Виробництво продукції в крупних підприємствах характеризується взаємодією великої кількості людей і механізмів, які створюють організаційні одиниці.
Організаційною одиницею підприємства є внутрігосподарський підрозділ, серед них виділяють:
підрозділи, що займаються основним виробництвом (цехи, відділки, бригади, ферми);
функціональні підрозділи (відділки які виконують одну або кілька споріднених функцій: планово-економічний, бухгалтерський, агрономічний, зоотехнічний, ветеринарний, інженерний, будівельний, відділ кадрів);
допоміжні та обслуговуючі підрозділи ( будівельні цехи, заводи по переробці продукції та виготовленню будівельних матеріалів, електростанція, пилорама, автогараж, майстерні, склади, тощо);
культурно-побутові підрозділи (їдальня, баня, дитячий садок, будинок культури).
Сукупність усіх підрозділів підприємства, їх розміри та територіальне розміщення становлять його організаційну структуру.
В організаційній структурі підприємства виділяють первинні і вторинні внутрігосподарські підрозділи.
Первинні внутрігосподарські підрозділи не можна поділити на постійно діючі інші структурні одиниці (бригади, ферми, механізовані загони).
До вторинних підрозділів (цехи, відділки, дільниці) входить кілька первинних.
Склад цехів та служб, що реалізують виробничий процес виготовлення продукції, форми їх взаємозв'язків покладені в основу організаційної структури підприємства. Відділення, цехи, виробничі ділянки, бригади і ферми виступають у сільськогосподарському підприємстві як ланки виробництва.
При класифікації виробничих підрозділів враховуються склад їх трудових колективів по професіях, принципах організації і спеціалізації.
Так, підрозділи, що складаються тільки з трактористів-машиністів, звичайно називаються механізованими бригадами або ланками. Якщо в трудовому колективі немає механізаторів, його відносять до підрозділів ручної праці. У сучасних умовах найчастіше зустрічаються змішані підрозділи.
У залежності від періодів і термінів функціонування внутрішньогосподарські підрозділи бувають постійні і тимчасові.
Прикладом постійних внутрішньогосподарських підрозділів є бригади, під якими розуміється колектив людей, що виконує роботи на основі поділу праці, що має закріплені на ряд років землі й інших засобів виробництва.
В аграрних підприємствах зустрічаються спеціалізовані, галузеві і багатогалузеві (комплексні) бригади.
Спеціалізовані бригади виробляють, як правило, один вид продукції. До них відносяться: бригади по вирощуванню цукрових буряків, бавовни, рису, винограду і тваринницькі по обслуговуванню визначених вікових груп тварин (наприклад, молочного поголів’я) або відгодівлі великої рогатої худоби.
Галузеві бригади виробляють кілька однорідних продуктів. Прикладом можуть служити тракторно-рільничі, тракторно-овочівницькі, кормодобувні й інші бригади. Багатогалузеві (комплексні) бригади виробляють продукти двох або більше галузей.
Порядок організації внутрішньогосподарських підрозділів визначається планом організаційно-господарського устрою, спеціалізацією господарства, прийнятою технологією вирощування сільськогосподарських культур, видами і кількістю худоби, наявністю робочої сили, машин і механізмів, рівнем механізації трудомістких процесів і іншими чинниками.
До вторинних внутрішньогосподарських підрозділів підприємства відносяться: відділення, виробнича ділянка, цех.
За відділеннями і виробничими ділянками закріплюються один або кілька масивів землі, близько розташованих один від одного, з машинно-тракторним парком і іншими засобами виробництва. До складу відділень входять бригади, ферми.
Вторинні виробничі підрозділи створюються тоді, коли на визначеній території є як мінімум два первинних виробничих підрозділи, діяльність яких необхідно координувати.
Відділення і виробничі ділянки є самостійними підрозділами підприємства, що здійснюють свою роботу на основі плану і внутрішньогосподарського розрахунку.
У галузях рослинництва усередині відділення і виробничої ділянки роботи ведуться постійними бригадами або механізованими ланками, а у тваринництві — постійними групами або бригадами тваринників.
Обслуговування відділень і виробничих ділянок автотранспортом, ремонт тракторів і складних машин у більшості випадків забезпечуються відповідними централізованими підрозділами.
