§1. Культурно - історичний зміст вільнодумства.

Вільнодумство — одна з ідейних філософських течій, що характеризується критичним ставленням до релігії і церкви в умовах прогресуючої секуляризації. Воно виникло як закономірне явище в історії суспільства, його культури, тісно пов'язане з прогресом людства, тобто з розвитком людських відносин, духовним розвоєм особи, збагаченням її знаннями, глибшим проникненням у таємниці довколишнього світу, необхідністю його творчого осмислення і перетворення. Зародження та розвиток вільнодумства, зумовлені реальними потребами розвитку людства, відображають таку сторону відношення людей до навколишньої дійсності, як прагнення панування над стихійними силами природи й суспільства. Ставлення людини до природи і суспільства виражається у відносному характері здобутих про навколишній світ знань, що зумовлене відносною недосконалістю способу виробництва матеріальних благ. Історія свідчить, що розвиток наукового знання має складний і суперечливий характер. Знання торують собі шлях у боротьбі з незнанням, різними хибними уявленнями про довколишній світ, у тому числі й релігійними. Ця боротьба в різні епохи мала свої особливості. Перші уявлення людини про природу нерідко були надто поверховими, наївними, багато в чому помилковими. Вони стосувалися головним чином окремих явищ і речей природи. За таких умов релігія претендувала на роль узагальнюючої теорії пояснення навколишнього світу. Вона вміло використовувала відносну обмеженість наукового пізнання для доведення божественного характеру всіх явищ природи та суспільства, перекрученого пояснення очевидних явищ дійсності. Так, зриме добове обертання світил на небосхилі було використане для доведення ідеї антропоцентризму; стихійні лиха, війни і масові епідемії пояснювались як кара Господня за вчинені людьми гріхи. Внаслідок цього релігійний світогляд панував у стародавньому світі і в епоху середньовіччя. Досить поширений він і нині.
Водночас перші успіхи наукового знання окриляли мислителів, озброювали їх проти містичного поклоніння надприродним силам і страху перед ними. Яскравим вираженням цього є крилата фраза Архімеда: «Дайте мені точку опори, і я зрушу Землю», що стала виявом прагнення людини до ґрунтовного та необмеженого пізнання закономірностей розвитку природи й суспільства. Суспільна практика, перемоги, хоч і незначні, в освоєнні довколишнього світу формують у людини наївно-реалістичні погляди на природу і суспільство. Будь-якій особі — незалежно від того, релігійна вона чи ні, — властиве відносно правильне відображення об'єктивної дійсності. Без цього неможливі ні праця, ні життя людей.
Елементи реалістичного сприйняття навколишнього світу властиві всім людям, які беруть участь у виробництві матеріальних і духовних благ. Безумовно, рівень такого сприйняття світу у різних людей неоднаковий. Успіхи людини у практичній діяльності сприяли свідомому реалістичному підходу до життя. Якщо витоки релігії криються у безсиллі людини перед силами природи та суспільства, то витоки вільнодумства слід шукати у факті відносного панування людини над об'єктивним світом, у її творчій практичній діяльності. Отже, вільнодумство виникло і розвинулося на основі реалістичного ставлення людини до навколишньої дійсності, на грунті оволодіння людиною явищами природи й суспільства у процесі суспільної діяльності.
Розвиток вільнодумства діалектично суперечливий і зумовлений багатьма соціальними чинниками.
По-перше, розвиток вільнодумства зумовлений потребою суспільства у науковому відображенні світу з метою його творчого перетворення та освоєння. Як система поглядів, що заперечують релігію, вільнодумство виникає з появою оформленої релігійної ідеології в класовому суспільстві. У цей період різні форми вільнодумства певною мірою залежать від особливостей релігійної свідомості. Наприклад, у період панування монотеїстичних релігій вільнодумство висуває тези, які не можуть з'явитися в античну епоху, зокрема викриття суперечностей у священних книгах, зняття ореолу священності цих книг, критика аскетизму. Вільнодумство — явище не випадкове, а історичне.
Пю-друге, розвиток вільнодумства пов'язаний з успіхами пізнавальної діяльності людини. Вільнодумство спирається на розвиток природничих, гуманітарних і суспільних наук, мистецтва та літератури. В міру нагромадження знань про природу й суспільство, проникнення мистецтва в духовний світ людини прогресують, збагачуються, вдосконалюються форми вільнодумства. Чим більшим рівнем знань володіє суспільство, тим досконалішим і ґрунтовнішим є вільнодумство. Історія дає яскраві приклади того, як природничо-наукові відкриття робили революцію в поглядах на природу і суспільство (геліоцентрична система світу, вчення про походження видів, закон збереження і перетворення енергії тощо). Безумовно, метою цих відкриттів не було подолання релігії, оскільки вона мала глибокі соціальні витоки, але вони озброїли філософів могутніми аргументами проти релігії, підірвали її авторитет. Відома також гуманістична роль мистецтва епохи Відродження і демократичного мистецтва України та Росії XIX ст., що сприяли руйнуванню релігійних настроїв і вихованню справді людських, «земних» почуттів.
