Під торговельною політикою розуміють макроекономічну політику, яка впливає на обсяги зовнішньої торгівлі через податки, субсидії та прямі обмеження на експорт або імпорт. Незважаючи на те, що зовнішня торгівля приводить до зростання економічного добробуту всіх країн – як експортерів, так і імпортерів, – на практиці вона ніде не розвивалась дійсно вільно, без втручання держави.
Інструменти, які використовує держава для регулювання міжнародної торгівлі, можна поділити на тарифні (що ґрунтуються на застосуванні митних податків) та нетарифні (квоти, ліцензії, субсидії, демпінг тощо).
Найпоширенішим способом обмеження торгівлі є імпортне мито – податок, який накладається на кожну одиницю товару, що завозиться до країни. При запровадженні митного податку вітчизняна ціна імпортного товару піднімається вище світової ціни.
Існує три основних види митних податків:
• адвалерне мито – запроваджується у вигляді відсотка від митної вартості товару. При застосуванні адвалерного мита внутрішня ціна імпортного товару (Рd) складатиме:
Рd = Рm+ta.Рm,
де ta – ставка адвалерного мита;
Рm – ціна, за якою товар імпортується (митна вартість товару);
• специфічне мито – визначається у вигляді фіксованої суми з одиниці виміру (ваги, площі, обсягу і т.ін.). Наприклад, 0,2 ЄВРО за 1 см3 двигуна; 5 ЄВРО за 100 штук. Внутрішня ціна імпортного товару (Рd) після застосування специфічного митного податку дорівнюватиме:
Рd = Рm+ts,
де ts – ставка специфічного митного податку;
• комбіноване мито – визначається як поєднання ставок адвалерного та специфічного мита. Наприклад, 30%, але не менше ніж 6 ЄВРО за 1 штуку; 20%, але не менше ніж 8 ЄВРО за 1 кг.
Для того, щоб зрозуміти економічний вплив імпортного мита на споживача, вітчизняного виробника, на добробут нації в цілому, застосуємо апарат кривих попиту і пропозиції.
Розглянемо, наприклад, ринок цукру в Аргентині (рис. 14.1, де DD – крива попиту на цукор, а SD – крива внутрішньої пропозиції).


Рисунок 14.1 – Наслідки запровадження імпортного мита

Припустимо, що світова ціна на цукор Рw нижча за внутрішню рівноважну ціну, а тому Україні вигідно імпортувати цей продукт.
Де перебуватиме рівновага на ринку цукру в Україні за умов вільної зовнішньої торгівлі? В такій ситуації національні виробники зможуть забезпечити пропозицію цукру лише в розмірі S0, тоді як величина попиту на нього виявляється набагато більшою і дорівнює D0. Різниця між попитом та пропозицією за внутрішньою ціною, яка дорівнює світовій, покривається імпортом цукру, обсяг якого в цьому випадку дорівнює (D0 – S0). Купуючи цукор за відносно низькою світовою ціною, споживачі отримують виграш, розмір якого може бути виміряний як площа між кривою попиту та лінією світової ціни.
Припустимо тепер, що уряд України з метою захисту внутрішнього виробника від іноземної конкуренції запроваджує адвалерне імпортне мито в розмірі t=20%. Ціна імпортного цукру зростає на внутрішньому ринку на величину Рwt. В цих умовах споживачі, які раніше купували імпортний цукор за світовою ціною, зазнають втрат, оскільки за незмінного рівня доходів змушені купувати цього продукту менше і платити за нього дорожче. Імпорт скорочується, і, оскільки частина попиту на цукор залишається незадоволеною, споживачі проявляють підвищений інтерес до вітчизняної продукції. Проте розширення виробництва і збуту пов'язане зі зростанням витрат, тому іноземним виробникам буде вигідно збільшувати обсяги виробництва лише в тому випадку, коли зросте ціна на їхню продукцію.
Отже, паралельно з подорожчанням імпортного цукру, відбувається підвищення цін і на цукор вітчизняного виробництва. Через певний час рівноважна (з урахуванням імпорту) ціна на внутрішньому ринку встановиться на вищому рівні: РD=Рw+Рw.t. Таким чином, запровадження імпортного мита і пов'язане з ним наступне підвищення цін призводять до того, що:
а) вітчизняне виробництво цукру зростає (з S0 до S1 одиниць);
б) внутрішнє споживання скорочується (з D0 до D1 одиниць);
в) імпорт скорочується до величини М1.