Відділення і виробнича ділянка здійснюють свою діяльність відповідно до положення, затвердженим директором підприємства. Цим підрозділам доводиться планове завдання на рік, що включає основні показники по рослинництву і тваринництву, засобах виробництва і ліміти по матеріально-технічному постачанню, чисельність і склад робочої сили, фонд заробітної плати й
інші витрати. За збільшення виробництва і зниження собівартості продукції колективи одержують матеріальне заохочення.
Розвиток аграрного виробництва на сучасному етапі характеризується появою нових організаційних форм виробничих підрозділів, однієї з яких є цех.
Принципова відмінність цеху від відділення і виробничої ділянки полягає в тому, що для нього характерним є організаційний устрій за галузевим принципом.
Цех являє собою вузькоспеціалізований підрозділ, що складається з однорідних по виробничому напрямку трудових колективів — бригад і ферм. В основному створюються цех рослинництва, що поєднує всі рослинницькі бригади, цех тваринництва, у який входять усі ферми господарства незалежно від того, де вони розміщені. Цех овочівництва зосереджує виробничі
підрозділи овочівництва закритого і відкритого ґрунту, цех механізації й електрифікації — експлуатацію і технічне обслуговування машин і устаткування.
У великих вузькоспеціалізованих господарствах, наприклад у тваринницькому підприємстві, може бути кілька тваринницьких цехів — молочного скотарства, по відгодівлі великої рогатої худоби і т.д.
До підрозділів допоміжного й обслуговуючого призначення відносяться ремонтні майстерні, автогараж, тракторний парк, складські приміщення, нафтогосподарство, культурно- побутові установи.
Використання машинно-тракторного парку в підрозділах основного виробництва органічно пов'язане з діяльністю ремонтних майстерень господарства, склад і устаткування яких обумовлюються складністю ремонту й обсягом робіт.
У великих господарствах, що мають велику кількість різноманітної техніки, доцільно, крім центральних ремонтних майстерень, створювати спеціалізовані бригади (ланки) і бригади майстрів-наладчиків, зайняті безпосередньо в тракторно-рільничих бригадах або відділеннях. Це дозволяє значно скоротити втрати часу, зв'язані з переїздами техніки з поля до центральної
ремонтної майстерні, підвищити добову продуктивність тракторів різних марок. Для обслуговування виробництва в господарствах організуються також транспортні підрозділи. Їх розмір і склад залежать від обсягу вантажоперевезень, визначеного перспективним
планом господарства по кожному виробничому об'єкту і виду транспорту. При цьому автомашини звичайно концентруються в гаражі і використовуються централізовано. Очолює роботу автогаража завідувач, у підпорядкуванні якого знаходяться автомеханіки, чисельність яких залежить від кількості машин.
Для збереження продукції, запасних частин і інших матеріалів у підприємстві є складське господарство. Житлові будинки й інші культурно-побутові об'єкти об'єднані в житлово- комунальне господарство, очолюване звичайно заступником директора по господарській частині.
Залежно від наявності підрозділів та їх організаційного формування розрізняють дво-, три-,чотириступінчасту, а також змішану організаційну структуру, яка розчленовується по вертикалі навідповідну кількість рівнів управління, а по горизонталі на окремі ланки.
Склад цехів та служб, що реалізують виробничий процес виготовлення продукції, форми їх взаємозв'язків покладені в основу організаційної структури підприємства. Основними рівнями типової організаційної структури є: цех - відділення - дільниця - бригада - робоче місце.
Організаційна структура перебуває у процесі постійного розвитку під впливом удосконалення техніки, технології, форм організації виробничих процесів та інших чинників.
У процесі формування організаційної структури необхідно враховувати чинники як зовнішнього, так і внутрішнього впливу, що створюють умови побудови раціональних структур.
До зовнішніх чинників відносять економічні, правові, науково-технічні, соціально-культурні, екологічні, до внутрішніх — цілі та стратегії розвитку підприємства, ресурсні обмеження, специфіку продукції та технології її виготовлення, чисельність персоналу, потужність виробництва тощо.
Проте вибір структурних рішень у виробництві визначається передусім такими чинниками:
1) формами спеціалізації та кооперування підрозділів;
2) орієнтацією виробництва;
3) організаційним середовищем;
4) місцем розташування виробництва.
Розглянемо докладніше вплив кожного з них на формування і виробничої структури підприємства.
