10.6. Завершення Другої світової війни. Внесок народу України в перемогу над фашизмом.
Завершальний етап Другої світової війни та її уроки.
Після вигнання німецьких військ за межі Радянського Союзу бойові дії розгорнулися на територіях рейху та його союзників. Збройні сили, які вели наступ, були добре озброєні, згуртовані, навчені. У їхньому багатонаціональному складі різко зросла частка воїнів-українців. Особливо це стосувалося 1-го, 2-го, 3-го, 4-го Українських та 1-го Білоруського фронтів, особовий склад яких був українізований за рахунок жителів України, мобілізованих до армії у 1943—1945 pp. Тільки із західних областей України з лютого 1944 р. до осені 1945 р. лави Радянської Армії поповнили 750 тис. осіб призивного віку (96—98% усіх тих, хто підлягав мобілізації).
У середині січня 1945 р. розпочався загальний наступ радянських військ. Були успішно завершені Вісло-Одерська, Східно-Прусська і Західно-Карпатська операції. 16 квітня 1945 р. почалася Берлінська операція. Під час її було розгромлено 93 піхотних, танкових і моторизованих німецьких дивізії. З 16 квітня по 7 травня радянські війська взяли в полон 480 тис. солдатів і офіцерів, захопили 1550 танків, 8600 гармат, 4510 літаків. Всього цього було досягнуто ціною життя понад 100 тис. радянських воїнів, Берлін впав.
8 травня 1945 р. Німеччина підписала акт про беззастережну капітуляцію. З війною в Європі було покінчено. 9 травня стало всенародним святом — святом Перемоги.
Через три місяці (8 серпня 1945 p.), виконуючи зобов'язання, взяті на Кримській конференції (4—11 лютого 1945 р.), СРСР оголосив війну Японії. Розгромивши за три тижні мільйонну Квантунську армію, радянські війська прискорили капітуляцію мілітаристської Японії. 2 вересня 1945 р. на лінкорі «Міссурі», який кинув якір у Токійській бухті, відбулося підписання акта про беззастережну капітуляцію Японії. .Цей історичний день означав завершення Другої світової війни.
У чотирирічній жорстокій боротьбі проти гітлерівського рейху радянські народи здобули веесвітньо-історичну перемогу. Радянсько-німецький: фронт був основним фронтом Другої світової війни. Саме тут було розгромлено 507 німецьких дивізій і не менше 100 дивізій сателітів. Основну масу бойової техніки (75%) Німеччина теж втратила у війні з Радянським Союзом — 167 тис. гармат, 48 тис. танків, 77 тис. літаків. На західноєвропейському та середземноморському театрах воєнних дій було розгромлено 176 дивізій, причому, як свідчать документи, то були з'єднання, менш боєздатні й гірше озброєні, ніж ті, які використовувались проти СРСР. Загальні втрати Німеччини вбитими, пораненими й полоненими становили 13,6 млн осіб, із них понад 10 млн на радянсько-німецькому фронті.
Досвід минулої війни свідчить, що перемога — це заслуга й спільний капітал усіх держав і народів, які об'єдналися в боротьбі проти сил агресії. Приклад антигітлерівської коаліції в роки війни довів, що у важкий час країни з протилежними соціально-економічними системами можуть об'єднатися проти спільного ворога, в ім'я миру. За бажання можна знаходити ефективні шляхи переборення суперечностей, альтернативу небезпечній конфронтації. На зміну поняттям, «сила», «погроза», «перемога» повинні прийти поняття «довір'я», «рівність», «повага». Все добре, корисне й конструктивне, що було нагромаджено між країнами та нарбдами світу у відносинах між собою в різні історичні періоди, в тому числі й під час Другої світової війни, потрібно берегти й брати з собою в майбутнє.
Не мир на основі сили, а мир на основі згоди й розуму — таке веління часу.
Внесок України у розгром фашизму
Втрата на початку війни важливих у воєнно-економічному відношенні районів зумовила створення в тилу могутньої бази оборонної промисловості.
На основі евакуйованого з України та інших західних районів СРСР устаткування виникали й зростали сотні нових потужних підприємств на Уралі, в Сибіру, Казахстані та Середній Азії.
У колективи Карагандинського, Челябінського, Підмосковного вугільних басейнів влилося понад 54 тис. шахтарів Донбасу. Тисячі працівників господарських органів і спеціалістів очолили колективи шахт і відповідальні ділянки виробництва. У 1943 р. народне господарство одержало вугілля на 17,1 млн т більше, ніж у 1942 р.
Зростаючі темпи розвитку металургії у східних районах СРСР вимагали значного збільшення видобутку залізної та марганцевої РУД. Тисячі гірників поповнили колективи підприємств залізорудної промисловості Уралу, а загальна кількість працюючих у галузі наприкінці 1942 р. зросла до 42 тис. осіб. За участю українських гірників відкривалися нові родовища руд. Українські майстри впровадили у галузі високоефективний метод багатозабійного буріння, що в декілька разів підвищував продуктивність праці.
Виробничі потужності Магнітогорського металургійного комбінату зросли у кілька разів за рахунок поповнення обладнанням і майже 4 тис. робітників та спеціалістів з 25 плавильних, трубопрокатних, коксохімічних та інших підприємств України. Після пуску (20 вересня 1941 р.) листопрокатного стану Маріупольского заводу «Азовсталь» Магнітогорський комбінат першим з підприємств Уралу і Сибіру розпочав випуск броньової сталі. Наприкінці війни підприємство виплавляло високоякісної сталі у 7 разів більше, ніж у 1940 р.
Виробництво зброї, авіаційної техніки і боєприпасів вимагало значної кількості легованої сталі, яку до війни виплавляли переважно заводи України. У зв'язку з фашистською агресією за безпосередньої участі українських металургів розпочалася реконструкція заводів Уралу.
Значно посилили виробничі можливості енергетичної промисловості Уралу спеціалісти й обладнання з електростанцій України. Одними з перших почали випускати свою продукцію перебазовані з Дніпропетровська, Запоріжжя, Києва, Харкова підприємства авіаційної промисловості. У Новосибірську освоїло випуск бойових літаків підприємство, збудоване робітниками і спеціалістами Київського авіаційного заводу на базі власного обладнання. На Пермському авіаційному заводі було встановлено 10 тис. т обладнання з Дніпропетровська і Харкова.
У Нижньому Тагілі Харківський завод ім. Комінтерну виробив 35 тис. танків Т—34. За роки війни значний внесок у забезпечення продовольством Червоної армії та працівників тилу зробили хлібороби з України, евакуйовані у переважно Поволжя, Казахстан і Азербайджан.
В установах АН УРСР, що розмістилися в Уфі, працювало 578 науковців, серед них — 43 дійсні члени АН УРСР, 53 члени-кореспонденти і 325 наукових співробітників. Героїчною працею в тилу трудящі України зміцнювали обороноздатність країни. Могутня промислова база, великий досвід організаційної та виробничої діяльності спеціалістів і робітників з України допомогли створенню в тилу потужного військово-промислового комплексу СРСР. На Уралі й у Сибіру виникли нові галузі виробництва — авіаційна, танкова, тракторна, моторотурбобудів-на, електротехнічна промисловість, вугледобувне і хімічне машинобудування, металургія якісного металу, труб і прокату; у Казахстані — чорна металургія, машинобудування, металообробна, хімічна, легка промисловість; у Киргизії — кольорова металургія, енергетична, металообробна, шкіряновзуттєва, трикотажна, швейна промисловість; у республіках Середньої Азії — чорна і кольорова металургія, вугільна, легка промисловість.
Народ України дав Збройним силам СРСР 6 млн бійців. Кожен другий з них загинув на фронті, кожен другий з тих, хто залишився живий, став на все життя інвалідом. Із численної армії партизанів і підпільників, які вели боротьбу з фашистами на території України, 59% були українцями. Багато українців брали активну участь у русі опору в західноєвропейських країнах. Одним із таких борців-антифашистів був колишній лейтенант Червоної армії Василь Порик, уродженець села Соломірки (тепер с.Порик) Вінницької області. Втікши з табору, він успішно керував діями створеного ним партизанського загону. Порик став національним героєм Франції. Багато українців за боротьбу проти фашизму в лавах опору отримали високі бойові нагороди від польського, чехо-словаць-кого, румунського, угорського, італійського та інших урядів.
Воїни-українці та уродженці України вписали безсмертні сторінки в історію війни, показавши приклади ратного героїзму. Так, подвиг білоруса капітана М. Гастелло (вихованця Луганської авіаційної школи) повторили й українці. Серед учасників повітряних таранів — 55 льотчиків-ук-раїнців та уродженців України. З 15 фронтів, що діяли в період радянсько-німецької війни, більше половини очолювали маршали і генерали за походженням українці.
Із 11 603 воїнів, які в роки війни за бойові подвиги були удостоєні звання Героя Радянського Союзу, 2072 — українці, причому 32 із них удостоєні цього звання двічі, а один — І. Кожедуб — тричі. Із 7 млн нагород 2,5 Млн належать українцям. Партизани і підпільники України за самовіддану боротьбу проти фашистських окупантів одержали майже 63,5 тис. нагород із 152 тисяч.
Завершення Другої світової війни.
Наслідки Другої світової війни і доля українського народу.
Перемога СРСР і країн антигітлерівської коаліції над Німеччиною та її союзниками була здобута ціною неймовірних зусиль і величезних жертв. Точної кількості людських втрат у СРСР так і не опубліковано. Одні дослідники називають 7 млн осіб, інші — понад 40 млн, у тому числі 15— 20 млн загиблих на полі бою, померлих від ран, у концтаборах. Втрати мирного населення, в тому числі й демографічні, становлять більше 40 млн осіб.
Величезного горя і страждань, неймовірних втрат зазнав у цій війні український народ: Уже наприкінці 1941 р. Україна була окупована. Наприкінці листопада 1942 р. гітлерівці загарбали до 2 млн кв. км території СРСР, яку населяло до війни 85 млн. людей. Понад 41 млн з них були жителями України. Для порівняння: німецькі війська окупували лише 17% території Росії (600 тис. кв. км) з населенням у 27 млн осіб.
З чотирьох років німецько-радянської війни бойові дії тривали на українських землях три роки і чотири місяці. Весь цей час ворог здійснював політику нещадної економічної експлуатації та гноблення населення республіки. Знищення економіки, пограбування матеріальних і людських ресурсів було одним з найважливіших його завдань. Численні ешелони вивозили з України до Німеччини мільйони тонн сировини, продовольства, промислового обладнання, культурних цінностей.
На окупованій території було перетворено на руїни 714 міст та містечок, або 42% від усіх міських поселень, що постраждали від війни на території СРСР. Матеріальні втрати республіки становили 1,3 трлн крб. (30% національних багатств України).
Втрати цивільного населення України були ще більші, ніж її втрати на фронті. У 230 концтаборах і гетто, а також у 250 місцях масового знищення загинуло від рук окупантів 5,5 млн людей. Майже 2,5 млн полягло на фронтах. Втрати українського народу становили 40—44% від загальних втрат СРСР — понад 14 млн осіб.
Значними були також демографічні втрати України. Серед 3,28 млн осіб, яких гітлерівці вивезли до Німеччини з СРСР для роботи на промислових підприємствах і в сільському господарстві, майже 2,2 млн українці.
