Лекція 5

Особливості емоційної сфери дітей з вадами слуху

 

1. Фактори, що обумовлюють особливості емоційної сфери дітей з вадами слуху

2. Результати досліджень емоційної сфери глухих і слабочуючих дітей

3. Прояви емоційного неблагополуччя у дітей з вадами слуху

 

Фактори, що обумовлюють особливості емоційної сфери дітей з вадами слуху

Становлення особистості дитини зв'язано з формуванням емоційно-вольової сфери. Емоційний розвиток дітей з порушеннями слуху підкоряється основним закономірностям розвитку емоцій і почуттів дітей, що чують, однак має і свою специфіку. Недолік звукових подразнень ставить дитини в ситуацію "релятивної сенсорної ізоляції", не тільки затримуючи її психічний розвиток, але збіднюючи його світ і емоційно (Й.Лангмейер і З. Матейчик, 1984). Незважаючи на те, що в глухих дошкільників спостерігаються ті ж емоційні прояви, що й у їхніх однолітків, що чують, по загальній кількості емоційних станів, що виражаються, глухі діти уступають чуючим.

Основні напрямки в розвитку емоційної сфери в дитини з порушеним слухом ті ж, що й у чуючої: вона також народжується з готовим механізмом оцінки значимості зовнішніх впливів, явищ і ситуацій з точки зору їх впливу на  життєдіяльність - з емоційним тоном відчуттів. Прагнення до емоційного контакту у дітей з вадами слуху сформоване добре.

В той же час ряд факторів обумовлюють особливості емоційної сфери дітей з вадами слуху:

1. Утруднення засвоєння соціального досвіду.

2. Недоступність або обмеженість сприйняття виразного боку усного мовлення, музики, інших емоційно забарвлених звуків.

3. Недостатнє усвідомлення власних і чужих емоційних станів, їх спрощення.

4. Більш пізнє залучення до читання художніх творів – уповільнення формування співпереживання.

5. Уважність до виразної сторони емоцій, активне використання міміки, жестів у спілкуванні.

 

Результати досліджень емоційної сфери глухих і слабочуючих дітей

В.Петшак провів дослідження емоційного розвитку глухих дітей, у якому вивчались наступні взаємозалежні проблеми. Перша - визначення особливостей емоційних відносин у глухих дітей дошкільного і шкільного віку в залежності від схоронності або порушення слуху в батьків, а також у залежності від соціальних умов, у яких виховується і навчається дитина (вдома, у дитячому саду, у школі або школі-інтернаті). Друга проблема - дослідження можливостей розуміння емоційних станів іншої людини глухими дошкільниками і школярами. Здатність розуміти емоції інших людей відбиває рівень емоційного розвитку дитини і ступінь усвідомлення нею своїх і чужих емоційних станів. Розумінню емоційних станів іншої людини сприяє сприйняття їхніх зовнішніх проявів у міміці, жестах, пантоміміці, голосових реакціях і мовній інтонації.

У звичайних умовах дітям з порушеннями слуху мало доступне сприйняття емоційно зміненої інтонації (для її сприйняття необхідна спеціальна слухова робота з використанням звукопідсилюючої апаратури). Відставання і своєрідність у розвитку мовлення позначаються на оволодінні словами і словосполученнями, що позначають ті або інші емоційні стани. Збіднення емоційних проявів у глухих дошкільників значною мірою обумовлене недоліками виховання, невмінням дорослих людей, що чують, викликати маленьких дітей на емоційне спілкування. У маленьких глухих у силу обмеженого словесного й ігрового спілкування, а також неможливості слухати і розуміти читання розповідей, казок утруднене розуміння бажань, намірів, переживань однолітків. Співчутливе ставлення, позитивні емоційні контакти з однолітками формуються за допомогою педагогів. Самі діти тягнуться один до одного, але часто не знаходять належної відповіді, оскільки поведінкові патерни емоційної взаємодії не сформовані.

Важливу роль у розвитку емоцій і почуттів, у формуванні міжособистісних відносин має розуміння зовнішніх проявів емоцій в інших людей. В.Петшак досліджував особливості розуміння емоцій глухими дошкільниками і школярами. У ході експерименту дошкільникам показували картинки з зображенням осіб людини, що виражають той або інший емоційний стан. Задача випробуваного складалася в упізнанні емоційного стану людини за виразом її обличчя і за цілісною ситуацією з відповідною мімікою і пантомімікою персонажа. Треба було назвати емоційний стан, зобразити його або позначити за допомогою жестового мовлення.

Діти краще розуміли емоційні стани персонажів картини: в одній третині випадків глухі діти давали зображеним емоційним станам мімічну, пантомімічну і жестову характеристику, досить емоційно насичену. Словесні позначення емоцій зустрічалися тільки в окремих випадках

Таким чином, чіткі зовнішні прояви (міміка, жести, пантоміміка), зрозумілість і однозначність ситуації мають велике значення для адекватного упізнання глухими дітьми дошкільного віку емоційного стану іншої людини.

