Генуезька конференція 1922 р. Договір у Рапаяло. Підписання мирних договорів незалежно від їх недоліків і врегулювання основних протиріч між державами-переможцями сприяли стабілізації міжнародних відносин. У 20-ті роки було здійснено ряд кроків подолання найбільш вразливих місць Версальсько-Вашингтонської системи.
Однією з слабкостей Версальсько-Вашингтонської системи було виключення з неї Росії. Спроба ізолювати Росію із-за прихильності її лідерів до ідеї світової революції не мала успіху, а тільки вносила деструктивний елемент у міжнародні відносини. На початку 20-х років, коли стало зрозумілим, що більшовики утвердились при владі, а плани світової революції нездійсненні, делегація Росії була запрошена на Генуезьку конференцію у 1922 р. На ній була зроблена спроба виробити спільні умови для нормалізації відносин з Радянською Росією та іншими радянськими республіками. Але протиріччя з питань виплати боргів подолати не вдалося. Країни Антанти виставили рахунок у розмірі 18 млрд. крб. У відповідь Радянська Росія пред'явила рахунок на 39 млрд. крб. за збитки від інтервенції країн Антанти. Делегація Росії категорично відмовлялася сплачувати борги Тимчасового уряду.
Опинившись на конференції у критичному становищі, Росія і Німеччина у містечку Рапалло уклали договір про відновлення дипломатичних відносин. Цей договір поклав початок тривалому і плідному співробітництву між Росією і Німеччиною у 20-ті роки в економічній, політичній і військовій сферах. Також він став своєрідним проривом на дипломатичному фронті, який вивів Росію із міжнародної ізоляції.
З 1924 р. починається хвиля дипломатичних визнань з боку інших країн Заходу, які були занепокоєні можливістю створення сильного радянсько-німецького антиверсальського блоку. Виняток складали лише США. Проте відносини між Заходом і СРСР були нерівноправними, що породило недовіру радянського керівництва до Заходу і сприяло зближенню Росії з Німеччиною та Туреччиною.
Також у 20-ті роки були пом'якшені умови миру для переможених країн, і, насамперед, для Німеччини.
Найбільш гострим залишалося питання про репарації. Встановлений у 1921 р. обсяг (123 млрд. марок) був не під силу Німеччині. Франція вимагала платити, незважаючи ні на що, і, щоб примусити Німеччину до цього, окупувала разом з Бельгією у 1923 p. Рурську область, де була зосереджена важка промисловість Німеччини.
Виникла міжнародна криза. Англія і США не підтримали дій франції, яка змушена була вивести свої війська і погодитись на перегляд репараційних зобов'язань Німеччини.
У 1924 р. був прийнятий план американського банкіра Дауеса, згідно з яким загальна сума репарацій не скорочувалась, але щорічні платежі зменшувались. За 6 років дії цього плану Німеччина сплатила 7,5 млрд. марок. План передбачав надання Німеччині англійських і американських кредитів у сумі 2 млрд. доларів. Реалізація плану Дауеса сприяла відновленню німецької економіки.
У 1929 р. був прийнятий новий план американського підприємця і банкіра Юнга, за яким об'єми репарацій зменшувалися до 113,9 млрд. марок, а щорічні платежі встановлювались у розмірі 2,5 млрд. марок. Виплати були розтягнені на 55 років.
Становлення нової системи європейської безпеки. Невдача Франції у рурському конфлікті змінила акценти у її зовнішній політиці. На передній план виходить ідея історичного примирення з новою Німеччиною у контексті утвердження в Європі більш рівноправних і мирних відносин. Головними пропагандистами цієї ідеї стали міністри іноземних справ Франції і Німеччини А. Бріан та Г.Штреземан.
Франція намагалась підтримувати традиційну систему військово-політичних союзів, головною ланкою яких стала Мала Антанта у Східній Європі у складі Чехословаччини, Румунії і Югославії (1920-1938 pp.).
