Загальний огляд.
Кредитна система Великобританії є однією з найстаріших та найрозвинутіших у світі. Вона має добре організовану фінансову інфраструктуру та спирається на потужний грошовий ринок у Лондонському Сіті, що має тісні зв'язки з головними фінансовими центрами світової спільноти.
Британське законодавство не має обмежень стосовно окремих видів операцій та сфер фінансового обслуговування. Усі кредитно-фінансові інституції можуть укладати будь-які види угод та надавати клієнтам повний обсяг послуг. Хоча фактично у кредитній системі існує чітка спеціалізація: депозитно-позичкова та емісійна функції закріплені за банківським сектором, інвестиційна - за небанківськими інституціями. При цьому всередині банківського сектора також існує чітка спеціалізація. Велику роль у функціонуванні банківської системи Великобританії відіграє високий ступінь самоконтролю фінансових інституцій, суворе дотримання ними звичаїв та традицій, що були напрацьовані банківським співтовариством.
У Великобританії до 1979 р. не було спеціальних законів, які б регламентували роботу банків, а контроль за ними мав скритий та неформальний характер. Банки у цій країні регулювалися загальним Законом про акціонерні компанії і мали змогу розвиватися на основі пруденційних, практичних та конкурентних принципів. Саме завдяки відсутності антимонопольного законодавства та жорсткого контролю над злиттям банків у країні було досягнуто високого ступеня концентрації банківського капіталу. Але в останні роки ситуація дещо змінилася у напрямку посилення формальних аспектів регулювання банківської діяльності. Так, згідно з законом 1979 р. було введено обов'язкове ліцензування комерційних банків, засновано загальнонаціональний фонд страхування депозитів. Банківський закон 1987 р. визначив правила надання великих кредитів, порядок банківських зливань тощо. Але і сьогодні контроль над банківською діяльністю у Великобританії залишається менш формальним та жорстким, ніж в інших країнах.
Банківська статистика Великобританії розподіляє всі фінансові інституції на дві групи: банківський сектор та небанківські фінансові інституції. До банківського сектора належать: Банк Англії, комерційні (у тому числі клірингові) банки, торговельні банки, облікові (дисконтні) доми (зараз немає), іноземні комерційні банки та ін.
Згідно з банківським законодавством в основі банківської системи знаходиться Банк Англії.

ДОВІДКА Банк Англії
Банк Англії є найстарішим центральним банком у світі. Ця інституція з'явилася наприкінці XVII ст. в Англії, в результаті так званої угоди між майже збанкрутілим урядом і групою фінансистів. Банківська система Англії 1690-х років складалася з кредиторів-банкірів, що надавали кредити з позичених коштів, і "ювелірів", що приймали золото на депозити і після цього надавали позичку. У 1688 р. громадянська війна, що потребувала значних витрат, нарешті закінчилася, і на трон Англії вступили Вільям і Мері. До влади прийшла політична партія, що проводила політику меркантилізму і грабіжницького захоплення колоній. Найсерйознішим супротивником Англії була Французька імперія. Незабаром Англія розв'язала піввікову війну.
Політика мілітаризму виявилася досить дорогою, і в 1690-х роках Англійський уряд виявив, що казна "виснажена", грошей немає. Уряд більше не міг спонукати людей купувати його облігації після стількох років війни. Зібрати податки за вищими ставками також не було можливості.
У 1693 р. був утворений комітет Палати Общин, з метою пошуку способів віднайти гроші для уряду. Тоді ж шотландський фінансист Вільям Петерсон висунув від своєї фінансової групи цілком новий план. В обмін на певні привілеї з боку держави він запропонував створити Банк Англії, який випустив би нові банкноти і покрив дефіцит. Відразу ж після ухвалення парламентом рішення про створення Банку в 1694 р. король Вільям і деякі члени парламенту стали акціонерами нової "грошової фабрики".
