§3. Особливості віровчення та культу, організаційна структура УАПЦ.

Віровчення УАПЦ було визначене на першому Соборі 1921 р. Фактично воно не відрізняється від канонів Руської православної церкви, сформульованих першими вселенськими соборами. Це, зокрема, вчення про триєдиного Бога, віра в сходження святого духу лише від Бога-отця, віра і Спасителя — сина Божого Ісуса Христа, в його друге пришестя і воскресіння всіх у день страшного суду для життя вічного. Прибічник УАПЦ зобов'язаний визнавати святість єдиної апостольської церкви. Важливе місце у віровченні посідає так само догмат про гріховну природу людини. Автокефальне православ'я вимагає від своїх прибічників смирення та терпіння задля «небесного» блаженства.
В культі УАПЦ головну роль, як і у руському православ'ї, відіграють сім християнських таїнств (хрещення, миропомазання, причастя, сповідь, священство, шлюб, соборування), яким приписують чудодійний вплив на віруючих. Визначена ціла низка свят. Найважливіші з них так звані двунадесяті свята: Великдень, Різдво Христове, Хрещення, Стрітення, Благовіщення, Вхід Господній в Єрусалим (Вербна неділя), Вознесіння Господнє, Трійця, Преображення Господнє, Успіння Богородиці, Різдво Богородиці, Введення Богородиці у Храм. Відзначаються і визнані престольні свята, серед яких головне — Покрова Богородиці.
На першому Всеукраїнському православному церковному соборі в канонах УАПЦ було ухвалено «непохитно тримати православну християнську віру, стверджену на семи Вселенських соборах, що її прийняли наші предки за Св. Володимира». Єпископсько-самодержавний устрій церкви, який склався за монархічної системи, змінився соборноправним устроєм; на зміну собору єпископів запроваджувався собор представників усіх віруючих. Була порушена ідея утворення Всесвітньої єдиної соборної апостольської православної християнської церкви, в якій «ніякої залежності церкви бути не повинно». Собор визнав акт 1686 р. про передання Київської митрополії під юрисдикцію московського патріарха недійсним. Визнані так само недійсними постанови московського (1917 р.) і київського (1918 р.) соборів, що утверджували панування єпископату над церквою. Було вирішено щорічно, починаючи з 14 жовтня 1921 p., святкувати урочистим молебнем по всіх парафіях відродження УАПЦ. Собор закликав відновлювати канони церковного життя перших століть християнства. В церковній службі УАПЦ мала звучати жива українська мова, для чого слід було розпочати переклад богослужбових книг.
Собор висловив своє ставлення до монастирів, зауваживши, що вони «повинні бути перетворені в первісні релігійно-трудові громади», які будуть входити як окремі братства до складу тих парафій, у межах яких перебувають. Було запропоновано змінити старий статут, пристосувавши його ближче до реалій життя. Собор визнав за необхідне грунтовно переглянути церковні служби та обряди, так само осучаснити церковні відправи. На першому Соборі було зазначено, що походження і шлюбний стан не мають бути перешкодою для набуття духовного сану, ченці не повинні мати у цьому жодних привілеїв. Священикам УАПЦ дозволялося носити цивільний одяг у позаслужбовий час і стригти волосся. Організаційну структуру УАПЦ складали: український православний церковний собор з представників віруючих і духовенства; Всеукраїнська православна церковна рада з єпископів і духовенства; Всеукраїнська православна церковна рада з єпископів та представників парафій; повітові (окружні) церковні ради; волосні (районні) зібрання й волосні (районні) церковні ради; парафіяльні церковні зібрання і парафіяльні церковні ради.
У червні 1922 р. було прийнято рішення про внесення суттєвих змін у віровчення: вилучити із богослужбових книг і молитов слово «раб», яке принижує гідність людини; внести зміни в молитви хрещення та вінчання, вилучити слова «зречення сатани».