Релігієзнавство — комплексна, самостійна галузь знань про релігію, структура якої охоплює філософію, історію, соціологію, психологію, що за допомогою певних методів досліджень вивчають релігію як соціально-історичне явище, пізнають закономірності її походження і розвитку, розкривають особливості відображення релігії в суспільній та індивідуальній свідомості. На цій основі виділяють теоретичний та історичний напрями релігієзнавства.
Релігієзнавство вивчає релігію як соціальне явище, причини її походження, процес відображення релігії у людській свідомості, її місце та роль в структурі культури народу. Ці аспекти вивчаються у тісному зв'язку з аналізом соціального і природного середовищ, що впливає на процес формування релігійних вірувань.
Складовою частиною релігієзнавства є вільнодумство.
Вільнодумство розкриває сутність різних уявлень, теорій і концепцій релігії, які склалися історично, з'ясовує зміст їх, причини походження та закономірності розвитку, вплив на суспільне життя і людську свідомість у різні історичні епохи, вивчає форми прояву вільнодумства у різноманітних сферах культури, зокрема в науці, моралі, мистецтві, політиці, філософії, теології, на рівні суспільної та буденної свідомості.
Вільнодумство різниться за формами прояву і відтінками змісту. Вихідним його принципом є визнання права розуму (мислення) на критичний аналіз релігії та вільне на основі наукового підходу дослідження (пізнання) навколишнього світу.
Вільнодумство тісно пов'язане з теоретичним й історичним аспектами дослідження релігії. Вони становлять цілісну систему наукового дослідження релігії.
Іноді релігієзнавство і теологія ототожнюються, оскільки мають деякі спільні риси, що досліджують одне й те саме явище — релігію та її церковні інституції. Проте ця подібність формальна. Між релігієзнавством і теологією є істотні відмінності.
Релігієзнавство вивчає релігію як складову частину духовного життя суспільства, розкриває механізм її зв'язків з економічними, політичними і соціальними структурами суспільства, з'ясовує особливості впливу релігійних вірувань на свідомість людей у різні історичні епохи.
Суспільно-історична природа релігії, еволюція різних релігійних вірувань досліджуються у контексті певних соціальних умов, які змінюються й обумовлюють модернізм релігії. Головним при цьому є філософський зміст дослідження, що акцентує увагу на філософсько-світоглядних аспектах розуміння природи, суспільства і людини. При дослідженні цих проблем релігієзнавство спирається на досягнення філософської думки, на історію і здобутки природничих і суспільних наук, особливо на досягнення науково-технічного прогресу, на здобутки у науковому досягненні феномена релігії.
Основою вирішення релігієзнавчих світоглядних проблем є успіхи, здобуті в суспільствознавстві, історії, педагогіці, психології, медицині, хімії, фізиці, кібернетиці, біології, космології, екології та в інших науках. Отже, релігієзнавство вивчає релігію як об'єктивно існуючий феномен, що займає відповідне місце в духовному житті суспільства.
Теологія (від грец. «теос» — Бог і «логос» — вчення) — це систематизований виклад віровчення, що обґрунтовує як незаперечну його істинність і доконечну потребу для людини.
Теологія намагається ОСМИСЛИТИ релігію «зсередини» на основі відповідного релігійного досвіду. Релігія трактується переважно як зв'язок людини з Богом, Абсолютом або з якоюсь надприродною силою чи трансценденцією тощо. Вона виступає системою релігійно-догматичних доказів буття Бога й обгрунтування надприродного характеру релігійних цінностей.
Теологія має, зазвичай, конфесійне апологетичне спрямування, захищає віровчення і культ певної конфесії від інших релігійних впливів, впливу на релігію наукового світогляду. Значне місце в теології посідають соціально-економічні та політичні доктрини, за допомогою яких богослови формують суспільну позицію церкви і пристосовують релігійну ідеологію до конкретно-історичних умов.
Суспільство та його історія в теологічній інтерпретації виступають лише як результат «еманації» (прояву) сутності й волі Бога, реалізації його планів і творчої потенції. Теологічна думка ставить історію та прогресивний розвиток суспільства у пряму залежність від Божественного Розуму і кінцевого втілення у життя релігійних принципів, що викладені в канонічних книгах і церковних документах. Тому релігієзнавство й теологія є різними системами духовних і культурних цінностей, і немає ніяких підстав їх ототожнювати.
Актуальним є питання взаємозв'язку релігієзнавства з атеїзмом. Вільнодумство має різноманітні форми вияву, починаючи із скептичного ставлення до релігії і закінчуючи повним її запереченням, тобто атеїзмом.
Атеїзм — складова частина вільнодумства. Етимологічно слово «атеїзм» походить від грецького «теос» (Бог) і заперечувальної частки «а» (без, ні, проти), означає умовно «безбожність», «заперечення Бога». Насправді зміст атеїзму значно ширший — це світогляд, система поглядів, яка заперечує будь-які релігійні уявлення, релігію як таку в усіх її формах і виявах: первісні культи, традиційні церковні вчення, модернізовані богословські системи. Власне атеїзм — це антипод релігійного світогляду; висхідною, всезагальною, специфічною ознакою і принципом атеїзму є заперечення реальності надприродного світу: богів, диявола, духів, чудес тощо.
За часів панування в Україні тоталітарного режиму атеїстичні ідеї та норми оцінки релігії пов'язувалися з антицерковною політикою, активізацією антирелігійної пропаганди. Конституційний принцип свободи совісті лише декларувався, а права віруючих на практиці порушувалися. Це породжувало значні деформації в духовному житті суспільства, створювало напруження між віруючими і невіруючими, спотворювало політику держави щодо релігії та церкви. Релігієзнавство раніше розглядалося як складова частина атеїзму, розвивалося в лоні марксистсько-ленінської філософії й атеїстичних знань. Сьогодні релігієзнавство спирається на широку філософську, науково-природничу і соціальну базу, є самостійною теоретичною дисципліною, яка за своїми принципами та методами дослідження релігії істотно відрізняється від політизованого атеїзму.
Оскільки атеїзм протистоїть релігійному світоглядові, він сам не може не бути світоглядом: світоглядові може протистояти лише світогляд. Він заперечує істинність релігійного світогляду і пропонує нам дивитися на світ і своє місце у світі без припущення існування Бога. Атеїзм склався у лоні діалектичного матеріалізму і виокремився в самостійний напрям філософських знань. Чим зумовлене це вирізнення? Діалектичний матеріалізм, як відомо, грунтується на принципі саморуху, саморозвитку матерії. Цим він протистоїть усім різновидам ідеалізму, в тому числі релігії.
Істина відповіді буде досягнута лише з урахуванням суттєвого моменту: релігія не зводиться до ідеалізму, не тотожна йому. Вона — особливий соціальний феномен. Протистояння філософського матеріалізму та ідеалізму відбувається у межах однієї і тієї самої форми суспільної свідомості — філософії. Релігія ж — якісно своєрідна форма суспільної свідомості. Саме тому у вищій формі матеріалізму — діалектичному матеріалізмі — його сторона, орієнтована проти релігії, виокремлюється переважно в самостійну галузь. Це визначає своєрідність основних проблем атеїзму, його предмета, внутрішньої структури та специфіки як галузі знань про релігію.
Теоретичні проблеми релігієзнавства як світогляду можуть розвиватися лише у межах філософії або у контексті різних філософських шкіл. Релігієзнавство склалось в окрему, відносно самостійну (поряд з матеріалізмом, екзистенціалізмом, позитивізмом, логікою, етикою, естетикою, соціологією) наукову галузь знань.