Вільям Петерсон зажадав від англійського уряду присвоїти новим банкнотам статус законного платіжного засобу. Британський уряд відмовив, але парламент дав новому Банку привілей розмістити урядові вклади і випускати нові цінні папери для оплати урядового боргу.
Банк Англії відразу ж випустив нових грошей на суму 760 000 ф. ст., що були використані на оплату боргу. Це спричинило різке зростання інфляції, і за два роки Банк виявився цілком неплатоспроможним, що дало певні переваги "поодиноким ювелірам". Банкноти Банку Англії могли вільно обмінюватися на металеві монети, що перебували в обігу.
У 1696 р. Банк Англії, керований магнатами правлячої тоді політичної партії, зіткнувся із загрозою конкуренції. Партія Торі спробувала заснувати новий National Land Bank, і хоча ця спроба не вдалася, Банк Англії відразу ж вжив відповідних заходів. У наступному році парламент ухвалив закон, що заборонив заснування в Англії великих банків. Згідно з цим законом підроблення банкнот Банку Англії каралося смертю.
У 1708 р. закон став ще більш жорстким, заборонивши випускати векселі на пред'явника (це право мав тільки Банк Англії) і створювати компанії, що складаються більше ніж із шести партнерів, а також надавати короткострокові кредити строком до шести місяців. Таким чином, конкурентами Банку Англії могли стати "маленькі" банки з числом учасників менше семи.
Незважаючи на ці умови, Банк Англії все-таки наштовхнувся на сильну конкуренцію з боку партії Торі під час перебування на престолі королеви Анни. У 1711 р. була створена Компанія Південного моря (South Sea Company), очолювана прем'єр-міністром Робертом Харлей, що стала сильним конкурентом Банку Англії, але вона збанкрутувала вже через дев'ять років. Через банкрутство зазнав тиску з боку вкладників Банк Англії, і йому було надане право припиняти платежі монетами.
У другій половині XVIII ст. з'явилися поодинокі банки, що випускали векселі. До 1793 р. їх налічувалося біля 400. Фінансування тривалих війн із Францією, які почалися в 1790-х роках, призвело до того, що в 1793 р. припинили платежі монетами третина банків Англії, а в 1797 р. сам Банк Англії. Пізніше до них приєдналися і інші банки.
Припинення платежів монетами тривало 24 роки, аж до завершення війни з Францією. Упродовж цього періоду, тобто до 1821 p., банкноти Банку Англії служили грошима(хоча це було узаконено тільки 1812 p.). Як і слід було очікувати, у цей період з'явилося чимало ненадійних банків. У 1797 р. в Англії й Уельсі було біля 280 "country" банків, а в 1813 р. їх кількість перевищувала 900. У 1816р. загальна сума банкнот становила 24 млн ф. ст., тобто вдвічі більше порівняно з 1797 р.
Цей період не міг не відбитися і на стані справ Банку Англії. Його доходи знизилися, а коли платежі відновилися в 1821 p., акції Банку впали на 16%.
У 1826 р. унаслідок лібералізації банківської справи корпораціям було дозволено випускати векселі на пред'явника, але ця свобода була обмежена "радіусом 65 миль від Лондона". Таким чином, монополія Банку Англії зберігалася, а конкуренції майже не було. У 1833 р. йому дозволили надавати послуги з приймання депозитів. Надалі "country" банки, що раніше могли обмінювати свої банкноти на металеві гроші, отримали право обмінювати їх на банкноти Банку Англії. Усі ці зміни посилили позиції останнього, і він почав функціонувати як повноцінний універсальний банк, a "country" банки зберігали в ньому свої резерви.
