Територіальні зміни. Перемога у Другій світовій війні призвела до кардинальної зміни міжнародного становища СРСР. Радянський Союз вийшов з війни у новій якості наддержави.
Відбулись значні територіальні зміни (єдина держава, яка у результаті війни здійснила значні територіальні придбання):
- було закріплено приєднання Західної України і Західної Б: лорусії, Бессарабії, Північної Буковини, Прибалтики, части: Фінляндії, здійснене у 1939-1940 pp.;
- у 1944 р. до СРСР приєдналась Тувинська Народна Республіка;
- за договором 1945 р. з Чехословаччиною до СРСР було при єднано Карпатську Україну;
- за рішенням Потсдамської конференції до СРСР відійшла частина Пруссії і місто Кенігсберг (з 1946 p.- Калінінград) з прилеглою територією;
- за мирним договором з Фінляндією до СРСР відійшла область Петсамо (Печенга);
- після розгрому Японії до СРСР відійшли Південний Сахалін і Курильські острови.
Новий міжнародний статус вагомо позначився на внутрішньому житті СРСР.
Репресії. З закінченням війни населення СРСР плекало надії, що у країні наступлять зміни. Робітники сподівались, що будуть скасовані жорсткі передвоєнні закони, які тягли за собою кримінальну відповідальність за 20-хвилинне запізнення. Селяни мріяли про покращення свого життя. Надії на звільнення, на можливість повернутись додому плекало багато в'язнів ГУЛАГу.
У результаті війни багато громадян втратили рідних, особлиі це позначилось на дітях. У країні різко зросла безпритульніст Серйозною проблемою стала кримінальна злочинність, тим більше, що на руках залишилось багато зброї.
Відразу після закінчення війни почалась демобілізація збройних сил, які налічували на той час 11365 тис.чол.
Велику масу демобілізованих потрібно було працевлаштувати і відновити професійні трудові навички, втрачені в роки війни.
На батьківщину поверталась значна кількість репатріантів (за роки війни у Німеччину було вивезено на примусові роботи 2,8 млн. чол., потрапило в полон 4 млн. чол.). Усім їм довелось пройти через сталінську репресивну машину підозрінь, недовір'я, непорозумінь. З 800 тис. полонених, які повернулись на батьківщину, половина потрапила до ГУЛАГу. 16 серпня 1941 р. було видано наказ, згідно з яким командири і політпрацівники, що потрапили в полон, вважаються дезертирами, іх сім'ї підлягають арешту, а сім'ї червоноармійців позбавляються державної допомоги. Так у 1950 р. були страчені генерали П.Г.Понедєлін і М.К.Кирилов, які були у полоні.
Крім того, сталінському керівництву довелось придушувати
рух у Західній Україні, Західній Білорусії, Прибалтиці, де збройні формування (УПА, "Лісові брати" та ін.) боролись за незалежність України, республік Прибалтики,проти радянізації цих регіонів.
Під час війни були проведені жорстокі каральні операції проти цілих народів. Ще на її початку було ліквідовано Автономну республіку німців Поволжя. 300 тис. чол. було виселено у віддалені райони Сибіру і Казахстану. Подібні заходи у 1943 р. були здійснені проти калмиків, у 1944 р. проти карачаївців, чеченців, інгушів, балкарців, кримських татар. Названі народи насильно вивезено у малонаселен! райони Сибіру, Казахстану і Середньої Азії. Ці акції сталінізму стали відомими у 1956 p., коли М.С.Хрущрв сказав про це у своїй "секретній доповіді" на XX з'їзді КПРС. У ній, зокрема, він зазначив і таке: "Українці були позбавлені цієї участі тільки тому, що їх було занадто багато і не було місця, куди їх виселити".
Після війни Сталін знову почав побоюватись посилення військових. К.Рокоссовський був відправлений у Польщу на посаду міністра національної оборони ПНР. Було заарештовано маршала авіації О.Новікова. Проти Г.Жукова готувався судовий процес. Почались арешти військових, які були у близьких стосунках з Жуковим. Процес проти Жукова припинив сам Сталін, заявивши, що "Жуков проти ЦК не піде".
