Ринок робочої сили – це взаємодія попиту на робочу силу та пропозиції праці. Попит на робочу силу визначається: рівнем заробітної плати, попитом на товари і послуги, технічною оснащеністю праці, технологією виробництва. Пропозиція робочої сили визначається такими факторами: рівнем заробітної плати, рівнем добробуту суспільства, віковою структурою населення, його освітнім і культурним рівнем та традиціями, впливовістю профспілок. Безробіття – це стан ринку робочої сили за умов, коли пропозиція робочої сили перевищує попит на неї. Безробіття –ситуація тимчасової незайнятості частини працездатного населення. У абсолютному вираженні вона характеризується чисельністю працездатного населення, що не має роботи і знаходиться в стані її пошуку; відносними показниками: рівнем безробіття, нормою безробіття, що визначається процентним співвідношенням загального числа безробітних до чисельності сукупної робочої сили, а також коефіцієнтом зайнятості, що розраховується як процентне співвідношення загальної кількості безробітних до загальної чисельності населення. Безробіття існує в таких основних видах: фрикційне, інституційне, структурне, технологічне та циклічне.
Фрикційне безробіття пов'язане з пошуками і чеканням роботи. Це безробіття серед осіб, для яких пошук місця роботи, що відповідає їхній кваліфікації й індивідуальним перевагам, потребує певного часу.
Інформація про вакансії і претендентів на робочі місця недосконала і її поширення потребує певного часу. Територіальне переміщення робочої сили також не може бути моментальним. Частина робітників звільняється за власним бажанням у зв'язку зі зміною фахових інтересів, місця проживання тощо. Тому фрикційне безробіття носить переважно добровільний і короткочасний характер: у цієї категорії безробітних є “готові” навички до роботи, що можна продати на ринку праці.
Структурне безробіття пов'язане з технологічними зсувами у виробництві, що змінюють структуру попиту на робочу силу. Це безробіття серед осіб, професії яких виявилися “застарілими” або менше необхідними економіці внаслідок науково-технічного прогресу. Структурне безробіття має переважно вимушений і більш довгостроковий характер, тому що в цієї категорії безробітних немає “готових” до продажу навичок до роботи, й одержання робочих місць для них пов'язано з фаховою перепідготовкою, що нерідко супроводжується зміною місця проживання.
Поєднання фрикційного і структурного безробіття утворює природний рівень безробіття (або рівень безробіття при повній зайнятості), що відповідає потенційному ВВП. Ряд економістів вважають неприйнятним використання терміна “природний” стосовно безробіття, викликаного структурними зсувами. Тому в макроекономічній літературі широко використовується термін NАIRU (Non-Accelerating Inflation Rate of Unemployment), що фіксує увагу на тому, що цей стійкий рівень безробіття стабілізує інфляцію, тобто фактична інфляція дорівнює очікуваній.
Циклічне безробіття являє собою відхилення фактичного рівня безробіття від природного. У період циклічного спаду циклічне безробіття доповнює фрикційне і структурне; у періоди циклічного підйому циклічне безробіття відсутнє.
Розрахунки фактичного і природного рівнів безробіття ускладнюються тим, що критерії віднесення окремих осіб до категорій зайнятих або безробітних достатньо рухомі. Звичайно безробітними вважаються ті, хто не має роботи на момент проведення статистичного обстеження, але активно шукають її і готові приступити до роботи негайно. Люди, що мають роботу, а також усі зайняті неповний робочий день або тиждень, відносяться до категорії зайнятих.
Сукупність зайнятих і безробітних утворює робочу силу. Особи, що не мають роботи й активно її не шукають, вважаються вибулими зі складу робочої сили. До їхнього числа відносяться особи працездатного віку, що потенційно мають можливість працювати, але за якихось причин не працюють: учні, пенсіонери, бездомні, домогосподарки, ті, хто припинили пошуки роботи і т.д. До складу робочої сили також не включаються особи, що знаходяться тривалий час в інституціональних установах (психіатричних лікарнях, в'язницях і т.д.).
Рівень безробіття визначається як співвідношення чисельності безробітних і чисельності робочої сили або як співвідношення частки зайнятих, які щомісячно втрачають роботу, і суми цієї частки з долею безробітних, які щомісячно знаходять роботу. Позначається рівень безробіття буквою u і вимірюється у відсотках:

u = .

