Регіональна економічна політика

До складу України входять 24 області, АР Крим, два міста загальнодержавного підпорядкування: Київ і Севастополь. Усього в країні існує близько 12 тис. різних територіальних утворень. Різні території України мають свої особливості й відмінності як щодо економічного розвитку, так і в соціальному, історичному, мовному та ментальному аспектах. Брак власної державної регіональної політики в недалекому минулому призвів до значних диспропорцій у регіональній структурі економіки країни та нагромадження економічних і соціальних проблем.
Для розв'язання цих проблем постає необхідність створення умов для оптимальної економічної самостійності регіонів, вжиття організаційних, правових та економічних заходів для забезпечення ефективного державного регулювання процесів регіонального розвитку країни та координації міжрегіональних зв'язків, тобто опрацювання засад продуманої державної регіональної політики (ДРЕП).
Об'єктами ДРЕП є територіальні утворення, в межах яких здійснюється державне управління та місцеве самоврядування. Склад цих об'єктів визначається адміністративно-територіальним устроєм та економічним районуванням України.
Суб'єктами ДРЕП є органи державної влади, представницькі органи місцевого самоврядування, які в межах своєї компетенції розв'язують проблеми соціально-економічного розвитку регіонів.
Предметом ДРЕП є: по-перше, розподіл влади між центром і регіонами; по-друге, практична діяльність держави в особі державних органів у регіонах.
Важливо розрізняти державну регіональну політику як стратегію і тактику держави щодо регіональних процесів і «внутрішню» політику самих регіонів. Регіони можуть мати свої пріоритетні напрями розвитку, які іноді не збігаються з державними. Державна регіональна економічна політика і політика органів місцевого самоврядування та виконавчих органів відповідних регіональних утворень не повинні бути суперечливими: в ідеалі вони мають становити одне ціле, доповнюючи та збагачуючи одна одну.
Регіональна політика держави має передбачати поступове вирівнювання існуючих відмінностей між економічними та соціальними рівнями розвитку окремих регіонів, зважаючи на їхні історичні, демографічні, природно-ресурсні та економічні особливості, й спрямовуватися на підтримку внутрішньорегіональної та міжрегіональної збалансованості соціально-економічного розвитку, створення умов для ефективної економічної діяльності суб'єктів господарювання.
Внутрішня політика регіональних органів влади та управління спрямовується на використання внутрішніх ресурсів регіону для вдосконалення структури економіки, розвитку соціальної інфраструктури, розв'язання проблем ринку праці, екологічної безпеки та ін.
ДРЕП ґрунтується на таких засадних принципах:
•правове забезпечення економічної самостійності регіонів чітким розмежуванням повноважень між центральними і місцевими органами державної виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та представницькими органами;
•дотримання пріоритетів загальнодержавного значення та органічної єдності пріоритетів комплексного економічного, соціального та культурного розвитку регіонів і завдань соціально-економічного розвитку країни;
•урахування вимог екологічної безпеки під час реструктуризації господарських комплексів регіонів і розміщення нових підприємств.
Відповідно до різноманітності процесів, що відбуваються в регіонах країни, виокремлюють і певні складові ДРЕП держави:
економічну, соціальну, екологічну, науково-технічну, гуманітарну, національну, управлінську, демографічну та зовнішньоекономічну. До кожної з них держава встановлює цілі, пріоритети в регіональному аспекті та визначає обсяг централізованих ресурсів і завдання місцевим державним адміністраціям.
Основні напрями ДРЕП в Україні затверджує Верховна Рада. Президент України спрямовує діяльність органів державної виконавчої влади на розв'язання найважливіших проблем соціально-економічного розвитку регіонів, видає нормативно-правові акти з цих питань. Кабінет Міністрів України визначає державні пріоритети й затверджує державні програми соціально-економічного розвитку регіонів, забезпечує виконання їх, бере участь у створенні системи економічних регуляторів, нормативної та методологічної бази просторового розміщення продуктивних сил. Держава спрямовує та координує діяльність місцевих органів державної виконавчої влади у сфері організації економічної безпеки держави, зміцнення фінансово-економічної стабільності, грошового обігу, фінансово-бюджетної дисципліни, валютного та митного контролю, реалізації державної структурної, інвестиційної, науково-технічної, промислової, аграрної та інших напрямів політики.