Інтенсивний розвиток капіталізму сприяв тому, що в 1844 р. Банк Англії в законодавчому порядку отримав монопольне право на емісію банкнот. Таким чином, було створено інституцію, що могла забезпечити більш високу стабільність грошового обігу на тому етапі розвитку капіталізму, коли відбувалося масове створення нових акціонерних товариств і посиленими темпами відбувався розвиток торгівлі як усередині країни, так і за її межами. Інші банкноти, що перебували в обігу, були поступово вилучені і замінені новими, випущеними Банком Англії. Закон 1844 р. установив величину грошової маси, не забезпеченої золотими монетами або золотими зливками, що зберігаються в сейфі Банку Англії, у розмірі 14 млн ф. ст. Завдяки цьому передбачалося відвернути надмірну емісію банкнот, що сприяло б адекватному забезпеченню потреб господарської системи в грошовій масі. Такий розвиток спричинив відокремлення емісії банкнот від іншої комерційної діяльності банку (наприклад, надання кредитів під забезпечення), що поступово скорочувалася, і Банк Англії за характером операцій все більше перетворювався в центральний банк країни.
У 1946 р. лейбористами була здійснена націоналізація банку, яка поставила його в розряд "публічних корпорацій". Акціонерний капітал було передано Казначейству, а його колишні власники отримали щедру компенсацію у вигляді державних облігацій, що за сумою в чотири рази перевищували номінальну вартість акцій. Банк, таким чином, не став частиною урядового апарату, але був уповноважений "одержувати інформацію у банкірів і давати їм рекомендації". З санкції Казначейства Банк Англії міг "видавати директиви будь-якому банку з метою забезпечити виконання таких рекомендацій або прохань". За минулі роки (до 1976 р.) банк жодного разу не скористався цим правом, бо всі "прохання" виконуються, за виразом одного американського банкіра, з "релігійною обов'язковістю".
Банк Англії, як і центральні банки інших країн, є центром фінансових та економічних перетворень, обумовлених потребами адаптації до умов, що постійно змінюються. Це вимагає внесення принципових змін у його функції, організацію і технологію, а також радикально нового підходу до міжбанківської кооперації і міжнародного співробітництва.
Численні функції, які виконує Банк Англії, можна поділити на дві групи:
1) прямі професійні обов'язки, що випливають з банківського статусу (депозитно-позичкові, розрахункові й емісійні операції);
2) контрольні функції, з допомогою яких держава здійснює втручання в грошово-кредитну систему, намагаючись впливати на хід економічних процесів.
Ці функції Банк Англії виконує, спираючись насамперед на традиції, а не на правові норми. Різноманітні правила і процедури, що регламентують діяльність кредитно-банківських установ, установлені як "джентльменські угоди" між цими установами і Банком Англії.
Специфіка взаємовідносин між державою, її центральним банком і окремими банками дає змогу охарактеризувати Банк Англії водночас як "праву руку в Сіті і як представника Сіті в уряді". Завдяки цій подвійній ролі Банку Англії уряд має можливість проводити вільну грошово-кредитну політику більш гнучкими засобами, а фінансові олігархи у Сіті впевнені у тому, що їхні інтереси будуть відстоюватися за будь-якого уряду і будь-якого економічного курсу.
Банк Англії виконує багато функцій, але всі вони спрямовані на досягнення трьох основних цілей. Серед них:
1. Підтримання вартості національної валюти, передусім з допомогою операцій на ринку, погоджених із урядом, іншими словами, здійснення грошової політики.
2. Забезпечення стабільності фінансової системи через прямий контроль над банками й учасниками фінансового ринку Сіті та забезпечення сталої й ефективної системи платежів.
3. Забезпечення і підвищення ефективності й конкуренте-спроможності фінансової системи всередині країни і зміцнення позицій Лондонського Сіті як провідного міжнародного фінансового центру.
Як і будь-який інший банк, Банк Англії надає низку послуг своїм клієнтам. Однак клієнти Банку Англії відрізняються від клієнтів інших банків. Можна виділити три найважливіші групи клієнтів:
1. Комерційні банки. Усі клірингові банки мають рахунки в Банку Англії. В операціях клірингу використовуються рахунки клірингових банків у Банку Англії. Банки зобов'язані мати певну суму на рахунку і не мають права перевищувати її. Усі банки, здійснюючи діяльність у Великобританії, розміщують 0,35% від суми всіх своїх депозитів на рахунку (депозиті) Банку Англії.