Легко помітити, що від запровадження мита в першу чергу страждають споживачі, оскільки вони змушені тепер платити дорожче за весь цукор (вітчизняний та імпортний) і, відповідно, споживати його менше. Через те що внутрішня ціна товару піднімається з рівня Рw до рівня РD, надлишок споживача як вимірник його вигод скорочується, і тоді чисті втрати споживачів від запровадження імпортного мита утворюють область (а+b+с+d).
Запровадження митного податку на імпорт відповідає інтересам вітчизняних виробників товарів, які конкурують з імпортом. З одного боку, вони можуть розширити обсяги реалізації, оскільки імпортні товари стають дорожчими і споживачі “переорієнтовують” попит на продукцію вітчизняного виробництва. З іншого боку, як це зазначалося раніше, зростання ціни на імпортні товари дає змогу вітчизняним виробникам теж підвищити ціни і отримати додатковий виграш.
Так, у нашому прикладі внаслідок запровадження ввізного мита на цукор внутрішня ціна підвищується з Рw до РD, що дає можливість українським виробникам цукру збільшити обсяги виробництва і реалізації з S0 до S1. Надлишок виробників, який з економічної точки зору визначається як різниця між виручкою від реалізації товару та витратами на його виробництво, а з геометричної точки зору є площею, що обмежена кривою внутрішньої пропозиції та лінією ціни, зростає. Розмір цього додаткового виграшу виробників у галузі, яка конкурує з імпортом, відповідає площі області d (рис. 14.1).
Таким чином, виграш вітчизняних виробників від запровадження ввізного мита (область а) є значно меншим, ніж втрати споживачів (область а+b+с+d). Причина проста: виробники виграють за рахунок підвищення цін лише на вітчизняні товари, а споживачі змушені платити однаково високу ціну за товари як вітчизняного, так і імпортного виробництва.
Крім того, що ввізне мито впливає на інтереси споживачів і виробників, воно також є важливим джерелом доходів для державного бюджету. Розмір цього доходу визначається як добуток ставки імпортного податку на обсяг імпорту, який підлягає оподаткуванню: tМ1. Графічно це передається областю с на рис. 14.1.
Важливо, проте, підкреслити, що ввізне мито буде лише тоді давати доход державі, коли воно є обмежувальним, тобто не настільки високим, щоб повністю перекрити дорогу імпортним товарам. Заборонне мито доходу державі не дає.
Потрібно пам'ятати, що, запроваджуючи імпортне мито, держава водночас і витрачає певні кошти, пов'язані з розробкою самого тарифу, оформленням відповідної документації, утриманням митної служби тощо. Іншими словами, доходи від мита частково “поглинаються” самою тарифною системою, а тому чистий ефект для держави буде дещо меншим від очікуваного.
Проведений вище аналіз показав, що внаслідок запровадження ввізного мита виграють виробники та державний бюджет, а програють споживачі. Це означає, що імпортне мито приводить до перерозподілу доходів від споживачів на користь державного бюджету та виробників у галузях, які конкурують з імпортом.
Разом з тим ми бачимо (рис. 14.1), що сукупний виграш виробників і держави, який дорівнює (а+с), насправді є меншим, аніж втрати споживачів (а+b+с+d).
Таким чином, імпортне мито призводить до чистих втрат добробуту нації, які геометрично визначаються площею області (b+d). Для того, щоб кількісно оцінити ці чисті втрати, потрібно знати розмір ввізного мита, а також скорочення обсягу імпортних надходжень (?М=М0 – М1) або цінову еластичність попиту на імпорт.
Втрачений із запровадженням імпортного мита виграш від вільної зовнішньої торгівлі складається з двох частин:
• область d, яка має назву “ефект споживачів”: це втрата, оскільки продукція стає дорожчою і споживачі змушені скорочувати обсяги її споживання;
• область b, яка називається “ефект виробників”: це також втрата, оскільки розширюються обсяги виробництва у недостатньо конкурентних вітчизняних фірм з вищим рівнем витрат, що негативно впливає на ефективність розподілу ресурсів.
Запровадження ввізного мита, як було показано вище, захищає інтереси виробників продукції, яка конкурує з імпортом. Проте, об'єктивно оцінюючи рівень такого захисту, потрібно пам'ятати, що різні виробництва можуть бути технологічно взаємопов'язаними. Це значить, що, захищаючи імпортним податком одну галузь, держава водночас захищає і пов'язані з нею галузі виробництва (наприклад, ті, які використовують її продукцію як сировину, напівфабрикат для подальшої обробки тощо). Тому фактичний рівень митного захисту, яким користується та чи інша галузь, може суттєво відрізнятися від того номінального рівня митного податку, який стягується з оподатковуваного імпорту.