Уряд АР Крим, місцеві державні адміністрації (МДА) виконують повноваження державної влади та делеговані їй виконавчі функції відповідних рад (Верховної, обласних і районних) через створені управління, відділи та інші структурні підрозділи. МДА діють за принципом субординації, відповідальності перед Президентом, Кабінетом Міністрів України, підзвітності й підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня, а також відповідним радам у межах чинного законодавства. / Для виконання функцій управління територією, реалізації загальнодержавної та регіональної політики в складі МДА створено відповідні економічні служби — управління економіки. Основними завданнями управлінь економіки місцевих державних адміністрацій є: реалізація ДРЕП на відповідній території; забезпечення комплексного соціально-економічного розвитку регіону; сприяння проведенню економічних реформ, забезпечення раціонального використання виробничо-технічного та наукового потенціалу регіону, його природних, трудових і фінансових ресурсів; методичне керівництво економічною роботою в регіоні.
Специфіка діяльності місцевих державних адміністрацій пов'язана з тим, що їхню фінансово-економічну основу становлять земля, природні ресурси, комунальна власність, доходи місцевого бюджету. У комунальній власності перебувають життєво важливі об'єкти житлово-комунального господарства (житлові будинки, ліфтове господарство, тепло-, водо-, газо-, електропостачання, каналізація, благоустрій і т. д.), міського транспорту, шляхового господарства, соціально-культурної і побутової сфери (дошкільні дитячі заклади, школи, бібліотеки, лікарні, станції швидкої медичної допомоги тощо).
До основних функцій МДА стосовно регулювання економічних відносин і соціально-економічного розвитку регіонів належать: розроблення прогнозів і програм соціально-економічного розвитку регіону; бюджетна діяльність; забезпечення функціонування об'єктів комунальної власності; забезпечення раціонального використання землі, природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища; впорядкування та стимулювання діяльності малого та середнього бізнесу; соціальний захист і розв'язання проблем зайнятості населення тощо.
Основними складовими елементами механізму державного регулювання регіонального розвитку є:
• нормативно-правова база;
• реалізація ДПЕСР України, державних регіональних ЦКП, а також програм соціально-економічного розвитку відповідних адміністративно-територіальних утворень;
• бюджетно-фінансове регулювання регіонального розвитку та селективна підтримка окремих регіонів з боку держави;
• створення та розвиток спеціальних (вільних) економічних зон у певних регіонах;
• розвиток міжрегіонального та прикордонного співробітництва тощо.
Нормативно-правовою базою ДРЕП є: Закони України «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування» (1995 р.), «Про формування місцевих органів влади» (1994 р.), «Про столицю України — місто-герой Київ» (1999 р.), Бюджетний кодекс України (2001 р.); Декрет Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори» (1993 р.), інші нормативно-правові акти. Законодавчі акти визначають права та обов'язки регіонів у бюджетній і податковій сферах, їхні повноваження в управлінні майном, що перебуває у загальнодержавній власності, їхню участь у реалізації загальнодержавних і регіональних програм. Нормативні акти регулюють порядок створення і використання регіональних фондів субвенцій, інвестування, соціальної підтримки населення. Для повнішого врахування інтересів регіонів за допомогою нормативних актів вносяться уточнення і доповнення до деяких нормативно-правових актів.
Відповідно до Закону України «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України» в АР Крим, областях, районах і містах України розробляються прогнози економічного та соціального розвитку на сере-дньостроковий період (5 років) і програми економічного та соціального розвитку на короткостроковий період (1 рік).
У прогнозі економічного та соціального розвитку регіону мають бути відображені:
• аналіз економічного і соціального розвитку за попередній період і характеристика головних проблем розвитку економіки та соціальної сфери;
" стан використання природного, виробничого, науково-технічного та трудового потенціалу, екологічна ситуація;
• прогноз кон'юнктури на ринках основних видів товарів (послуг);
• можливі шляхи розв'язання головних проблем розвитку економіки та соціальної сфери;
• цілі та пріоритети соціально-економічного розвитку в серед-ньостроковий період і пропозиції щодо заходів для досягнення їх;
• основні показники соціально-економічного розвитку;
• висновки щодо тенденцій розвитку економіки протягом се-редньострокового періоду.
Програма економічного та соціального розвитку регіону розробляється щороку взаємоузгоджено з проектом ДПЕСР України на відповідний рік. У програмі мають бути відображені:
•аналіз соціально-економічного розвитку за попередній і поточний роки та характеристика головних проблем розвитку економіки та соціальної сфери;
•стан використання природного, виробничого, науково-технічного та трудового потенціалу, екологічна ситуація;
•можливі шляхи розв'язання головних проблем розвитку економіки та соціальної сфери;
• цілі та пріоритети соціально-економічного розвитку в наступному році;
• система заходів щодо реалізації соціально-економічної політики з визначенням термінів виконання та виконавців;
•основні показники соціально-економічного розвитку;
•дані про отримання та використання доходів від розпорядження об'єктами права комунальної власності та ін.