Форми спеціалізації виробничих підрозділів. Існують дві основні форми спеціалізації — технологічна та товарна. Технологічна структура передбачає виконання цехами підприємства певної частини технологічного процесу. Підрозділи створюються за принципом технологічної однорідності. Прикладами цехів технологічної спеціалізації є: на машинобудівному заводі — ливарні, ковальські, механічні, термічні; на текстильному підприємстві — прядильні, ткацькі, обробні.
Технологічна форма спеціалізації цехів і технологічна виробнича структура характерні для підприємств одиничного та дрібносерійного виробництва, які випускають різноманітну та нестійку номенклатуру виробів.
У разі товарної структури основні цехи підприємства спеціалізуються на виготовленні будь-якого виробу, групі однорідних виробів, вузлів, деталей з використанням найрізноманітніших технологічних процесів і операцій. У цехах товарної спеціалізації взагалі
здійснюється замкнутий цикл виробництва, у зв'язку з чим їх часто називають товарно- замкнутими. Прикладами таких цехів є цех шестерень на верстатобудівному заводі; цехи двигунів, шасі, коробок швидкостей на автомобільному.
Товарна форма спеціалізації цехів і товарна організаційна структура характерні для підприємств крупносерійного та масового виробництва, які випускають обмежену номенклатуру виробів у великих обсягах.
Поширеним типом виробничої структури для підприємств багатьох галузей промисловості є товарно-технологічна, або змішана, яка характеризується наявністю на підприємстві основних цехів, що організовані як за технологічною, так і за предметною ознакою. Як різновид цієї спеціалізації використовують товарно-подетальну чи товарно-повузлову спеціалізацію цехів з
неповним циклом виготовлення продукції.
Спеціалізація та кооперування у виробництві скорочують кількість структурних підрозділів і спрощують їхні взаємозв'язки. Виробництво може спеціалізуватися на одній із фаз виробничого процесу, наприклад на складанні виробів або механічній обробці. Проте воно може спеціалізуватися також на всіх фазах виробництва продукції — від отримання замовлень до постачання виробу замовнику.
Широка спеціалізація, до якої на сучасному етапі прагне більшість підприємств, дає можливість мінімізувати витрати, скоротити тривалість циклу виробництва продукції, підвищити її якість та конкурентоспроможність. Однак тенденції світового розвитку підприємств — це вузькоспеціалізоване підприємство.
Орієнтація виробництва. Щодо орієнтації виробництва, то розширення товарної спеціалізації сприяє збільшенню кількості виробничих процесів виготовлення наукомістких і капіталомістких виробів. Виробнича структура таких підприємств зорієнтована на розвиток технологій та вимагає формування виробничих підрозділів з жорсткою залежністю від
технологічного процесу.
Водночас існує багато підприємств з орієнтацією виробничої структури на продукт, тобто виготовляється декілька простих подібних видів продукції.
Отже, складність продукції та способів її виробництва обумовлюють орієнтацію виробничих підприємств та безпосередньо впливають на прийняття структурних рішень.
Організаційне середовище та його елементи, наприклад організаційна (управлінська) культура виробництва, характеризують потенційні можливості розвитку виробничої структури та створюють умови для формування нових структурних підрозділів.
Місце розташування виробництва та структурних підрозділів найчастіше визначається вимогами клієнтів у тому чи іншому регіоні. Глобалізація виробничої бази передбачає розташування нових виробництв у регіонах, де можливо забезпечити мінімум витрат, насамперед
за рахунок дешевих ресурсів, наближення до ринків збуту та пільгових умов господарювання.
Розглянуті чинники визначають основні параметри організаційної структури. Тому завдання створення раціональної організаційної структури підприємства або розроблення рекомендацій щодо її удосконалення полягає в пошуку такого варіанта організаційної структури, який би найкраще відповідав критерію «керованості» об'єкта і відповідно сприяв підвищенню
ефективності управління ним.
Загальним напрямком поліпшення «керованості» об'єкта є максимально можливе спрощення його організаційної структури. Воно досягається як скороченням кількості елементів системи, так і спрощенням зв'язків між ними, а також підвищенням стабільності функціонування системи.
Розвиток виробничих та організаційних структур підприємства не можна розглядати ізольовано від структур управління, тому що виробнича та організаційна структури - це лише об'єкт управління. Раціональна структура апарату управління є основою планомірного та ритмічного функціонування виробничої та організаційної структури.