Зайнятість – це сукупність економічних, правових, соціальних, національних відносин, повґязаних із забезпеченням працездатного населення робочими місцями та його участю у суспільно корисній діяльності, що приносить доход.
Рівень зайнятості визначається як частка від ділення числа зайнятих до чисельності населення у віці від 16 років і старше:

Рівень зайнятості = .

Природний рівень безробіття визначається в результаті усереднення фактичного рівня безробіття в країні за попередні 10 років (або більш тривалий період) і наступні 10 років (використовуються прогнозні оцінки з урахуванням ймовірнісної динаміки очікуваного рівня інфляції).
У індустріальних країнах (наприклад, у США) для одержання відповідного моніторингу статистичне управління міністерства праці щомісячно проводить вибіркові опитування приблизно 60 тисяч сімей про відношення до зайнятості. Проте статистичні похибки неминучі, тому що, наприклад, особи, що активно не шукають роботу, можуть зазначити в анкеті, з метою одержати виплати по безробіттю, що вони займаються пошуками робочих місць. У результаті і фактичний, і природний рівні безробіття виявляться завищеними. З іншого боку, безробітними себе часто називають ті, хто зайнятий у “тіньовий” економіці – в результаті рівень безробіття тим вищий, чим більша частка “тіньового” сектора. Останнє особливо актуально для економік перехідного періоду, де значна частка зайнятих у “тіньовому” бізнесі поєднається з відсутністю адекватного статистичного моніторингу економіки, нерозвиненістю інфраструктури ринку праці, підтримкою “схованого” безробіття як чинника відносної стабілізації державних витрат і зниження соціального ризику. Тому розрахунки рівня безробіття в перехідних економіках, у тому числі й української, нерідко набувають характеру експертних оцінок.
Основними причинами існування природного (стійкого) рівня безробіття є такі.
Збільшення часу пошуку роботи в умовах системи страхування по безробіттю.
Виплати по безробіттю знижують стимули до швидкого працевлаштування – збільшується час на пошуки прийнятної роботи, на перепідготовку і т.д. У довгостроковій перспективі це сприяє досягненню більшої збалансованості структури робочих місць і структури робочої сили. У той же час збільшення виплат по безробіттю і терміни їхньої виплати сприяють росту чисельності безробітних і підвищенню рівня безробіття. Інструментом вирішення цієї проблеми є державні інвестиції в інфраструктуру ринку праці (розгортання різноманітних систем перепідготовки кадрів, підвищення їх фахової і географічної мобільності, удосконалювання інформації про вакансії і т.д.). У короткостроковому періоді фінансування програм по регулюванню зайнятості може збільшити навантаження на державний бюджет, проте вже в середньостроковій перспективі це буде сприяти зниженню природного рівня безробіття.
Усталеність (жорсткість) заробітної плати породжує “очікування безробіття”, які виникають в результаті перевищення рівня реальної заробітної плати над її рівноважним значенням ( рис. 3.3).

