В умовах ринкової економіки різноманітні види цін змінюються нерівномірно: одні ціни швидко підвищуються, інші повільно ростуть, треті залишаються без зміни. Інфляція – стійка тенденція до підвищення середнього (загального) рівня цін. Дефляція – стійка тенденція до зниження середнього (загального) рівня цін. Дезінфляція – зниження рівня інфляції (темпу росту цін). У макроекономічних моделях рівень інфляції (темп росту цін) – відносна зміна середнього (загального) рівня цін,– визначається різними ціновими індексами. Індекс Ласпейреса (або агрегатний індекс цін) показує, як змінюються ціни за два періоди, що порівнюються, якщо структура виробленого ВВП залишається незмінною. Вагами в цьому випадку є товарна структура виробництва базисного періоду. Індекс має вигляд:
.

Якщо індекс Ласпейреса розрахувати для фіксованого кошика споживчих товарів і послуг (q K), то отримаємо індекс споживчих цін:

.

Індекс Пааше частково усуває обмеженість індекса Ласпейреса, оскільки вагами в даному випадку є товарна структура виробництва поточного року. Індекс має вигляд:

.

Індекс Фішера – середнє геометричне значення індексів Ласпейреса і Пааше, який усуває їхню обмеженість:

,
де р1 – середній рівень цін у поточному році, р0 – середній рівень цін торік. Середній рівень цін вимірюється індексами цін.
Інфляція попиту виникає як наслідок надлишкових сукупних витрат (сукупного попиту) в умовах, близьких до повної зайнятості.
Інфляція витрат виникає як наслідок підвищення середніх витрат на одиницю продукції і зниження сукупної пропозиції.
Цей тип інфляції призводить до стагфляції, тобто до одночасного росту інфляції і безробіття на фоні спаду виробництва (стагнація в поєднанні з інфляцією). Підвищення середніх витрат скорочує прибуток фірм, що призводить до зниження випуску фірм і падіння сукупної пропозиції в цілому. При старому рівні сукупного попиту зниження сукупної пропозиції призводить до росту середнього рівня цін і збільшенню темпів інфляції. Причини підвищення середніх витрат виробництва:
підвищення номінальної заробітної плати, що не врівноважується збільшенням продуктивності праці;
підвищення цін на сировину;
збільшення податків і ріст “податкового клинцю”. Інфляція витрат відомою мірою самообмежена: спад виробництва стримує додатковий ріст витрат виробництва, тому що при зростаючому рівні безробіття номінальна заробітна плата поступово знижується.
Латентна (подавлена) інфляція – вид інфляції закритого типу, коли вона проявляється не у відкритому зростанні цін, а у вигляді постійного дефіциту товарної маси, або падіння якісних характеристик продукції (властива адміністративній економіці); або проявляється у відсутності платоспроможного попиту в зв’язку з затримкою затримці виплат заробітної плати, пенсій, стипендій тощо (властива перехідній економіці).
Поєднання інфляції попиту й інфляції витрат утворює інфляційну пружину, у котрої збільшені інфляційні чекання економічних агентів виконують роль передатного механізму. Бюджетно-податкова або кредитно-грошова експансія, спрямована на короткострокове стимулювання сукупного попиту, викликає інфляцію попиту з наближенням економіки до стану повної зайнятості ресурсів. В умовах інфляції попиту економічні агенти поступово коректують своє поведінку: ставки номінальної заробітної плати підвищуються в нових трудових угодах відповідно до зрослих інфляційних чекань. Підвищення ставок номінальної заробітної плати викликає ріст середніх витрат виробництва, що є основою для розгортання інфляції витрат. Якщо уряд і Національний банк не мають у своєму розпорядженні інструментів управління інфляційними чеканнями, то на основі пружини “заробітна плата – ціни” виникає гіперінфляція. Вона являє собою некеровану інфляцію зі швидким темпом росту цін, що робить особливо руйнівним вплив на зайнятість і випуск, тому що в цих умовах економічно вигідно вкладати кошти в спекулятивні операції, а не в інвестиції. Ситуація недовіри до непослідовної політики уряду і Національного банку, характерна для багатьох перехідних економік, є придатним “середовищем” для розгортання некерованої інфляції.
