Не дивлячись на поразку під Москвою в грудні 1941 p., стратегічна ініціатива залишалась у вермахту. Влітку 1942 р. розпочався наступ німецьких військ з метою захопити райони Кавказу, Дону, Кубані, Нижньої Волги, розгромити війська Червоної армії, заволодіти запасами нафти, а після цього завдати вирішального удару в напрямку Москви.
Успіху нового наступу гітлерівських армій сприяли три важливі обставини: прорахунки Ставки і особисто Й.Сталіна у визначенні напрямку головного удару ворога (таким вважався московський напрямок); поразки радянських військ у Криму (липень 1942 р., падіння Севастополя) та під Харковом (Сталін прийняв авантюрне рішення про наступ радянських військ в районі Харкова в травні 1942 р,); відсутність Другого фронту в Європі.
В середині липня 1942 р. сили вермахту вийшли до р.Дон і розгорнули наступ на Сталінград. Розгорнулась Сталінградська битва (17 липня 1942 - 2 лютого 1943 p.). 23 серпня 6-а армія фон Паулюса вийшла до Волги і одержала можливість тримати місто під ураганним вогнем.
Щоб припинити відступ радянських військ, 28 липня 1942 р. Сталіним був підписаний наказ №227, відомий як наказ "Ні кроку назад". Сутність його полягала в тому, що відступаючі бійці і командири розглядались як боягузи і дезертири й підлягали покаранню відповідно до умов військового часу. За власні прорахунки і помилки Сталін перекладав відповідальність на армію.
14 жовтня німецькі війська після потужної авіаційної та артилерійської підготовки пішли на штурм міста. Почались жорстокі вуличні бої. Обидві сторони зазнали важких втрат. 14 листопада німці почали останній штурм міста, їм вдалося на окремих ділянках пробитися до Волги, але це був їхній останній успіх. У відповідності з планом "Уран" 19 листопада 1942 р. радянські війська силами трьох фронтів - Південно-Західного, Сталінградського і Донського - перейшли в контрнаступ. У вирішальний момент Сталінградської битви перевага в живій силі і техніці вже була на боці радянської армії. Вона нараховувала 1106 тис. чол., 15 500 гармат і мінометів, 1463 танків і самохідних гармат, 1350 бойових літаків. їм протистояло до 1 млн. солдат і офіцерів вермахту, 10 290 гармат, 675 танків і штурмових гармат, 1216 бойових літаків.
23 листопада 1942 р. радянські війська замкнули кільце навколо 330-тисячного угруповання ворога.
Щоб прорвати оточення і допомогти армії Паулюса, група армій "Дон" (командуючий генерал-фельдмаршал Манштейн) завдала потужного танкового удару в грудні 1942 р. в районі м.Котельниково, але була відкинута радянськими військами.
Після відмови фон Паулюса капітулювати почалось знищення німецьких військ, деморалізованих, змучених голодом і холодом. Не дивлячись на заборону Гітлера, 2 лютого 1943 р. 100 тис. із 330 тис. оточених німців здалися в полон, інші загинули.
Перемога під Сталінградом мала велике історичне значення:
- вона поклала початок корінного перелому в ході Великої Вітчизняної та Другої світової війни;
- розгром ворога завдав удару по військовій машині третього рейху, престижу німецької армії, моральному духу вермахту;
- почався загальний наступ радянських військ від Ленінграда до Кавказу;
- було нанесено удар по фашистському блоку загалом. Японія і Туреччина відмовились вступити у війну проти СРСР. Керівництво Румунії та Італії (їх армії були серед тих, хто був розгромлений під Сталінградом), а також Угорщини і Фінляндії почали шукати виходу із війни;
- поразка фашистів та їх союзників стала могутнім імпульсом для антинацистського та національно-визвольного рухів, сприяла консолідації сил антигітлерівської коаліції.
Однак навесні 1943 р. німецьке верховне командування вирішило знову заволодіти ініціативою. Відповідно до плану "Цитадель" гітлерівське керівництво ставило завдання розгромити радянські війська на Курському виступі і завдати удару Моск- І ві. Німецькі армії, що готувались до наступу, нараховували 900 тис. чол., 2700 танків і самохідних гармат (серед них машини нових зразків - "Тигр", "Пантера", "Фердинанд"), 10 000 гармат і мі- ; нометів, 2000 літаків.
