Від зв'язку реального обсягу випуску і рівня цін шляхом модифікації рівняння кривої сукупної пропозиції можна перейти до залежності між інфляцією і безробіттям, що відбивається кривою Філліпса.
Рівняння сукупної пропозиції Y =Y* + а (Р – Рe), подано у вигляді Y – Y*). Віднімемо від обох частин рівняння рівень цін попереднього періоду P-1, а різницю рівнів цін замінимо показником темпу інфляції1:
Р – Р-1=?, Р* – Р-1=?е.
Використовуючи закон Оукена2, відхилення фактичного рівня випуску від потенційного замінимо відхиленням фактичного рівня безробіття від його природного рівня, тобто замість
(Y – Y*) підставимо -?(и–и*). Додамо в рівняння параметр E, що відображає вплив на рівень цін шоків пропозиції, і одержимо:

? = ? - ?(u - u*) + E ,
інфляція = очікувана інфляція – ?циклічне безробіття + шоки пропозиції,
де - параметр, який показує, наскільки сильно реагує інфляція на динаміку циклічного безробіття; цей коефіцієнт завжди більший від нуля.
Таким чином, крива Філліпса являє собою лише інше вираження кривої сукупної пропозиції і показує наявність у короткостроковому періоді зв'язку між динамікою інфляції і безробіття. Зміна очікуваного рівня інфляції ? і шоки пропозиції Е служать причинами зсувів кривої Філліпса.
З рівняння також очевидно, що якщо фактичний рівень безробіття збігається з його природним рівнем, то при відсутності шоків фактичне значення інфляції дорівнює очікуваному. Відхилення фактичного рівня безробіття від природного, відповідно, змінює темп інфляції (пригадаємо іншу назву и* – NАIRU – рівень безробіття, що не прискорює інфляцію). У своєму первісному виді крива Філліпса1 показувала обернену залежність між рівнем безробіття й інфляцією номінальної заробітної плати. Сучасна інтерпретація кривої Філліпса, як очевидно з рівняння, замість темпів приросту номінальної заробітної плати використовує темпи приросту рівня цін, а також включає інфляційні чекання і шоки пропозиції.
Інфляційні чекання (?е) можуть складатися на основі вже наявних уявлень про минулу інфляцію (так звані адаптивні чекання). Тоді приведене рівняння кривої Філліпса демонструє явище інфляційної інерції: інфляція буде продовжуватися і при відсутності відхилення безробіття від природного рівня, а також при відсутності шоків пропозиції (Е) уже тільки тому, що існують інфляційні чекання ?е.
Крива Філліпса в поданому вигляді відбиває зв'язок безробіття й інфляції в короткостроковому періоді, але не може бути використана для оцінки довгострокових змін. Економічна політика, спрямована на скорочення безробіття через стимулювання сукупного попиту, ефективна лише доти, поки економічні агенти не змінюють своїх інфляційних чекань, наприклад, не потребують підвищення номінальної заробітної плати у зв'язку з ростом цін, викликаним стимулюючою політикою держави, скажімо, збільшенням державних витрат або ростом грошової маси. Так, якщо економіка стартувала в точці А (рис.10.6) – точці повної зайнятості ресурсів (природного рівня безробіття), то підвищений попит буде стимулювати розширення випуску і зайнятості.

Рисунок 10.6 – Крива Філліпса в довгостроковому періоді

Ціни збільшаться, але заробітна плата залишиться старою, зафіксованою в договорах за умови, що очікувана інфляція дорівнює ?1е. Прибутки фірм відносно зростуть, що зробить вигідним розширення виробництва (рух уздовж вихідної кривої Філліпса з точки А в точку В). Але надалі, на фоні інфляції, що розвивається, люди змінять свої чекання, розпочнеться ріст номінальної заробітної плати й інших витрат, зникнуть стимули до розширення виробництва, безробіття повернеться до вихідного рівня, а економіка перейде на нову короткострокову криву Філліпса, що відповідає більш високому рівню інфляційних чекань ?2е. (зсув кривої Філліпса вправо – вверх і рух економіки з точки В в точку С).
У результаті ми повертаємося до початкового рівня випуску і зайнятості, але при більш високій інфляції. Політика стимулювання попиту дає в таких умовах лише короткостроковий ефект. Повторення подібних дій уряду в остаточному підсумку буде призводити лише до подальшого росту інфляції. Проте, оскільки протягом короткого відрізку часу є можливість наростити обсяг випуску при невеличкому рості цін, у політичних діячів нерідко виникає спокуса простимулювати економіку незадовго до виборів. Інфляційні витрати такої політики стануть очевидні лише пізніше.
Прихильники теорії раціональних чекань вважають, що економічні агенти формують свої чекання на основі всієї доступної їм інформації, а не тільки минулого досвіду, до того ж вони не роблять систематичних помилок, тому вони можуть вірно оцінити наслідки стимулюючої політики держави і достатньо швидко змінити свої інфляційні чекання, що відіб'ється, наприклад, у вимозі збільшення номінальної заробітної плати для компенсації росту цін. У результаті – практично ніякого збільшення реального випуску не відбувається навіть у короткостроковому періоді, а ріст сукупного попиту призводить лише до росту цін (рух з точки А в точку С, минаючи точку В). Виняток складають лише непередбачені зміни сукупного попиту, що призводять до короткочасних коливань випуску.
Таким чином, традиційна крива Філліпса, що фіксує обернену залежність між інфляцією і безробіттям, відбиває короткострокову динаміку цих змінних. У довгостроковому періоді стимулювання сукупного попиту, що супроводжується звичайно ростом грошової маси, не призводить до суттєвих змін рівня безробіття і реального випуску і відбивається в основному на рості цін, тобто крива Філліпса наближається до вертикальної прямої на рівні природного безробіття.