Отже, фактичний рівень митного захисту окремої галузі визначається як величина (у відсотках), на яку зростає створена в цій галузі додана вартість одиниці продукції:
,
де V0, V1 – додана вартість одиниці продукції відповідно за умов вільної торгівлі та після впровадження ввізного мита.
Фактичний рівень митного захисту тієї чи іншої галузі збігатиметься з номінальним рівнем митного податку тоді, коли в матеріальних витратах цієї галузі немає імпортних компонентів або коли ставка ввізного мита на кінцеву продукцію галузі і на компоненти матеріальних витрат однакова.
Фактичний рівень митного захисту перевищуватиме номінальний, коли ставка ввізного мита на кінцеву продукцію більша, ніж на імпортні компоненти матеріальних затрат.
Нарешті, варто підкреслити, що можлива ситуація, коли фактичний рівень митного захисту виявиться від'ємним, незважаючи на те, що галузь захище¬на ввізним митом. Це може трапитися тоді, коли податкові ставки на ком¬поненти матеріальних витрат значно перевищуватимуть митну ставку на кінцеву продукцію.
Митний податок, як правило, запроваджують для обмеження імпорту з метою захисту вітчизняних виробників від іноземної конкуренції. Проте інколи держава йде на обмеження експорту. Запровадження вивізного мита може бути доцільним у тому випадку, коли ціна на якийсь продукт перебуває під адміністративним контролем держави і утримується на рівні, нижчому за світовий, завдяки тому, що виплачуються відповідні субсидії виробникам. У такому випадку обмеження експорту є необхідним заходом на підтримку достатнього рівня внутрішньої пропозиції і запобігання надлишкового експорту субсидійованого продукту. Звичайно, держава може бути зацікавленою в запровадженні вивізного мита і з точки зору збільшення надходжень до бюджету.
Вивізне мито використовують в основному країни, що розвиваються, та країни з перехідною економікою. Промислово розвинені країни використовують його рідко, а в США оподаткування експорту взагалі заборонене конституцією.
Припустимо, що Україна є експортером цукру, але уряд країни прагне підтримати внутрішню ціну на цукор на рівні, нижчому за світовий, і з цією метою запроваджує вивізне мито. На рис. 14.2 зображено наслідки такої зовнішньоекономічної політики.

Рисунок 14.2 – Наслідки запровадження вивіз¬ного (експортного) мита

Коли внутрішня ціна дорівнює світовій (Рw), то обсяг експорту складатиме (S0 – D0). Запровадження вивізного мита робить експорт цукру менш прибутковим, тому виробники збільшують обсяги реалізації на внутрішньому ринку. Це призводить до падіння внутрішньої ціни на величину вивізного мита, до рівня РD. Зменшення внутрішньої ціни стимулює зростання внутрішнього споживання цукру з D0 до D1, але водночас вітчизняні вироб¬ники скорочують обсяги виробниц¬тва з S0 до S1. Скорочуються і обся¬ги експорту до величини Х1= S1 – D1. Який же вплив вивізного мита на добробут? Споживачі в Україні виграють від зниження цін і збільшення споживання цукру (область а+b). Виграє також і держава, отримуючи в бюджет доходи від експортного мита (область d). Проте українські виробники цукру, сплачуючи фактичний податок за експорт, зазнають великих втрат (область а+b+с+d+е). В цілому чисті втрати країни від запровадження вивізного мита дорівнюють області (с+е). Таким чином, експортний податок є ніби дзеркальним відображенням імпортного мита, з тією лише відмінністю, що тут основні втрати мають не споживачі, а виробники.
Ефективність зовнішньої торгівлі для країни оцінюється показником “умови торгівлі” (Е) – це співвідношення експортних цін даної країни до її імпортних цін:
E= ,
де Pxi – експортна ціна і-того товару;
Рnі – імпортна ціна і-того товару.
В цілому зростання цього показника свідчить про поліпшення умов торгівлі й підвищення добробуту нації, а його зменшення вказує на погіршення умов торгівлі і падіння добробуту. Дійсно, якщо ціни на експортні товари країни на світовому ринку зростають у порівнянні з цінами на ту продукцію, яку вона імпортує, це означає, що за кожну одиницю свого експорту країна може отримати більше імпортних товарів.