2. Центральні банки інших країн мають рахунки, тримають золото в Банку Англії і можуть вести справи в Лондоні через Банк Англії.
3. Уряд тримає рахунки в Банку Англії. Таким чином, платежі, податки в бюджет і платежі з бюджету на соціальні потреби здійснюються через рахунок Банку Англії.
Відповідно можна виділити такі функції Банку Англії:
1. Банк для комерційних банків.
2. Банк для інших центральних банків.
3. Банк для уряду.
4. Здійснення монетарної політики. Банк Англії дає рекомендації щодо методів грошово-кредитної політики і є відповідальним за її виконання.
5. Здійснення емісії банкнот.
6. Здійснення валютних операцій і контролю, управління золотовалютними резервами країни від імені Казначейства.
7. Здійснення нагляду за кредитними установами, валютними і кредитними ринками і в цілому за банківською системою.
Банк Англії володіє формальною незалежністю від уряду, хоча працює під керівництвом Міністерства фінансів. Термін повноважень керуючого Банку Англії не залежить від зміни уряду.
Дуже складну роль Банку Англії доводиться виконувати, здійснюючи контроль і регулювання грошово-кредитної сфери. Пов'язані з цим функції втягують Банк в орбіту національної економічної політики, де, окрім глибоких професійних знань, вимагається вміле політичне маневрування.
Першою метою центрального банку є підтримання цінності національної валюти. Грошова політика покликана сприяти стабілізації реальної вартості грошової одиниці. У Великобританії грошова політика здійснюється здебільшого через регулювання процентної ставки.
Нині поняття "стабільний рівень цін" у багатьох країнах не наповнюється практичним змістом. У більшості з них стабілізацію пов'язують з дуже низьким рівнем інфляції. Проте дестабілізація зумовлюється не лише слабким управлінням грошовою політикою або її відсутністю. Причини, як правило, лежать значно глибше. Так, на початку 70-х років під впливом нафтової кризи і посилення вимоги профспілок цілі короткострокової стабілізації стали суперечити цілям цінової стабільності. У цих умовах центральному банку мало що вдавалося зробити, щоб виправити становище.
Забезпечення цінової стабільності нині в Англії досягається з допомогою таких заходів:
1) підтримання середнього рівня інфляції - у межах 2,5%;
2) більш відкритого (вільного) режиму проведення грошової політики.
Здійснення монетарної політики, тобто насамперед визначення рівня процентних ставок, що забезпечують досягнення "інфляційної" цілі, покладене на Банк Англії і Казначейство (Банк Англії на відміну від інших банків не може діяти незалежно від уряду). Прийнятий у 1946 р. Акт Банку Англії дав Казначейству право давати вказівки Банку, і хоча Казначейство ніколи це право не використало, відносини між ними такі, що остаточне рішення щодо процентних ставок приймає міністр фінансів. І все ж Банк Англії відіграє дуже важливу роль у прийнятті рішення.
Банк Англії публікує квартальний звіт щодо інфляції (Inflation Report), котрий містить докладний аналіз інформації, а також протокол зустрічі міністра і керуючого Банком стосовно процентних ставок, що публікується через шість тижнів після їх зустрічі. При підготовці звіту щодо інфляції і процентних ставок Банк Англії враховує внутрішні й зовнішні економічні та монетарні чинники, що визначатимуть рівень інфляції майбутніх двох років. Після ухвалення рішення про методи грошової політики Банк Англії починає діяти, використовуючи класичні механізми. Виконуючи свою роль на внутрішньому грошовому ринку, він впливає на процентні ставки в короткостроковому аспекті. Як банк уряду і банк банків Банк Англії здатний досить точно передбачити характер потоків платежів з рахунку уряду на рахунки комерційних банків, і навпаки, та діяти залежно від ситуації. Коли потік платежів із рахунку банків на рахунок уряду перевищує зворотний потік, виникає ситуація, за якої банківські запаси ліквідних активів знижуються, і з'являється брак коштів на грошовому ринку. У противному разі створюється надлишок готівки, але більш звичайна ситуація - це поява дефіциту, що усувається Банком Англії через установлення такої відсоткової ставки, за якої кошти врівноважуються на кожен день.