У жовтні 1925 р. відбулася Локарнська конференція, яка встановила нову систему європейської безпеки. її основою став рейнський гарантійний пакт, згідно з яким Франція, Німеччина і Бельгія брали на себе зобов'язання поважати існуючі кордони і не нападати один на одного. Це було перше визнання Німеччини як рівноправного партнера. Суперечливі питання передбачалося вирішувати у відповідності з арбітражною угодою, укладеною між Німеччиною, Францією і Бельгією.
Франція підписала також договір з Польщею і Чехословаччи-ною, в якому містилося зобов'язання, що Франція надасть їм допомогу у випадку агресії Німеччини. Але дії Франції ставились у залежність від рішення Ліги націй. До того ж жоден документ не гарантував, що східні кордони Німеччини мають бути незмінними. З Польщею і Чехословаччиною укладалась лише арбітражна Угода.
У 1926 р. Німеччина була прийнята до Ліги націй як постійний член Ради. Тим самим їй надали статус великої держави. А Великобританія ставала головним арбітром.
У 20-ті роки був зроблений великий крок у розвитку міжнародного права. Вперше широко і на міжнародному рівні обговорювалась проблема роззброєння. Правда, вона була приречена на невдачу, тому що Версальсько-Вашингтонська система встановила нерівність в озброєнні і всі переговори фактично велись з метою закріплення такого становища.
Разом з тим вдалося підписати у 1925 р. Женевську конвенцію про заборону використання хімічної зброї, від якої у роки Першої світової війни загинуло 40 тис. осіб. Також було підписано конвенції про заборону використання варварських систем зброї (кулі "дум-дум", зі зміщеним центром тяжіння і т.д.) і про права військовополонених.
Поряд із встановленням відносної стабільності в Європі, відбулося загострення відносин з Радянським Союзом.
СРСР був звинувачений у втручанні у внутрішні справи Китаю в 1925-1927 pp. і Великобританії ("Лист Комінтерну" і підтримка радянськими профспілками страйкуючих англійських шахтарів). У 1927 р. Великобританія розірвала дипломатичні відносини і анулювала торговельну угоду з СРСР. Але поширення конфлікту було відвернуто. Франція і особливо Німеччина не підтримали Великобританію.
З ініціативи міністра закордонних справ Франції Бріана і державного секретаря США Келлога у Парижі 27 серпня 1928 р. 15 держав підписали пакт Бріана-Келлога:
1. Високі договірні сторони від імені своїх народів урочисто заявляють, що вони засуджують використання війни для вирішення міжнародних суперечок і відмовляються від неї як від інструмента державної політики в їхніх взаєминах.
2. Високі договірні сторони визнають, що для врегулювання всіх суперечок чи конфліктів, які можуть виникнути між ними, незалежно від їхнього характеру чи причин, вони прагнутимуть удаватися тільки до мирних засобів.
Згодом до цього пакту приєднались майже всі європейські держави, в тому числі СРСР.
Джерела нестабільності в світі. Проте у міжнародних відносинах зберігались вогнища напруженості. Нетривким залишалось становище у Центральній і Південно-Східній Європі, де кожна з країн мала територіальні претензії до сусіда. Тут значну роль у запобіганні збройних конфліктів відіграла Ліга націй.
Зростала напруга в колоніальних та напівколоніальних володіннях, де розгорялася національно-визвольна боротьба.
Створення мандатної системи для колишніх німецьких колоній і володінь Османської імперії задумувалось як засіб послаблення колоніального гноблення. Однак з відмовою США взяти участь у Лізі націй в Раді залишились ті країни, які отримали мандат на управління і до того ж мали найбільші колоніальні володіння (Франція, Англія, Бельгія, Японія), і опікання з боку Ліги націй виявилось формальністю. Життя підмандатних територій не відрізнялось від колоній. Це додатково продемонструвало народам колоній схильність великих держав до збереження колоніалізму, що викликало піднесення антиколоніального руху напередодні Другої світової війни.