Макроекономічна теорія Кейнса тривалий час домінувала в теорії та практиці макроекономічного регулювання. Вона відповідала тим умовам, коли головна увага приділялась проблемам подолання спаду виробництва та зменшення безробіття. Але наприкінці 70-х років в економіці багатьох країн з'явилися інші негативні явища. Головною стала проблема інфляції при одночасному падінні виробництва, яка отримала назву “стагфляція”. Кейнсіанські рекомендації, в основі яких лежить збільшення бюджетних витрат і застосування при цьому дефіцитного фінансування, в нових умовах показали свою неефективність. Це викликало значну недовіру до кейнсіанської теорії і привело до виникнення альтернативних теорій. Серед них можна виділити монетаристську теорію, теорію економіки пропозиції, теорію раціональних очікувань.
Монетаристська теорія є найрішучішим виступом проти кейнсіанської теорії, засновником якої став Мілтон Фрідмен. У літературі монетаристська теорія дістала назву “контрреволюції Фрідмена”.
На відміну від кейнсіанців, які вважають, що для сучасного капіталізму характерним є внутрішня нестабільність, монетаристи дотримуються думки, що ринкова система є достатньо стійкою і здатна самостійно відновлювати економічну стабільність. Тому вони відкидають кейнсіанську ідею про необхідність державного втручання в економіку і відстоюють принципи вільної конкуренції.
На відміну від кейнсіанців, які спираються на рівняння сукупних витрат Y = С + I + G + NX, в основі монетаристської теорії лежить рівняння обміну, яке можна відобразити такою формулою:
М•V = Р•Y,
де М – грошова маса; V – швидкість обертання грошей; Р – рівень цін; Y – фізичний обсяг вироблених товарів та послуг.
Згідно з монетаристською теорією, головну роль у регулюванні економіки виконує грошово-кредитна, а не фіскальна політика. При цьому основним інструментом регулювання економіки є гроші. Збільшуючи або зменшуючи грошову масу, держава може здійснювати регулювальний вплив на економічну активність.
Цій концепції підпорядкована формула рівняння обміну. Ліва частина цієї формули виконує роль причини, а права є наслідком тих змін, які відбуваються у лівій частині. Спираючись на емпіричні докази, монетаристи запевняють, що швидкість обертання грошей є стабільною в тому розумінні, що чинники, які впливають на неї, змінюються поступово й досить передбачувано. Отже, зміну швидкості обертання грошей можна передбачити і врахувати. За цих умов роль активного елементу монетаристської формули відіграє грошова маса. Це означає, що між грошовою масою і номінальним ВВП (Р•Y) існує пряма і передбачувана залежність. Завдяки цьому держава, здійснюючи цілеспрямовану грошову емісію, може впливати на грошову масу і в такий спосіб регулювати номінальний ВВП.
Дотримуючись положення про стабільність швидкості обертання грошей і передбачуваний характер залежності між грошовою масою і номінальним ВВП, монетаристи роблять висновок: стабільний розвиток економіки можна забезпечити за умов стабільного збільшення грошової маси. З цією метою Фрідмен запропонував на законодавчій основі встановити спеціальне монетарне правило, згідно з яким грошова маса має збільшуватися щорічно тими самими темпами, що й щорічний темп зростання реального ВВП. Наприклад, якщо прогнозом передбачається, що в майбутньому році приріст реального ВВП становитиме 3 %, то на 3 % в прогнозованому році необхідно збільшити грошову масу.
Важливою особливістю монетаристської теорії є принципово нове, порівняно з кейнсіанською теорією, бачення механізму, за допомогою якого грошова маса впливає на номінальний ВВП1. У кейнсіанців механізм причинно-наслідкових зв'язків між грошовою масою і номінальним ВВП складається із таких елементів: інструменти грошово-кредитної політики ? банківські резерви ? грошова маса ? відсоткова ставка ? попит на інвестиції як компонент сукупного попиту ? реальний ВВП. Наведений механізм, згідно з кейнсіанською теорією, має місце тоді, коли економіка працює в умовах неповної зайнятості. В цьому випадку зміни в інвестиціях впливають на номінальний ВВП переважно через зміну фізичних обсягів виробництва, що спрямовує економіку до стану повної зайнятості.