Рішення за процентними ставками приймаються Банківським комітетом з грошової політики (Monetary Policy Committee - МРС). Комітет збирається щомісячно відповідно до певного графіка. Він складається з чотирьох постійних членів і чотирьох експертів, що призначаються канцлером Казначейства (він же міністр фінансів). Голосування здійснюється за принципом: "одна людина - один голос". У зборах комітету можуть брати участь представники Казначейства, але вони не мають права голосу. Рішення про процентні ставки, прийняті комітетом, мають бути негайно опубліковані. Публікуються також і протоколи засідань Комітету і Законодавство передбачає, що в екстремальних умовах і протягом обмеженого часу уряд може регулювати рішення комітету в національних інтересах. Таке регулювання підлягає обов'язковому схваленню Парламентом Великобританії.
Для того, щоб не працювати з кожним банком індивідуально, Банк Англії протягом тривалого часу використовував облікові доми як посередника. Це спеціалізовані дилери, які мали запаси торговельних векселів і в які головні банки розміщували "надлишкову" готівку. Облікові доми користувалися позичковими послугами Банку Англії, що забезпечувало їх готівковими коштами. Ставки, за якими здійснювалися ці операції, впливали на процентні ставки для економіки в цілому.
Процентні ставки впливають на внутрішні грошові умови, такі як умови кредиту, споживчий попит, інвестиції, випуск продукції і ціни. Вони також можуть впливати на вартість фунта стерлінгів відносно іноземної валюти. За інших рівних умов, чим вищі процентні ставки, тим більше іноземних коштів обмінюється на фунт стерлінгів, таким чином, вони впливають на валютний курс фунта стерлінгів відносно іноземних валют.
Банк Англії може впливати на валютний курс, використовуючи золотий і валютний запаси країни. Він може управляти запасами від імені Казначейства. Резерви містяться на спеціальному рахунку, що називається Валютний зрівняльний рахунок (Exchange Equalisation Account). Цей рахунок було утворено ще в 1930-х роках з метою виявлення неочікуваних коливань у "зовнішній вартості" фунта стерлінгів. Процес, відомий як валютна інтервенція, полягає в тому, що Банк Англії купує фунти стерлінгів за іноземну валюту, коли необхідно стримати падіння курсу, або продає їх, намагаючись стримати зростання курсу.
Будучи членом Механізму валютних курсів (ERM - exchange rate mechanism) з 8 жовтня 1990 p., Великобританія була зобов'язана підтримувати курс своєї валюти в певних межах відносно іноземних валют. Після виходу з ERM 16 вересня 1992 р. Великобританія перейшла до плаваючого валютного курсу.
Короткострокові процентні ставки і валютна інтервенція є головними інструментами монетарної політики у Великобританії. У минулому використовувались й інші інструменти. Наприклад, на початку 1980-х років Банк Англії продав більше цінних паперів державного боргу, ніж було необхідно для задоволення потреб уряду, з метою зменшити грошову масу в обігу. Ця політика була припинена в 1985 р.
Інші інструменти передбачають установлення спеціальних "меж банківського кредитування" (скасовані в 1971 p.); вимоги до банків містити резерви в Банку Англії відповідно до того, наскільки швидко зростає обсяг їхніх вкладів (скасовані в 1980 p.); видання інструкцій з банківського кредитування, спрямованого на зменшення обсягу видачі кредитів клієнтам.
Одним з найважливіших інструментів сучасної монетарної політики є резервна, яка ґрунтується на зміні вимог центрального банку до обов'язкових (мінімальних) резервів комерційних банків та інших кредитних інституцій. Усі основні знаряддя грошово-кредитного контролю спрямовані передусім на регулювання величини залишків на резервних рахунках кредитних установ у центральному банку або умов поповнення цих рахунків.