Ідеологічний наступ. Ждановщина. Сталінська система почала наступ і на ідеологічному фронті. Колишня слава Росії стала для Сталіна одним з доказів на користь спадкоємності його режиму по відношенню до старої Російської держави. Ідеологія і політична практика сталінізму набрала відверто великоруських націоналістичних рис. Проголошувалось скрізь і всюди, що в економіці і політиці, філософії і науці саме російська думка має "всесвітньо-історичне значення". Російський народ, за словами Сталіна, "заслужив у цій війні загальне визнання як керівна сила Радянського Союзу серед усіх народів нашої країни". Російський народ проголошувався як найбільш передовий за рівнем культури та економічного розвитку.
Влітку 1946 р. розпочався широкий наступ на культуру, який отримав назву "ждановщина". Початком її стала постанова ЦК ВКП(б) "Про журнали "Звезда" і "Ленинград", ініціатором якої був Сталін, а головним провідником - Жданов. Головними цілями компанії "для пророблення" було обрано А.А.Ахматову і М.М.Зощенка.
До постанови про літературу додались постанови про репертуар драматичних театрів, про кінофільми "Велике життя", про оперу В.Мураделі "Велика дружба".
Стало практикою закриття журналів, заборона літературних, музичних, кінематографічних творів.
Знову почались нападки на "формалістів" у музиці, серед яких головними було названо С.С.Прокоф'єва і Д.Д.Шостаковича.
Водночас розгорнулась боротьба з "космополітизмом". У цьому "витку" боротьби загинули відомі діячі культури: актор і режисер С.Міхоелс, поет П.Маркіш та ін. Ця кампанія значною мірою носила антисемітське забарвлення. Космополітом могли оголосити будь-яку людину, яка цікавилась західною літературою, музикою, живописом. Це призвело до ізоляції радянського народу від досягнень світової культури.
Становище в науці. Існуюча система керівництва наукою ставила над усе вірність ученого догмам, які Сталін виклав у "Короткому курсі історії ВКП(б)", практично виключала будь-який вияв наукового вільнодумства. Та й склад кадрів наукових працівників був далеко не однорідним. Поряд з вченими, які зробили видатний внесок у світову та вітчизняну науку, такими як П.Л.Капіца, СІ.Вавілов, М.В.Келдиш, було чимало кар'єристів і лжевчених.
Після арешту напередодні війни і згодом трагічної загибелі М.І.Вавілова, провідне місце в біології посіли Т.Д.Лисенко і його послідовники.
Енергійний, напористий, майстер інтриг Т.Лисенко безперервно клявся у вірності марксизму-ленінізму і особисто Сталіну, давав обіцянки вивести високоврожайні сорти і розв'язати продовольчу проблему. Але на перешкоді його "науковій" діяльності стояли генетики, які доводили абсурдність його тверджень. Заручившись підтримкою Сталіна, Лисенко перейшов у наступ.
У серпні 1948 р. відбулась сесія Всесоюзної академії сільськогосподарських наук ім. В.І.Леніна (ВАСГНІЛ). Лисенко виступив на ній з доповіддю. Він заявив, що текст доповіді схвалив ЦК ВКП(б), а, отже, особисто Сталін. Справжні вчені не поступилися науковими переконаннями (В.С.Нємчинов, Й.А.Рапопорт), але лисенкевці перемогли. Більшість генетиків було звільнено з роботи, їм заборонили займатись науковою діяльністю. Розвиток цієї важливої галузі науки було зупинено на роки.
Важке становище склалось і в інших науках, особливо гуманітарних. В економічній науці все було підпорядковано пропаганді праці Сталіна "Економічні проблеми соціалізму в СРСР", в якій він, зокрема, напав на тих економістів, які мали свою, особливу думку щодо проблем товарного обороту, товарно-грошових відносин. Сталін звинуватив їх у науковому невігластві, у нерозумінні, що товарний оборот несумісний з перспективою переходу до комунізму.
Історія як наука перебувала під повним і безроздільним впливом "Короткого курсу" і покликана була виправдати існуючий порядок.
Практично обірвались зв'язки із світовою наукою. Саме наприкінці 40-х - на початку 50-х років на окремих найважливіших напрямах наукових досліджень і почалось відставання від світового рівня.
Відбудова господарства. Відбудова почалася відразу після визволення захоплених територій. Для її проведення був розроблений четвертий п'ятирічний план (1946-1950).
