Загальна характеристика інноваційних процесів

Поняття та класифікація. Усю сукупність процесів (явищ), що відбуваються на підприємствах різних галузей народного господарства, можна умовно поділити на дві групи — тра­диційні та інноваційні. Традиційні процеси (явища) характеризують звичайне функціонування народного господарства, його галузей і підприємств, а інно­ваційні — розвиток останніх на якісно новому рівні. Протягом тривалого періоду, коли економіка функці­онувала й розвивалася переважно за рахунок екстен­сивних факторів (застосування постійно зростаючого обсягу суспільних ресурсів — персоналу, виробничих фондів), у виробництві домінували традиційні ево­люційні процеси. Оскільки екстенсивні фактори прак­тично себе вичерпали або стали економічно невигід­ними, розвиток та інтенсифікація сучасного виробниц­тва мають базуватися переважно на нових рішеннях у галузях технології, техніки, організаційних форм і методів господарювання. Опрацювання, прийняття та реалізація таких рішень і становлять зміст інновацій­них процесів.
У загальному розумінні інноваційні процеси, що мають місце в будь-якій складній виробничо-господарській системі, є сукупністю прогресивних, якіс­но нових змін, що безперервно виникають у часі та просторі.
Результатом інноваційних процесів є новини, а зап­ровадження їх у господарську практику визнається за нововведення. Інноваційні процеси започатковуються певними галузями науки, а завершуються у сфері ви­робництва, сприяючи прогресивним змінам останнього. Первісними імпульсами запровадження новин (нововведень) на підприємствах служать не тільки суспільні потреби й результа­ти фундаментальних наукових досліджень, а й використання за­рубіжного прогресивного досвіду в галузі технології та організації виробництва, сучасних форм господарювання. За своїм характе­ром інноваційні процеси, новини й нововведення поділяються на взаємозв'язані види.
Технічні новини і нововведення проявляються у вигляді нових продуктів (виробів), технологій їхнього виготовлення, засобів вироб­ництва (машин, устаткування, енергії, конструкційних матеріалів).
Організаційні нововведення охоплюють нові методи й форми організації всіх видів діяльності підприємств та інших ланок су­спільного виробництва (організаційні структури управління сфе­рами науки та виробництва, форми організації різних типів вироб­ництва й колективної праці тощо);
економічні — методи господарського управління наукою та виробництвом через реалізацію функцій прогнозування і плану­вання, фінансування, ціноутворення, мотивації та оплати праці, оцінки результатів діяльності;
соціальні — різні форми активізації людського чинника (про­фесійна підготовка й підвищення кваліфікації персоналу, пере­довсім керівного складу всіх рівнів; стимулювання творчої діяль­ності; поліпшення умов і постійне підтримування високого рівня безпеки праці; охорона здоров'я людини та охорона довкілля; ство­рення комфортних умов життя тощо);
юридичні — нові і змінені закони та різноманітні нормативно-правові документи, що визначають і регулюють усі види діяльності підприємств та організацій.
За масштабністю і силою впливу на ефективність діяльності певних ланок суспільного виробництва всі новини та нововведен­ня можна об'єднати у дві групи — локальні (поодинокі, окремі) та глобальні (великомасштабні). Якщо локальні новини (нововведен­ня) ведуть переважно до еволюційних перетворень у сфері діяль­ності підприємств і через це не справляють якогось істотного впливу на ефективність функціонування та розвитку цих підприємств, то глобальні, що здебільшого є революційними (принципово новими), кардинально підвищують організаційно-технічний рівень вироб­ництва, а завдяки цьому забезпечують суттєві позитивні зрушення в економічних і соціальних процесах.
Між окремими видами інноваційних процесів (новин, нововве­день) існує відносно тісний взаємозв'язок. Технічні новини зумов­люють передовсім відповідні організаційні нововведення, а останні потребують, як правило, певних змін в економічному механіз­мі діяльності підприємств. Зокрема створення й розвиток гнуч­ких автоматизованих виробництв на підприємствах різних галузей спричиняють докорінні зміни в організації технічної підготов­ки виробництва, методах його поточного планування та оператив­ного регулювання, а також забезпечують перехід до безперервно­го (тризмінного) режиму роботи цехів з гнучкими виробничими системами.
Широкомасштабна комп'ютеризація виробництва та інших сфер діяльності людини зумовлює появу нового виду господарю­вання — промислового сервісу й відповідних організаційно-еко­номічних форм його здійснення.
Ефективні технічні, організаційні та економічні нововведення неодмінно ведуть до помітних позитивних змін у соціальних про­цесах на підприємствах, а постійна актуалізація нагальних завдань соціального характеру ініціює розв'язання таких за допомогою нових економічних рішень. Зрештою, усі нововведення на підприє­мствах, які зорієнтовано на динамічний розвиток і невпинне підви­щення ефективності виробництва, мають спиратися на власні юри­дичні підвалини, відповідні нормативно-законодавчі акти — інак­ше вони не справлятимуть належного впливу на масштаби і стро­ки досягнення соціально-економічних цілей діяльності підприємств та організацій.
Тому треба позитивно оцінювати активізацію законотворчих процесів в Україні, які сприяють скорішому переходу до соціальне орієнтованих ринкових відносин між суб'єктами господарювання; розробку і схвалення пакета законів і механізмів їхньої практичної реалізації, що визначають і регулюють діяльність підприємств та організацій усіх галузей народного господарства.
Вплив на виробництво. Будь-які локальні і глобальні нововведення різно­го спрямування можуть забезпечувати максималь­но можливий прогресивний вплив на виробництво за умови, якщо підприємства використовують їх постійно, ком­плексно й гармонічно. Найбільший за наслідками безпосередній вплив на результативність (ефективність) діяльності підприємства справляють технічні та організаційні нововведення. Інші нововве­дення впливають на виробництво опосередковано (через ефек­тивність нових організаційно-технічних рішень). Про силу впливу окремих організаційно-технічних та інших нововведень на відповідні економічні показники діяльності підприємств свідчать такі приклади.
Досвід експлуатації гнучких автоматизованих виробництв по­казує їхні істотні переваги порівняно з технологічним устаткуван­ням традиційного виконання: питома вага оплати праці (у розра­хунку на одну деталь) зменшується на 25—30%, накладні витрати — більше ніж на 80%, виробничі площі зменшуються на 60%, а тривалість виробничого циклу скорочується у 5—6 разів. З-поміж глобальних технічних нововведень за силою впливу на економіку підприємства варто назвати роторні та роторно-конвеєрні лінії, які забезпечують проти традиційних знарядь праці: підвищення про­дуктивності праці — у 4—10 разів; зменшення обсягу необхідної виробничої площі —у 2—2,5 раза; скорочення тривалості циклу виготовлення — у 15—20, а обсягу транспортування виробів — у 25—30 разів.
Помітно посилюється вплив нових технічних (технологічних) систем не лише на економічні явища, а й на соціальні процеси. Це потребує пильної уваги конструкторів нової техніки до показників її надійності, ергономічності та екологічності. Особливо нагаль­ним є завдання екологізації виробництва. Спеціальними наукови­ми дослідженнями встановлено, наприклад, що збільшення у два рази забруднення повітря шкідливими викидами скорочує термін експлуатації промислового устаткування до першого капітального ремонту в середньому у півтора раза і що врожайність пшениці в зонах дії підприємств кольорової металургії на 40—60% менша, ніж за межами цих зон. Водночас сучасні прогресивні технології у багатьох випадках уможливлюють не тільки зменшення кількості шкідливих відходів, а й перетворення їх на додаткові чинники зро­стання обсягів продукції і прибутку. Зокрема, застосування техно­логії утилізації викидів сірчаного ангідриду тепловими електро­станціями через оснащення їх відповідними газоочисними установ­ками може задовольнити половину потреби народного господар­ства України в сірчаній кислоті.
Проте ефективність окремих глобальних і локальних заходів є важливим, але недостатнім вимірником ступеня впливу нововве­день організаційно-технічного характеру на результативність діяльності підприємств. Ось чому необхідно знати конкретну методику виявлення інтегрального впливу певної сукупності нововведень на ключові показники виробничо-господарської діяльності під­приємств за той чи інший проміжок часу.
У зв'язку з цим можна використовувати загальний методичний підхід, суть якого зводиться до обчислення за спеціальними алго­ритмами (формулами) основних показників, що характеризують економічну ефективність тієї чи тієї сукупності запроваджених протягом року (кількох років) нових технічних та організаційних нововведень (ТОН). Зокрема варто обчислювати такі техніко-економічні показники.
Приріст обсягу виробленої продукції:

Де LВП — кількість вивільнених працівників за рахунок техніч­них і організаційних нововведень, осіб;
В1п, — продуктивність праці в розрахунковому році (періоді), грн/осіб;
VВП — обсяг виробленої продукції, тис. грн.

де I1ВП— загальне зростання продуктивності праці в розрахун­ковому році (періоді), %;
L1— фактична чисельність персоналу, осіб;
B0П — продуктивність праці у базовому році (періоді).
Приріст фондоозброєності праці:

де І1f — темп зростання фондоозброєності праці у розрахунко­вому році (періоді), %;
фосн — вартість основних виробничих фондів, тис. грн.;
f°—фондоозброєність праці у базовому році (періоді), грн/осіб.

Приріст фондовіддачі:

де ІF — темп зміни фондовіддачі за розрахунковий рік (період), %;
F0— фондовіддача у базовому році (періоді), грн.
 
Частка економії (%) від запровадження технічних та органі­заційних новин у загальних витратах на виробництво продукції:

де D1 — середня заробітна плата одного працівника у роз­рахунковому році (періоді);
P1— загальна сума прибутку у тому ж році (періоді).
 
Приріст рентабельності виробництва:

де R1—- рівень рентабельності виробництва у розрахунковому році (періоді), %;
Фвир — загальна вартість виробничих фондів.
 
Зроблені за таким методичним підходом розрахунки середніх показників свідчать про істотний вплив технічних та організацій­них нововведень на ефективність виробництва на підприємствах різних галузей народного господарства України.
За загальної помітної тенденції постійного зниження фондовід­дачі техніко-організаційні нововведення забезпечують значне підви­щення цього показника (приблизно на 18%).
Проти загальної позитивної динаміки показників витрат на ви­робництво (собівартості продукції) і рентабельності виробницт­ва, темпи їх відповідно зниження і збільшення цих показників, зумовлені організаційно-технічними чинниками, були майже у 1,5—2 рази вищими.
При цьому частки зміни розрахункових показників під впли­вом технічних та організаційних нововведень становили у серед­ньому 62 — 63 і 37 — 38 відсотків загальної позитивної їхньої динаміки.