Історично обов'язкові резерви виникли на тій підставі, що комерційні банки завжди мусили мати наготові грошову готівку у вигляді так званих касових резервів для безперебійного виконання платіжних зобов'язань продавця щодо повернення депозитів вкладникам і проведення розрахунку з іншими банками. Іншими словами, касові резерви, що їх комерційні банки зберігали в центральному банку, служили гарантійним фондом для погашення Депозитів.
Зі створенням високорозвиненої дворівневої банківської системи касові резерви комерційних банків, що розміщувалися ними на відповідний рахунок у центральному банку, перестали бути гарантійним фондом для погашення заборгованості за вкладами.
Регулювання центральним банком норм указаних резервів впливає безпосередньо на величину оборотних фондів комерційних банків, а отже, на їх кредитно-фінансовий потенціал. При збільшенні норми обов'язкових резервів зменшується розмір оборотних фондів банків, і навпаки.
Комерційні банки Великобританії зберігають 0,35% стерлінгових депозитів на рахунку в Банку Англії. У деяких країнах базисом обчислення величини мінімальних резервів слугують надані кредити. На практиці норми обов'язкових резервів за пасивами можуть установлюватися відносно всіх банківських пасивів або їх окремих статей. Застосовуючи подібний вибірковий підхід, центральний банк намагається у такий спосіб стимулювати або обмежувати розвиток тих або інших видів депозитних операцій банків.
Можуть лімітуватися також обсяг і число кредитів, що надаються одному клієнту банком. Такі директивні параметри дістали назву кредитних меж. В Англії цей спосіб використовувався до 1971 р. За порушення встановлених кредитних лімітів Банк Англії застосовував до комерційних банків санкції у вигляді сплати високого облікового відсотка або обов'язкового перерахування на безпроцентний рахунок у Банк Англії суми, що дорівнювала перевищенню цих лімітів.
Таким чином, центральний банк може регулювати темпи зростання грошової маси, використовуючи техніку кредитних обмежень.
Лише на короткі проміжки часу у Великобританії вводилися кредитні обмеження. На думку багатьох західних економістів, цей засіб слугує найефективнішим антиінфляційним засобом. Тому до прямого обмеження обсягу банківського кредитування центральний банк вдається звичайно в періоди посилення інфляції або кризи платіжного балансу.
Зниження ефективності ролі мінімальних резервів як інструменту грошово-кредитної політики зумовлене взятим у 80-ті роки курсом на фінансову лібералізацію. Проте функція приймання і зберігання поточних і строкових вкладів кредитних інституцій продовжує залишатися однією з найважливіших функцій сучасного центрального банку, незважаючи на те, що ці депозити мають невелику питому вагу в балансі центральних банків.
Без виконання зазначеної функції центральні банки не зможуть виконувати своїх інших функцій, тобто бути "банком банків", "банкірами і касирами уряду", проводити офіційну грошово-кредитну і валютну політику, постачати економіку необхідною кількістю грошей у безготівковій і готівковій формах, управляти внутрішнім і зовнішнім державним боргом, здійснювати нагляд за банками і фінансовим ринком.
Найважливішою функцією Банку Англії є управління державним боргом країни. Англійський уряд витрачає, як правило, більше, ніж він одержує у вигляді податків.
Щоденні потоки коштів між урядом і ринком відображаються рухом коштів на рахунку Національного кредитного фонду (National Loans Fund - NLF) у Банку Англії. У разі короткострокового дефіциту зазначений вище фонд може покрити його, взявши кошти в Банку Англії, а зайві кошти розміщуються в Банку.
Таке пряме фінансування є тільки короткостроковим, і важливою функцією Банку Англії, що діє від імені Казначейства, є залучення коштів. Банк контролює новий борг уряду й існуючий обсяг боргу. Трьома основними формами урядових позик є казначейські векселі, урядові фондові папери і позики на валютному ринку.