Вплив держави на економіку регіонів здійснюється через пряме державне інвестування, надання субсидій, створення спеціальних фондів для фінансування програм, залучення іноземного та вітчизняного приватного капіталу, пільгове кредитування та оподаткування, преференції та спрямування коштів державних позабюджетних фондів. Із централізованих джерел фінансуються витрати на нове будівництво, роботи з реконструкції підприємств базових галузей економіки, будівництво важливих природоохоронних об'єктів, тобто ті виробництва, які мають загальнодержавне значення. Особливим напрямом державної допомоги є фінансування структурної перебудови і реконверсії депресивних територій, тобто тих, де показники розвитку відстають від нормативних. Також допомога надається регіонам з відносно низьким рівнем промислового потенціалу та надлишком трудових ресурсів, гірським та іншим регіонам зі складними природно-географічними та екологічними умовами.
Державні регіональні цільові комплексні програми спрямовуються на розв'язання найважливіших регіональних проблем, а саме: забезпечення соціальних гарантій для населення регіонів;
фінансування будівництва й функціонування загальнонаціональних об'єктів культури, освіти, науки, охорони здоров'я; надання цільової фінансової допомоги окремим регіонам з метою прискорення реформування економіки тощо.
Складовим елементом ДРЕП є державна регіональна фінансова політика, тобто сукупність державних фінансових заходів розв'язання їхніх фінансових проблем. Державна регіональна фінансова політика передбачає низку заходів щодо вдосконалення пропорцій розподілу доходів і видатків зведеного бюджету між державним бюджетом і місцевими бюджетами відповідно до компетенції, функцій та обов'язків, які виконують центральні та місцеві органи державної виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.
Важливою ланкою бюджетної системи є місцеві бюджети. Місцевий бюджет відповідно до Бюджетного кодексу України містить у собі надходження і витрати на виконання повноважень органів влади АР Крим, МДА та органів місцевого самоврядування. Ці надходження і витрати складають єдиний баланс відповідного бюджету. Головними функціями місцевих бюджетів є:
формування грошових фондів для забезпечення діяльності місцевих органів влади; розподіл і використання грошових коштів між галузями економіки; контроль за фінансово-господарською діяльністю підприємств (установ, організацій), підвідомчих органам місцевого самоврядування.
У межах регіональної політики держава здійснює регулювання міжбюджетних відносин, метою якого є забезпечення відповідності між повноваженнями на здійснення видатків, закріплених законодавчими актами України за бюджетами, та бюджетними ресурсами, які повинні забезпечувати виконання цих повноважень. Інструментом регулювання міжбюджетних відносин є між-бюджетні трансферти.
Бюджетним кодексом України визначено склад доходів і видатків місцевих бюджетів. Доходи та видатки місцевих бюджетів згідно з бюджетною класифікацією поділяються на такі, що враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, і такі, що не враховуються.
Для забезпечення реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм територіальних громад доходи бюджету АР Крим та обласних бюджетів, які враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, формуються за рахунок:
• 25 % прибуткового податку з громадян, що справляється на території АР Крим та відповідної області;
• 25 % плати за землю, що справляється на території АР Крим та відповідної області;
• плати за ліцензії на здійснення певних видів господарської діяльності та сертифікати, що видаються Радою міністрів АР Крим та обласними державними адміністраціями.
Для визначення обсягу міжбюджетних трансфертів слід враховувати, що розмежування видів видатків між місцевими бюджетами здійснюється на основі принципу субсидіарності з урахуванням критеріїв повноти надання послуги та наближення її до безпосереднього споживача. Відповідно до цих критеріїв види видатків поділяються на такі групи:
1) видатки на фінансування бюджетних установ і заходів, які забезпечують необхідне першочергове надання соціальних послуг, гарантованих державою, і які розташовані найближче до споживачів. Ці видатки здійснюються з бюджетів сіл, селищ, міст та їх об'єднань;
2) видатки на фінансування бюджетних установ і заходів, які забезпечують надання основних соціальних послуг, гарантованих державою для всіх громадян України. Ці видатки здійснюються з бюджетів міст обласного значення, а також районних бюджетів;
3) видатки на фінансування бюджетних установ та заходів, які забезпечують гарантовані державою соціальні послуги для окремих категорій громадян, або фінансування програм, потреба в яких існує в усіх регіонах України. Ці видатки здійснюються з бюджету АР Крим та обласних бюджетів.
