибутковість господарювання у відповідному році. Практично реалізація цього
принципу означає вимогу врахування в рівні внутрішньої ціни на продукцію реальних цін на всі
виробничі ресурси: енергоносії, мінеральні добрива, засоби захисту рослин і тварин, куповані
корми, запчастини та ремонтні матеріали. Продукція власного виробництва, використовувана на
виробничі потреби, повинна оцінюватися за реальними витратами на її одержання, тобто за
собівартістю.
Другий загальний принцип враховує залишковий механізм стимулювання підрозділу за
допомогою внутрішньої розрахункової ціни і потребує відображення в її рівні виробничих витрат
відповідно до прийнятих в підприємстві технологічних регламентів: технологія виробництва
(перелік робіт у рослинництві та технологічні операції у тваринництві), наявні технічні засоби,
норми виробітку та витрачання пального, норми висіву, внесення добрив, годівлі продуктивних
тварин, застосування засобів захисту рослин і тварин, інші натуральні фізичні норми. Так само
обов'язковим є відображення в рівні внутрішньогосподарської ціни економічних нормативів, що
формують переважно грошові витрати: тарифних ставок оплати праці та розмірів оперативних
доплат до них за якісне й своєчасне виконання найважливіших робіт, норм амортизаційних
відрахувань, податків та платежів у складі витрат тощо. Економічно обґрунтований рівень ціни
робить її надійною базою як стимулювання підрозділу, так і санкцій за недбайливе
господарювання.
Третій загальний принцип означає вимогу ідентичності оцінок дохідності на рівні
підприємства за допомогою ринкових цін та на рівні підрозділу за допомогою внутрішніх
розрахункових цін. Практично це означає, що збиткові для підприємства галузі та продукти
повинні залишитися такими і для підрозділу. При формуванні стимулюючих виплат у складі
внутрішньої ціни недоцільно використовувати для цього прибуток прибуткових галузей і
продуктів, і тим більше кошти державної підтримки, обмежуючись коштами за рахунок валового
доходу. В такий спосіб підрозділу будуть передаватися ринкові сигнали стосовно невигідності з
точки зору поточної ринкової кон’юнктури виробництва окремих продуктів та необхідності
особливо ощадливого господарювання в окремих галузях та при виробництві окремих продуктів.
Четвертий загальний принцип вимагає дотримання на всіх етапах обґрунтування рівня і
практичного використання внутрішньогосподарських розрахункових цін єдиної методики
відносно складу виробничих витрат, їх оцінки і розподілу між об'єктами планування та обліку,
калькулювання витрат на одиницю продукції, визначення гарантованої (авансової) та
стимулюючої частин винагороди за працю. Важливо також чітко окреслити порядок вимірювання
продукції, вимоги до її якості, відповідність до стандартів, прийнятих в Україні. Єдина методика
визначення витрат і результатів повинна застосовуватися у кожному підрозділі та підприємстві в
цілому.
П'ятий загальний принцип дає відповідь на питання щодо випадків, коли реальні
параметри зовнішнього економічного середовища істотно відрізняються від тих, які закладалися в
розрахунок внутрішньогосподарської ціни, а також у випадку невиконання сторонами
(адміністрацією та підрозділом) своїх договірних зобов'язань. До параметрів зовнішніх умов
відносяться ресурсні ціни, які згідно з першим загальним принципом застосовуються: при
визначенні внутрішньогосподарських розрахункових цін для оцінки купованих енергоносіїв,
технологічних матеріалів і т.д. Ризики їх зміни в будь-який бік досить високі, але наслідки різні як
для підрозділу, так і для підприємства.
Зниження ресурсних цін здешевлює витрати підрозділу та підприємства і створює
передумови незаслуженого зростання госпрозрахункового доходу підрозділу та коштів
матеріального стимулювання його колективу. Винагорода може стати неадекватною трудовим
зусиллям. В цьому - ризик і програш підприємства, його адміністрації. При зростанні ресурсних
цін і такій же оцінці витрат підрозділу можливе зменшення його госпрозрахункового доходу та
суми винагороди за працю. У цьому - ризик і програш підрозділу, оскільки з'являється можливість
невиправданого зменшення коштів на матеріальне стимулювання. Отже, п'ятий загальний
принцип передбачає необхідність справедливого розподілу зовнішніх ризиків, породжуваних
зовнішнім економічним середовищем. На такій же основі слід розподіляти і поточні та інші види
зовнішніх ризиків погодного чи іншого характеру. Оскільки всі вони діють як об'єктивні чинники,
на які ні адміністрація ні підрозділ впливати не можуть, негативні наслідки зовнішніх ризиків слід
розподіляти порівну між суб'єктом внутрішніх економічних відносин, які регулюються
внутрішньою ціною на продукцію.
Так само слід вирішувати і проблему невиконання договірних зобов'язань адміністрації та
підрозділу, які проявляються в неповному ресурсному забезпеченні договірних обсягів продукції.
Для цього необхідно застосовувати механізм санкцій і лише у випадку неповного виконання
договірних зобов'язань. При цьому слід брати до уваги, що значною мірою він діє й автоматично.
Якщо адміністрація не забезпечила підрозділ передбаченою договором кількістю виробничих
ресурсів, то це має наслідком зменшення обсягів виробництва відповідної продукції та
недоодержання прибутку від її реалізації. Якщо підрозділ від наданих йому для виробничого
використання ресурсів, кількість яких повністю відповідає договірним зобов’язанням
адміністрації, одержав продукції менше порівняно з передбаченими договором обсягами, то в
результаті його госпрозрахунковий доход і винагорода за працю зменшується.
В обох вказаних випадках втрати як адміністрації, так і підрозділу закономірні, і
відповідальність за них повинна повністю покладатись на винуватця. Проте обмежуватися цими
"автоматичними" втратами було б недоцільно. Навпаки, якщо негативні наслідки невиконання
договір-зобов'язань можуть бути встановлені точно й обґрунтовано, „автоматичні” санкції слід
доповнювати економічною відповідальністю винної сторони за втрати, заподіяні партнеру. Розмір
відшкодування завданих, втрат не повинен перевищувати 15-20 % гарантованої частини коштів
матеріального стимулювання колективу підрозділу. Розмір же „автоматичних” санкцій
обмежувати недоцільно.
Шоста загальна вимога - визначення і використання внутрішньогосподарських
розрахункових цін відповідно до наявної нормативно-правової бази. Важливо відзначити, що вона
представлена законами України, якими встановлюється порядок регулювання внутрішніх
економічних та трудових відносин: "Про оплату праці" від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР,
"Про колективні договори і угоди" від 1 липня 1993 року №3356-ХІІ. До об'єкта юрисдикції
Законів України "Про ціни та ціноутворення" від 2 лютого 1990 року №507-ХІІ, "Про захист від
недобросовісної конкуренції" від 7 червня року №236/96-ВР внутрішні ціни не відносяться. Вони

назад |  1  2 | вперед