Казначейські векселі (Treasury Bills) - це короткострокові (звичайно терміном три або шість місяців) цінні папери IOU (І owe you), що випускаються Банком Англії щотижня, їхньою головною метою є не фінансування витрат уряду, а вилучення готівки з системи з тим, щоб сприяти проведенню монетарної політики. Кількість векселів, які випускаються, залежить від прогнозних грошових потоків у майбутньому. Векселі продаються за ціною, нижчою від їх вартості, а дисконт відображає відсоткову ставку. (Наприклад, якщо відсоткова ставка дорівнює 7% і вексель строком на три місяці номінальною вартістю млн ф. ст. буде продаватися за ціною 983 тис. ф. ст., то прибуток величиною 17 тис. ф. ст. за три місяці буде еквівалентним річній відсотковій ставці 7%.)
Високонадійні цінні папери уряду (Gilt-edged stocks), тобто облігації - це довгострокові цінні папери (їх "життя" може тривати від п'яти до 40 років), що випускаються для фінансування дефіциту, котрий виникає внаслідок перевищення урядових витрат над його доходами. Відсоток являє собою купон доходу, що виплачується кожні шість місяців. Наприклад, цінний папір "8% Teasury Stock 2015" передбачає виплату його держателю 8% у рік від номінальної вартості даного цінного паперу, а в 2015 р. вона буде погашена.
Головна мета - продати щороку достатню кількість таких цінних паперів, щоб задовольнити потребу державного сектора в коштах для покриття дефіциту (PSBK - public sector borrowing requirement), котрий включає в себе не тільки бюджет уряду, а й бюджет місцевих органів влади і державних корпорацій. Коли доходи в бюджет, навпаки, перевищують видатки (як було в Англії наприкінці 1980-х років), метою було - збалансування бюджету з допомогою купівлі цих цінних паперів, тобто вилучення їх з обороту.
Облігації рідко продаються за їх номінальною вартістю, тому річна дохідність при її погашенні відрізняється від купонної ставки відсотка (купон доходу). Наприклад, якщо облігація терміном 20 років і вартістю 100 ф. ст. з купонним відсотком 8% продається за 98 ф. ст., то дохідність становитиме 8,2%.
Облігації в малих кількостях випускаються тоді, коли попит перевищує пропозицію на вторинному ринку учасниками ринку "першокласних" "облігацій" (GEMM - gilt-edget market dealers). Учасники цього ринку - це дилери, що мають прямі контакти з Банком Англії. Останній може не продавати відразу весь пакет випущених облігацій, а реалізувати їх на ринку поступово, за вигідних умов. Рішення щодо вигляду, терміну і кількості облігацій приймається залежно від ринкових умов у даний час. Одна незмінна умова - облігація має бути привабливою для інвесторів.
Департамент Реєстрації Банку Англії веде реєстр держателів "першокласних" цінних паперів. Цей головний метод обробки даних враховує біля мільйона рахунків цінних паперів, щороку враховується близько півмільйона переказів. Крім цього, у Банку Англії існує Central Gilts Office, через який проходять автоматизовані платежі учасників "першокласних" облігацій. Це дуже важливий інструмент ринку "першокласних" цінних паперів в нинішній час.
Валютні позики бувають різноманітних форм, а їх величина залежить від того, чи хоче уряд створити валютні резерви. Валютні позики надаються у формі облігацій, номінованих в інших валютах, і середньострокових кредитів Міжнародного валютного фонду (у 1960-х і в 1970-х роках). Значна частина позик номінована в екю (євро) у вигляді казначейських векселів терміном місяць і казначейських білетів з терміном три роки.
Банк Англії - єдина емісійна інституція в Англії й Уельсі. (Монети випускаються Королівським монетним двором (Royal Mint) від імені Казначейства, і їх випуск не є в компетенцією Банку Англії). Весь прибуток від випуску банкнот надходить уряду.
Структура балансу Банку Англії.

Стаття балансу	Питома вага, %
Емісійний департамент.

Назад