Перша світова війна, революції, реформи, Версальсько-Вашингтонська система не усунули причини, які породжують національно-визвольні рухи. Головними причинами національно-визвольної боротьби народів Азії, Африки та Латинської Америки були збереження колоніальної системи, економічна і фінансова залежність навіть за умов політичної незалежності, невідповідність державних кордонів кордонам етнічного розселення народів, ігнорування прав національних меншин.
Домінуючі причини визначили характер, спрямованість, ідеологію національно-визвольних рухів.
В основній масі національно-визвольна боротьба народів Азії, Африки, Латинської Америки була спрямована проти європейського панування. Досягнення незалежності було неможливим без ліквідації архаїчних суспільних структур, без створення національних держав, національної промисловості, сучасної армії.
Таким чином, національно-визвольний рух став не засобом відновлення доколоніальних порядків, а формою утвердження цінностей, створених європейською цивілізацією, етапом на шляху становлення цілісності світу.
Боротьба за власну державність неминуче робила домінуючою ідеологію націоналізму, а партії, які її сповідували, стали в основному керівниками національно-визвольних рухів. У різних країнах національні рухи набирали і різних форм - від збройних повстань до відносно мирних акцій протесту.
Найвищою формою національно-визвольної боротьби є національна революція. Вона може відбуватися як мирними засобами, так і в результаті збройної боротьби. Національна революція - це переважно радикальні дії, спрямовані на здобуття, відновлення, об'єднання, зміну статусу держави, або відстоювання національної незалежності. На чолі революції можуть знаходитись будь-які сили, що відстоюють національну незалежність і підтримуються населенням. Від сил, що стоять на чолі революції, національного менталітету, політичної культури населення залежить політичний режим і форма правління у новоутвореній або відновленій державі.
Особливістю всіх національних революцій є наявність сильного, харйзматичного національного лідера або групи лідерів, від особистих якостей в значній мірі залежить успіх революції.
Важливим чинником національної революції є те міжнародне становище, в якому відбувається революція. При відсутності зацікавленості в існуванні нової або відновленої незалежної держави з боку впливових держав світу національна революція приречена на поразку.
У національно-визвольній боротьбі можна виділити два напрями: демократичний і тоталітарний. Через об'єктивні обставини у 20-30-ті роки домінуючим став тоталітарний напрям, носіями якого були комуністичні і націоналістичні партії. Це пояснюється загальною тенденцією 30-х років до авторитаризму, прикладом Німеччини та впливом ідеології фашизму на формування ідеї сильної національної держави. Західні держави були одночасно і колоніальними імперіями. Слід враховувати і політику СРСР щодо підтримки національно-визвольних рухів.
Національно-визвольний рух мав свої особливості.
У Латинській Америці він виражався у політиці урядів, спрямованій на завоювання економічної і фінансової незалежності. Основними засобами її досягнення стали ліквідація феодальних пережитків, націоналізація іноземної власності, індустріалізація.
Країни Азії поділялись на колонії і залежні держави. Для них першочерговими були завдання відновити свою державність (суверенітет) модернізувати існуючі політичні, соціальні та економічні структури. Це породжувало цивілізаційний шок і домінування консервативних сил у національно-визвольному русі.
У 20-30-ті роки лише починають формуватися нові тенденції у визвольному русі народів Африки. На півдні він набув організованих форм, на півночі виявлялися ті ж тенденції, що і в Азії.
Головні причини національно-визвольних рухів у Європі були пов'язані з несправедливістю Версальської системи. У більшості країн Європи щодо національних меншин проводилась імперська політика.
У складному становищі опинились українці. їхня територія була розділена між СРСР, ЧСР, Румунією, Польщею. На чолі визвольного руху стали найбільш радикальні націоналістичні сили. Вони виробили теорію інтегрованого націоналізму, згідно з якою національна держава була вищою цінністю.
Схожі ідеї були вироблені у словаків, хорватів, які в роки Другої світової війни під протекторатом Німеччини створили власні національні угруповання.