Другий фронт у Європі. Сталін вимагав якомога швидше розпочати бойові дії проти гітлерівських військ на заході Європи. Об'єднане ж союзне командування виходило з необхідності ретельної підготовки до відкриття Другого фронту.
Першу спробу вивчити можливості висадки союзних військ у Європі, своєрідну "розвідку боєм" було здійснено англійським командуванням обмеженими силами англійських, американських, канадських і французьких солдат 19 серпня 1942 р. в районі невеликого портового містечка Дьєпп. Десант було скинуто в море.
Невдача показала, що висадка на півночі Франції потребує підготовки, однак вона набрала затяжного характеру.
Після Квебекської конференції у квітні 1943 р. Об'єднана рада начальників штабів Англії й США утворила штаб верховного командування союзними силами в Британії на чолі з англійським генералом Ф.Морганом. Розроблений ним план дій у Північно-Західній Франції було відхилено. Англо-американська конференція в Каїрі 5 грудня 1943 р. розглянула нову доповідь Об'єднаної ради і визначила, що найважливішими операціями 1944 р. мають бути вторгнення на півночі ("Оверлорд") і на півдні ("Енвіл") Франції. Верховний штаб союзних експедиційних сил очолив Ей-зенхауер, і розробка операції вступила в завершальну фазу. За новим планом, розробленим командуючим сухопутними військами союзників у Європі Монтгомері і схваленим Ейзенхауером, п'ять союзних дивізій мали захопити плацдарми біля півострова Котантен з метою подальшого просування в район портів Шербур і Гавр.
Головних напрямків було два: на схід в район Рура і на південь з метою об'єднати зусилля з військами, що мали висадитися на Середземноморському узбережжі Франції.
Намірам союзників протистояв план німецького командування, що передбачав захист "Атлантичного валу". Підходи до його здійснення були різними. Командуючий усіма військами на заході Рундштедт виходив з того, що союзники висадяться у найвужчо-му місці Ла-Маншу - між Кале й Дьєппом, тому треба надати їм можливість здійснити висадку, а потім розгромити їх і скинути рештки військ у море.
Німецька система оборони "Атлантичний вал" простягалася від Антверпена до Біскайської затоки й далі на усе Середземноморське узбережжя Франції (понад 2 тис. км.). Проти неї союзники зосередили могутні авіаційні сили - винищувачі, важкі, середні і легкі бомбардувальники, транспортні літаки - всього близько 15 тис. Німці змогли зібрати на летовищах Франції й Бельгії 500 літаків, причому у повній бойовій готовності було лише 90 бомбардувальників і 70 винищувачів.
На світанку 6 червня 1944 p., незважаючи на складну штормову обстановку на морі, почалася висадка союзних військ у Нормандії. Так було відкрито Другий фронт у Європі.
Хоч союзники забезпечили собі величезну перевагу в повітрі й деморалізували німців нищівними бомбардуваннями, їм не вдалося виконати план першого дня. їхні втрати становили майже 5 тис. чол. Особливо постраждали повітряно-десантні частини.
Невдовзі союзники розвинули успіх і очистили від німців півострів Котантен, захопили стратегічно важливі порти Шербур і Канн.
У ніч з 12 на 13 червня німці вперше застосували проти Англії ракети Фау-1. Це була та "нова зброя", на яку Гітлер покладав особливі надії. Але ефективність бомбардування англійського узбережжя літаками-снарядами виявилася надто слабкою.
Союзники остаточно перехопили ініціативу, коли генералу Монтгомері вдалося розгромити німецькі танкові й механізовані частини.
Визволення Франції. Виконання плану "Енвіл" по висадці на півдні Франції задля визволення країни союзниками довго відкладалось. 15 серпня 1944 р. повітряний і морський десанти висадились в районі Сен-Тропеза й Канн.
