Лекція 4: Психологічні особливості формування мовлення
Лекція 4
Психологічні особливості формування мовлення
глухих і слабочуючих дітей
1. Фактори, які впливають на стан мовлення дитини з порушенням слуху
2. Види мовлення, якими користуються діти з вадами слуху
3. Механізми формування активного і пасивного усного мовлення при порушеннях слуху
4. Особливості мовлення слабочуючих дітей
Фактори, які впливають на стан мовлення дитини з порушенням слуху
Серед факторів, які впливають на розвиток мовлення дитини, що страждає порушенням слуху, як найбільш важливі можна виділити наступні:
а) ступінь зниження слуху — чим гірше дитина чує, тим гірше говорить;
б) час виникнення порушення слуху — чим раніше воно виникло, тим більш важким є розлад мовлення;
в) умови розвитку дитини після виникнення ураження слуху: чим раніше розпочинаються спеціальні заходи для збереження і виховання нормального мовлення, тим кращі результати;
г) загальний фізичний і психічний розвиток слабочуючої дитини — дитина фізично міцна, психічно повноцінна, активна, буде володіти більш розвиненим мовленням, ніж фізично ослаблена, пасивна, і тим більше, психічно неповноцінна.
Спілкування глухих дітей дошкільного віку з оточуючими дорослими (найчастіше батьками) відбувається за допомогою предметних дій, природних жестів, міміки та інших немовленнєвих засобів з голосовими реакціями, невіднесеним лепетом. Кількість засобів немовленнєвого навчання з віком у глухих дошкільників розширюється: стає більше природних жестів, деякі з них діти вигадують самі або навчаються у дорослих. Розвиваються різноманітні погляди, спостережливість, увага до міміки дорослих.
У ранньому віці відмінності у мовленні глухих та дітей з важкою туговухістю не виражені, більш помітні вони стають після чотирьох років.
Слабочуючі діти відрізняються від глухих тим, що у них навіть без спеціального навчання збільшується кількість слів, хоч і не схожих на слова, якими користуються діти, які чують.
Зв’язок часу виникнення глухоти та стану мовлення (за Ф.А. Рау )
|
Вік, коли наступила глухота
|
Порушення мовлення
|
|
1,5-2 роки
|
Діти втрачають зачатки мовлення за 2—3 місяці і стають німими.
|
|
2 – 4-5 років
|
Мовлення зберігається протягом від декількох місяців до року, але потім розпадається; до школи залишається трохи ледь зрозумілих слів.
|
|
5-6 років
|
У рідких випадках діти втрачають мовлення зовсім.
|
|
7-11 років
|
Мовлення не втрачається, але голос здобуває неприродний характер, порушується інтонація, словесний наголос, темп мовлення стає швидким. Словник виявляється обмеженим (не вистачає слів, що виражають абстрактні поняття; вживаються головним чином прості слова).
|
|
12-17
|
Мовлення зберігається цілком, але втрачається його благозвучність і виразність.
|
Види мовлення, якими користуються діти з вадами слуху
Розвиток мовленнєвої діяльності дітей з вадами слуху включає:
Продуктивні види мовлення – усне
письмове
дактильне
жестове
Рецептивні види мовлення – зорове сприйняття
глобальне читання
сприйняття дактильної та жестової мови
читання з губ
слухо-зорове сприйняття
слухове сприйняття (з апаратурою)
Глобальне читання – зорове сприйняття слів глухими, починається з нерозчленованого сприймання та впізнавання табличок, спочатку за кольором, фактурою, потім – за першою літерою і т.д. Співвідношення табличок з різними предметами та діями дає поняття про їх сигнальні функції. Згодом діти навчаються виділяти букви.
Дактильна мова – це своєрідна кінетична форма словесного мовлення, в якій букви позначаються дактилемами. Є важливим допоміжним засобом засвоєння словесної мови.
Жестова мова – компенсаторний засіб, який дозволяє глухому спілкуватися з оточуючими. Виникає на основі експресивно-мімічних і предметно-дійових засобів спілкування.
Жестова мова многослівна (стирать тряпкой, стирать резинкой – різні слова), многозначна (одним жестом позначається предмет і відповідна дія).
Існують два різновиди жестової мови: національна (розмовна) – має специфічний порядок слів, прийменники та сполучники відсутні; калькуюча – жести є еквівалентами слів, їх порядок – як у звичайному реченні.
Жестове мовлення може супроводжуватись дактилюванням (наприклад, префікси та закінчення слів, власні назви, слова, для яких немає жестів).
Механізми формування активного і пасивного усного мовлення при порушеннях слуху
Особливості механізму вимови при порушеннях слуху
Контроль за власною вимовою відбувається на полісенсорній основі з урахуванням рівня залишкового слуху та можливості компенсації дефекту за рахунок технічних засобів. Більш детально процес навчання дітей з вираженими вадами слуху усного мовлення буде розглядатись в темі «Формування усного мовлення у глухих і слабочуючих дітей».
Особливості механізму сприйняття усного мовлення при порушенні слуху.
Специфічним способом сприйняття усного мовлення є читання з губ. При цьому акустичний код замінюється оптичним, який є неповним і недостатньо диференційованим. За таких умов значно зростає роль зустрічної активності: прогнозування очікуваного висловлення, відображеного промовляння слів, переробки інформації, що надходить.