Основні витрати непередбаченої інфляції пов'язані з перерозподілом доходів:
перерозподіл доходу між домашніми господарствами і державою. При інфляції одержувачі доходу у виді заробітної плати втрачають його частину, оскільки купівельна спроможність середньої заробітної плати зменшується. Платиться інфляційний податок – “сеньйораж”, що одержує держава;
перерозподіл національного доходу між учасниками виробництва й одержувачами трансфертних виплат. Прибутки учасників виробництва ростуть в умовах інфляції. Одержувачі ж трансфертних виплат втрачають частину доходу, оскільки номінальні ставки пенсій і виплат часто не індексуються;
перерозподіл прибутку між працею і капіталом. Ціни на блага змінюються швидко, а ціна праці збільшується, але з запізненням;
перерозподіл від кредиторів до дебіторів. Дебітори повертають борг грошима з купівельною спроможністю, що зменшилася. Одним з основних дебіторів є держава (державні облігації, акції і т.д.).
Інші витрати інфляції:
утруднення планування господарської діяльності;
витрати, що виникають при боротьбі з інфляцією (безробіття).
Вплив інфляції на рівень реальних доходів суперечливий. Інфляція по-різному впливає на перерозподіл прибутків у залежності від того, чи є вона очікуваною або непередбаченою.
Непередбачена інфляція призводить до зниження усіх видів фіксованих доходів і “субсидіює” тих економічних агентів, чиї номінальні прибутки зростають швидше, ніж середній рівень цін. В умовах несподіваної інфляції одержувачі позичок виграють за рахунок кредиторів, тому що борги повертаються грошима, що знецінились. Уряди, що нагромадили значний державний борг, нерідко проводять політику короткострокового стимулювання інфляції, що сприяє відносному знецінюванню заборгованості.
Якщо економічні агенти мають диверсифіковані джерела доходів, то вони можуть одночасно “виграти” і “програти” в умовах росту рівня інфляції. В Україні й інших перехідних економіках наслідки інфляції видаються важкими для значного числа сімей тому, що в дореформенних економіках основним видом сімейного доходу була фіксована заробітна плата. З реформуванням систем оплати праці і розширення числа джерел доходів негативні наслідки інфляції можуть бути поступово еліміновані.
У випадку очікуваної інфляції одержувач доходу може вжити заходи, щоб запобігти або зменшити негативні наслідки інфляції, що, у іншому випадку, відіб'ються на розмірі його реального доходу. Коригування номінальних доходів може бути здійснене з урахуванням рівняння Фішера, яке показує, що номінальна процентна ставка може змінюватися під впливом двох причин: внаслідок зміни реальної процентної ставки або ж внаслідок зміни рівня інфляції. Воно має такий вигляд: і = r + p . У відповідності з рівнянням Фішера, збільшення рівня інфляції на 1 % призводить до підвищення номінальної процентної ставки на 1 %. Це співвідношення між рівнем інфляції і номінальною процентною ставкою має назву ефекту Фішера.
При визначенні чинників інфляції розрізняють монетарні і немонетарні пояснення інфляції, що можуть перетинатися в економічній реальності.
Інфляція виникає, якщо:
темп приросту номінальної кількості грошей перевищує темп приросту реального національного доходу при незмінній швидкості обертання грошей. Підтримують прихильники монетарних пояснень інфляції. Банківська система для покриття зростаючих витрат держави (бюджетного дефіциту) припускає додаткову емісію грошей;
швидкість обертання грошей перевищує ріст реального національного доходу при незмінній номінальній кількості грошей. Попит на гроші падає, тобто збільшуються витрати на їхнє утримання внаслідок підвищення швидкості розрахунків або заміни грошей цінними паперами;
номінальна кількість грошей і швидкість їхнього обертання перевищують ріст реального національного доходу. Є підставою для немонетарних пояснень інфляції.
Монетаристи підтверджують, що головною умовою існування інфляції є збільшення грошової маси.
Причини інфляції з погляду немонетарної теорії:
перерозподіл національного доходу;
збільшення сукупного попиту;
зміна структури попиту;
адміністративне підвищення цін монополіями, олігополіями і державою.