З бюджетів міст Києва та Севастополя здійснюються видатки всіх трьох груп.
До видатків, які здійснюються з бюджету АР Крим та обласних бюджетів і враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать видатки за такими напрямами:
• державне управління (включає видатки на утримання органів представницької та виконавчої влади і обласних рад);
• освіта (загальна середня, професійно-технічна, вища, після-дипломна і т. д.);
• охорона здоров'я (первинна медико-санітарна допомога, амбулаторно-поліклінічна та стаціонарна допомога; спеціалізована амбулаторно-поліклінічна та стаціонарна допомога; санаторно-курортна допомога; інші державні програми медичної та санітарної допомоги);
• соціальний захист і соціальне забезпечення (державні, регіональні ті інші програми);
• культура і мистецтво (державні культурно-освітні, театрально-видовищні та культурно-мистецькі програми);
• фізична культура і спорт (державні програми розвитку фізичної культури і спорту, програми з інвалідного спорту і реабілітації").
Для розподілу міжбюджетних трансфертів використовується фінансовий норматив бюджетної забезпеченості. Він визначається шляхом ділення загального обсягу фінансових ресурсів, що спрямовуються на реалізацію бюджетних програм, на кількість мешканців чи споживачів соціальних послуг. Фінансові нормативи для місцевих бюджетів коригуються коефіцієнтами, що враховують відмінності у вартості надання соціальних послуг залежно від кількості населення та споживачів соціальних послуг, а також соціально-економічні, демографічні, кліматичні, екологічні та інші особливості регіонів.
Основними видами міжбюджетних трансфертів є: дотації вирівнювання; субвенції; кошти, що передаються до державного бюджету та місцевих бюджетів з інших місцевих бюджетів; інші дотації.
У державному бюджеті можуть передбачатися такі міжбю-джетні трансферти місцевим бюджетам:
• дотація вирівнювання;
• субвенція на здійснення програм соціального захисту;
• субвенція на компенсацію втрат доходів бюджетів місцевого самоврядування на виконання власних повноважень внаслідок надання пільг, установлених державою;
• субвенція на виконання інвестиційних проектів;
• інші субвенції.
Дотація вирівнювання бюджету АР Крим та обласним бюджетам визначається як перевищення обрахованого із застосуванням фінансових нормативів бюджетної забезпеченості та коригуючих коефіцієнтів обсягу видатків цих бюджетів, перелік яких наведено вище, над прогнозними показниками доходів цих бюджетів.
Субвенції на компенсацію відповідних втрат доходів бюджетів місцевого самоврядування обумовлені наданням державою податкових пільг, що зменшують доходи бюджетів місцевого самоврядування на виконання власних повноважень. Такі дії держави мають супроводжуватися внесенням змін до закону про державний бюджет на поточний бюджетний період.
Субвенції на виконання інвестиційних проектів мають надаватися місцевим бюджетам на засадах конкурентності між бюджетами та передбачати фінансову участь бюджету отримувача субвенції у здійсненні програми чи проекту. Органи місцевого самоврядування, у яких середньорічний фактичний обсяг видатків на утримання бюджетних установ за три останніх бюджетних періоди менший за обсяг, визначений згідно з фінансовими нормативами бюджетної забезпеченості, мають пріоритетне право на отримання субвенції на виконання інвестиційних проектів.
Самостійність бюджетів забезпечується закріпленням за ними відповідних джерел доходів, правом відповідних виконавчих органів та органів місцевого самоврядування на визначення напрямів використання коштів відповідно до законодавства України, правом відповідних рад самостійно розглядати та затверджувати бюджети.
До доходів місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать:
1) місцеві податки і збори, що зараховуються до бюджетів місцевого самоврядування;
2) 100 % плати за землю — для бюджетів міст Києва та Севастополя; 75 % плати за землю — для бюджетів міст республіканського (АР Крим) і міст обласного значення; 60 % плати за землю — для бюджетів сіл, селищ, міст районного значення та їх об'єднань;
3) податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів у частині, що зараховується до відповідного бюджету;
4) надходження сум процентів за користування тимчасово вільними бюджетними коштами;
5) податок на промисел, що зараховується до бюджетів місцевого самоврядування;
6) надходження дивідендів, нарахованих на акції (частки, паї) господарських товариств, що є у власності відповідної територіальної громади;
7) плата за забруднення навколишнього природного середовища у частині, що зараховуються до відповідного бюджету;
8) кошти від відчуження майна, яке знаходиться у комунальній власності;
9) фіксований сільськогосподарський податок у частині, що зараховуються до бюджетів місцевого самоврядування;
10) плата за оренду майнових комплексів, що знаходяться у комунальній власності;
11) надходження від місцевих грошово-речових лотерей;
12) плата за гарантії щодо виконання боргових зобов'язань;
13) гранти та дарунки у вартісному обрахунку;
14) власні надходження бюджетних установ, що утримуються за рахунок коштів відповідного бюджету;
15) податок на прибуток підприємств комунальної власності;
16) платежі за спеціальне використання природних ресурсів місцевого значення.