В тилу у німців діяли озброєні де Голлем і союзним командуванням багатотисячні загони партизан. Після того, як французькі дивізії оточили Тулон і Марсель із суші, а флот перекрив вихід у море, німецькі гарнізони капітулювали. Французькі війська пішли навздогін американським, що рухались у напрямку Ліона. Звільнивши Діжон, французи з'єднались з американською армією.
Завершальний етап війни в Європі характеризувався надзвичайною політизацією дій як союзних лідерів на заході, так і радянського керівництва на сході. Походом на Балкани, що не мав воєнно-стратегічного значення, окрім протистояння планам Чер-чілля, Сталін прагнув забезпечити собі політичні переваги в ході післявоєнного врегулювання в Європі. В свою чергу Черчілль також мріяв про те, щоб союзники першими опинилися у Відні й Берліні і таким чином вирішили долю Німеччини та країн Дунайського басейну. Політичне змагання характеризувало й дії Франції, де всупереч амбіціям Черчілля, виростала авторитетна політична фігура Шарля де Голля.
Особливо ці суперечності виявилися під час розробки й проведення операції по визволенню Парижа. Ейзенхауер спочатку не планував вести бої за Париж, прагнув обійти його. Оскільки Париж для французів був символом національної величі, духовним центром країни і вузловим пунктом її комунікацій, вони прагнули звільнити його своїми силами.
У серпні в Парижі розпочався страйк залізничників, а вже у наступні дні партизани й підпільники захопили цілі квартали міста. Паризький комітет визволення віддав наказ про збройне повстання.
Коли де Голль одержав звістку про події у Парижі, він негайно звернувся до Ейзенхауера з вимогою надіслати на допомогу повстанцям французьку дивізію. Спочатку командуючий залишив цю вимогу тимчасового глави французької держави без уваги. Але де Голль домігся свого.
Танки французької дивізії з кровопролитними боями рушили на Париж. На допомогу їм підійшли частини американської піхотної дивізії. Залишки німецького гарнізону капітулювали. Де Голль наказав частинам генерала Ф.Леклерка влаштувати парад на Єлисейських полях. Франція салютувала бійцям руху Опору, його визнаному керівнику де Голлю і військам генерала Леклерка.
Після звільнення Парижа почалося повне вигнання німців з території Франції й вихід союзних армій на кордони рейху.
Наступ німецьких військ в Арденах. У жовтні 1944 р. союзники розпочали операцію, метою якої було оволодіння Руром -промисловою базою Німеччини. Проте наступ союзників було зупинено.
Війська союзників, які постачалися всім необхідним з США та Англії, були прив'язані до чіткості роботи атлантичних комунікацій, які у свою чергу залежали від пропускної здатності портів на Півночі Франції, Бельгії, Голландії. Німецькі війська, відступаючи, намагалися максимально зруйнувати портові споруди, комунікації. Єдиний великий порт, який дістався союзникам без значних ушкоджень, був Антверпен. Він знаходився близько до фронту і був ідеальним з точки зору постачання військ союзників.
Гітлер, програючи на всіх фронтах, не залишав надій переломити хід війни на свою користь. Великі сподівання він покладав на суперечності між союзниками. "Я бачу, як ці суперечності стають дедалі сильнішими з кожною годиною. Якщо зараз ми зуміємо завдати нечисленних тяжких ударів, тоді цей ... єдиний фронт раптово завалиться".
З цією метою німецьким командуванням було підготовлено великий наступ на заході в районі Арден. Метою операції було оточення союзних військ і захоплення Антверпена. Маючи 39 дивізій проти 89 союзницьких, німецьке командування зосередило їх на відносно вузькій ділянці фронту. Організації німецького наступу сприяло те, що погода не дозволяла союзникам використовувати перевагу в авіації. Німецький план був справжньою авантюрою. Німецькі танки мали пального на 100 км. Весь розрахунок прориву фронту базувався на несподіваності захоплення складів пального американської армії. Для успішного просування німецьких військ був створений підрозділ, переодягнений у форму американської армії на чолі з О.Скорцені. Він мав просуватися тилами військ союзників, поширювати паніку і захоплювати важливі об'єкти.