Результати дослідження В.Петшака свідчать про те, що глухим учням на рубежі молодшого і середнього шкільного віку цілком доступне розуміння емоційних станів персонажів, зображених на картинах: учні ІV класу досить чітко розрізняють радість, веселощі і смуток, подив, страх і злість. Разом з тим у більшості з них ще дуже невеликі знання подібних емоційних станів, їхніх відтінків, а також вищих соціальних почуттів. Такі знання глухі діти здобувають поступово - у міру навчання в середніх і старших класах школи.

Дослідження показали, що протягом шкільного віку відбуваються істотні зрушення в розвитку емоційної сфери дітей з порушеннями слуху - вони опановують багатьма поняттями, що відносяться до емоцій і вищих соціальних почуттів, краще впізнають емоції по їх зовнішньому вираженню і словесному описові, правильно визначають причини, що їх викликають. Це відбувається значною мірою в результаті розвитку пізнавальної сфери - пам'яті, мови, словесно-логічного мислення, а також завдяки збагаченню їхнього життєвого досвіду, збільшенню можливостей його осмислення.

Установлено, що відносна бідність емоційних проявів у дітей з порушеним слухом лише частково обумовлена порушенням слуху і безпосередньо залежить від характеру спілкування з дорослими (В. Петшак, 1991). Поведінка батьків, особливо невміння чуючих дорослих, викликати глухих дошкільників на емоційне спілкування, впливає на емоційну сферу дітей. За даними В.Петшака, глухі діти, що мають батьків, що не чують, демонструють більш високий рівень емоційних проявів, чим глухі діти чуючих батьків, що чують. По усвідомленню емоцій глухі діти істотно уступають що чує.

 

Прояви емоційного неблагополуччя у дітей з вадами слуху

У дитини з вадами слуху внаслідок основного діагнозу об’єктивно ускладнюються контакти з оточуючими, оскільки вона обмежена в здобуванні важливої сенсорної інформації – вербальної. Дитина відчуває цю складність і переживає її.

Відомо, що втрата слуху - це надзвичайно великий стрес для людини будь-якого віку. Глухота або приглухуватість як хвороба не має локального характеру, вона тісно взаємопов'язана із станом організму в цілому та звичайно супроводжується тими чи іншими функціональними нервово-психічними розладами. Так, при обстеженні хворих з нейросенсорною приглухуватістю було виявлено, що для 80% сенсорна депривація є надзвичайно сильною психотравмою із подальшим розвитком неврогенних реакцій того чи іншого ступеня, а саме: неврастенія - 33%, депресивний невроз - 18%, невроз страху - 9%, а у 40% діагностовано неврозоподібний стан. У дітей внутрішній стан при сенсорній депривації представлений емоційно-чутливою (несвідомою) сферою. Він має специфічні особливості і багато в чому залежить від первинного етіологічного фактора, часу виникнення, порушення слуху, статі, а також екзогенних впливів. Зауважимо, що у дітей 6-7 років з вадами слуху переважають неврологічні розлади та майже відсутні психологічні переживання із-за свого дефекту. У частини дошкільників та молодших школярів з сенсорною депривацією переважають емоційні порушення:

а) гнів, страх, боязкість, тривога;

б) порушення поведінки: негативізм, агресивність, жорстокість у відношенні до однолітків;

в) вестибулярні розлади: запаморочення голови, порушення рівноваги;

г) моторні розлади: гіперактивність, психомоторне збудження, нервові тики;

д) шкідливі звички.

З віком більшість дітей починає усвідомлювати свої вади, що може привести до стійких емоційних розладів, а у важких випадках - до депресії та неврозу. Зауважимо, що сенсорна депривація є психотравмою для дитини переважно у ситуації соціальних контактів з чуючими людьми, у своєму ж мікросоціумі глухі не відчувають нервово-психічного напруження.

Профілактика нервово-психічного напруження, та більш важких психоемоційних розладів є надзвичайно важливою не тільки як засіб попередження захворювань серцево-судинної системи, а і тому, що саме психологічні, а не фізичні ускладнення обмежують нашу життєдіяльність. Глуха дитина має ті ж самі фактори ризику, що і чуюча, але до них додається сенсорна депривація. Таким дітям набагато складніше адаптуватися до умов життя у світі чуючих. Тому потрібно особливу увагу приділяти таким питанням:

1. Характер відношення дитини до сенсорного дефекту;

2. Взаємовідносини з матір'ю, іншими членами родини;

3. Ставлення сім'ї, оточуючих до дефекту дитини;

4. Характер спілкування дитини із колективом у спеціальному закладі;

5. Залучення дитини до мікросоціуму глухих;

6. Виявленням у дитини супроводжуючих розладів та їх рання корекція та лікування.