У монетаристів цей механізм має інший вигляд: інструменти грошово-кредитної політики ? банківські резерви ? грошова маса ? сукупний попит ? номінальний ВВП. Отже, у монетаристів грошова маса впливає на сукупний попит безпосередньо, тобто цей вплив не опосередковується відсотковою ставкою. У зв'язку з цим грошова маса впливає на всі елементи сукупного попиту, а не лише на інвестиційний попит. Крім того, у монетаристів вплив сукупного попиту на номінальний ВВП здійснюється переважно через зміну цін, а не завдяки зміні фізичних обсягів виробництва.
Прихильники монетаризму істотно принижують фіскальну політику як метод стабілізації економіки. На їхню думку, неефективність фіскальної політики обумовлена ефектом витіснення. Його суть полягає в тому, що коли держава, виходячи із необхідності покриття бюджетного дефіциту, позичає гроші у населення і комерційних банків, вона входить в конкуренцію з приватним бізнесом. Внаслідок цих позичок держава скорочує грошову масу приватного сектора економіки. Це підвищує відсоткову ставку на грошовому ринку і тому витісняє з інвестиційного ринку певну кількість приватних інвестицій, які за підвищеної відсоткової ставки стають неприбутковими. Отже, в результаті вплив бюджетного дефіциту на сукупний попит буде несуттєвим.
Слід зазначити, що не всі положення монетаристської теорії мають достатнє обгрунтування. По деяких із них кейнсіанці наводять серйозні контраргументи. Насамперед це стосується монетаристського положення про стабільність швидкості обертання грошей. Прихильники кейнсіанської теорії вважають це положення непереконливим. Вони стверджують, що швидкість обертання грошей є мінливим і непередбачуваним елементом. Це пояснюється тим, що гроші використовуються не тільки для обслуговування поточних угод, а й для володіння ними як активами.
Гроші, які обслуговують угоди, – це працюючі гроші; вони мають відповідну швидкість обертання. Стосовно грошей як активів, то це непрацюючі гроші, швидкість обертання яких дорівнює нулю. Співвідношення між цими двома складовими грошової маси, яке неможливо передбачити, впливає на швидкість обертання грошей і робить можливість її передбачення дуже проблематичною.
Конструктивній критиці з боку кейнсіанців піддається і монетаристське положення про те, що швидкість обертання грошей не змінюється у відповідь на зміну грошової маси, і тому між грошовою масою і номінальним ВВП існує прямо пропорційна і передбачувана залежність. Кейнсіанці відстоюють протилежний висновок. Обґрунтовуючи його, вони спираються на те, що попит на гроші як активи знаходиться в оберненій залежності від відсоткової ставки. У зв'язку з цим зі збільшенням грошової маси знижується відсоткова ставка і зменшується альтернативна вартість грошей. Під впливом цієї обставини домогосподарства починають збільшувати в грошовій масі частку грошових активів з нульовою швидкістю обертання, внаслідок чого загальна швидкість обертання грошей падає.
Отже, з точки зору кейнсіанців, швидкість обертання грошей не є нейтральною стосовно грошової маси. Вона знаходиться в оберненій залежності від грошової маси, яка опосередковується прямою залежністю від відсоткової ставки. Оскільки залежність попиту на гроші як на активи від відсоткової ставки не піддається передбаченню, то за цих умов вплив грошової маси на номінальний ВВП не може бути ні пропорційним, ні передбачуваним.
Кейнсіанці вважають грошово-кредитну політику неефективною і з точки зору її впливу на реальний ВВП. Це пояснюється низькою чутливістю відсоткової ставки від грошової маси та інвестицій від відсоткової ставки. За цих умов збільшення грошової маси викличе невелике зниження відсоткової ставки, яка в свою чергу несуттєво вплине на збільшення інвестицій. До того ж, в умовах значного спаду виробництва, коли відсоткова ставка та альтернативна вартість грошей дуже низькі і спостерігається інвестиційний песимізм, чутливість відсоткової ставки від грошової маси та інвестицій від відсоткової ставки взагалі дорівнює нулю.