Радянське командування дістало точні відомості про підготовку німців до наступу. І хоч на цей час сили Червоної армії значно переважали сили вермахту - 1336 тис. чол., 3306 танків і САУ, 19,3 тис. гармат і мінометів, 2650 бойових літаків - було прийнято рішення про "навмисну оборону" з метою обезкровити воєнний потенціал німців і завдати їм контрудару.
5 липня 1943 р. почалася Курська битва. 12 липня 1943 р. під Прохоровкою німці зазнали тяжкої поразки в ході найбільшої танкової битви в історії Другої світової війни.
23 липня німецький наступ було зупинено по всьому фронту, а 3 серпня радянські війська перейшли в контрнаступ по лінії Орел-Курськ-Бєлгород. До 23 серпня було звільнено Орел, Бєлгород, Харків. В ході Курської операції було знищено 500 тис. солдат і офіцерів вермахту, 1,5 тис. танків та іншої військової техніки.
Історичне значення Курської битви:
- розгромлено кращі дивізії німців;
- стратегічна ініціатива перейшла до Червоної армії, почався загальний наступ радянських військ по всьому фронту;
- були закладені передумови до висадки англо-американських військ і розпаду німецького блоку.
В результаті перемоги під Курськом радянські війська вийшли до Дніпра. З серпня по грудень 1943 р. тривала битва за Дніпро, яка завершилась проривом німецької оборони - "Східного валу", визволенням Києва 6 листопада 1943 р. і початком визволення Правобережної України.
В 1944 р. радянські війська завдали удару по нацистах на протязі всього радянсько-німецького фронту. З 14 січня по 1 березня 1944 р. були повністю розгромлені німецькі війська під Ленінградом. Закінчилась 900-денна блокада легендарного міста, яке втратило не менше 800 тис. осіб.
Головний удар по ворогу взимку і навесні 1943 р. був нанесений на Правобережній Україні і в Криму. З 24 січня по 17 лютого 1944 р. силами 1-го та 2-го Українських фронтів була проведена Корсунь-Шевченківська операція. В ході бойових дій тут було оточено і знищено 55 тис. солдат і офіцерів вермахту. За тактикою і військовим мистецтвом оточення і знищення німецького угруповання в районі Корсунь-Шевченківського одержало назву "другого Сталінграду".
За наступом на Правобережній Україні 8 квітня почалась Кримська операція 4-го Українського фронту. Вона завершилась 12 травня 1944 р. повним розгромом німецько-фашистського угруповання і визволенням Криму. Не дивлячись на жорстокий опір ворога, 9 травня 1944 р. було визволено Севастополь. В цих боях ворог втратив 100 тис. вбитими і пораненими, а також військову техніку.
Влітку був нанесений потужний удар по фінській армії на карельському перешийку. 2 вересня 1944 р. уряд Фінляндії підписав перемир'я з СРСР. Радянський Союз залишив за собою територію, яка відійшла до нього в 1940 р. У жовтні 1944 р. відповідно із згодою норвезького уряду радянська армія вступила на територію Норвегії.
Вагомі перемоги радянської армії спонукали союзників до відкриття Другого фронту в Європі.
Розвиваючи успіх союзних держав, влітку 1944 р. радянські війська провели дві стратегічні операції - Білоруську "Багратіон" (23 червня - 29 серпня) і Львівсько-Сандомирську (13 липня - 29 серпня).
В результаті цих операцій зазнала нової поразки німецька група армій "Центр". Радянська армія звільнила Білорусію, частину Литви і Латвію, підійшла до кордонів Східної Пруссії, форсувала ріки Нарев і Вісла. Протягом 1944 р. було розбито ще 3 угруповання німців.
Велике значення для радянсько-німецького фронту, успіхів союзників мали Яссько-Кишинівська і Прибалтійська операції. В жовтні 1944 р. в результаті Карпатсько-Ужгородської операції була повністю звільнена територія України. Восени 1944 р. ворога майже повністю було вигнано з території СРСР, радянські війська вступили на територію Болгарії, Югославії, Чехословаччини, Угорщини і Норвегії.