Перед країною стояло питання про шляхи економічного розвитку і знову, як напередодні війни, Сталін висунув гасло: завершити побудову соціалізму і почати перехід до комунізму. На його думку, війна лише затримала виконання цього завдання. Сталін припускав, що для побудови матеріально-технічної бази комунізму достатньо довести виробництво чавуну до 60 млн.т. на рік, сталі - до 60 млн. т., нафти - до 60 млн.т., вугілля до 500 млн.т.
У 1948 р. за основними показниками було досягнуто перевищення довоєнного 1940 р. Досягненню таких результатів сприяли наступні фактори:
- ентузіазм радянських людей;
- низький рівень споживання;
- концентрація ресурсів;
- примусове вилучення коштів під час грошової реформи 1947 р. (Заробітна плата залишалась незмінною. За банківськими вкладами з 3 до 10 тис. крб. було здійснено зменшення заощаджень на 1/3, а за вкладами понад 10 тис. крб. - 2/3. Для тих, хто зберігав гроші поза банківськими установами обмін здійснювався 1 до 10.);
- використання праці військовополонених (німців, японців), а також в'язнів ГУЛАГу;
- репарації.
Переважний розвиток групи "А" (виробництво засобів виробництва) призвів до ще більшої диспропорції у промисловості, яка намітилась ще у 30-ті роки. Це посилило хронічну хворобу радянської економіки: дефіцит товарів народного споживання.
Становище на селі. У найгіршому становищі після війни опинилось сільське господарство. Крім втрат у роки війни (знищення МТС, скорочення поголів'я худоби, зменшення зайнятих у сільському господарстві), сільське господарство зазнавало нових утисків з боку адміністративно-командної системи.
Посуха і голод 1946-1947 pp. не позначились на зменшенні планових показників заготівлі продукції. У селах забиралось все, аби виконати план.
Податок накладався на худобу, птицю, фруктові дерева, що спричинило занепад підсобного господарства, яке давало 40% окремих видів продукції.
Норми довоєнного часу обмежували свободу пересування колгоспників, адже у них не було паспортів. Фактично колгоспники були справжніми кріпаками. На них не поширювались і соціальні гарантії, які існували у містах: оплата з тимчасової непрацездатності, пенсійне забезпечення. Оргнабори сільського населення на відбудову міст і спорудження нових заводів підривали сільське господарство, бо позбавляли його робочої сили.
Керівництво вбачало всі проблеми сільського господарства в залежності від природних стихій і вважало, що їх можна розв'язати, зменшивши цю залежність.
У 1948 р. виник "Сталінський план перетворення природи", за яким передбачалось провести лісозахисні заходи, розвивати зрошувальну систему, споруджувати ставки, водоймища. У подальшому цей план був доповнений рішеннями про будівництво великих каналів.
Нова хвиля репресій. Під кінець свого життя Сталін намагався знищити всіх свідків своїх зловживань і здійснив низку кадрових перестановок.
У 1949 р. Сталін санкціонував так звану "Ленінградську справу". Приводом до початку справи послужив анонімний лист, що звинувачував ленінградських партійних діячів у фальсифікації результатів виборів на партійній конференції. Було заарештовано понад 200 партійних працівників.
Після цього значно зміцнились позиції Маленкова, якого підтримував Берія, і Хрущова, який був призначений на посаду першого секретаря Московського обкому партії і секретаря ЦК.
Саме Маленков і Хрущов виступили на XIX з'їзді ВКП(б) з головними доповідями.
За ініціативою Сталіна на цьому з'їзді була здійснена реорганізація вищих партійних органів. ВКП(б) дістала нову назву - Комуністична партія Радянського Союзу (КПРС). Замість Політбюро створювалась Президія у складі 37 чол., збільшувалась кількість секретарів ЦК з 5 до 10 чол., було вдвічі розширено склад ЦК партії (до 232 чол.). Таким чином, диктатор хотів урівноважити вплив "старої гвардії" "молодою", якою було легше управляти.
У січні 1953 р. Сталіна оглянув лікар-терапевт професор В.М.Виноградов, який дійшов висновку про погіршення стану здоров'я пацієнта. Професора Виноградова і деяких інших відомих спеціалістів-медиків заарештували й оголосили агентами міжнародної сіоністської організації. Виникла так звана "справа лікарів". Тільки смерть Сталіна відвернула нову хвилю репресій.