До видатків місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать видатки на:
1) місцеву пожежну охорону;
2) позашкільну освіту;
3) соціальний захист і соціальне забезпечення;
4) місцеві програми розвитку житлово-комунального господарства та благоустрою населених пунктів;
5) культурно-мистецькі програми місцевого значення;
6) програми підтримки кінематографії та засобів масової інформації місцевого значення;
7) місцеві програми розвитку фізичної культури і спорту;
8) типове проектування, реставрацію та охорону пам'яток архітектури місцевого значення;
9) транспорт, дорожнє господарство;
10) обслуговування боргу органів місцевого самоврядування;
11) програми природоохоронних заходів місцевого значення;
12) управління комунальним майном;
13) регулювання земельних відносин;
14) інші програми.
Місцевими податками і зборами в Україні є: готельний збір;
збір за парковку автотранспорту; ринковий збір; збір за участь у бігах на іподромі; збір за виграш на бігах; збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі; податок з реклами; збір за право використання місцевої символіки; збір за право проведення кіно- і телезйомок; збір за право проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей; комунальний податок; збір за проїзд по території прикордонних областей з автотранспорту, що прямує за кордон; збір за видачу ордера на квартиру; курортний збір; збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та ін.
Чинна система державного регулювання місцевих бюджетів уможливлює забезпечення регіонів необхідними коштами для виконання ними завдань ДРЕП, створює передумови для вирівнювання рівнів розвитку окремих регіонів, стимулює місцеві органи до виконання планів мобілізації державних і місцевих податків.
9.2. Термінологічний словник
Вільна економічна зона — форма організації господарської діяльності на певній території, у межах якої встановлюється особливий режим економічної діяльності (податкові, кредитні, митні та ін. пільги). Типи вільних економічних зон: зовнішньоторговельні, технологічні, спеціалізовані, економічного розвитку.
Державна регіональна економічна політика — сукупність організаційно-правових та економічних заходів, здійснюваних державою у сфері регіонального розвитку країни відповідно до її стратегічних і тактичних цілей.
Державна регіональна фінансова політика — сукупність заходів держави у галузі фінансів, спрямованих на вдосконалення регіональної структури економіки та розв'язання фінансових проблем регіонів.
Дотація вирівнювання — міжбюджетний трансферт на вирівнювання дохідної спроможності бюджету, який його отримує.
Коефіцієнт вирівнювання — коефіцієнт, що застосовується при розрахунку обсягу дотації вирівнювання та коштів, які передаються до державного бюджету з місцевих бюджетів, з метою зміцнення дохідної бази бюджетів місцевого самоврядування.
Матеріальна та фінансова основа місцевого самоврядування — рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, позабюджетні цільові та інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад.
Міжбюджетні відносини — відносини між державою, АР Крим і місцевим самоврядуванням щодо забезпечення відповідних бюджетів фінансовими ресурсами, необхідними для виконання функцій, передбачених законодавством.
Міжбюджетні трансферти — кошти, які безоплатно і безповоротно передаються з одного бюджету до іншого.
Місцеві бюджети — бюджети, до яких в Україні належать обласні, міські, районні, районні в містах, селищні та сільські бюджети.
Місцеві податки і збори — одне з джерел власних доходів місцевих бюджетів. Запроваджуються відповідними радами.
Муніципальні фінанси — фінанси, що складаються з місцевих бюджетів адміністративно-територіальних одиниць і фінансів суб'єктів господарювання, що використовуються для задоволення державних потреб.
Нормативи відрахувань до місцевих бюджетів загальнодержавних податків — процент, що визначає частку загальнодержавних податків, яка зараховується до міських бюджетів. Затверджуються Верховною Радою України.
Принцип субсидіарності— розподіл видів видатків між державним і місцевими бюджетами, а також між місцевими бюджетами на основі максимально можливого наближення надання суспільних послуг до їх безпосереднього споживача.
Рада — орган місцевого самоврядування, що представляє спільні інтереси територіальної громади.
Регіон — частка території країни, територіальний елемент соціально-економічної системи країни.
Територіальна громада — жителі, об'єднані постійним проживанням у межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці.