Країна і народ. Полуднева частіша Балканського півострова, яку замешкували греки, відзначається виїмковими1 географічними прикметами: гористістю, добре розчленованим узбережжям і лагідним підсонням. Гірські пасма й ланцюги проходять Грецію в усіх напрямах і творять безліч долин, ярів і замкнених улоговин. Племена, що тут осідали, легко знаходили недоступні місця, в яких можна було безпечно заховатися й боронитися. А тому, що гори важко було переходити, окремі оселі жили власним життям і втрачали контакт із сусідами. Це спричинило поділ Греції на багато дрібних державок, що вперто боронили свою незалежність. Між прибережними місцевинами комунікація відбувалася тільки морем. Море нагороджувало недоступність суходолу: воно входило в землю глибокими заливами, що забезпечували спокійну плавбу, і немов запрошувало до подорожей у широкий світ. Греки дуже скоро познайомилися з морем, і на морських хвилях відігравалися найважливіші події з історії давньої Еллади. Підсоння південних околиць є дуже лагідне, там нема зими, людина не потребує вкладати багато праці, щоб виживитися й одягнутися. Рослинний світ там такий буйний і різнорідний, що забезпечує найконечніші людські потреби.
Стародавні греки, елліни, уважали себе автохтонами своєї країни. Але новочасні досліди довели, що вони примандрували з півночі, з прабатьківщини індоєвропейських народів, і що свій осередок мали десь у Східній Європі. Коли це сталося, наука не в силі докладно означити. Мандрівка відбувалася не відразу, а кількома струями, в різні часи.
Перші грецькі племена з'явилися на Балканському півострові близько 3000 р. до Хр. На самому полудні, на Пелопоннесі, осіли ахайці, в Середній Греції, а саме в Аттіці, — іонійці, на півночі, аж по гори Олімпу, — еолійці. Пізніше прибували з півночі все нові ватаги мандрівників. Останній, найсильніший рух мав місце близько 1200 р. до Хр. Тоді з-за Дунаю вдерлися на Балканський півострів споріднені з греками іллірійці, а під їхнім натиском помандрувало на південь грецьке плем'я дорійців, що дійшло аж на Пелопоннес і тут завоювало давніших поселенців.
У перші часи греки стояли на доволі низькому щаблі культури. Головне їхнє заняття було скотарство. Ь своїми стадами й отарами вони мандрували по краю, шукаючи нові оселі. За мешкання слугували їм вози, запряжені волами. Тільки коли вони осіли на постійному місці, почали ставити примітивні хатини з Вогнищем посередині, з яких дим виходив дверима. Це т. зв. м є г а р о н — будова, характеристична для грецького побуту. Хліборобство поширювалося спроквола. Його більше пильнували жінки, ніж чоловіки. За одяг довгий час слугували шкіри, поволі поширювалося ткацтво, а також гончарство.
На новій батьківщині грекам невдовзі стало затісно. Гориста країна не могла виживити все нові ватаги, що приходили з півночі. Тоді сміливіші кинулися до дальшої мандрівки — на море. Густі громади островів на Егейському морі, Кіклади і Споради, полегшували плавбу, бо все на обрії видно було землю. Невеликими легкими човнами пливли здобувці все далі, відкривали нові країни і здобували їх у боротьбі. Перші походи мали характер піратських набігів. Відгомін цієї розбишацько-героїчної боротьби знаходимо в «Іліаді». Але за войовниками пливли спокійні поселенці, що осідали на родючих островах і на побережжях суходолу та займалися там скотарством і хліборобством.
Ця колонізація відбувалася постійними шляхами, які собі знаходило кожне плем'я. Еолійці й ахайці мали свої дороги на півночі Егейського моря й дійшли до острова Лесбос і Троади в Малій Азії; іонійці зайняли Евбею й сусідні острови посередині моря (Андрос, Наксос, Хіос, Самос) та середнє малоазійське узбережжя (т. зв. Іонію); дорійці здобували найбільші острови—Кріт, Родос і Кіпр та південний край Малої Азії.
Егейська культура. Населення, що його греки застали в країнах Егейського моря, не було з ними посвоячене, а, ймовірно, належало до групи малоазійських народів. Про це свідчать назви деяких гір, рік й осель на грецькім суходолі й островах (як Корінф, Закшф, Гаргет, Керес), в яких мовознавці дошукалися посвоячення з мовою малоазійських к арійців. Ці невідомі нам ближче автохтони цих країн витворили високу культуру, що своїми початками сягає до 3000 р. до Хр. Цю культуру названо егейською. Найвизначніші її пам'ятки заховалися на острові Кріт.
Археологічні досліди на Кріті ведено від 1870-х років, але на велику скалю1 повів їх тільки в 1890-х роках англієць Артур Еванс. По батькові, що був багатим фабрикантом і займався археологією, він дістав великий маєток і присвятив його цілком науковим розшукам. Із Крітом в'язався старий грецький переказ про могутнього короля Міноса — сина бога Зевса, що відзначався великою добротою і,справедливістю. Він побудував лабіринт— великий будинок, в якому було безліч кімнат і переходів, що йшли в різних напрямах. У лабіринті Зевс замкнув страшного бика з людською головою — Мінотавра, що пожирав людей. Цього бика убив афінський герой Тезей.
Еванс рішився відшукати ці таємні Міносові будови. Він викупив грунти, що їх народ вказував як місце лабіринту, й почав розкопки, що тривали шість років (1900—1905 pp.). Висліди розшуків перевищили найсміливіші надії. Пощастило відкопати великі мури, фундаменти будов, гробниці, а в них сотки ваз, різнорідне знаряддя та всякі мистецькі твори. Досліди, що їх ведено різночасно на грецькому суходолі, дали також багато цінних знахідок, так що егейська культура виявилася у повній величині й різнорідності.
На Кріті було кілька більших міст. Найвизначніші з них — Кнос, Фаїстос і Малія. Характеристичне те, що ці оселі не мали великих оборонних мурів. Як видно, життя на Кріті пливло спокійно й безпечно. У кожному місті найбільшу увагу звертає королівська палата. Це звичайно комплекс будинків, поставлених у чотирикутник, що замикають внутрішнє подвір'я. До палати ведуть монументальні сходи, що прикрашають передню сторону будови. Далі йдуть криті переходи (пропілеї), колонади, портики. Егейські колони доволі низькі й важкі, досить подібні до пізніших дорійських. Стіни будували з дрібних камінців, цегли та глини на сильнішій кам'яній підбудові. Деякі палати мали по кілька поверхів із різнорідними терасами. Вікон не знали — світло входило дверима або отворами між колонами.
Життя двора скупчувалося у головній кімнаті, яку греки звали «мегарон». До неї входили через портик. Балки стелі спиралися на дерев'яні колони. Посередині стояло вогнище, дим з якого виходив через щілини в даху. Долівка була викладена кам'яними плитами, стіни прикрашувалися фресками.
У палаті у Кносі на Кріті заховався тронний зал—невеликих розмірів, із кам'яним престолом, що стоїть при одній стіні. По обох боках під стінами йдуть кам'яні лави. Можливо, тут відбувалися сходини королівської ради. Але в палатах є також великі галі1, де могло вміститися більше народу, каплиці чи складниці релігійних предметів, мешкальщ кімнати, лазнички, кухні. У бічному крилі знаходили місце робітні всяких ремісників, як гончарів, різьбарів, ковалів, склади вина й оливи, різні господарські комори. Тут заховалися величезні горщики й вази, в яких переховували збіжжя, вино, оливу та ін.
Королівська палата творила осередок міста. Поруч із нею стояли доми визначніших мешканців, не раз поверхові, та великі кам'яниці, в яких мешкання винаймали за чиншем. Були також публічні будівлі, магазини й торгові склади. Деякі міста мали правильний план, вулиці перетиналися під кутом, дороги були бруковані. Зустрічаємо вже. й каналізацію та водопроводи, якими до міста йшла свіжа вода. Бідні те населення ставило свої хати з цегли, сушеної для балкування, дах покривали соломою або тростиною. Цікаве те, що хати часто мали план круглий або овальний. Егейські будови дуже часто мають стіни, прикрашені фресками. Стіну, на якій мали примістити мальовило, заправляли тинком і на ньому малювали насвіжо. Уживали яскраві барви, найрідше зелену. Егейські малюнки зображають найрізнорідніші сцени з життя: релігійні процесії, лови, ігрища, боротьбу биків, войовників, виступи акробатів і танцюристок і т. ін. Часто трапляються малюнки з природи, види садів і квітників, різнобарвні квітки, птахи, що зриваються до лету, кіт, що засідає на здобич, тощо. Вражає в них велике розуміння руху, життя, динаміки.
Троя. До міст, що їх греки здобули в часи свого перенесення1, належав також І л і о н, або, як його назвали римляни, — Т р о я. З Гомерової «Іліади», в якій описана десятилітня облога Трої, знаємо, що це був оборонний город з великими мурами, баштами та іншими укріпленнями.
Віднайти це славне місто постановив собі за мету життя німецький археолог Генріх Шліман. Свої розсліди розпочав він у 1871 р. і вів їх до смерті в 1890 р. Довгий час не міг він натрапити на заховані руїни, але випадково завважив серед рівнини невеличкий горбок Гіссарлик, в якому тільки й знайшов великі звалища давнього міста.
Довголітні розкопи виказали, що на тому місці існувала не одна оселя, а в різні часи, одне по другому, аж дев'ять міст. З першого, найдавнішого міста відкрито тільки останки мурів, що доходили до 3 м завгрубшки. Краще заховалося друге місто. На спланованому горбі стояли довкола оборонні мури, побудовані з великих каменів сильно побудованими стінами, так що коли ворог здобував зовнішню браму, оборонці могли ще боронити внутрішні ворота. Крім цього, сам замок також був укріплений мурами. Замкова будова була простокутня. Мешкання складалося з подвір'я, підсіння (портика) і світлиці. Стіни будували на камінному підмуруванні із сушеної цегли і скріплювали їх балками. На стінах є сліди фресок. Дах, здається, був плоский, як це, зрештою, бачимо аж дотепер у сухому підсонні Сходу. Світло входило через отвори в даху, туди ж виходив і дим з вогнища. Отже, будова була така сама, як будова палат на Кріті або в Мікенах, тільки значно простіша.»
Гомерова Троя займала аж шосту верству у звалищах. Знайшли по ній небагато. Заховалися тільки рештки могутніх мурів та сліди оборонних веж. Входові ворота були з чотирьох сторін, а також була мала хвіртка для вилазок. Відкопали також криницю в середині замку. З самих будов збереглися тільки рештки фундаментів. Отже, цей «священний Іліон», якого найбільше шукали археологи, залишив найменше пам'яток. Останки його мурів вціліли завдяки тому, що римляни уживали їх (разом із звалищами сьомого й восьмого міста) до будови дев'ятого города — «Нового Іліона».
Що на цьому місці, на горбі Гіссарлик, стояла справді Гомерова Троя, це старався довести наступник Шлімана, археолог Дерпфельд. На основі студій терену й інтерпретації «Іліади» йому, здавалося, пощастило переконати вчений світ, що Іліон міг бути тільки тут, [а] не деінде. Але в новіші часи інші археологи виступили з аргументами, що в Гіссарлику є тільки рештки великої гробниці, де ховали полеглих героїв, та фортифікацій, що цю гробницю захищали. Справжній Іліон мав би стояти деінде, в місці, що тепер зветься Ка-ра-Юр. По чиєму боці рація — це покажуть дальші розкопки.
Господарство н устрій. Народ, що здвигнув такі великі міста й замки, також в інших ділянках культури стояв на високому рівні. Ловецтво, якому так запопадливо віддавалися примітивні народи, в егейців було вже тільки забавкою великих .панів. Полювали деколи на диких кабанів, що робили шкоду хліборобам, то знову на биків, яких на Кріті вживали для боротьби в цирках та на жертви богам. Лови на биків відбувалися за допомогою нагінки, що заганяла звірів у заставлені сіті. Але головним заняттям населення було хліборобство й скотарство. Знали вже усі роди збіжжя, плекали виноград й оливне дерево, мабуть, також фіги. З домашніх звірів найбільш поширеними були вівці, кози та корови. До їзди вживали ослів і мулів, а кінь з'явився у Греції тільки по 1500 р. до Хр. У домашньому господарстві виробляли муку — не тільки на жорнах, але й на більш зручних млинках, та витискали оливу у спеціально зладжених коритах. Розвинулися різнорідні ремесла, що доставляли вироби на одяги та до щоденного вжитку. Дуже високо стояло гончарство, що дало вироби надзвичайно оригінальні й гарні. Особливо крітська кераміка відзначається різнорідністю барв та багатою орнаментикою, помисли якої брали з рослинного та морського світу. Доволі часто трапляються статуетки, що зображають людей і звірів (биків, мулів та ін.). Всяке знаряддя і зброю виробляли з бронзи. У руїнах і гробницях знаходять плуги, казани, сокири, мечі, вістря до списів — все з бронзи, бо залізо ще не було поширене. Дуже" гарні були золотарські вироби: нашийники, ланцюжки, діадеми, запинки, шпильки та ін.
Егейські острови, особливо Кріт, стояли в живих торгових зв'язках з іншими культурними країнами. На експорт ішли дерево, олива, вино, бронзовий посуд, золотарські та ювелірні вироби, кераміка, деколи матерія. Свої продукти й вироби егейці вивозили до Єгипту, Фінікії, Малої Азії, Греції, Італії та Іспанії. Найжвавіші торги йшли з країною найвищої культури — Єгиптом. Егейці мали над Нілом свої факторії, що посередничали в цій торгівлі. З Єгипту вивозили скло, гончарські вироби, золото, дороге каміння, слонову кість, а також збіжжя. Срібло й цину добували з Піренейського півострова, стояли також у зв'язках із чорноморськими країнами і спроваджували звідти збіжжя.
У давніші часи торгівля мала обмінний характер. Ще в «Іліаді» ціну зброї означали числом корів. Але пізніше почали вживати за монету плитки міді й золота, такої самої ваги, як у Єгипті й Вавилоні. Як видно, система ваг і грошей у всьому тодішньому світі була однакова.
Із зростом торгівлі розвинувся також егейський флот. Егейські кораблі були більш подібні до єгипетських, як до фінікійських, відзначалися симетричною будовою й гарним виглядом. Описи їх знаходимо в Гомера, а зображення — на різьблених мікенських перснях. Кораблі були різної величини й типу, одні — порушувані веслами, другі — вітрилами. Егейський флот був такий великий, що ним не раз користувалися єгиптяни, так само; як і фінікійськими кораблями.
Матеріальний добробут, в якому жили егейські міста, надав характеристичні риси духовній культурі цих народів. На розкопках знайдено багато різнорідних пам'яток, що відносяться до тогочасного релігійного життя. Серед егейсь-ких божеств на першому місці стояли богині. Можливо, це була одна головна богиня, якій пізніше давали різні імена: Велика Мати, Кібела, Рея та ін. Зображували її в різних видах: між двома левами або з цапом, або між звірями, птицями й рибами, або з луком у руці. Чи існували чоловічі божества — це непевне. Частіше приходять демони у вигляді напівлюдей із головами биків, левів, коней. Цікаво, що егейці не ставили святинь своїм богам. У королівських палатах зустрічаємо деколи невеличкі комори з лавами, на яких стоять фігурки богинь, обрядові роги, подвійні сокири й різнорідний посуд, але це, мабуть, не були домашні каплиці, а скоріш складніші обрядових предметів. У цих коморах нема найважливішого — жертовних вівтарів. Егейці шанували своїх богів на відкритому місці, на горбах і в священних гаях. При деяких королівських палатах є просторі подвір'я зі сходами довкола, у вигляді пізніших театрів, — може, тут відбувалися релігійні обряди. До культу вживали переносні вівтарі з каміння й дерева, часто прикрашені різьбою, жертовні столи, дзбани та різний інший посуд. Увагу звертають т. зв. сакральні роги, подібні до рогів бика. Невідомо, чи вони були символом бика, чи зображували рамена богині Матері. Другим символом була сокира з двома вістрями, що означала владу й могутність. Символічне значення мали також престол, щит і дерево. Своїм богам егейці складали жертви, найчастіше криваві із звірів. Є також сліди, що деколи жертвовано богам і людей. При обрядах виступали жрекині, що виконували танки при звуках флейти й арфи. Не раз вони пописувалися танком із вужами. На пошану богів відбувалася також боротьба биків — тав-ромахія. Померлих палили на вогнищі або ховали їх у землі. На Кріті вміли також муміфікувати тіла й переховували їх у Саркофагах.
Про ПОЛІТИЧНИЙ І СУСПІЛЬНИЙ устрій того часу не маємо докладних відомостей. Егейці залишили деякі літературні пам'ятки чи написи, але письмо їх, подібне до ієрогліфів, дотепер ще не відчитане. Знову ж давні перекази є занадто фантастичними, щоб із них можна було добути щось певне. Так, наприклад, оповідання про царя Міноса свідчить, що на Кріті була могутня держава. Те саме підтверджують величаві руїни королівських палат. Але чи справді жив Мінос, в який час він володів, які були його діла—про це нічого певного не знаємо. Що тодішня держава мала вироблену організацію, на це доказом є акти, списані на табличках з урядовими печатками. Таких печаток на Кріті знайдено дуже багато.
При королях велике значення мала шляхта, що творила воєнну дружину. Як виглядало тодішнє військо, це знаємо з різнорідних образів на посуді, саркофагах та ін. Лицар на голові мав шолом, прикрашений конячим хвостом; від ворога заслонювався щитом, до наступу мав бронзовий обосічний меч або спис. Визначні панове уживали також, луки. Військо виступало громадою, з однаковою зброєю. Це, мабуть, була королівська гвардія, озброєна на один лад.
Егейська культура впала під натиском народів, що з півночі прямували на море. Коло 1700 р. до Хр. Напівдикі наїзники вперше відвідали Кріт, знищили величаві палати, пограбували міста й із добиччю та бранцями повернулися до своїх садиб. Але непевно, якого роду вони були. Одні вчені вважають їх за грецьких ахайців, інші — за пксосів, що тоді також ^наїхали на Єгипет. По цьому наїзді крітські володарі відбудували свою державу, поставили нові палати, розвинули заграничну торгівлю. Це був золотий вік егейської культури. Але коло 1400 р. до Хр. нова хвиля грецьких наїзників залила острови Егейського моря, і знову їх жертвою стали багаті міста й королівські будови. Та тим разом греки вже не поверталися до своєї батьківщини, а осіли по островах як пани й володарі егейців.
Геройський вік греків. На новій батьківщині, у Греції й на островах, греки швидко почали добувати собі нову культуру. Багато культурних надбань вони приймали від завойованих егейців, але й самі виказали талант і оригінальність та сміливо йшли вперед на шляху розвитку. В цьому розвиткові м'якість, артистичний смак та вибаглива культура егейців щасливо доповнювалися суворістю, самостійністю й енергією греків. Тодішня промисловість зазнавала дуже великих змін у зв'язку з поширенням заліза, яке оброблювалося головним чином в альпійських країнах. З'явилися нове залізне знаряддя, а також залізна зброя, що змінила способи ведення воєн. Хоч греки віддавалися вже охоче хліборобству й городництву, їхня непосидюча вдача побуджувала їх до боротьби, завоювань і мандрівок. Напасти на сусідню оселю й забрати її стада худоби, несподіваним набігом човнами заскочити прибережне місто, спалити його й пограбувати, — це вважалося геройським ділом, яке оспівували народні співці. Цю добу грецької історії називаємо геройським віком. У цю добу наймогутнішими були ахайські володарі в Ар-голіді на Пелопоннесі. Про їхню силу свідчать укріплення замків у Мікенах і Тірінфі. Життя було неспокійне, войовничі племена проходили країну вздовж і впоперек, і хто хотів мати безпеку, [той] мусив знаходити захист за сильними мурами й загородами. Мури мікенського замку, побудовані з великих блоків каміння, доходять до 8 м завгрубшки і вражають своєю величчю. Між ними ховаються славні Левині ворота, побудовані з блоків, довгих на 3—4 м, прикрашені вгорі плоскорізьбою, що зображує двох левиць. Величезні мури цієї доби названо кіклопсь'кими від імені велетнів кіклопів, що їх знаходимо в «Одіссеї».
Будови ахайських володарів значно відрізняються від крітських. Палати на Кріті відзначаються широким закладенням, ясними, великими покоями й галями, а у Міке-нах натомість сходи тісні, кімнати вузькі, багато є коридорів, комірок і потаємних схованок. У цілості ці будови викликають похмуре враження воєнних твердинь чи казематів. Очевидно, люди, що їх будували, вели життя важке й тривожне, серед безнастанної небезпеки, й більше дбали про тривкість і силу своїх садиб, ніж про їхню красу.
Тип грека з VI ст. до Хр, Т. зв. Кле-об, або Бітон. Різьба Полімеда з Аргоса
Мікенські володарі залишили величаві похоронні пам'ятники. У Мікенах заховалися дев'ять королівських гробниць, що мають вигляд купольних будов. Найвели-' чавіша з них — т. зв. гробниця Агамемнона. До неї веде коридор — 35 м завдовжки й 6 м завширшки, побудований із кам'яних блоків. При кінці коридора є вхід до гробниці, прикрашений бічними колонами і трикутною надбудовою з великих різьблених блоків каміння. Сама гробова комора покрита куполом 15 м заввишки, що звужується догори. Збудували її з кам'яних плит у такий спосіб, що кожну вищу верству каміння пересували дещо до середини, так що будова має вигляд склепіння. Життя цих часів пізнаємо з великих грецьких епопей — «І л і а д и» та «О д і с с є ї».
«Іліада» описує облогу міста Трої. Боротьба почалася з того, що троянський королевич Парис викрав жінку в одного з грецьких князів Менелая — прегарну Єлену. Десятилітня війна закінчилася здобуттям і знищенням Трої. В «Одіссеї» описана мандрівка мудрого Одіссея, короля Ітаки, що, повертаючись із Трої, не міг ніяк попасти до батьківщини й блукав по Егейському й Середземному морях. Обидва архітвори постали десь у межичасі X-YII ст. до Хр. Найдавнішу їхню основу творять пісні, в яких учасники походів описували свої й чужі пригоди. Ці співи поширювали окремі співці — айоди, часто — сліпі старці. Таким сліпцем мав бути й Гомер, якому приписували авторство цих епопей.
«Іліада» й «Одіссея» не є творами, сучасними Троянській війні, але все ж містять багато споминів із геройської доби, завдяки яким ми пізнаємо обставини тодішнього життя.
Бурхлива хвиля переселень знищила більші державні організації. Не зустрічаємо вже таких могутніх володарів, як мікенські. Греція розбилася на велике число дрібних державок чи, вірніше, округ. Кожна більша оселя жила своїм окремим життям під проводом своїх князів — анактів. Ніде не було сильної влади, королів обмежувала шляхта — ліпші люди, що творили добре організований військовий стан. Всі важливіші справи вирішувала рада вельмож, й ухвали її король мусив виконувати. На таких нарадах кожний лицар мав право промовляти. Хто відзначався даром мови, в руки того переходили провід і політичні впливи.
Серед мандрівок упадала також культура. Перевелися замки з великими «кіклопськими» мурами. Оселі гомерової епохи мали тільки вали, мури з цегли і дерев'яні заборола. Королівські палати мали вигляд невеликих дворів, будованих із дерева і скромно уладжених. Упало декоративне мистецтво, рідко зустрічаємо різьби й мальовила, тодішні вази значно гіршого виробу, ніж давні егейські. Греки зруйнували давню культуру, а на її місце не зуміли ще створити своєї. Досить сильними були чужі, орієнтальні1 впливи. Наприклад, одяги того часу дуже квітчасті, з багатими узорами, й нагадують східні зразки.
Самобутність греків виявлялася головно в релігії. «Іліада» й «Одіссея» вказують нам, який багатий був грецький пантеон, .яку масу різнорідних божеств шанували і народ, і вища верства.
Кожна ріка, кожне джерело, кожний горб, долина, ліс, гай, кожне дерево мали свого опікуна-бога. На цьому полі греки виявляли незвичайно багату уяву і самостійність та великий поетичний хист. Релігія стала надовго головною прикметою грецької культури, що почала могутньо наростати.