По-третє, розвиток вільнодумства взаємопов'язаний з історією матеріалістичної філософії, яка є його теоретичною основою. Вільнодумство, зокрема атеїзм, — одна з істотних сторін матеріалістичної філософії, яка за своєю сутністю суперечить релігії.
Кожний етап у розвитку вільнодумства вносив щось нове у матеріалістичне розуміння світу. Зазначимо, що на окремих етапах історії вільнодумство розвивалося нерівномірно: були спалахи, періоди розквіту атеїстичного світогляду, були занепади й часи його застою. Науковий підхід до навколишнього світу не завжди виражався у чітких формах. Розвиток вільнодумства був складним діалектично-суперечливим процесом, у ході якого воно поступово позбавлялося непослідовності, релігійних нашарувань у самому вільнодумстві (наприклад, від скептицизму, деїзму). Водночас наукова думка спиралася на попередню традицію критики релігії, здобутки матеріалістичної філософії.
Вільнодумство пов'язане з передовими, прогресивними тенденціями розвитку філософської думки і культури суспільства, що є одним із виявів духовного прогресу людства.
Розвиток вільнодумства пов'язаний з переломними етапами в історії суспільства. Найдинамічніші періоди історії супроводжуються зростанням демократизації суспільства, загостренням соціальних суперечностей, підготовкою і здійсненням великих соціальних переворотів. У цей час підвищується рівень соціальної активності народних мас, які об'єктивно відчувають себе творцями історії. Саме у такі періоди історії стара ідеологія втрачає актуальність, ідеологи прогресивних верств населення і класів висувають такі ідеї, які руйнують стару систему релігійних цінностей і обґрунтовують незалежність людини у своїх діях від надприродних сил.
Розквіт вільнодумства у стародавньому світі був пов'язаний із давньогрецькою рабовласницькою демократією. Напередодні Французької буржуазної революції атеїстичні погляди мали яскраво виражений гуманістичний характер. Вільнодумство як вияв атеїзму стало послідовною революційною теорією, що надавала масовій свідомості антихристиянського спрямування, вщент руйнувала феодальні відносини, утверджувала ідеали нового буржуазного суспільства. Ця тенденція яскраво проявилася в епоху звершення пролетарських революцій. Внаслідок цього соціальну базу вільнодумства становили переважно найбільш передові сили суспільства. Теорії критичного аналізу релігії виражали інтереси та прагнення прогресивних верств населення, що мали на меті зруйнувати відживаючі суспільні відносини, які освячувала церква.
Подібна тенденція простежується й у сфері розвитку природничих наук. Нові відкриття у природознавстві й техніці спростовують і відкидають архаїчні уявлення про світ. Геліоцентрична теорія Коперника відкинула релігійну концепцію Всесвіту, еволюційна теорія Ч. Дарвіна спростувала релігійні погляди на створення світу, вчення І. П. Павлова про вищу нервову діяльність людини підірвали релігійні уявлення про існування душі. Суспільний прогрес розширює наукове обгрунтування і соціальну базу вільнодумства, веде до розмивання релігійної свідомості. Якщо в минулому не-релігійний, атеїстичний світогляд був надбанням незначної кількості людей, переважно видатних філософів, природознавців і письменників, то у наш час нерелігійні й атеїстичні переконання стали надбанням мільйонів людей. Вільнодумство є породженням й водночас виявом соціального прогресу. Активна протидія консервативній ідеології, утвердження наукових поглядів, розкріпачення духовного життя особи справляє позитивний вплив на прискорення прогресу соціального та культурного розвитку.
Вільнодумство, як і наука, відбивало і відбиває інтереси передових, прогресивних сил суспільства. У цьому плані розвиток вільнодумства виступає як закономірність суспільного прогресу в цілому і закономірність духовного прогресу зокрема. Як об'єктивний процес заперечення релігії у формі сумніву, індиферентизму, єресі, пантеїзму і деїзму, філософської і природничо-наукової критики релігії розвиток вільнодумства свідчить про історичні етапи становлення самосвідомості людини у процесі духовно-практичного освоєння дійсності.
Вільнодумство в усіх формах його прояву — не випадкове явище в історії духовної культури людства, не антипод релігії, а закономірне явище, результат самоствердження людини в сфері реального буття.