Якщо глуха людина повністю оволоділа усним мовленням, то механізм читання з губ включає:
1) зорове сприйняття мовленнєвих рухів, яке спирається на оживлення в пам’яті відповідних зорових образів;
2) відображене повторення цих рухів з оживленням у пам’яті відповідних кінестетичних образів;
3) прогнозування і переробки інформації, що надходить (з урахуванням мовленнєвого та немовленнєвого контексту).
Якщо слух втрачено після повного засвоєння мови, то протягом певного часу (інколи тривалого) механізм читання з губ доповнюється збудженням слухових образів слів.
Якщо мовленнєва система ще не сформована, то розпізнання слів і фраз з губ обмежене і нерозчленоване. Оральний малюнок слова (як і слуховий, слухо-зоровий або тактильно-вібраційний образ), фактично не відрізняється від інших подразників першої сигнальної системи.
Фактори, які визначають успішність сприйняття усного мовлення глухою (слабочуючою) людиною:
1. Обумовлені зовнішніми обставинами:
- освітлення і ракурс голови людини, що говорить, відстань до неї, особливості будови і рухів артикуляційних органів, темп мовлення, виразність міміки та жестів;
- акустичні характеристики мовлення, якість звукопідсилюючої апаратури;
- зміст інформації, що передається, лексика, граматичні конструкції;
- зв’язок інформації з ситуацією, в якій вона передається, з темою попередньої розмови.
2. Обумовлені власними індивідуальними особливостями:
- стан слухової та зорової функцій;
- ступінь розвитку мовлення, включаючи запас слів, володіння граматичним ладом, навичками звуковимови;
- наявність достатнього життєвого досвіду, кругозору;
- тренованість в сприйнятті усного мовлення.
У слабочуючого з розвиненим мовленням вихідним компонентом механізму сприйняття усного мовлення є слухове сприймання доступних фонетичних елементів мовлення.
Сприйняття усного мовлення може доповнюватись оживленням тактильно-вібраційних образів слів, якщо використовується відповідна апаратура.
Особливості мовлення слабочуючих дітей
Обмежене розуміння мовлення - один з найбільш помітних і масивних симптомів. Експресивне мовлення характеризується такими особливостями: запас слів обмежений, відрізняється дифузністю, розширенністю і неточністю їхніх значень. У граматичному ладі відзначаються більш-менш грубі порушення (від однослівних речень до розгорнутої фрази, з помилками у відмінкових узгодженнях, у вживанні прийменників).
У вимові слів є багато перекручувань у структурі слова: цікаво, що звичайно зберігається контур слів або хоча б ударний склад, як найбільш чутний, на цій підставі можуть змішуватися слова фонетично подібні.
Характер звуковимови слабочуючих дітей буде наступним:
а) змішання дзвінких і глухих приголосних;
б) сигматизми (в основному призубний і бічний), що довгостроково утримуються; заміни шиплячих звуків свистячими звуками і змішання свистячих і шиплячих звуків; неправильна вимова сонорних р, л;
в) недоліки пом'якшення;
г) пізніше формування африкатів,
д) випадання при поєднанні приголосних однієї з них..
Голос слабочуючої дитини звичайно глухий, інтонація мало розвинута і невиразна. Недостатність свого мовлення вона доповнює жестикуляцією.
Більшість із зазначених недоліків відповідає особливостям мовлення нормальної дитини періоду мовленнєвого розвитку; інші недоліки характеризуються неправильними навичками, зумовленими недостатніми і перекрученими сприйняттями, що надходять до слухового аналізатору. До останнього відносяться: глухий і слабко модульований голос, змішання дзвінких і глухих при явищах одзвінчення глухих приголосних, труднощі виробки правильних свистячих приголосних.
1) труднощі перемикання від користування звичними засобами спілкування (жестами) до задоволення потреб спілкування за допомогою словесного мовлення;
2) складність оволодіння правилами відбору мовних елементів:
а) в дотриманні послідовності звукових елементів в словах («горовив» замість «говорив»);
б) в підборі потрібних морфем («лопатом»);
в) в з'єднанні слів в словосполучення («великий ложка»);
г) в побудові словосполучень («Вася лопатою на землі вже»);
д) в дотриманні семантичних і логічних правил при складанні словосполучення («Влітку я поливала на городі овочі і фрукти »);
ж) в невмінні враховувати ситуацію спілкування.
Внаслідок цього діти :
а) пред'являють співбесіднику одні і ті ж за змістом питання в різних формулюваннях по декілька разів;
б) не вміють враховувати зміст реплік співбесідника;
в) не уміють перемикатися на інші теми, що виникають по ходу розмови і що поза сумнівом цікавлять співбесідників.
Розвитку розмовного мовлення слабочуючих дітей сприяють такі умови:
а) систематичне використовування потреби дітей в спілкуванні, що виникає в процесі спільної учбової і побутової діяльності, для вживання фраз розмовного мовлення (як готових, наперед введених в побут дітей педагогом, що так і складаються дітьми в ході розмови);
б) систематичне тренування дітей в словесному виразі своїх вражень, думок, переживань як при природній явній потребі в такому виразі, так і в спеціально створюваних педагогами ситуаціях;
в) формування у слабочуючих звички спілкуватися словесним мовленням;
г) поступове підвищення самостійності в складанні реплік діалогу.
|