Рисунок 3.3 – Модель жорсткості заробітної плати

“Жорсткість” заробітної плати призводить до відносної недостачі робочих місць: робітники стають безробітними тому, що при даному рівні заробітної плати w0 пропозиція праці L2 перевищує попит на працю L1, і люди просто “очікують” можливості отримати роботу за фіксованою ставкою оплати.
“Застигання” ринку праці в нерівноважному стані пов'язане з:
законодавчим установленням мінімуму заробітної плати, що обмежує її вільні коливання. Обмежувальний вплив мінімуму заробітної плати виявляється тим більш значним, чим вища питома вага молоді, жінок, осіб малокваліфікованої праці в складі робочої сили, тому що для цих категорій зайнятих рівноважна ставка заробітної плати нижча законодавчо встановленого мінімуму;
фіксацією рівня заробітної плати в колективних договорах із профспілками й індивідуальними трудовими угодами;
незацікавленістю фірм у зниженні рівня заробітної плати через ризик втрати кваліфікованої робочої сили; збільшення загальної плинності кадрів; зниження продуктивності праці, трудової дисципліни й обсягу прибутку.
Тенденція до збільшення природного рівня безробіття в довгостроковому періоді пов'язана з:
збільшенням частки молоді в складі робочої сили;
збільшенням частки жінок у складі робочої сили;
більш частими структурними зсувами в економіці.
На ринку праці велику роль грає відсутність інформації, що впливає на узгодження пропозиції робочих місць фірм (вакансій) і пропозиції праці безробітних. Це дуже складний процес, оскільки кожне робоче місце і кожний робітник мають свої особливості. Ефективність процесу усунення диспропорцій на ринку праці описується кривою Беверіджа.

