Оцінка, класифікація та структура основних фондів

Вартісна оцінка
Оцінка основних фондів підприємства є грошовим вираженням їхньої вартості. Вона необхідна для правильного визначення загального обсягу основних фондів, їхньої динаміки і структури, розрахунку економічних показників госпо­дарської діяльності підприємства за певний період.
У зв'язку з тривалим функціонуванням та поступовим спрацьовуванням засобів праці, постійною зміною умов їхнього відтворення існує кілька видів оцінки основних фондів. Основні фонди підприємства оцінюються: залежно від моменту проведення оцінки — за первісною (початковою) чи відновленою вартістю; залежно від стану основних фондів — за повною або залишковою вартістю.
Первісна вартість основних фондів — це фактична їхня вартість на момент уведення в дію чи придбання. Наприклад, нове вироб­ниче приміщення зараховують на баланс підприємства за кошто­рисною вартістю його будівництва; первісна вартість будь-якого виробничого устаткування, крім оптової ціни, включає витрати на його транспортування й установку на місці використання.
Відновлена вартість основних фондів — це вартість їхнього від­творення за сучасних умов виробництва. Вона враховує ті самі ви­трати, що й первісна вартість, але за сучасними цінами. Зі зміною умов виробництва й цін на ті самі елементи засобів праці між перві­сною (початковою) та відновленою вартістю основних фондів вини­кає розбіжність, яка призводить до ускладнення обліку й поточно­го регулювання процесу відтворення основних фондів, правильно­го розрахунку певних економічних показників діяльності підприє­мства. Тому для забезпечення порівнянності вартісної оцінки основних фондів періодично проводиться їхня переоцінка за віднов­леною вартістю.
Останню переоцінку основних фондів народного господарства України проведено за станом на 1 травня 1992 р.
Повна (первісна й відновлена) вартість основних фондів — це вартість у новому, не зношеному стані. Саме за цією вартістю осно­вні фонди рахуються на балансі підприємства протягом усього пері­оду їхнього функціонування.
Залишкова вартість основних фондів характеризує реальну їхню вартість, іще не перенесену на вартість виготовленої продукції (ви­конаної роботи, наданої послуги). Вона є розрахунковою величи­ною і визначається як різниця між повною первісною (відновле­ною) вартістю та накопиченою на момент обчислення сумою спра­цювання основних фондів. Залишкова вартість основних фондів на час їхнього вибуття (спричиненого спрацюванням) має назву ліквідаційної вартості. У практиці господарювання її використову­ють для розрахунків норм амортизаційних відрахувань та визна­чення наслідків ліквідації спрацьованих основних фондів.
Балансова вартість групи основних фондів підприємства на по­чаток розрахункового року (БВ) обчислюється за формулою
БВоф = БВо+ Вноф + Вкр + Врек – Вв - АВо ,
де БВо — балансова вартість групи основних фондів на початок року, що передував звітному;
Вноф -— витрати на придбання нових основних фондів;
Вкр—вартість здійснення капітального ремонту основних фондів;
Врек — витрати на реконструкцію виробничих приміщень і мо­дернізацію устаткування;
Вв — вартість виведених з експлуатації основних фондів протя­гом року, що передував звітному;
АВо — сума амортизаційних відрахувань, нарахованих у році, що передував звітному.
Для визначення первісної (балансової) вартості виробничих ос­новних фондів на початок наступного за звітним року потрібно враховувати абсолютні величини введення в дію та вибуття протя­гом звітного року, оскільки останні мають діяти (не діяти) протя­гом усього наступного року незалежно від дати введення чи вибут­тя основних фондів у звітному році.

Класифікація і структура. Необхідною умовою правильного обліку й плану­вання відтворення основних фондів підприємств є їхня класифікація. Найбільше економічне значення має видова класифікація, згідно з якою всі основні фонди за ознакою подібності їхнього функціонального призначення та натурально-речового складу розподіляються на певні види.
У практиці господарювання з метою спрощення обліку основних фондів до оборотних фондів відносять інструменти та інвентар зі строком експлуатації до одного року і вартістю до 100 одиниць національ­них грошей, а також усі спеціальні інструменти та пристрої, спеціаль­ний одяг та взуття незалежно від строку використання й вартості.
Зображена на рис. видова класифікація основних фондів ви­користовується чинними системами бухгалтерського обліку та ста­тистики. Для встановлення норм амортизаційних відрахувань і роз­рахунків щорічних амортизаційних сум застосовують укрупнену класифікацію, виокремлюючи три групи основних фондів:
перша — будівлі, споруди, їхні структурні компоненти й пере­давальні пристрої;
друга — автомобільний транспорт, меблі, побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, включаючи ЕОМ, інші машини для автоматичного оброблення інформації, те­лефони, інше офісне обладнання;
третя — основні фонди, не включені до першої та другої груп.
Оскільки елементи основних фондів відіграють неоднакову роль у процесі виробництва, неабияке значення має поділ таких на дві частини: активну, яка безпосередньо бере участь у виробничому процесі і завдяки цьому забезпечує належний обсяг та якість про­дукції, і пасивну, що створює умови для здійснення процесу вироб­ництва. До активної частини основних фондів відносять переваж­но робочі машини й устаткування, інструмент, вимірювальні та регулюючі прилади і пристрої, використовувану в автоматизованих системах управління технологічними процесами обчислювальну техніку, деякі технічні споруди — гірничі виробки шахт, газові й нафтові свердловини.
Співвідношення окремих видів (груп) основних фондів, вира­жене у відсотках до їхньої загальної вартості на підприємстві, виз­начає видову (технологічну) структуру використовуваних засобів праці. За інших однакових умов технологічна структура основних фондів є то прогресивнішою та ефективнішою, що більшою є в їхньому складі питома вага активної частини. Вона змінюється під впливом багатьох факторів. Найбільш суттєві з них такі:
виробничо-технологічні особливості підприємства;
науково-технічний прогрес і зумовлений ним технічний рівень виробництва;
ступінь розвитку різних форм організації виробництва;
відтворювальна структура капітальних вкладень у створення нових основних фондів;
вартість будівництва виробничих об'єктів і рівень цін на тех­нологічне устаткування;
територіальне розміщення підприємства.
Щодо всієї сукупності промислових підприємств України, то в загальному обсязі основних фондів питома вага окремих їхніх видів протягом останніх років коливалась у межах: будівель і споруд — 45—47%; машин і устаткування — 40—42%, у тім числі робочих — 30—32%; транспортних засобів — 2,5—3%. На підприємствах і в організаціях аграрного сектора частка в загальній вартості сіль­ськогосподарських виробничих основних фондів приблизно ста­новила: будівель, споруд і передавальних пристроїв — 64—65%; силових і робочих машин і устаткування — 14—16%; робочої та продуктивної худоби — 10—12%; багаторічних насаджень — 5—6%; транспортних засобів — 3—4%. Загальна тенденція динаміки тех­нологічної структури основних фондів характеризується поступо­вим збільшенням питомої ваги їхньої активної частини.