Масового винищення і страшного насильства зазнало населення західноукраїнських земель внаслідок суперечок СРСР із Польщею за кордони. У вересні 1944 р. в Любліні між Польським комітетом національного визволення та урядом Радянської України було укладено угоду про добровільне переселення українців з польської території в Україну, а поляків з УРСР — у Польщу. З жовтня 1944 р. до серпня 1945 р. було переселено до УРСР майже 433 тис. українців з 750 тис, що з давніх часів мешкали на території сучасної Південно-Східної Польщі. Тих, хто відмовлявся переселитися, знищували (або відправляли до концтаборів). Під час переселення було спалено і пограбовано понад 8 тис. українських господарств.
У 1947 р. Польща вирішила назавжди покінчити з українським питанням. Приводом до цього стало вбивство вояками У ПА заступника міністра оборони країни, генерала Кароля Сверчевського.
У квітні 1947 р. підрозділи Війська Польського розпочали активну боротьбу із загонами УПА під кодовою назвою «Операція Вісла». Ліквідувавши основні підрозділи УПА та їх спільників, поляки приступили до насильницького переселення всіх українців, у тому числі лемків Центральних Карпат, на західні та північні землі Польщі. До серпня 1947 р. було переселено 140,5 тис. осіб. У 1950 р. були депортовані останні 32 сім'ї. Українське населення розпорошили по всій Польщі з метою якнайшвидшої його асиміляції. Нині там мешкають усього 300—350 тис. українців.
Отже, у 1945 р. в Україні залишилось лише 27,4 млн осіб із 41,7 млн, що проживали у 1941 р. Важкі соціально-еко-номічні та інші наслідки від цих втрат Україна відчуває й нині.
На початку 1945 р. розгорнулася боротьба радянської дипломатії за визнання СІЛА та Англією нових західних районів СРСР. Постановою Кримської конференції глав трьох держав (лютий 1945 р.) «Про Польщу» юридично визнавалося встановлення кордону між Радянським Союзом і Польщею по лінії Керзона. Остаточно питання про радянсько-польський кордон було вирішено 16 серпня 1945 р. договором про державний кордон між обома країнами. За цим договором кордон між СРСР і Польщею пролягав вздовж лінії Керзона з відхиленням від неї у деяких районах до 5—8 км на користь Польщі.
У листопаді 1944 р. І з'їзд Народних комітетів Закарпатської України ухвалив рішення про вихід Закарпаття із складу Чехо-Словаччини і возз'єднання його з Радянською Україною. 29 червня 1945 р. у Москві було укладено радянсько-чехословацький договір про Закарпатську Україну, в якому визнавалося, що на основі дружньої угоди обох сторін Закарпатська Україна возз'єднується з УРСР. Возз'єднання Закарпатської України з УРСР завершило історичний процес збирання всіх українських земель у межах однієї держави.
Трагічні наслідки світової війни поставили на порядок денний питання перетворення воєнного союзу країн антигітлерівської коаліції на Організацію Об'єднаних Націй для захисту миру і безпеки. В Ялті глави урядів СІЛА, СРСР і Англії погодилися скликати навесні 1945 р. установчу конференцію цієї організації, яка відкрилася у Сан-Франциско (СІЛА) 25 квітня 1945 р. Пленум конференції ЗО квітня 1945 р. запросив уряди Української РСР і Білоруської РСР направити свої повноважні делегації до Сан-Франциско. Це означало, що Україна стала членом-засновником ООН.
Возз'єднання всіх українських земель, як і вступ України до ООН, стали важливим кроком на шляху втілення в життя споконвічної мрії українського народу про відродження своєї незалежної соборної держави.
Історія розпорядилася так, що акт капітуляції Японії 2 вересня 1945 р. в Тихому океані на борту лінкора «Міссурі» від імені СРСР підписав 40-річний генерал із села Косинівка, що на Уманщині, Кузьма Дерев'янко. Наприкінці XX ст. Україна першою з ядерних держав за власною ініціативою започаткувала етап ліквідації смертоносної зброї, щоб врятувати людство від нової війни.
|
