Нацистський "новий порядок"у Європі. Окупаційна політика в Європі. Окупація агресивними державами значних територій в Європі, Азії, Африці супроводжувалось встановленням "нового порядку". Основним його змістом було забезпечення панування загарбників. Цей порядок базувався на нещадному терорі і насильстві.
Окуповані країни Європи та Азії зазнали значних територіальних змін. На карті світу з'явились нові держави: Словаччина (1939 р.), Хорватія (1941 p.), Бірма (1944 р.), Індонезія (1945 р.). Але незалежність цих держав була дискредитована співробітництвом з агресорами.
Такі держави, як Австрія, Чехословаччина, Польща, Югославія, Люксембург, Греція були ліквідовані. В Данії, Норвегії, Бельгії, Голландії, Франції до влади прийшли профашистські (колабораціоністські) уряди.
Держави-союзниці Німеччини, Італії, Японії отримали значні територіальні придбання. Так, Угорщина отримала Карпатську Україну, Трансільванію, частину Словаччини і Югославії, Румунія - Трансністрію, Болгарія - частину Добруджі, Македонії, Фракії, Фінляндія повернула втрачені в 1940 р. території.
Окупаційна політика на території загарбаної Східної Європи та СРСР проводилась згідно з планом "Ост". Окуповані радянські території були розділені на три частини. Тилові райони німецьких груп армій було передано під управління воєнного командування, а інші підпорядковано "східному міністерству" на чолі з Розенбергом і поділено на два рейхскомісарі-ати - "Остланд" (Прибалтика й більша частина Білорусі) та "Україна". Західноукраїнські землі були приєднані до польського "генерал-губернаторства".
Нацисти прагнули створити на завойованих ними територіях "життєвий простір для німецької нації". Місцеве населення мало бути перетворене по суті на рабів, інтелігенція ліквідована. На окуповані території планувалось переселити близько 10 млн. німців. Місцевого населення передбачалось залишити близько 14 млн. осіб. Всі інші підлягали знищенню. Одна з перших колоній німецьких переселенців створювалась в районі Вінниці.
Головними засобами, якими фашисти користувалися в утвердженні свого панування, були нацьковування одних націй на інші і фізичне винищення. Такі народи, як цигани, євреї, підлягали повному знищенню.
З окупованих територій до Німеччини вивозились продовольство і сировина, інші матеріальні цінності. Населення на окупованих територіях спочатку взагалі нічого не отримувало за свою працю, потім стало отримувати мізерні пайки за роботу на окупантів. У жахливих умовах знаходились 5,5 млн. радянських військовополонених, 3,5 млн. з них загинуло.
Для використання у Німеччині дешевої робочої сили проводились депортації працездатного населення. Близько 4 млн. жителів окупованих областей опинилися на чужині в тяжких умовах. Усього ж жертвами окупації стали 10 млн. радянських людей. Економіка окупованих країн стала придатком воєнної машини Німеччини.
Важливим елементом у насадженні "нового порядку" були концентраційні табори, до яких відправляли всіх незадоволених. У Європі налічувалося близько ЗО концтаборів. Найбільші з них -Дахау, Бухенвальд, Майданек, Освенцім. Це були справжні фабрики смерті. Там було знищено мільйони людей з різних країн.
Окупаційна політика Японії за формою була дещо іншою, але суть зберігалась та ж сама. Агресивні устремління прикривались гаслами: "Створення процвітаючої Азії", "Звільнення Азії від білих колонізаторів". До утворюваних окупаційних адміністрацій намагались залучити лідерів національно-визвольних рухів поневолених народів.
Така політика давала можливість здійснити загарбання колоніальних володінь європейських держав без значного опору місцевого населення. Але вже перші місяці японської окупації довели, що відбулась лише зміна колонізаторів. Японія безсоромно грабувала загарбані території.
Після запровадження "нових порядків" поневолені народи Європи й Азії стали на боротьбу проти ворога.
Рух Опору в окупованих країнах. Окупаційна політика Німеччини і Японії викликала розгортання руху Опору. Він виник у всіх окупованих країнах, але розмах його був різним. На чолі руху Опору стали соціалістичні, комуністичні, радикальні і націоналістичні партії.
У результаті перемог на фронтах військ антигітлерівської коаліції значно посилюється рух Опору проти окупантів у країнах Європи. В багатьох з них створювалися партизанські загони, підпільні організації. Рух Опору об'єднував всіх, хто був не байдужим до долі своєї батьківщини. Але були й такі, які йшли на співробітництво з окупантами, стаючи колабораціоністами.
У Франції з фашистською окупацією і колабораціоністським урядом маршала Петена боролися партизанські загони та підпільні групи, очолювані комуністами й соціалістами. Створена де Голлем організація "Вільна Франція" в 1942-1943 pp. встановила контроль над африканськими колоніями Франції. У листопаді
1942 р. французьке підпілля уклало з де Голлем угоду про спільнідії. У травні наступного року була створена Національна рада Опору, що об'єднала всі сили, які боролись з окупантами. У червні був утворений Французький комітет національного визволення, який оголосив себе урядом на чолі з де Голлем.
Значного розмаху набрав народно-визвольний рух в Югославії. З 1941 р. тут велись активні бойові дії проти фашистів. У 1943 р. було створено уряд нової Югославії - Антифашистське
віче народного визволення Югославії на чолі з Й.Броз Тіто. Партизанські армії формувались у Греції та Болгарії. Значну роль у цьому процесі відігравали комуністи.
У Польщі емігрантський уряд та його представництво - "деле-гура" - керували боротьбою загонів Армії Крайової. Комуністи на противагу їм створили Гвардію Людову.
Від квітня до червня 1943 р. тривало повстання у Варшавському гетто. Лише через три місяці нерівної боротьби повстання було придушено, в результаті чого загинуло і відправлено до таборів смерті 76 тис. чол.
Посилювались антифашистські настрої і в Німеччині. Група офіцерів та урядових чиновників здійснила спробу державного заколоту з метою знищення фашистського режиму та припинення війни. 20 липня 1944 р. полковник Штауффенберг залишив портфель з бомбою уповільненої дії у приміщенні, де знаходився Ґітлер. Бомба вибухнула, однак Гітлер залишився живий. Виступ заколотників було жорстоко придушено.
У 1944 р. в ряді європейських країн відбулись антифашистські повстання. Поразкою завершилось повстання, підняте 1 серпня у Варшаві Армією Крайовою. 29 серпня почалось Словацьке національне повстання за участю партизанів та словацької армії. Ціною великих зусиль гітлерівцям вдалося його придушити.
У СРСР боротьба народних месників досягла особливо великого розмаху. На чолі її став Центральний штаб партизанського руху. Основною партизанською базою була Білорусія. Тут знаходились найбільші з'єднання і великі партизанські райони. В Україні центр партизанського руху був у північних районах. Існував постійний зв'язок між партизанськими базами і "Великою землею", звідкіля партизанам постачали зброю, спорядження, кваліфікованих військових спеціалістів. Боротьбу з фашистами вели також загони Української Повстанської Армії.
Партизанська боротьба мала як військове, так і політичне значення. Широкомасштабні диверсійні операції партизан, винищувальні рейди внесли значний вклад в перемогу над фашистами. Значні операції провели партизанські з'єднання Ковпака, Федорова, Сабурова, Наумова та ін. Усього на території СРСР діяло понад 6 тис. партизанських загонів, які знищили близько 1 млн. гітлерівців.
Найбільш широкомасштабні диверсії були проведені влітку 1943 р. під час Курської битви під назвою "Рейкова війна" та у вересні 1943 р. під назвою "Концерт". Фашисти змушені були для охорони своїх комунікацій від партизанів тримати в своєму тилу значні сили.
Японська окупація теж дала поштовх розгортанню руху Опору. Найбільшого розмаху він набув у Бірмі, Малайї та на Філіппінах, де діяли партизанські армії. Японські окупанти змушені були надати Бірмі формальну незалежність. У В'єтнамі та Індонезії на перших етапах війни переважали пасивні форми боротьби й лише на завершальному етапі рух Опору набув широкого розмаху. Зрештою, лідери національно-визвольного руху проголосили незалежність цих держав.
Внутрішнє становище у Німеччині, Японії, Великобританії та СІЛА. Господарство воюючих країн було переведено на воєнні рейки. Виробництво бойової техніки стало пріоритетним. Так, у Німеччині, де воєнної промисловості ще у 1932 р. практично не було, під час війни щорічно вироблялось близько 25 тис. бойових літаків, 20 тис. танків, 50 тис. гармат і мінометів. З 1935 р. гітлерівська Німеччина почала перебудовувати свою економіку на військовий лад. Коли почалась Друга світова війна, промисловість рейху працювала на військові потреби на повну потужність, випускаючи одні з кращих у світі танки, літаки, гармати. Виробництво військової техніки та зброї стимулювало розвиток важкої промисловості. Легка промисловість набагато відставала від важкої індустрії. В сільському господарстві німці спирались на поміщиків і заможних селян, господарства яких давали головні надходження товарної продукції. Разом з тим політика посиленої експлуатації селянства, надмірні податки прискорили процес розорення сільських трудівників.
Кривавим терором фашисти придушили в країні демократичні виступи народу. Були заборонені страйки, розігнані профспілки та інші громадські організації. Всі робітники були об'єднані в нацистський "трудовий фронт".
Успіхи фашистської Німеччини на початковому етапі війни дали їй можливість використовувати економічний потенціал завойованих країн. Після поразки Франції у червні 1940 р. Німеччина повернула собі втрачені Ельзас і Лотарингію.
У 30-40-ті роки основою економіки Німеччини була військова промисловість. У 1939 р. її питома вага в загальній вартості валової продукції становила 80%. Кількість населення, зайнятого у військовій промисловості протягом 1939-1943 pp., зросла вдвоє і становила 5 млн. осіб. Потребу в робочій силі Німеччина задовольняла за рахунок примусової праці військовополонених, мільйонів депортованих з окупованих країн.
Незважаючи на цілковиту мілітаризацію, німецька економіка була не в змозі повністю задовольнити потреби фронту. З кінця 1943 р. Німеччина почала відчувати серйозні труднощі в усіх галузях господарства. Порушлися зв'язки між окремими економічними комплексами, головні галузі господарства відчували нестачу сировини, палива, людських ресурсів, фінансових засобів. З другої половини 1944 р. промислове виробництво різко знизилось. Внаслідок занепаду сільського господарства скоротились посівні площі, зменшився валовий збір зернових, поголів'я худоби. Різко знизилося споживання продуктів харчування. Дефіцит бюджету уряд намагався ліквідувати шляхом інфляції. Посилилося зубожіння населення.
Німецьке воєнне господарство зазнало краху.
Не могла витримати тривалого суперництва з економікою Сполучених Штатів і японська воєнна економіка, хоча війна сприяла перетворенню Японії на індустріально-аграрну державу. Частка важкої промисловості у виробництві значно збільшилась. Водночас війна призвела до погіршення становища населення: витрати на війну перевищували прибутки в чотири рази. Інфляція відчутним тягарем лягла на плечі трудящих. Концентрація промисловості принесла великий зиск японським монополіям. Розміри контрольованого капіталу в компаніях Міцубісі й Сумі-томо зросли в 10 разів, у Міцуї - більш, ніж у 6 разів. Збагачення японської олігархії в роки війни було досягнуто ціною мільйонів людських жертв, голоду й зубожіння народу, економічної руйнації і розладу фінансів країни.
Радянський Союз після фашистської агресії опинився у важкому становищі. Були втрачені важливіші промислові і сільськогосподарські райони, що призвело до падіння виробництва в умовах, коли фронт вимагав ще більше зброї. Завдяки героїчним зусиллям людей наприкінці 1941 р. становище вдалося поправити. За Уралом було створено могутню промислову базу. Запрацювали 1360 евакуйованих підприємств.
У гіршому становищі опинилось сільське господарство. В 1942 р. зерна було зібрано 1/3 від довоєнного. За допомогою жорсткої регламентації і розподілу вдалось уникнути голоду і забезпечити продовольством діючу армію.
З 1942 р. радянська економіка почала нарощувати випуск продукції не тільки кількісно, а й якісно. Радянські зразки зброї виявились не гіршими, а навіть кращими за ворожі.
Англії довелося пережити загрозу ворожого вторгнення, масовані повітряні бомбардування, яким піддавались Лондон, Бірмінгем, Ковентрі та інші міста, блокаду німецькими кораблями морських комунікацій, окупацію ряду колоній - Бірми, Сінгапуру, Малайї, втрату великої частини торгового і військово-морського флоту. Промислове виробництво країни за роки війни скоротилося на 5%. Різке зниження виробництва спостерігалось у вугільній промисловості (на 21%), у легкій, зокрема бавовняній, більш ніж удвоє, вовняній - на 27%.
Витрати на війну становили 25 млрд. фунтів стерлінгів. Щоб хоч частково покрити ці витрати, Англія залучила приблизно третину своїх закордонних капіталовкладень, особливо з колоніальних країн - Індії, Канади, Австралії, Південно-Африканського Союзу, а також з Латинської Америки й США. Державний борг збільшився за роки війни втроє. В багатьох районах, що вважалися раніше сферою впливу Англії, наприклад, країнах Арабського Союзу і Південно-Східної Азії, закріпився американський капітал, який посилено проникав в англійські домініони і колонії.
Тягар війни позначився насамперед на трудящих: жорстокість карткової системи, розгортання стихійних сил "чорного ринку", спекуляція і знецінення грошей, збільшення тривалості робочого дня, погіршення житлових умов. Податки в розрахунку на душу населення зросли втроє, вартість життя - на 72%. В той же час війна стала джерелом збагачення монополій, які нажили на воєнних поставках великі прибутки.
Війна і окупація завдали Франції значних збитків, що оцінювались у 1,44 трлн. довоєнних франків. Людські жертви становили 1,1 млн. осіб. Промислове виробництво скоротилося до 30% щодо рівня 1938р., продукція сільського господарства- вдвічі. Франція залишилась без військового і торгового флотів. Закордонні капіталовкладення країни до 1945 р. зменшилися наполовину. Франція втратила свої колонії: Індокитай, Сирію, Ліван, які добилися незалежності.
Сполучені Штати Америки не брали участі на початковому етапі війни, але займали чітко виражені антинімецькі позиції. Вступ США у війну проти Японії та Німеччини змусив американський уряд переорієнтувати господарство на військовий лад.
США, ще не вступивши у війну, надавали в позику чи в оренду озброєння, боєприпаси, стратегічну сировину, продовольство та інші матеріальні ресурси країнам-союзницям по антигітлерівській коаліції. Ленд-ліз став одним із найбільших джерел збагачення американських монополій. Він забезпечив масовий збут американських товарів на зовнішньому ринку, що сприяло підтриманню високого рівня виробництва в США. Американські витрати на проведення операцій по ленд-лізу перевищували 45 млрд. доларів.
Надаючи допомогу Великобританії, США прагнули встановити контроль над англійською економікою Шляхом проникнення в її сфери впливу. Так, в обмін на 50 старих есмінців США одержали на 90 років в оренду території для будівництва військово-морських баз у ряді англійських стратегічних пунктів Атлантики. За роки війни в США були введені в дію нові промислові підприємства військового призначення вартістю в 25 млрд. доларів.
Друга світова війна внесла свої корективи у механізм міжнародних валютних відносин. Розподіл запасів золота в розвинутих країнах набрав ще більш нерівномірного характеру, ніж у довоєнні роки. В той час, як у США за чотири роки (1938-1941) запаси золота з 14,5 млрд. доларів, зросли до 22,7 млрд., в Англії вони, навпаки, скоротилися. В ряді країн зросла державна заборгованість.