Німецький наступ розпочався 16 грудня і тривав до 26 грудн 1944 р. Німці просунулись на 90 км вглиб оборони союзників ■' зупинились. Були вичерпані резерви, а особливо пальне. На поча тку січня німецькі війська завдали ще одного удару в Ельзасі Склалась ситуація, при якій ні союзники, ні німецькі війська н могли переломити хід боїв на свій бік.
У.Черчілль звернувся до Й.Сталіна, з проханням розпочат наступ радянських військ. 12 січня радянські війська перейшли в атаку на 1200 км фронту. Таким чином, останнє сподівання Гіт-лера на злам у ході війни не виправдалось.
Завершальні бої на Заході. Берлінська операція. Капітуляція Німеччини. Після початку радянського наступу німецьке командування прийняло рішення про припинення наступу в Арденах і перекинуло найбільш боєздатні частини на Східний фронт, в район озера Балатон (Угорщина), де німецькі війська намагались наступальними діями деблокувати оточене угруповання в Будапешті.
Війська союзників, перегрупувавши і поповнивши частини, що зазнали значних витрат під час німецького наступу наприкінці березня, почали операцію по форсуванню Рейну і захопленню Рура (промислового центру Німеччини). Ця операція супроводжувалась стратегічними бомбардуваннями Німеччини. В результаті успішного форсування Рейну німецьке угруповання в районі Рура було оточено і 17 квітня 1945 р. воно припинило опір. Після цієї поразки німецькі війська майже не чинили опору на Західному фронті, до того ж у них не було підготовлених позицій, де можна було організувати опір. Війська союзників швидко просувалися на Схід і 18 квітня їх передові частини вийшли до Ельби. 26 квітня в районі Торгау відбулась зустріч американських і радянських військ. Тим часом радянські війська завершували знищення берлінського гарнізону, який капітулював 2 травня.
На захист столиці третього рейху було зосереджено: 1 млн. солдат і офіцерів, 10,4 тис. гармат і мінометів, 1500 танків, 3300 бойових літаків. З радянської сторони на розгром ворога було направлено 2,5 млн. чоловік, 41600 гармат і мінометів, 6250 танків і САУ, 7500 літаків. Ставка ВГК визначила для проведення цієї операції війська 1-го Білоруського (Г.Жуков), 2-го Білоруського (К.Рокоссовський) та 1-го Українського (І.Конєв) фронтів. 25 квітня Берлінське угруповання ворога було повністю оточено. Почались вуличні бої в місті. ЗО квітня було штурмом взято рейхстаг.
Ще 28 квітня 1945 р. партизани Італії, виконуючи вирок народного трибуналу, розстріляли й повісили за ноги Муссоліні і його прибічників. 30 квітня 1945 р. Гітлер отруїв свою дружину
Єву Браун та самого себе. їхні трупи разом з трупом Геббельса, його дружини та їх шести дочок есесівці спалили у дворі.
7 травня в штабі Ейзенхауера в Реймсі генерал Йодль підписав попередній протокол про капітуляцію Німеччини.
8 травня 1945 р. в передмісті Берліна Карлсхорсті перед представниками СРСР, США, Англії, Франції генерал-фельдмаршал В.Кейтель від імені німецького уряду підписав Акт про безумовну капітуляцію німецьких збройних сил.
Розгром Японії. Виконуючи союзницькі обов'язки, а також з метою забезпечення безпеки своїх східних кордонів, СРСР в ніч на 9 серпня 1945 р. вступив у війну проти Японії. 9 серпня почався загальний наступ радянських військ проти Квантунської армії, яка була розгромлена менше ніж за тиждень боїв.
6 і 9 серпня США нанесли атомні бомбові удари по Хіросімі та Нагасакі (загинуло 114 тис. японців). 14 серпня японський уряд заявив про капітуляцію, яка була підписана на американському лінкорі "Міссурі" 2 вересня 1945 р. Друга світова війна завершилась.