Рисунок 3.4 – Крива Беверіджа

Крива Беверіджа показує обернену залежність між числом вакансій і рівнем безробіття, виявлену емпіричним шляхом. Під час спаду кількість вакансій знижується, а безробіття росте. Чим більша ефективність процесу узгодження пропозиції робочих місць і пропозиції праці, тим ближче крива Беверіджа до початку координат.
Під час спаду пропозиція робочих місць фірмами скорочується і безробіття збільшується. Зі зниженням норми вакансій рівень безробіття росте, і економіка зміщається вниз по кривій Беверіджа. Положення кривої відбиває ефективність процесу узгодження. Ефективне узгодження означає, що вакансії, які з'являються, швидко заповнюються робітниками, у результаті чого крива розташовується близько до початку координат. Дійсно, поєднання великого числа вільних вакансій із високим рівнем безробіття (крива Беверіджа знаходиться далеко від початку координат) припускає, що або у робітників відсутня інформація, або низька їхня мобільність, або кваліфікація, або відсутнє бажання адаптуватися до ситуації, що змінюється.
На практиці спостерігаються різноманітні варіанти кривої Беверіджа1. Так, в Бельгії, Франції, Великобританії, Німеччині крива Беверіджа, починаючи із середини 70-х рр., віддалилася від початку координат, сигналізуючи про неефективність ринку праці. З іншого боку, у США і Швеції крива виглядає відносно стабільною. Для зсуву кривої Беверіджа до початку координат і скорочення рівноважного безробіття необхідні заходи для поліпшення процесу узгодження. Одним із засобів цього є підвищення інформованості про вільні вакансії, що пов'язано з розширенням мережі агентств з працевлаштування. Інший шлях – підвищення пристосування працівників до умов, що змінюються, шляхом реалізації програм з перекваліфікації. Ще одним засобом є підвищення географічної мобільності працівників і фірм, наприклад, шляхом підвищення ефективності житлового ринку або видача субсидій фірмам, що збираються змінити місце розміщення виробництва.
Неокласичний і кейнсіанський підходи до ринку праці різноманітні. Неокласична модель попиту на працю припускає на ринку досконалу конкуренцію. Фірмам вигідно збільшувати зайнятість, поки гранична продуктивність праці перевищує реальну ставку заробітної плати. З ростом зайнятості гранична продуктивність праці падає.
Зниження ставки реальної заробітної плати підвищує зайнятість для короткострокових періодів. На тривалих відрізках часу великий вплив на зайнятість має науково-технічний прогрес і зміна обсягу капіталу.
Кейнсіанська модель попиту на працю припускає сталість номінальної ставки заробітної плати. Попит на працю залежить від ефективного попиту на блага – сукупного попиту, що відповідає рівновазі на ринках. Зниження реальної ставки заробітної плати збільшує зайнятість до якогось граничного рівня – подальше зниження ставки реальної заробітної плати не викликає збільшення зайнятості.
Рівновага на ринку праці досягається при рівності кількості робочих місць та кількості робочої сили.
Неокласична модель рівноваги на ринку праці передбачає стабільну повну зайнятість. Повна зайнятість досягається при відповідності робочих місць кількості робочої сили, що бажає працювати при даній ставці заробітної плати. Повна зайнятість забезпечується зміною реальної заробітної плати.
Кейнсіанська модель рівноваги на ринку праці передбачає наявність безробіття. Попит на працю визначається відповідно до ефективного попиту. Розмір сталого попиту не буде змінюватися в залежності від ставки заробітної плати, отже, безробіття неминуче. Якби зайнятість була б доведена до рівня ефективної зайнятості, то це дало б додатковий прибуток. Ефективна зайнятість визначається рівноважним рівнем зайнятості. У неокласичній моделі рівень ефективної зайнятості збігається з рівнем повної зайнятості.
Надмірне безробіття призводить до значних економічних та соціальних втрат. Головною економічною ціною безробіття є невипущена продукція. В умовах, коли держава не в змозі створити достатню кількість робочих місць для всіх, хто хоче і може працювати, потенційне виробництво втрачається безповоротно. Ця втрачена продукція визначається в макроекономіці як розрив ВВП – показником, що характеризує коливання фактичного обсягу ВВП навколо потенційного.
Розрив ВВП = ,
де Y – фактичний обсяг виробництва, Y* – потенційний ВВП.
Коли Y < Y*, то це свідчить про відставання ВВП – це обсяг продукції, який економіка втрачає через неповне використання свого виробничого потенціалу.
Чим більший рівень безробіття, тим значнішим буде відставання ВВП.
Зв'язок між рівнем циклічного безробіття і зменшенням фактичного обсягу продукту в порівнянні з обсягом продукту при повній зайнятості показує закон Оукена: якщо фактичний рівень безробіття перевищує його природний рівень на 1%, то економіка недотримує реального ВВП на
2,5 %. Відомі дві формули зазначеного взаємозв'язку:
Коли потрібно з'ясувати, як впливає зміна рівня циклічного безробіття на відхилення фактичного рівня ВВП від потенційно можливого, користуються формулою:
),
де Y – фактичний обсяг виробництва; Y* – потенційний ВВП; u – фактичний рівень безробіття; u* – природний рівень безробіття; (и - u*) – циклічне безробіття; ? – коефіцієнт чутливості ВВП до динаміки циклічного безробіття (він показує, що коли фактичний рівень безробіття перевищує природний на 1%, то фактичний обсяг виробництва буде нижчим за потенційно можливий на b%).
Коефіцієнт b найчастіше має значення в межах від 2 до 2,5. Це дає змогу зробити такий висновок: якщо циклічне безробіття в економіці становить 1%, то відставання фактичного обсягу виробництва від потенційно можливого дорівнюватиме 2-2,5%.
2. Можна визначати також вплив динаміки фактичного рівня безробіття на динаміку реального ВВП за два періоди, які порівнюються між собою. Тоді варто скористатися іншою формулою:
,
де Y – фактичний обсяг виробництва в поточному році; Y – фактичний обсяг виробництва у попередньому році; u – фактичний рівень безробіття в поточному році; u – фактичний рівень безробіття у попередньому році.
Проте циклічне безробіття розглядається не лише як економічне лихо, це також і соціальна катастрофа. Депресія призводить до бездіяльності, а бездіяльність – до втрати кваліфікації, самоповаги, занепаду моральних принципів а також до громадського і політичного безладдя.
Сучасні дослідження американських вчених показали, що безробіття призводить до погіршення і фізичного, і психологічного стану – підвищується рівень серцевих захворювань, алкоголізму та самогубств. Психологічні тести показують, що травма, спричинена втратою роботи, за рівнем стресу відповідає смерті близького друга.